Космонавт №1 - Соціум - dt.ua

Космонавт №1

9 квітня, 2010, 15:15 Роздрукувати Випуск №14, 9 квітня-16 квітня

Сьогодні вже нікого не здивуєш польотами в космос. Чимало людей і не знають, хто нині на орбіті, які там проводяться дослідження, з якими проблемами зіштовхуються космонавти. Останніми роками на космічних орбітах побувало кілька сотень космонавтів, з’явилися і перші космічні туристи. Нині польоти в космос стали майже буденною справою. А як усе починалося!..

Сьогодні вже нікого не здивуєш польотами в космос. Чимало людей і не знають, хто нині на орбіті, які там проводяться дослідження, з якими проблемами зіштовхуються космонавти. Останніми роками на космічних орбітах побувало кілька сотень космонавтів, з’явилися і перші космічні туристи. Нині польоти в космос стали майже буденною справою.

А як усе починалося!

Пам’ятаю квітень 1961 року. Після перемоги у війні 1941—1945 років ніколи наш народ не відчував такого тріумфу, як під час польоту Гагаріна. Раділа вся країна, раділо все людство. Відтоді Супутник і Гагарін стали символами космічної ери. «Він усіх нас покликав у космос», — сказав про Юрія Гагаріна Нейл Армстронг, перший землянин, котрий побував на Місяці.

Коротке і яскраве життя Гагаріна описане до найменших подробиць. Невдовзі після історичного польоту можна було комплектувати бібліотеку з книжок, статей, інтерв’ю, спогадів, віршів, поем, пісень, повістей, романів про першого космонавта. Щоправда, не все з опублікованого гідне Гагаріна: було надто багато ракетного грому, заяложених слів про невагомість, пишномовних роздумів про польоти до інших планет, залакованих спогадів. Усім навіювалася думка, що майбутній космонавт №1 ледь чи не з пелюшок «захворів небом», мріяв про польоти в космос.

У книжці «Мій брат Юрій» Валентин Гагарін написав: «Юра дуже швидко навчився самостійно робити літаючі моделі літаків... На заняттях фізичного гуртка, яким керував викладач Микола Іванович Москвін, Юра виступив із доповіддю на тему «Костянтин Едуардович Ціолковський і його вчення про ракетні двигуни та міжпланетні подорожі...» Він починає захоплюватися науково-технічною літературою і книжками фантастів, інтерес до них на певний час примушує його майже повністю забути про літературу художню. Він не пропускає жодної статті, жодної, навіть маленької, замітки в газетах і журналах, присвячених ракетобудуванню, у тому числі й військовому. Він хоче зрозуміти й навчається розуміти теорію відносності Ейнштейна. Таємниці космосу ваблять його з надзвичайною силою. У науці про космос ще так багато «білих плям»! І він віддає їй весь вільний час…»

Якось усе це не в’яжеться зі спогадами вчителів і самого Юрія Гагаріна: «Писати вчилися на старих газетах. Якщо вдавалося роздобути обгортковий папір або шматок старих шпалер, то всі раділи…»

Мати космонавта, Ганна Тимофіївна Гагаріна, нарікала: «Про Юру багато пишуть. Тільки не завжди правильно. Одного разу я прочитала, що Юра дуже хвилювався через свій маленький зріст. Може, за письменницькими правилами, слід писати про переживання, тільки цього не було. Він був веселий, рідко сердився, не любив сварок, навпаки — жартом і сміхом усіх мирив. Ви подивіться на Юркові фотографії — обличчя в нього повсюди щасливе. Цим він і примітний…»

Після шостого класу Гагарін вступив у ремісниче училище підмосковних Люберець, потім продовжив навчання в Саратовському індустріальному технікумі.

Одного разу під час Гагарінських читань я познайомився з Віктором Порохнею, близьким товаришем Гагаріна. Вони разом навчалися в технікумі, жили в одній кімнаті гуртожитку, захоплювалися спортом і художньою самодіяльністю, відпочивали на Волзі. Вдома у Віктора Сидоровича — цілий Гагарінський музей: безліч фотографій часів навчання в технікумі, інших унікальних знімків, — вони дружили сім’ями і після історичного польоту Гагаріна.

Я поповнив колекцію Віктора Порохні фотографіями Гагаріна на Байконурі і на відпочинку в Криму, знімками Ганни Тимофіївни з космонавтами і вченими під час Гагарінських читань у Зоряному містечку. Ми продовжували зустрічатися в Москві, почали листуватися. Віктор постійно цікавився дніпровськими новинами: свого часу він тут жив, працював, грав у футбол. У 1976 році в «Юности» опублікував нарис про Юрія Гагаріна «Знаете, каким он парнем был…», а через рік вийшла книжка Віктора Порохні «Дорога на Байконур».

Описуючи саратовський період життя Гагаріна, Віктор Порохня зазначив: «У багатьох статтях і книжках пишуть, що, навчаючись у технікумі, Юрій «захворів небом» і вже не міг
уявити свого життя без авіації. Але це не зовсім так. Гагарін справді із захопленням учився літати. Але я не пригадую випадку, коли б він казав, що хоче стати льотчиком. Я переконаний: якби технікуму дали право послати в металургійний інститут не п’ять, а вісім своїх студентів і Гагарін потрапив би в той список, — він напевно вступив би в інститут. З металургією у нього виходило, вона йому подобалася, він хотів навчатися…»

Відверте зізнання Віктора Порохні викликало глибоку повагу у відомого журналіста і письменника Ярослава Голованова, одного з блискучих дослідників біографії Юрія Гагаріна, автора документальної повісті «Космонавт №1», що вийшла друком через чверть століття після історичного польоту. Її миттєво передрукували тисячі видань за кордоном.

У чому секрет такого приголомшливого успіху нової повісті про Гагаріна? Вперше у пресі було розказано про перший загін радянських космонавтів, до якого з-поміж трьох тисяч кандидатів(!) відібрали всього 20 льотчиків. Американці відбирали лише кваліфікованих льотчиків-випробувачів із нальотом не менше 1500 годин. Для порівняння: на час зарахування в загін у Гагаріна наліт становив близько 230 годин, у Титова — 240, у Леонова — 250, але наші кандидати були здатні витримати нелюдські перевантаження.

Як розповів Ярослав Голованов, у його повісті «Космонавт №1» було три «підводних рифи»: повний список першого загону космонавтів, з якого тільки 12 стали космонавтами; перелік невдалих запусків ракети Р-7, заборонений до опублікування; факт загибелі харків’янина Валентина Бондаренка, про що категорично заборонялося згадувати. Так і лежала повість «у столі»...

Наприкінці березня 1986 року головний редактор «Известий» Іван Лаптєв зустрівся з ініціаторами перебудови Горбачовим та Яковлєвим і повідомив їм, що в редакції лежить повість Ярослава Голованова про першого космонавта, в якій викладено все як було... Горбачов поцікавилася, чи все там правда, і доручив Яковлєву прочитати повість. Той за ніч повість прочитав, був у захопленні й дозволив публікацію. У квітні 1986 року вийшла друком перша правдива документальна повість про першого космонавта планети. Це був справжній прорив в освітленні перших кроків людини в космос.

Підготовку до польоту в космічний простір тримали в глибокій таємниці: випускалися цілком таємні постанови, приймалися надзвичайної важливості рішення. Лише після розпаду СРСР стали відомі нові подробиці космічних перегонів. Цих даних немає ні в історії космонавтики, ні в космічних енциклопедіях, ні в спогадах перших землян, які зробили крок у небо.

11 жовтня 1960 року вийшла спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР: «...Прийняти пропозицію... про підготовку і запуск космічного корабля (об’єкт «Восток 3-А») з людиною у грудні 1960 року, вважаючи це завданням особливого значення...» На той час уже стартувало кілька «сімок» (ракета Р-7), але не всі пуски були вдалими, і лише 19 серпня 1960 року вперше вдалося повернути з космосу живими собачок Білку та Стрілку. Льотчики, які готувалися, зрозуміли: наближається і їхній старт, але за серпневим успіхом пішла низка невдалих пусків. 24 жовтня 1960 року на майданчику №41 ракетного полігона сталася катастрофа, що забрала життя 92 ракетників. Ракета створювалася як бойова зброя і не призначалася для космічних польотів, але відлуння трагедії відтермінувало час першого космічного польоту. Попри нетерпіння і бажання випередити американців в освоєнні космосу, Хрущов уже не наважувався наказувати Корольову запустити в космос людину в зазначені ним терміни. Катастрофа бойової ракети охолодила запал невгамовного партійного вождя, але, як з’ясувалося, ненадовго...

У грудні Корольов відновив випробування космічної «сімки»: провели два пуски, обидва невдало... Лише з настанням 1961 року у Корольова і Янгеля скінчився період жахливих невдач. 9 березня після 115-хвилинного польоту з космосу повернувся живим собака Чорнушка. 25 березня провели контрольний політ уже із Зірочкою, і знову — успіх!

У Президії Академії наук СРСР відбулася прес-конференція для вітчизняних і закордонних ЗМІ. Усі з замилуванням та ентузіазмом фотографували Чорнушку й Зірочку, не звертаючи уваги на присутніх у залі Гагаріна, Титова та інших майбутніх космонавтів.

Усі наступні події, пов’язані з першим польотом людини в космічний простір, від засідання Держкомісії і до вже хрестоматійного гагарінського «Поїхали!», описані й показані до найменших деталей тисячі разів.

Справедливості ради хотілося б уточнити окремі моменти тих історичних подій. Неодноразово доводилося чути, що Титов міг полетіти першим, але став дублером лише тому, що його ім’я не сподобалося «комуністові №1» Хрущову. Кажуть, Микита Сергійович виклав свою оригінальну теорію, відповідно до якої перший космонавт мав бути символом країни, уособленням епохи, а в Германа Титова було ім’я сумнівного героя «Пікової дами». «Чи зрозуміє нас народ, що ми не змогли знайти хлопця з російським ім’ям?» — запитував Хрущов. Ніхто не спростував, але й не підтвердив достовірність хрущовського вердикту, а ті, хто з обов’язку служби спілкувався з партійним вождем і знав істину, свято берегли таємниці кремлівських кабінетів.

Наш легендарний кінооператор Володимир Суворов (він знімав випробування перших радянських атомних бомб, старт Гагаріна, Титова та інших космонавтів) розповів автору, як проходило засідання Держкомісії напередодні першого старту.

«Зверни увагу на кадри, де Гагарін дякує за отриману довіру і доповідає про повну готовність до польоту, а Титов сидить опустивши голову, — коментує непросту ситуацію В.Суворов. — Можна зрозуміти Германа: він у повному обсязі пройшов передпольотну підготовку, як і «основний» космонавт, але той через два дні полетить у космос, а дублер залишиться на Землі. Ситуація не для слабкодухих. Бути дублером психологічно тяжко. І після всього вір авторам, котрі неодноразово захлинаючись описували, як радів Титов за свого товариша, що його затвердили пілотом першого «Востока»…»

Ті, хто не вміє писати, зробили з Гагаріна ікону, а він був звичайною людиною, тільки йому випав унікальний лотерейний білет — стати космонавтом №1 Землі.

Гагаріна знали всі: сотні мільйонів людей бачили його на екранах телевізорів, десятки тисяч — читали про нього в газетах і журналах, багатьом пощастило побачити його серед радісного натовпу. Всі хотіли запам’ятати усмішку першого космонавта планети, потиснути йому руку, взяти неоціненний автограф, сфотографуватися з ним.

В усіх країнах, на всіх материках Гагарін був бажаним гостем: Син Землі, Колумб Космосу, Улюбленець Століття... Йому надавали вищі почесті королеви і президенти, імператори і канцлери, зірки кіно та естради...

Можна лише уявити захоплення дніпропетровців на відпочинку, коли вони зустріли в Криму Гагаріна. Якимось шостим відчуттям космонавт-1 вловив — це не прості відпочивальники. Так і було. Багато їх працювали в «поштових
скриньках»: на заводах, у КБ і НДІ, тобто там, через що місто на Дніпрі було на 30 років закрите для іноземців...

Стали знайомитися. Гагарін відразу звернув увагу на інтелігентного чоловіка з піджаком на руці. Той відрекомендувався: «Сметанін Юрій Олексійович — проектант КБ Янгеля». Гагарін розплився в усмішці: «Радий знайомству з тезкою, Юрію Олексійовичу! — космонавт міцно потис руку співрозмовникові. — Я добре знаю Михайла Кузьмича — зустрічалися неодноразово. Вам пощастило, що працюєте в такого видатного конструктора!»

Зустріч тривала недовго. Так сталося, що в багатьох не виявилося листівок із портретом Гагаріна, а всім дуже хотілося взяти автографи в першого космонавта. Виручив усіх Гагарін, запропонувавши зустрітися наступного дня.

З поштових кіосків і книгарень Гурзуфа та Ялти зникли всі портрети Гагаріна. Хтось пожалкував, що даремно перенесли зустріч — нова може й не відбутися: Гагарін і на відпочинку — Гагарін, його і в Криму «розривали на частини»...

День 3 жовтня шістдесят другого видався таким самим сонячним, як і попередній. Точно у призначений час з’явився Гагарін, вітаючи дніпровців, як давніх знайомих. Усі отримали бажані автографи, сфотографувалися з першим космонавтом.

Гагарін навіть устиг «пошепотітися» з Юрієм Олексійовичем Сметаніним. Він багато чув про ракетного гіганта на Дніпрі, але побувати там не довелося. Охоронці режиму категорично заборонили Гагаріну з’являтися в місті на Дніпрі — негласній столиці бойового ракетобудування. Раніше дніпровці випускали бойові ракети, тепер почали створювати і космічні носії, але…

Сметанін розповів першому космонавтові про серію супутників, розроблених у його відділі (начальником проектного відділу головних частин і космічних апаратів Ю.Сметаніна призначили 14 січня 1961 року). 1962 року дніпровською ракетою-носієм «Космос» були запущені перші три дніпровські супутники ДС-2 (у відкритій пресі «Космос -1», «Космос-6», «Космос-8»).

Зустріч завершилася в найкращих традиціях — келихом чудового кримського вина.

У моєму архіві зберігаються кілька автографів Гагаріна і низка фотографій, які не публікувалися. Одні мені подарували випробувачі Байконура, інші — конструктори і вчені, треті — мої власні. Щоправда, я не так часто зустрічався з Гагаріним, як хотілося б, і зробив не дуже вдалі знімки, все сподівався — найкращі попереду. Але життя Гагаріна обірвалася так раптово і рано, що ми всі були шоковані...

Я відібрав кілька фотографій із членами Державної комісії і молодими, ще невідомими льотчиками, які пройшли підготовку для польоту в космос. На засіданні Держкомісії було вирішено: першим полетить Гагарін. На фото капітан П.Попович, начальник полігона А.Захаров, старший лейтенант Ю.Гагарін, головком Ракетних військ маршал К.Москаленко, генерал-лейтенант М.Каманін. Знімок зроблено 10 квітня 1961 року на березі Сирдар’ї, в альтанці нульового кварталу космодрому Байконур. Через два дні ім’я космонавта №1 Юрія Гагаріна знав увесь світ.

Історичний факт: за підготовку і здійснення польоту першої людини в космічний простір урядові нагороди отримали понад сім тисяч чоловік. Серед нагороджених були названі тільки Юрій Гагарін, Микита Хрущов, Леонід Брежнєв, Дмитро Устинов, Фрол Козлов, Костянтин Руднєв, Мстислав Келдиш. Решта сім тисяч залишилися безіменними. «Коли настане час, будуть опубліковані фотографії та імена цих прославлених людей і вони стануть широко відомими серед народу. Ми дуже цінуємо цих людей, дорожимо ними, оберігаємо їхню безпеку», — заявив керівник країни Микита Хрущов.

Смерть розсекретила Сергія Корольова, його найближчих сподвижників і соратників, іншим довелося чекати сорок п’ять років. Тільки недавно були оприлюднені прізвища 678 осіб, які брали особисту участь у підготовці та запуску космічного корабля «Восток» із першим космонавтом Землі. Серед них 107 офіцерів, 42 сержанти і 284 рядових моєї рідної частини №11284, в якій я служив із 1957 по 1960 рік. На фото Юрій Гагарін і солдати строкової служби космодрому Байконур. Тепер їм уже під сімдесят, епохальній події — майже п’ятдесят, і тільки Гагарін залишився вічно молодим...

Особливо любили космонавти поїздки на Сирдар’ю. Влітку на Байконурі нестерпна спека, і похлюпатися в прохолодній річці — мрія з мрій. А тут така удача — спільний виїзд на річку з дівчатами, які готувалися до польотів у космос!

Один із таких виїздів на природу відображено на знімку 1963 року. Як і всі інші, пікнік не обійшовся без шашликів, — у цих краях проблем зі справжньою бараниною ніколи не було, а з рибною юшкою — довелося потрудитися. Риби в Сирдар’ї водилося хоч греблю гати, але наловити її на пристойну компанію — завжди проблема. На такий випадок Гагарін із Леоновим роздобули сіть, і вийшла чудова потрійна юшка(!), приправлена жерехом, упійманим Гагаріним. Зрозуміло: у ті роки забороняли ловити рибу сітями, але для першого космонавта планети зробили виняток. Ось так і вийшли ці унікальні знімки — «космонавти-браконьєри» на Сирдар’ї.

Червень 1963 року. Космодром Байконур. Стартовий майданчик №1. Мітинг на честь польоту в космос першої у світі жінки-космонавта. На знімку в центрі крайня праворуч — Валентина Терешкова зі своїми конкурентками Іриною Соловйовою та Валентиною Пономарьовою. При відборі дівчат для польоту в космос була дуже складна ситуація: Пономарьова — льотчиця, у неї 320 годин польотів, закінчила МАІ, вступила в ад’юнктуру Академії імені Жуковського. У Соловйової теж вища освіта — закінчила Уральський університет, здійснила 900 парашутних стрибків. За всіма показниками Терешкова значно поступалася подругам, але була сильна в іншому: «робоча кісточка», секретар комітету комсомолу ткацької фабрики.

Юрій Гагарін добре ставився до всіх дівчат, однак спочатку підтримував Валентину Пономарьову як найбільш підготовлену до польоту в космос... Із пропозиціями звернулися до глави уряду і першого секретаря ЦК КПРС. Микиті Хрущову найбільше сподобалася ткаля Валентина Терешкова, вона й стала першою у світі жінкою-космонавтом.

Гагарін продовжував опановувати нову космічну техніку, готувався до нових стартів, посилено займався спортом, щодня бігав, грав у баскетбол і волейбол, плавав, любив водні лижі, літав на реактивних літаках, стрибав із парашутом, був дублером космонавта Комарова. Одного разу на спортивному майданчику штатний фотограф полігона Володимир Таратута (на фото — у центрі) фотографував групу космонавтів, які змагалися на волейбольному майданчику. Не пам’ятаю, хто тоді переміг, хто програв. Не в цьому суть. Пристрасті вщухли, Таратута дістав пачку нових фотографій, я затягнуся сигаретою «ВТ» — у ті часи неймовірний дефіцит, роздобутий по блату в Москві. Гагарін миттю відчув пахощі хорошої сигарети. Хоча сам не курив, але інколи міг «побалуватися» — подихати запашним тютюном. Фотоапарат зафіксував цю мить. Гагарін пригрозив: «Тільки без фокусів, бо розпишете бозна що. Який «приклад» для пацанів...»

Особливо шанують пам’ять про першого космонавта дніпровські альпіністи. Серед гірських хребтів Паміро-Алая, над ущелиною Арча-Каниш красуються вісім п’ятитисячників, названих на честь перших підкорювачів космосу. У цих вершин одна спільна назва — «Підкова космонавтів». Перша вершина цієї «підкови» названа на честь Гагаріна. На найвищій точці піку Гагаріна дніпровські альпіністи встановили бронзове погруддя першопрохідцю космосу. Поруч висяться піки Титова, Ніколаєва, Поповича, Биковського, Терешкової. Далеко внизу пропливають хмари, а над грядою гір — синь П’ятого океану.

На думку спадають слова Юрія Олексійовича Гагаріна: «Облетівши Землю в кораблі-супутнику, я побачив, яка прекрасна наша планета. Люди, будемо берегти і примножувати цю красу, а не руйнувати її!»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво