Коригування реальності

Вивести людину на чисту воду простіше, якщо вона говорить про те, чого ніколи не траплялося в реальності. Проте значно складніше розпізнати обман, якщо йдеться про якісь події, котрі мають під собою реальну основу. Таким чином, виходить, що чим довше існує людство, тим воно більше й вигадливіше воно бреше?

Алдерт Врідж у книжці «Розпізнаючи неправду й обман» описує, як у результаті серії численних дослідів він встановив, що середньостатистична людина здатна розпізнати брехню в 44%, а правду — у 67% випадків. Врідж вважає, що цей парадокс легко можна пояснити: за його версією, людина завжди вибирає найбезпечнішу стратегію поведінки — вигідніше повірити в явну неправду, ніж обвинуватити чесного співрозмовника в перекручуванні.

Чарльз Форд, автор книжки «Неправда! Неправда! Неправда! Психологія обману», стверджує: щоб бути людиною — необхідно вміти брехати. Людська цивілізація була б неможлива, якби людина не мала цієї риси: «Бажання збрехати — це цілком природне бажання, яке виникає в кожної людини». Форд пояснює це так: цивілізація побудована на здатності різних людей спілкуватися одне з одним, передаючи різні сигнали — мовні, мімічні та інші. Проте здатність ефективно обмінюватися інформацією залежить насамперед від здатності розуміти співрозмовника. Тобто неправда з’являється лише тоді, коли обманщик розуміє, як можна обдурити іншу людину. Отже, чим більше брехні, тим більше взаєморозуміння.

Річард Райт, автор книжки «Моральна Тварина», стверджує, що чим більше розвинена система комунікацій, тобто мова, тим вищий рівень і більша кількість брехні. На його думку, людина — найбільш нечесна істота на планеті. Це викликано лише тим, що люди багато спілкуються між собою. Райт висуває гіпотезу, що неправда розвивалася із розвитком цивілізації: у первісних людей було відносно мало можливостей для прояву цієї риси — приводів для обману виникало небагато, обманщика легко було вивести на чисту воду, й покарання за обман одноплемінників могло виявитися дуже жорстоким. Проте з ускладненням життя та культури обман набував більше простору для реалізації. Отже, переходячи на нові щаблі розвитку, людство автоматично збільшуватиме кількість виробленої ним брехні.

Обман і недомовки стали складовою частиною політики, у багатьох випадках це руйнівним чином позначилося на світі. Проте Ерік Алтерман, автор дослідження «Коли брешуть президенти», вважає, що політик і державний діяч апріорі не може бути абсолютно відвертим перед аудиторією. Наприклад, президент країни не може і не повинен докладно пояснювати громадянам усі тонкощі політики, яку він проводить: чимало його дій можуть бути зрозумілі лише професіоналам. Тому виступи публічних політиків, як правило, заздалегідь «лакуються», аргументація спрощується, упор робиться не на факти, а на емоції, здатні розчулити аудиторію.

Бенджамін Гінсберг, автор книжки «Американський обман», доводить, що вся політика, за визначенням, побудована на брехні, і тільки на брехні. «Політика — це не битва за правду, справедливість і принципи. Набагато важливіше, що це битва за гроші, владу і статус. Важко уявити, що політики витрачають стільки сил і енергії тільки тому, що вони прагнуть домогтися акуратної виплати пенсій». Гінсберг декларує, що без брехні політика була б неможлива, як, мабуть, і взагалі державна влада.

За матеріалами сайта washprofile.org