Конспірологія рейхстагу - Соціум - dt.ua

Конспірологія рейхстагу

22 лютого, 2008, 13:34 Роздрукувати Випуск №7, 22 лютого-29 лютого

75 років тому в Берліні було підпалено рейхстаг. Будівля німецького парламенту, яка стояла порожня в очікуванні дострокових виборів, спалахнула ввечері 27 лютого 1933-го...

75 років тому в Берліні було підпалено рейхстаг. Будівля німецького парламенту, яка стояла порожня в очікуванні дострокових виборів, спалахнула ввечері 27 лютого 1933-го. Попри старання пожежників, залу засідань повністю знищив вогонь.

У нас уже давно стало аксіомою, що рейхстаг підпалили нацисти, які шукали привід для розправи з політичними противниками. Проте насправді все не так однозначно...

У палаючому будинку спіймали молодика — голого по пояс і геть брудного від сажі. Це був 24-річний громадянин Голландії Марінус ван дер Люббе. «Навіщо ти це зробив?», — запитали в затриманого поліцейські. «На знак протесту!», — відповів той. Про співучасників він не згадував.

Незабаром на місце події прибув міністр внутрішніх справ Прусії Герман Геринг. З’ясувалося, що того вечора рейхстаг останніми покинули депутати з фракції Комуністичної партії. Геринг без вагань заявив репортерам: підпалили комуністи! Міністрові заперечили, що в будинку схоплено лише одного зловмисника, який проник усередину через розбите вікно. Але Геринг наполягав на своєму: «Там була не одна людина, а десять, двадцять! Це сигнал до комуністичного повстання!».

Уже наступного дня президент Пауль фон Гінденбург на вимогу нацистів підписав екстрений декрет «Про захист нації і держави», який одразу набрав чинності. Він радикально обмежував основні громадянські права: свободу преси, зборів, недоторканність житла, особи, листування. По всій країні почалися масові арешти комуністів, інших опозиціонерів.

21 вересня 1933-го стартував знаменитий Лейпцизький процес. Крім ван дер Люббе перед судом постали лідер парламентської фракції КПН Ернст Торглер і троє болгар-комуністів, направлених до Німеччини по лінії Комінтерну, — Георгій Димитров, Васіл Танєв і Благой Попов. (Треба сказати, що болгарська компартія взагалі мала лиховісну славу через пристрасть до тероризму. Так, у квітні 1925-го підпільники-комуністи влаштували вибух у церкві Св. Воскресіння в Софії. Загинуло 150 людей. Жертвами теракту стали десятки високих сановників, а цар Борис III уцілів лише дивом.)

Судовий процес широко висвітлювався в німецькій і світовій пресі й транслювався по радіо. Але від самого початку обвинувачення тріщало по швах. Усі звинувачувані комуністи зуміли довести своє алібі. Не було подано жодного серйозного доказу, який дав би змогу обвинуватити четвірку у зв’язках із ван дер Люббе. Своє знайомство з іншими обвинувачуваними затято заперечував і сам голландець.

Марінус ван дер Люббе, який узяв усю провину за підпал рейхстагу на себе, був дуже оригінальною особою.

Тюремне фото Марінуса ван дер Люббе
Тюремне фото Марінуса ван дер Люббе
Хоча гітлерівці поспішили оголосити його комуністом, формально він ним не був. Уродженець Лейдена справді вступив до голландської компартії 1925 року. Тоді він працював муляром, але невдовзі залишився без роботи, майже осліпнувши внаслідок потрапляння цементу в очі. До речі, не зовсім адекватна поведінка Марінуса на процесі змушувала засумніватися й у його психічному здоров’ї. Юнак активно брав участь у вуличних заворушеннях. На початку 1930-х відійшов від комуністів, після чого приєднувався до кількох лівацьких угруповань, які віддавали перевагу більш радикальним діям. У лютому 1933-го ван дер Люббе вирушив до Німеччини боротися з нацистами, що прийшли до влади. Сподіваючись підняти трудящих на боротьбу з режимом, у ніч на 25 лютого він спробував підпалити в Берліні бюро із працевлаштування, будинок ратуші й замок. Усі ці спроби провалилися: вогонь швидко помітили й загасили. Наступною мішенню палія став рейхстаг...

У результаті Торглера і трьох болгар суд виправдав. Марінуса ван дер Люббе визнали винним і гільйотинували 10 січня 1934 року.

Зауважимо, що хоча причетність голландця до підпалу не викликає сумнівів, у січні 2008-го Генеральна прокуратура ФРН скасувала вирок, винесений ван дер Люббе, — через несумірність покарання провині та явне порушення юридичної процедури: Марінуса засудили до страти на основі закону, ухваленого вже після підпалу.

Але повернімося в 1933 рік. До початку Лейпцизького процесу прогресивна громадськість в усьому світі вже твердо знала: підпал рейхстагу — діло рук нацистів. У цьому переконувала знаменита «Коричнева книга», яка вийшла мільйонними тиражами й яку переклали більш ніж двадцятьма мовами. Викривальний памфлет видав так званий Всесвітній комітет допомоги жертвам німецького фашизму, за яким стояв пропагандистський апарат Комінтерну. Розсудивши, що найкращий захист — це напад, комуністи висунули досить правдоподібну версію про нацистську провокацію. Стверджувалося, що ініціатором підпалу був Йозеф Геббельс, а загальне керівництво здійснював Герман Геринг. Група штурмовиків СА проникла в рейхстаг через підземний хід, який з’єднував парламент із штаб-квартирою Геринга, улаштувала підпал і відійшла тим же шляхом. Оливи у вогонь підливав сексуальний скандал: Марінуса ван дер Люббе обвинуватили у зв’язках із відомими штурмовиками-гомосексуалістами.

Упорядники «Коричневої книги» позиціонували себе як посвячених у якісь таємні знання, але це було не так. Талановитий письменник Артур Кестлер, який працював у системі Комінтерну і брав участь в упорядкуванні книжки, згодом зізнався: «Інформацію збирали по крихтах, доповнювали здогадами й дедукцією, розцвічували нахабним блефом». Не маючи прямих доказів, комуністи просто підробили ключові документи, що викривали нацистів у підпалі. Усі «секретні документальні матеріали» — як зібрані в «Коричневій книзі», так і ті, що з’явилися пізніше, — виявилися фальшивками.

Єдине, що змогли пред’явити Германові Герингові на Нюрнберзькому процесі, — письмове свідчення генерала Франца Гальдера. Колишній глава Генерального штабу стверджував, ніби на вечорі на честь дня народження фюрера в 1942-му Геринг привселюдно зізнався в підпалі рейхстагу. Підсудний Геринг заявив, що нічого подібного не казав, і зажадав очної ставки з Гальдером. На цьо­му все й скінчилося...

Іншими словами, твердження, що підпал рейхстагу організували нацисти, — типовий зразок конспірології. Тобто теорії змови, не підкріпленої надійними доказами й заснованої на підозрілих збігах та легендарному принципі «Кому вигідно?».

Найслабкіше місце цієї гіпотези — особа самого Марінуса ван дер Люббе. Упорядники «Коричневої книги» стверджували, що голландець був нацистським провокатором-геєм, якого залишили в рейхстазі штурмовики. Нелогічність такої версії очевидна. Під час процесу ван дер Люббе стверджував, що вчинив підпал сам і ні з ким з обвинувачуваних комуністів не знайомий. Цікавий «провокатор», що й казати?

Сьогодні прихильники версії про нацистську змову воліють зображувати ван дер Люббе жертвою гітлерівців: кажуть про застосування наркотиків, обман тощо. Але ніхто так і не зміг переконливо пояснити, навіщо нацистам знадобився безпартійний голландський люмпен. У Геринга і К° було безліч можливостей імітувати причетність німецьких комуністів до підпалу — із допомогою справжніх провокаторів, лжесвідків, фальшивих доказів. Навіть значок КПН на місці пожежі виявився б кориснішим за злощасного голландця. Але гітлерівці чомусь потягли в суд саме ван дер Люббе, прирікаючи себе на міжнародний конфуз... Що ж, перед нами помилка, характерна для багатьох конспірологічних теорій: гаданим змовникам приписують одночасно і диявольську хитрість, і дивовижну тупість.

Не випадково в Радянському Союзі, де про «підлу фашистську провокацію» знав кожен школяр, ім’я ван дер Люббе намагалися не згадувати взагалі — голландець явно вибивався зі стрункої схеми.

До речі, про радянську спадщину. В СРСР тезу про підпал рейхстагу нацистами нав’язували як незаперечну істину. І фактично ця гіпотеза досі в нас є панівною. Хоча на Заході вже давно популярна інша, альтернативна версія.

Цікаво, що ще в лютому 1933-го до неї схилявся перший шеф гестапо Рудольф Дільс, який особисто керував допитами ван дер Люббе. Висловити свої сумніви публічно Дільс не міг, але поділився ними в приватній розмові з Лені Ріфеншталь. Пані кінорежисер згадувала: «Якщо преса Німеччини обвинувачувала в цьому злочині комуністів, то зарубіжна більш-менш одностайно стверджувала, що підпал учинили самі нацисти. Але навряд чи десь можна було прочитати те, про що розповів цього вечора пан Рудольф Дільс, шеф таємної державної поліції, який допитував головного обвинувачуваного.

— Дивно, — сказав Дільс, — що майже ніхто не хоче вірити, що ван дер Люббе вчинив підпал сам, без комуністів-підбурювачів. Цей чоловік — фанатик, одержимий. Звичайно, для націонал-соціалістів вигідніше вважати, що пожежу підготували комуністи, і ван дер Люббе всього лише інструмент у їхніх руках.

— Так ви справді думаєте, що він підпалив сам?

Відповідь була ствердною».

А 1959 року справжньою сенсацією стала серія статей, яку опублікував у «Шпігелі» західнонімецький журналіст Фріц Тобіас. Викриваючи підтасовки й нестиковки «Коричневої книги», Тобіас наводив переконливі свідчення того, що антифашист ван дер Люббе підпалив рейхстаг без чиєїсь допомоги, марно сподіваючись спровокувати народне повстання, а теорія про змову нацистів — такий же плід політичної боротьби, як і теорія про змову комуністів.

Тепер цю думку поділяють багато визначних західних дослідників. Серед них і провідний фахівець з історії Третього рейху професор Ханс Моммзен. Ретельно проаналізувавши документальні свідчення, зокрема щоденники Геббельса, історик дійшов висновку: для нацистських лідерів пожежа була цілковитою несподіванкою. Дізнавшись, що рейхстаг горить, вони справді побоювалися комуністичних виступів, були в паніці й діяли спонтанно. Напередодні підпалу не готувалося жодних особливих заходів щодо затримання неблагонадійних осіб. У результаті 28 лютого не заарештували навіть керманичів КПН Тельмана і Ульбріхта: їх просто не змогли розшукати. Нікому й на думку не спало заздалегідь установити стеження за комуністичними лідерами!

Інцидент 27 лютого відіграв важливу роль у зміцненні нацистського режиму й допоміг Гітлерові розправитися з політичними противниками. Але, на думку Моммзена, це зробили б і без пожежі, тільки пізніше: «Розпорядження, викликані підпалом рейхстагу, випередили те, що передбачалося проектом закону про повноваження, які надавали Гітлерові диктаторські права. Таким чином, підпал рейхстагу мав значення каталізатора встановлення диктатури. Гітлер отримав абсолютну владу швидше, ніж очікував».

Звичайно, у версії про палія-одинака теж є уразливі місця — наприклад, багато хто сумнівався, що з допомогою розірваного на клапті одягу ван дер Люббе міг створити понад двадцять осередків загоряння. Втім, під час слідчого експерименту голландець повторив свої дії, і все зійшлося...

А зовсім недавно, 13 лютого, у німецькому бундестазі презентували книжку відомого журналіста Свена Фелікса Келлерхоффа, який реконструював події 1933-го на основі оригінальних документів. Висновок автора однозначний: «За злочин, пов’язаний із підпалом рейхстагу, нацисти — і це рідкісний виняток — відповідальності не несуть. Проте це аж ніяк не применшує їх­ньої провини за розв’язання війни й Голокост».

Але повернімося до версії про нацистську змову. Її, як і раніше, обстоюють деякі західні дослідники, насамперед історики з колишньої НДР. І, безперечно, вона має право на існування — як і версія про причетність ЦРУ до вбивства Джона Кеннеді. Але коли висновок про підпал рейхстагу нацистами подається в наших підручниках історії як непорушна істина — це щонайменше некоректно.

75-річчя берлінського підпалу — непоганий привід замислитися про різницю між історією та конспірологією. Зрозуміло, теорії змов можна й треба розглядати поряд з іншими історичними концепціями. Але неприпустимо, щоб конспірологічна гіпотеза, підкріплена лише непрямими аргументами, нав’язувалася як єдино правильна — як це сталося в нас із драматичними подіями 1933 року.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво