Кому належить свобода? - Соціум - dt.ua

Кому належить свобода?

24 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 24 листопада-1 грудня

2006-го року виповнюється 15 років від часу появи ліцензії для вільного (відкритого) програмного забе...

2006-го року виповнюється 15 років від часу появи ліцензії для вільного (відкритого) програмного забезпечення GNU general public licence, десять років відтоді, як Пері Барлоу (Perry Barlow) оголосив про незалежність кіберпростору, п’ять років, як було засновано Вікіпедію. Збіг цих дат дає нагоду поговорити про вільну інформацію та інформаційну свободу.

Вільні протоколи уможливлюють Інтернет, вільне програмне забезпечення працює на більшості серверів, розвивається відкритий доступ до результатів наукових досліджень, відкрита онлайнова енциклопедія здобула визнання як реферативне джерело, вільні ліцензії забезпечують розвиток, обмін і використання творів в Інтернеті, які щодня створює дедалі більше людей.

Про яку свободу ми говоримо? Чи вона для всіх, чи на вибір, як ліцензії Creative Commons? Це свобода від чи свобода для? Вона лише для тих, хто може це собі дозволити, чи для тих, кому вже нічого втрачати? Чи можна заробляти на вільному обігу інформації?

Свобода, авторство і культура — це Flickr (понад 100 млн. фотографій, із них 23 млн. 504 тис. 497 для вільного використання), не менше відео й аудіо в YourTube, 55 більйонів сторінок в Internet Archive. У цифрову добу культурні конфігурації переживають гігантський зсув і фантастичні трансформації. Адже створення, дистрибуція і сприйняття культурних продуктів залишаються чи не лише у цифровому вигляді. Медіа-довкілля ХХІ століття стимулює ремікси, автор губиться, і постають нові ролі між особистими правами та свободою мистецтва, між професійними творами та самовираженням. Тоді як авторське право захищає автора за стандартами ХVIII століття…

Цікавий приклад нації вільної культури — pontos de cultura — подає Бразилія. Це єдина країна світу, в якій у Міністерстві культури існує департамент цифрової культури, а центри творення вільної цифрової культури існують навіть у селах.

Активно розвиваються нетлейбли — lowpass.cc/p2p-blog.com, magnatune.com, phlow.net, netlabels.org, o’reilly, platoniq.net, trinner.cc. тощо — які випробовують неприбуткові моделі творення музики на засадах самоокупності. Постає запитання: чи залишиться це і надалі поодинокими випадками — чи стане музичним мейнстрімом?

Влітку цього року в Парижі на зустрічі композиторів, виконавців та слухачів (Paris Accord) було домовлено про колективні договори про вільну циркуляцію музичних творів. Чому Париж? Бо це місто завжди славилося міцними традиціями авторських прав, на відміну від англосаксонського світу, де традиційно більшість прав належали видавцям. Чому вільна циркуляція? Бо музичні даунлоди — це, радше, персональне радіо, слухання якого істотно не впливає на продаж музичних дисків. Згідно з позицією організаторів паризької зустрічі, авторське право завжди стосувалося лише автора і споживача і не створене для обслуговування посередників.

Тривають дискусії менеджерів музичної індустрії та юристів про глобальну ліцензію, яка б дозволяла за невелику плату, скажімо 5 доларів на місяць, закачувати скільки завгодно якої завгодно музики і робити з нею все що заманеться для власного некомерційного використання.

Інший вимір вільної інформації перебуває у площині інформації, економіки та праці. Оскільки нині значна частка інновацій реалізується через публічний домен та ресурси спільнот. Вільна колективна співпраця дає не лише вільні форми мистецького вираження, а й заробіток авторам та користувачам. З одного боку, існує менеджмент цифрових заборон (digital restriction management), з іншого — вільна культура. Йошаї Бенклер (Yoshai Benkler), дослідник права з Єльського університету, розробив теорію про співпрацю на засадах колективної власності (commons-based peer production). Прикладами такої співпраці слугують вільне програмне забезпечення і Вікіпедія. Постає чергове запитання: чи може працювати ринок культурних продуктів без жорстких копірайтів? Кіноіндустрія Нігерії — Nollywood — найбільший виробник фільмів у світі — вже довела це на практиці.

Триває перегляд засад і механізмів інформаційної свободи. Європейська комісія переглядає Директиву щодо авторського права в інформаційному суспільстві (EUCD), ухвалену 2001 року.

Розвиваються ліцензії GPL і Creative Commons (CC), переглядаються засади регулювання електромагнітного спектра як громадського ресурсу, триває дискусія про відкриті інтерфейси веб-сервісів та біотехнології відкритого коду.

Осінь 2006 року була багата на міжнародні заходи, присвячені питанням вільного обігу інформації. Насамперед, це четверта конференція «Майстри відкритого суспільства: Правила інформаційної свободи» (Wizards of OS 4. Information Freedom Rules) у Берліні 14—16 вересня. А також чергова зустріч у Всесвітній організації з охорони інтелектуальної власності (ВОІВ), присвячена програмі розвитку, у жовтні.

1 листопада 2006 року в Афінах на Всесвітньому саміті з інформаційного суспільства щодо врядування в Інтернеті (UN WSIS Internet Governance Forum) неурядові організації, комерційні компанії та академічна спільнота (eIFL, Google, Рада Європи, CPTech, IP Justice, Sun Microsystems, Олександрійська бібліотека, Yale Law School Information Society Project, Free Software Foundation Europe та the Electronic Frontier Foundation) створили нову коаліцію «A2K@IGF» для промоції доступу до знань та вільної мови онлайн. Коаліція популяризуватиме Інтернет як засіб розвитку, освіти та свободи, і працюватиме в царині збалансованих прав інтелектуальної власності у цифровому світі.

Справедливі засади доступу до знань дискутуються вже кілька років поспіль. 2004 року академічна спільнота, неурядові організації та уряди кількох країн запропонували проект договору про доступ до знань (А2К treaty). У ньому наголошується на свободах, а не обмеженнях, і йдеться про доступ до інформації, освіти, ресурсів для навчання, досліджень, культури та розваг. Пропонується новий погляд на винятки та обмеження в авторському й патентному праві, зокрема для бібліотек, сліпих і людей зі слабким зором, дистанційної освіти; на відкритий (вільний) доступ до дослідницької літератури; на засади реагування на зловживання правами, зокрема контроль за практикою підриву вільної конкуренції у договірному ліцензуванні; на системи управління цифровими правами та системи застереження від неправомірного подолання технічних засобів захисту цифрових прав; на бази даних патентів, які стосуються суспільного добробуту; на вільне (відкрите) програмне забезпечення та відкриті (прозорі) стандарти. У серпні 2004 року Аргентина і Бразилія включили проект угоди про доступ до знань у ширший пакет пропозицій під назвою Програма розвитку (Development Agenda) Всесвітньої організації з охорони інтелектуальної власності (ВОІВ).

Наукова спільнота і громадські організації критикують посилення й розширення режиму інтелектуальної власності та окреслюють ці заходи як зазіхання на інтелектуальну свободу. Саме тому програма розвитку — забезпечення для кожного індивіда права на доступ до знань і доцільність захисту цієї громадянської свободи з допомогою міжнародних інструментів — набула значного політичного резонансу та обговорюється у ВОІВ уже другий рік поспіль.

Навіщо нам потрібен Договір про доступ до знань? Які є проблеми з чинним законодавством про інтелектуальну власність? Що собою становить Програма розвитку Всесвітньої організації з охорони інтелектуальної власності (ВОІВ)? Як можна взяти участь у цих кампаніях, і навіщо це робити? Ці запитання ми адресували учасникам подій.

Тереза ГАКЕТТ, Електронна інформація для бібліотек (eIFL), Ірландія

Ми живемо у суспільстві знань. Знання — невід’ємна частка нашого повсякденного життя, доброго врядування та ознака демократичного суспільства. Якщо ми як громадяни знаємо про наші права, якщо ми добре поінформовані про медичне забезпечення, маємо доступ до найсвіжішої ділової інформації, то, відповідно, можемо контролювати наше життя та діяльність, ухвалювати зважені рішення і здійснювати свідомий вибір. Своєю чергою, це сприятиме інноваціям, креативності та конкурентній економіці.

Режим інтелектуальної власності, особливо питання авторського права і патентів, дедалі глибше вкарбовується в наше життя, впливає на доступ до знань, культури, медицини, наші розваги й насолоду від нових технологій.

Чинний всесвітній режим інтелектуальної власності вимагає дедалі більшого захисту правовласників коштом споживачів. Країни—експортери контенту (фільмів, програмного забезпечення) перекладають цей тягар на інші країни світу, практично не дискутуючи вигоди й витрати для кожної країни зокрема.

Такий дисбаланс у законах про охорону інтелектуальної власності та загроза інтересам споживачів і громадян призвели до кампанії за міжнародний договір про захист доступу до знань, без якого неможлива активна участь у суспільстві знань.

Всесвітня організація з охорони інтелектуальної власності (ВОІВ) керує режимом інтелектуальної власності шляхом запровадження нових міжнародних договорів та адмініструє 23 чинні договори. Програму розвитку запропонували 14 країн—членів ВОІВ (Аргентина, Болівія, Бразилія, Куба, Домініканська Республіка, Еквадор, Єгипет, Іран, Кенія, Перу, Сьєрра-Леоне, Південно-Африканська Республіка, Танзанія і Венесуела) для того, щоб розвиток як основна мета перебував у фокусі уваги ВОІВ. Схожі проблеми останнім часом обговорюються і у Світовому банку та Світовій організації торгівлі (СОТ).

Програма розвитку закликає до демократичного й підзвітного процесу ухвалення міжнародних договорів про охорону інтелектуальної власності. Адже політика інтелектуальної власності має ґрунтуватися на емпіричних доказах і вимірюватися здобутими результатами. І, звісно, програма розвитку закликає до договору про доступ до знань.

Представники громадянського суспільства — бібліотеки, споживачі, розробники вільного програмного забезпечення, академічна та наукова спільноти включно з лауреатами Нобелівської премії — підтримують програму розвитку. Зустрічі відбуваються у ВОІВ у Женеві вже майже два роки і триватимуть ще рік, під кінець якого, сподіваємося, буде узгоджено зміни чинного законодавства. Ставки високі — реформа ВОІВ поліпшить позицію користувачів у всіх країнах світу, а не лише у тих, що розвиваються.

Електронна інформація для бібліотек (eIFL) забезпечує справедливий і легкий доступ до електронних ресурсів у 50 країнах із перехідною економікою та країнах, що розвиваються. Бібліотеки переймаються ерозією прав користувачів, особливо у цифровому середовищі. Нам не байдужі заборони на доступ до інформації з освітньою, дослідницькою, культурною та творчою метою. І бібліотеки розуміють, що чим далі, тим більше авторське право створюватиме перешкоди для доступу до знань та справедливого їх використання.

Ось тому ми підтримуємо програму розвитку для реформи у ВОІВ та договір про доступ до знань. Програма розвитку ставить за мету домогтися, щоб міжнародна система інтелектуальної власності сприяла інтересам усіх громадян, а не лише представників великого бізнесу. Договір про доступ до знань збалансує міжнародні договори, директиви Європейського Союзу та двосторонні торговельні договори, які впродовж 15 років чинили перешкоди доступу.

eIFL бере участь у кількох кампаніях. Ми представляємо наших членів на найважливіших політичних зустрічах у ВОІВ, ми підтримуємо країни—члени ВОІВ, які сприяють реформам, ми формулюємо нашу позицію для представників урядів різних країн. Ми беремо активну участь у всесвітній коаліції громадських організацій, яка сформувалася навколо Доступу до знань, ми поширюємо інформацію про ці важливі міжнародні ініціативи на бібліотечних конференціях і серед членів нашої мережі.

Бібліотеки слугують громадськості, збираючи і зберігаючи нашу культурну та наукову спадщину задля збагачення нинішнього і майбутнього поколінь. І бібліотекарі повинні захищати свої позиції та сприяти тому, щоб бібліотеки мали можливість продовжувати свою місію у цифрову добу.

Карстен Ґерлофф, Європейський фонд вільного програмного забезпечення (FSFE), Німеччина

Інтелектуальні монополії, такі як авторське право та патенти, створювалися як засоби для стимулювання творчості для суспільного збагачення. Нині ця система дедалі більше схиляється у бік захисту правовласників. А проблема в тому, що для творчості й інновацій ми потребуємо опертя на чинне знання. Спиратися на нього стає дедалі дорожче, а отже, залишається менше підґрунтя для творчості та інновацій.

Договір про доступ до знань поверне авторське право та патенти на службу суспільному збагаченню, а не вузькому колу правовласників. Важливий уже навіть сам факт дискусії про цей договір, оскільки примушує замислитися про проблему штучних монополій на знання.

Традиційно ВОІВ був чимось на кшталт клубу правовласників, який проштовхував дедалі потужніші інтелектуальні монополії. Їм було на що спиратися — багаті країни-члени, але це суперечить статутові організації, асоційованої з ООН. Тоді як інші організації ООН проштовхують Цілі розвитку нового тисячоліття (Millenium Development Goals) та інші споріднені проекти, ВОІВ не мала б рухатися у протилежному напрямку.

2004 року країни—члени ВОІВ вирішили, що ВОІВ має подбати про програму розвитку, тобто ця організація мала б більше відповідати потребам країн, що розвиваються. Чіткі обриси цієї ініціативи, яку запропонували ряд країн на чолі з Аргентиною та Бразилією, усе ще предмет дискусій. Але насамперед ідеться про реформу ВОІВ, яка має враховувати інтереси всіх суспільств, а не тільки власників копірайтів із багатих країн. Багато громадських організацій підтримують ці зусилля, і Європейський фонд вільного програмного забезпечення — одна із них.

Європейський фонд вільного програмного забезпечення (FSFE) бере участь у форумах найвищого рівня, які формують суспільство знань, наприклад у форумі з інтернет-врядування. І у ВОІВ, і у решті організацій ми спостерігаємо за переговорами, консультуємо розробників політик. У співпраці з іншими організаціями та компаніями ми популяризуємо вільне програмне забезпечення, щоб забезпечити доступ до знань кожному, хто його потребує.

Ахмед Абдель ЛАТІФ, делегат Єгипту у раді TRIPS та ВОІВ (2000—2005)

У вересні 2004 року 14 країн, що розвиваються, з різних регіонів світу (Аргентина, Бразилія, Єгипет, Південна Африка тощо) висловилися за розробку Програми розвитку Всесвітньої організації з охорони інтелектуальної власності (ВОІВ). Цю пропозицію активно підтримали більшість країн, що розвиваються, та організацій громадянського суспільства.

У пропозиції йшлося, що ВОІВ як агенція ООН мусить базуватися на проектах розвитку, а не обмежувати свою діяльність значно вужчою перспективою популяризації інтелектуальної власності як такої, незважаючи на різні економічні та соціальні чинники у різних країнах світу.

Базуватися на проектах розвитку — означає змінити мандат ВОІВ, гарантувати захист громадських інтересів, спрямовувати технічну допомогу на проекти з розвитку.

Відтоді тривають дискусії у контексті програми розвитку, які ґрунтуються на пропозиції вже зазначених країн, об’єднаних під назвою «Друзі розвитку». Але якихось особливих результатів чи заходів поки що немає.

Однак для нас важливо, що пропозиція програми розвитку ВОІВ проблематизувала співвідношення вигод і витрат, особливо для країн із перехідною економікою та країн, що розвиваються. Оскільки у творенні політики ми маємо бути впевненими, що наші видатки не перевищують переваг, які отримаємо. Крім того, ми сформулювали збалансовані правила інтелектуальної власності й запропонували закони на користь громадських інтересів, громадського здоров’я, доступу до знань.

Прискорення наукового прогресу та стрімкий розвиток інформаційних технологій створюють нові перспективи для поширення знань шляхом зменшення витрат. Знань, які уможливлюють індивідуальний розвиток та економічний і соціальний розвиток наших суспільств.

Уже кілька десятиліть ми є свідками значної експансії інтелектуальної власності як у просторі, так і в часі (зростають терміни захисту інтелектуальної власності). Ставиться питання про нові царини — наприклад бази даних. Впроваджуються нові правила захисту інтелектуальної власності у цифровому середовищі, зокрема використання технологічних систем захисту.

Громадськість, ЗМІ, науковці та дослідники застерігають, що ці течії можуть істотно зашкодити інноваціям, особливо в інформаційних технологіях, біотехнологіях, створенні нових ліків.

Договір про доступ до знань (A2K Treaty) запропонували друзі розвитку ВОІВ і далі доопрацьовують організації громадянського суспільства. Мета — щоб ці течії в інтелектуальній власності не зашкодили доступу до знань.

Як представник Єгипту у ВОІВ та СОТ у Женеві 2000—2005 років, я мав нагоду сприяти лібералізації цих організацій, зокрема шляхом внесення пропозиції програми розвитку у ВОІВ. Зараз я повернувся до Єгипту, де продовжую брати активну участь у проектах із доступу до знань, інтелектуальної власності та привернення громадської уваги до важливості збалансованого підходу до інтелектуальної власності, без якого неможливий розвиток публічної політики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво