Король-лицар із серцем Лева - Соціум - dt.ua

Король-лицар із серцем Лева

21 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-28 січня

...Наприкінці березня 1199 року король Англії взяв в облогу замок Шалю, що належав повсталому васалу — віконту Ліможському Емару...

Річард Левине Серце в битві при Арсурі. Гравюра Г.Доре
Річард Левине Серце в битві при Арсурі. Гравюра Г.Доре

...Наприкінці березня 1199 року король Англії взяв в облогу замок Шалю, що належав повсталому васалу — віконту Ліможському Емару. Річард І Левине Серце підозрював його також і в утаюванні скарбів батька, покійного Генріха (Анрі) ІІ Англійського. Саме на землі Аквітанії, значно йому ріднішій, «материнській», «лицаря віків» очікувала смерть. Стільки разів — в Англії й у Франції, у Сирії та Німеччині, на морі і на суходолі — він був за крок від безодні...

Арбалетник пустив зі стін замку отруєну стрілу і поранив Річарда в плече. Замок узяли штурмом через три дні; захисників король наказав повісити. Лише того, хто його поранив, він залишив живим. 11 днів тривала агонія. Вмираючи, Річард І повелів свої мозок, кров і нутрощі поховати в Шарру, серце — в Руані, тіло — у Фонтевро, біля ніг батька. На 42-му році обірвалося життя лицаря-бродяги, покровителя трубадурів і сміливого авантюриста... «Мураха погубила лева. О горе! Світ умирає з його похованням!» — написав в епітафії латинський хронікер. Найближчий помічник короля Меркадьє наказав знову схопити сміливця: з бідолахи здерли шкіру...

«Походять від диявола і до нього прийдуть»

Ці слова про Плантагенетів належать єпископу Фомі Кентерберійському (Бекету). Доля його сумна: за наказом Генріха ІІ єпископа вбили біля вівтаря. Цим найгучнішим злочином став відомий нащадкам розумний і безжальний государ, котрий реалізував права на три корони — англійську, нормандську й анжуйську. В руках Генріха ІІ було більше земель на континенті, аніж в Англії, і на порядок більше, аніж у його сюзерена у Франції — Людовіка VII Капетінга.

Річард, в якому змішалися нормандська й анжуйська, англійська і провансальська, аквітанська та французька кров, був нащадком великого Гільйома (Вільгельма) Завойовника, котрий захопив після битви біля Гастінгса 1066 року Англію. Мати Річарда, Елеонора Аквітанська, жінка «надзвичайної вроди, але невідомої, очевидно демонської, породи», була покровителькою мистецтв, «королевою трубадурів». 1137 року вона стала дружиною Людовіка VII і за 15 років народила йому майже дюжину дочок. Після розлучення, освяченого папою римським, Елеонора завдає блискучого династичного удару — виходить заміж за Генріха II. Англійська корона, котра володіла Нормандським, Бретанським і Анжуйським графствами, із посагом нареченої — Аквітанією, контролювала всю Західну Францію з її численними портами, фортами і фортецями. Елеонора народжує чоловіку лише хлопчиків!

Річард I народився в Оксфорді, але виховувався в Аквітанії. Батько наділив чотирьох синів владними повноваженнями у французьких графствах, однак не хотів їхнього посилення, постійно сварячи з сюзереном — Людовіком VII, пізніше — Філіпом-Августом. Генріх (Анрі) III Молодший, Річард, Жоффруа Бретанський і Іоанн Безземельний — чотири брати з настільки різною долею. Генріх II, коли Річарду виповнилося 12 років, розділив володіння у Франції: в Анжу та Нормандії принцом став Анрі Молодший, в Аквітанії — Річард, у Бретані — Жоффруа. «...Принци були ляльками, тільки ляльками, котрих не пускали в їхні «держави» без суворого явного нагляду і таємного шпигунства... Спонукувані матір’ю і васалами, принци 1173 року (Анрі Молодший навіть коронувався в Лондоні) повстали проти Анрі II...». (О.Добіаш-Рождественська). Дворічна боротьба завершилася перемогою батька, але за братами навіть зберігалися титули.

«У цій сім’ї брат зраджуватиме брата, а син — батька»

1174 року було підписано угоду про шлюб Річарда з дочкою Людовіка VII Французького Аделаїдою. Але батько забрав наречену до Лондона... Збезчещений Річард навідріз відмовляється одружуватися. Шалену енергію принц спрямовує на зміцнення влади в Аквітанії. 1186 року він стає прямим спадкоємцем корони Англії — «співправитель» батька Генріх III і Жоффруа Бретанський померли від лихоманки. Старіючий король Англії хоче призначити своїм спадкоємцем Іоанна. Але Річард зближується з Філіпом-Августом. Зберігалася хитка рівновага.

Зі Сходу приходять тривожні звістки. На пагорбі Хіттін — відомому з Євангелії як Гора блаженства — війська християн 5 липня 1187 року зазнали нищівної поразки від армії Саладіна (у перекладі — «Благо віри»). Засновник династії Айюбідів, син і небіж курдських воєначальників султана Нуреддіна, зумів об’єднати під своєю владою сирійських мусульман. Саладін після підкорення Месопотамії та Єгипту вирішив звернути свій погляд на Єрусалимське королівство, графства та герцогства християн. Лицарі Півмісяця захоплюють більшу частину Палестини, Акру, Аскалон, а 2 жовтня
1187 р. й сам Єрусалим.

21 січня 1188 року, спонукувані папськими легатами, чимало європейських королів, герцогів і графів прийняли хрест біля дуба неподалік Жизора. Серед них — Генріх II і Філіп-Август, Філіп граф Фландрії та Гуго герцог Бургундський, Генріх граф Шампанський... Річард дав обітницю ще раніше. Але весь 1188 рік у Франції точиться війна «всіх проти всіх». Наш герой вогнем і мечем проходить по повсталій Аквітанії і вторгається в коронні землі Капетінгів. Нарешті відбулася зустріч англійського та французького королів із непоступливим васалом. Річард переходить на бік Філіпа-Августа. Генріх II опинився в ізоляції, і влітку 1189 р. перші двоє вдень і вночі ганяються за ним від замку до замку. Фізично й морально надламаний, англійський король підписує принизливу капітуляцію, а незабаром помирає. «Залишився майже голим — у штанях й одній сорочці». Але Річард розпорядився поховати батька «як личить особі настільки високого становища», у Фонтевро.

3 вересня того ж року Річард коронувався в Лондоні. Юного брата Іоанна він обдарував — безмірно щедро — грошима та землями. У Лондоні король перебував лише кілька тижнів під час коронації та після вінчання, і трохи більше місяця 1194 року, після повернення з імперського полону.

На шляху до Святої Землі

Третій хрестовий похід (1191—1192) починався далеко від Палестини. Десятки тисяч християнських воїнів із усієї Європи перебували на шляху до Святої Землі. Вони поповнювали лави армії хрестоносців, котра розпочала облогу Акри. Французький король збирав гроші неохоче, у думках залишаючись на берегах Сени. А от новоспечений монарх на вівтар перемоги в поході спрямував усі без залишку ресурси Англії й атлантичної Франції. Національний склад армії Річарда І був строкатим: англійців значно менше, аніж анжуйців, бретонців чи уродженців Ле-Манса.

Після знову оголошених заручин із сестрою французького короля Аделаїдою Річард і Філіп-Август на чолі двох армій паралельним курсом вирушили до Італії. На Сицилії, у Мессіні, стався інцидент. Союзники стали на бік ворогуючих партій; у місті почалося повстання проти «англійців», придушене Річардом. Армія його поспішила зайнятися «звичайною справою» — грабунками, і скарбницю поповнили 40 тисяч унцій золота, узятих силою у правителя Сицилії. Філіп-Август вимагав собі 10 тисяч марок, але відразу одержав страшної сили удар по самолюбству — Річард знову відмовився одружуватися з Аделаїдою. Французький король ще згадає це приниження!

По дорозі до Сирії Річард зупинявся на Криті та Родосі. На візантійському Кіпрі його воїнів зустріли вкрай недружньо. Самопроголошений імператор Ісаак Комнін, котрий захопив нову наречену короля Беренгарію Наваррську, став йому погрожувати. Плантагенет взяв та й підкорив острів, який став, до речі, єдиним придбанням християн у Третьому хрестовому поході. Кіпр 300 років був володінням латинян. У Лімассолі Річард відсвяткував весілля з Беренгарією.

Протистояння: «Божий паладин» і «Благо віри»

Нарешті, 8 червня 1191 р. король прибув у табір хрестоносців під Акрою. Боротьба за це велике, безумовно, стратегічно важливе місто була помилкою. Християни 24 місяці намагалися розтрощити стіни міста, і навіть після прибуття армії Річарда облогу вели 34 дні. Втрати їх були величезні — до 100 тисяч чоловік.

Лише 12 липня гарнізон Акри, так і не отримавши допомоги від Саладіна, капітулював. Більша частина воїнів безперешкодно залишила місто, але кілька тисяч (у тому числі до 100 знатних людей) перебували в заручниках, поки султан Саладін не заплатить 200 тисяч червінців. Англійський і французький королі розділили здобич між собою (невдоволенню християн, які боролися з сарацинами два роки, не було меж). Коли ж воїни герцога Леопольда Австрійського встановили стяг на одній з міських веж, Річард наказав його кинути в рів. Цей епізод незабаром матиме продовження...

Ще до падіння Акри Річард через посередників вів переговори із Саладіном. Хрестоносці ремствували. Філіп-Август під приводом свого «нездоров’я» вирішив відпливти із Сирії. Річард же готувався до останнього кидка на Єрусалим. Наближалася осінь 1191 року, дні проходили в безплідних сутичках із мусульманами. У перервах між битвами лицарі Заходу та Сходу обмінювалися посланнями, віршами та подарунками; Річард продовжував підтримувати дружні стосунки із Саладіном.

Дії Саладіна на виснаження противника стали приносити плоди. Річард, розуміючи, що похід до стін Єрусалима може виявитися звичайною пасткою для християнського війська, зволікав. Мусульмани відмовилися виконувати умови договору, підписаного після падіння Акри. І Річард віддає наказ умертвити на головному майдані Акри 2700 бранців.

7 вересня біля Арсуфа розгорілася битва, в якій Річард демонстрував вражаючі уяву сучасників зразки мужності: у супроводі лише 15 лицарів, голосно повторюючи гасло хрестоносців: «Господи, врятуй Святий Гроб!», він вривався в самісіньку гущавину ворогів, мов ніж, розрізаючи їхні бойові порядки. 8 тисяч мусульман загинули в цій битві; християни втратили близько тисячі чоловік. Скористатися цією перемогою хрестоносцям не вдалося. У їхньому таборі були два явні лідери: Річард і герцог Бургундський — васал французького короля. Якщо перший вважав, що значно розумніше відновлювати зруйновані мусульманами фортеці, то другий наполягав на негайному поході до Єрусалима. Річард і його прибічники узяли гору і вирішили відновлювати стіни Яффи.

Лев так і не дострибнув до Єрусалима...

Коли хрестоносці, здавалося, вже були близькі до успіху, з Європи прийшла звістка про вторгнення в Аквітанію Філіпа-Августа та його змову з Іоанном Безземельним в Англії. Річард знову починає переговори із Саладіном, але втрачає самовладання й у січні 1192 року віддає наказ про похід на Єрусалим. Залишався тільки один день шляху, коли на військовій раді магістри лицарських орденів, указуючи на віддаленість міста від моря, зажадали повернення армії до Аскалона.

В Акрі спалахнув черговий конфлікт між лицарями англійського та французького королів; лише завдяки авторитету Річарда було покладено край кровопролиттю. Феодали, як місцеві, так і приїжджі, на військовій раді обрали єрусалимським королем Конрада Монферратського. Річард був невдоволений. І тут сталася подія, котра поставила під сумнів modus vivendi (спосіб співіснування), який було намічався між лицарями Хреста та Півмісяця. Два раби Старця Гори, ісмаїліти з секти ассасинів, що убили Конрада на порозі його тріумфу.

Річард знову кидається до Єрусалима і... біля того ж оазису Бентуба, як і минулого разу, на кілька тижнів зупиняється в очікуванні підкріплення. Якась невідома сила відвернула меч Річарда Левине Серце від Єрусалима. Ще один подвиг він здійснив на вулицях Яффи, коли очолювані ним лицарі, змітаючи все на своєму шляху, розгромили переважаючі сили Саладіна.

На переговорах, які почалися після цієї перемоги, супротивник не впізнавав англійського короля. Позначилося напруження останніх місяців — 1 вересня 1192 року він підписав мир на умовах султана: у християн залишалася лише тонка смужка землі від Яффи до Тіра. Протягом трьох років пілігримам із Заходу (без зброї) дозволялося вступати в Єрусалим для поклоніння християнським святиням. 9 жовтня 1192 року Річард сідає на корабель у Яффі і залишає Святу землю. Третій хрестовий похід асоціюється передусім з іменами Річарда і Саладіна, котрі «є героями великої епопеї... Перший був сміливішим і мужнішим, другий вирізнявся розсудливістю, статечністю й умінням вести справи. У Річарда було більше уяви, у Саладіна більше розважливості», писав Г.Мішо.

Майже два місяці по тому в Адріатичному морі розігралася страшна буря і корабель Річарда сів на мілину. Він у супроводі кількох слуг намагався пробратися через Австрію та Саксонію до своїх родичів — німецьких Вельфів. Під Віднем був схоплений і відісланий своїм кревним ворогом Леопольдом Австрійським у замок Дюренштейн. Пізніше став бранцем самого імператора. Тривалий позов про викуп вирішився після настійної вимоги папи римського — знаменитого хрестоносця звільнили. Його поверненню до Англії протидіяли французький король і рідний брат — Іоанн. Повернувшись у Лондон, Річард карає останнього і примушує підкоритися своїй волі. Втім, це не завадить «лицарю віків» на смертному одрі «відписати» Іоанну Англію та французькі провінції.

Коли Річард перебував ще в темниці, у Дамаску 1193 року від лихоманки вмирав його великий супротивник — Саладін. Останні роки Левине Серце проводить у постійних війнах, завжди переможних — в Ірландії, Бретані та Нормандії, «не залишаючи в живих навіть собаки, який гавкав би йому вслід».

* * *

Його оспівували трубадури і трувери Франції, мінезингери Німеччини, про нього складали арабські казки; про короля— «лицаря із серцем Лева» писали хронікери Візантії, Вірменської Азії... Річарда Левине Серце в жодному разі не можна розглядати лише в контексті історії Англійської держави. І навіть у контексті взаємин Англії, Франції, Нормандії, Аквітанії та Анжу... «Лицар із серцем Лева» належить епосі Хрестових походів і залишається однієї з найяскравіших постатей на осі протистояння Захід—Схід, точніше Хрест—Півмісяць. Трубадур Госельм Феді писав 1199 року: «Тисяча років минула без того, щоб умирала людина, чия втрата була б такою безмірною».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво