КРАЩИМИ ЗА ГОРИ МОЖУТЬ БУТИ ЛИШЕ... ЧИСТІ ГОРИ! - Соціум - dt.ua

КРАЩИМИ ЗА ГОРИ МОЖУТЬ БУТИ ЛИШЕ... ЧИСТІ ГОРИ!

15 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 15 листопада-22 листопада

Щороку ми з друзями ходимо в гори. Дружин і подруг із собою не беремо, оскільки називаємо свою щорічну вилазку Походом, у якому труднощів та адреналіну набагато більше, ніж зможе витримати ніжний жіночий організм...

Обсерваторія на горі Піп Іван
Обсерваторія на горі Піп Іван

Щороку ми з друзями ходимо в гори. Дружин і подруг із собою не беремо, оскільки називаємо свою щорічну вилазку Походом, у якому труднощів та адреналіну набагато більше, ніж зможе витримати ніжний жіночий організм. Дорожніх нотаток при цьому не ведемо — не до того. Але цього разу Похід був легший, часу подумати, відповідно, більше, і висновки інколи виходили за рамки дорожніх записів. Нинішнього року вирішили пройти вже второваним маршрутом — Чорногорським хребтом, найгарнішим місцем Українських Карпат. Хребет цікавий передусім завдяки двом обставинам. По-перше, він проходить по всіх українських «двотисячниках», зокрема й по Говерлі, по-друге, міститься у межах Карпатського біосферного заповідника й Карпатського національного природного парку. А це означає — тут практично немає нічого, створеного цивілізацією. Однак цивілізація проникає сюди дедалі агресивніше, і саме цей факт змусив узятися за перо.

Про плюси й мінуси політичного туризму

Отже, маршрут — від Говерли до Попа Івана. Взагалі-то ми як туристи Говерлу не любимо. На те є причина — кожної більш-менш погожої днини тут повно народу, який позбавляє гору манливого флеру неприступності й відчуття гордої самітності. Розумієш, що не можна бути егоїстом і що твої співвітчизники також мають право на чудовий краєвид із вершини головної гори країни — дарма що прибули вони машинами мало не до її підніжжя й піднялися порожняком за дві годинки (це називається мовою туристів «матрацом»), а ти кректав два дні з важким рюкзаком. Але ж співвітчизники поводяться далеко не так, як японці на Фудзіямі. Ті ноги миють перед сходженням, а наші... На жаль, чомусь небагато з тих, хто долає-таки вершину (можливо, єдиний раз у житті!), здогадуються прибрати своє ж сміття.

Ще більше неприйняття викликає облаштування вершини, яке багато в чому перегукується з реконструкцією центру столиці. Та ж сама еклектика, відсутність наскрізної ідеї й жалюгідні потуги, спрямовані на підвищення духовності. Чого вартий лише хрест із двох алюмінієвих (здається) труб! Цей «трубний» хрест, як свідчить напис, подарований емігрантом — колишнім земляком. Не приголомшує красою і флагшток, на якому майорить головний прапор країни. Неподалік, у невеликому витоптаному крузі, стела, встановлена на честь 10-ліття незалежності України «Укртелекомом». Хочеться сподіватися, до чергових ювілеїв там не з’являться стели від «Оболоні», «Світоча» або «Індустріальної спілки Донбасу»...

Але вбоге облаштування не зашкодило Говерлі стати Меккою нового виду туризму. Ще недавно туризм був один. Ну, можливо, поділявся на автомобільний та піший. Нині туризмів багато — зокрема VIP, екологічний, сільський, зелений... До них додався ще один — політичний. Засновником його в нашій країні можна сміливо називати усім відомого Віктора Андрійовича, який, напевно, закохався в найвищу гору України. Не випадково саме тут, на висоті 2061 метр над рівнем моря, засновано блок, що став переможцем останніх виборів у їх партійній частині.

Неодноразово «надія мас» піднімався схилом, а з ним — сотні прибічників та сподвижників. І оскільки є підстави підозрювати, що без свого лідера багатьом із політбійців (а серед них є люди аж ніяк не молоді) ніколи не спало б на думку штурмувати гірську вершину, звання засновника нового виду туризму пан Ющенко має повне право залишити за собою. Напередодні сходження добираємося до села Луги Рахівського району, звідки й розпочинаємо свою подорож. Центр Європи на під’їзді до Рахова продрімали. Очевидно, вичерпався ентузіазм минулих років, коли почувалися без п’яти хвилин найцентровими європейцями. А вперше навіть просили водія автобуса на хвилинку зупинитися, аби тицьнути пальцем у мідну крапку на стародавній тумбі з латинським написом, переклад якого згодом прочитали в путівнику: «Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, зі спеціальним апаратом, виготовленим в Австрії й Угорщині, із шкалою меридіанів та паралелей, встановлено Центр Європи. 1887».

Після ночівлі в лісі розпочинаємо сходження. Почуваючись уже не досвідченими туристами, а «пасажирами», котрі на своєму шляху раз у раз зустрічають родини з дітьми, дідків (одна бадьора бабуся вирішила відзначити на Говерлі своє вісімдесятиліття) і навіть вагітну на пізньому терміні.

Ось і вершина. З почуттям виконаного перед собою обов’язку можна спускатися. Насамкінець — два-три фото, зокрема і з видом на вирубаний у національному парку гектар лісу для фрістайлового трампліна, та й продовжуємо Похід.

Коломийські йоги — хто вони?

Із затоптаної й засміченої Говерли спускаємося до водоспаду. Прут, який стікає донизу струмочком, поступово набирає сили й на одному з відтинків свого шляху перетворюється на каскад водоспадів, заввишки, якщо вірити довіднику, до 80 метрів. На наше щастя, стежку сюди мало хто знає і ми нарешті можемо відчути себе по-справжньому в горах. Тут і заночуємо, а наступним пунктом буде озеро Бребенескул — найвисокогірніше в Україні, що лежить на висоті 1801 метр. Є тут і свої завсідники — йоги з Коломиї. На контакт ці люди йшли неохоче. Один знайомий пояснив: у прикарпатському містечку прибічників йоги чоловік сімдесят, озеро Бребенескул вони вибрали для своїх фізичних і духовних вправ.

Крім йогів, сусідами по стоянці виявилися київські студенти, яких інструктор водив визначними пам’ятками Карпат. Після ночівлі студенти пішли, залишивши купу сміття пристойних розмірів... Тут треба зробити неліричний відступ. Сміття супроводжує мандрівця Карпатами буквально на кожному кроці. Йдучи вузькими протоптаними стежками, раз у раз натрапляєш на обгортку, пляшку, шкарпетку, сигаретну пачку. І що цікаво — все вітчизняного походження. Оскільки іноземців у горах досить багато, факт цей став у нас причиною розмірковувань на дозвіллі. Думки розділилися — чи то іноземці свідоміші, чи то вони в нас купують їжу й куриво.

А на стоянках — прямо катастрофа. Відходи туристського побуту виглядають з-під мальовничо розкиданих кам’яних валунів, дерев і чагарників, нагромаджуються біля вогнищ. Причому за складом сміття можна сміливо стверджувати — гидять «матрацники», тобто ті, хто прийшов зблизька практично без речей. Бо турист, у якого маршрут 25—30 км на день і вантаж кілограмів двадцять, не понесе з собою горілку в пляшках (він її в пластикову тару переллє), мариновані огірки та крекери. А книжки туристичні вчать — якщо своє сміття неможливо забрати з собою, його потрібно закопувати. Консервні бляшанки легко пресуються, і їх можна закопати разом з обгортками та порваними кульками. Згори кладеться важке каміння — бо розриють собаки, які бродять навіть у дуже, здавалося б, віддалених від людей місцях. А от спалювати пластикову тару у багаттях не слід. Згоряючи, вона виділяє так звані стійкі органічні забруднювачі, що осідають неподалік. Найпростіший спосіб не створювати сміттєвих гір у горах — забирати все з собою. Дивлячись на порожні рюкзаки прямуючих додому киян, хотілося їм це порадити, проте начебто дорослі, культурні люди, повинні й самі розуміти...

Анабіоз фортеці-обсерваторії

Уперше почувши про занедбану обсерваторію на горі Піп Іван, я уявив щось на кшталт зруйнованої трансформаторної будки. І це був той рідкісний випадок, коли дійсність перевершила всі сподівання. Уже на підході до Попа Івана (висота 2021 м) астрономічна станція має вигляд похмурого замку, враження посилюється, коли поглянути у бінокль. Сама обсерваторія вражає — це величезний будинок, викладений із великого сірого каміння, з окремою вежею заввишки з триповерховий будинок. Про обсерваторію ми багато чули від туристів — і інформація ця, як з’ясувалося, була далека від реальності.

1936 року польська влада вирішила спорудити на горі метеорологічну обсерваторію з астрономічним відділом. (Це були часи, коли по Чорногорському хребту проходив кордон між Чехословаччиною та Польщею; білі кам’яні стовпчики з буквами «Р» і «S» досі служать орієнтирами в туристських маршрутах.) Капітальну будівлю в конструктивістському стилі, на два поверхи зі східного боку й на п’ять із західного, із стінами з вапнякових блоків завтовшки метр-півтора (!) спорудили за три роки. При цьому будматеріали й устаткування доставляли зі станції Ворохта на конях і навіть на людських спинах. Вежа-ротонда обсерваторії була нашпигована астрономічною технікою, яку вивезли в 1939-му, практично відразу після будівництва, спочатку до Будапешта, потім до Відня, і лише по війні дороге устаткування повернулося на батьківщину в Польщу.

Два роки — з 1939-го по 1941-й — нова, радянська влада використовувала обсерваторію за прямим призначенням — звідси запускали радіозонди, вели метеорологічні спостереження. Кілька місяців, після чергової зміни влади, у будинку квартирував підрозділ угорських військ. Німці, які змінили їх, вивезли решту апаратури (найкоштовніша річ — астрограф англійського виробництва — потрапив до Львова, де й зберігався донедавна у фізичному корпусі Львівського держуніверситету).

Після бурхливих воєнних років будівля більше ніколи не використовувалася за призначенням. Мідний дах розтягли місцеві жителі, як і все інше, менш цінне. Сьогодні споруда потихеньку вмирає. Гниють товсті балки, валяться перекриття, у вікнах гуляє не лише вітер, а інколи й хмари — видовище приголомшливе. По уважному огляду й нині можна переконатися: перед очима — диво техніки та багатства. У зруйнованій котельні — рештки топки і, можливо, міні-електростанції. Між товстими кам’яними стінами і цегельною «підкладкою» — труби опалення, зі складним розведенням, рештками водогонів та іншим технічним мудруванням. У кімнатах (очевидно, гостьових — серед туристів ходять легенди про Черчілля та Гітлера, які гостювали тут) сліди від камінів, гарні металеві рами, під товстим шаром бруду де-не-де відкопаний викладений «ялинкою» паркет. Стіни, на жаль, пописані іменами тих, хто тут бував останніх років тридцять, кожна кімната послужила туристською стоянкою, з усіма наслідками, що з цього випливають.

Скільки коштувала б реставрація такого об’єкта — уявити важко, можливо, й мільйони у.о. Утім, бажаючі є. Івано-Франківська облдержадміністрація пропонує розмістити тут інститут лікарських трав і навіть підготувала робочі креслення для ремонту будинку. Львівський університет хоче створити багатопрофільну станцію — для ведення метеорологічних, астрономічних, сейсмологічних та багатьох інших досліджень. А от спорудження тут готелю з шинком можна начебто не боятися — в умовах національного парку це заборонено, а отже, пластмасовий світ тут не переможе...

Сходимо донизу з підкорених вершин — до наступного року. Гори, на яких ще не бував, — вони не кращі, ніж ці, вони інші. А ці можуть бути кращими — якщо будуть чистішими.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво