Комічна інтимність публічної сфери

Поділитися
Останнім часом усе більше унаочнюється одна особливість сучасного суспільства, яка в нашій країні, зокрема після останніх буремних подій, переходить вже у нав’язливу очевидність...

Останнім часом усе більше унаочнюється одна особливість сучасного суспільства, яка в нашій країні, зокрема після останніх буремних подій, переходить вже у нав’язливу очевидність. Йдеться про перевертання статусу публічного і приватного в царині колективного несвідомого. Усе ніби почалося з непорозуміння, що викликав крик однієї жіночки у 80-ті роки вже минулого століття: «У нас сексу немає!..» Фраза про горе-секс тоді постала як символ політичного протистояння у «холодній війні» із Заходом. Усі посміялися й переконали тітоньку в протилежному...

Але здається, що тепер нам доведеться навпаки рятувати публічну сферу від активних зазіхань усіх тих, хто в усьому бачить пікантні секретики особистого, за позірною ширмою громадянської активності добачає симптоми неврозу чи невдоволеної сексуальності, а в суспільно-політичній боротьбі — «волю до влади» або сублімацію завиваючої плоті. Справа в тому, що віднині нас нічого так сильно не цікавить, як те, що бодай якось пов’язане з особистим життям: усюди розшукується «правда» — хто за цим усім стоїть, і як у кого складаються справи з особистим... Особистісний фактор перетворився у найбільший суспільно-політичний інтерес сучасності. На всіх рівнях множаться «мисливці за приватним життям» (і не тільки в мас-медіа, ми й самі є папараці одне до одного), у бізнес-офісах панує культ «хорошого сім’янина», добру кар’єру не можна зробити без налагодження особистих зв’язків, навіть популярні політики в погоні за іміджем позують в гламурних журналах і залучають до PR-кампаній світлі личка своїх дружин і діточок. Увімкніть телевізор — і ви відразу потрапите на кухню до якоїсь Свєти, у сераль до гарячої Мануели, на «чайок» до Черномирдіна (ну, наприклад). Куди не поглянь — суцільна приватна сфера!

Зазвичай, усе приватне ховалося від чужих очей, заганялося в темні закутки інтимності, особисті проблеми завше залишалися під сімома печатями, й ніхто — окрім рідних та близьких — не мав до них доступу. Звісно, суспільство не полишало без догляду ці простори внутрішнього — совість, душа, віра, психіка, сексуальність, емоції, — вони завжди залишалися під пильним наглядом «спеціалістів» цих тонких матерій: від духівників до психологів, від шаманів до письменників. Така дивовижна країна, як psyche оберігалася усіма сакральними і інтелектуальними силами, обростала міфами і символами, оспівувалася в епосах і романах, лікувалася магією гіпнозу чи щирістю чистого почуття любові й турботи. Часто розбурхані химери та фантазії інтенсивного «внутрішнього життя» доводили людину до невиліковної меланхолії, до божевілля чи святості, й тоді таких нещасних і водночас «блаженних» ховали від гріха подалі у спеціально для цього відведених місцях. Поза межами міста, на завжди рухливих фронтирах соціуму — і одночасно у самому серці держави, на головній площі: святі та блазні. Поети здіймалися на вершини духу і вештались «на дні» серед черні.

Десь на сторінках «Поетики» Арістотель зазначає, що греки називали приміські квартали вулиць «комами», і тому ганебно вигнані з поліса, не бажані для властей актори отримали наймення «коміки». Тим не менше «коміки» таки допнулися свого, дісталися до палацу, захопили продажну і мінливу в смаках площу. Поети і актори не поступалися політикам і придворним мужам у талантах та енергії. Усі вони навперейми грали у великий спектакль, де невидимими, але міцними ниточками були заплутані корона короля і ковпак паяца, мантія академіка й віяло кокетки. Публічну сферу захопили бурхливі сімейні та любовні пристрасті. Найцікавіше, що коміки не просто розігрували інтим у всіх на очах, а й самі були експертами з питань інтимності.

В «Історії сексуальності» Мішеля Фуко досліджується, окрім усього іншого, й те, як на зміну класичної давньогрецької «естетики існування» суб’єкта в суспільстві встановлюється нова постантична, за виразом Фуко, «пасторська» мораль «східного» (іудео-християнського) типу. Саме з настанов цієї «пасторської» моралі політиків та інтелектуалів починає так цікавити приватне життя звичайної людини-підданого; саме глибинна спорідненість влади та інтиму породжує інститути сповіді та психоаналізу. Однак протягом ХІХ століття «пасторська» влада «пастуха», найхарактернішими чеснотами якої завжди були самопожертва та індивідуальне благочестя в ім’я спасіння «стада», за свідченням Фуко, кінчає тим, що відривається від політичної влади за допомогою своєрідних «тактик індивідуалізації, які й самі тепер характеризуються владними можливостями: владою сім’ї, медицини, психіатрії, освіти, роботодавця». Одне слово, владу й моральний авторитет захопили ті, хто міг дістатися до найглибших закутків людських потреб, інтересів і бажань.

Досліджуючи таку невдячну тему як «моральність після моралі», Аласдер Макінтайр у свою чергу також відслідковує тенденцію, коли вже у ХХ столітті на соціальну авансцену Європи виступають спеціалісти із проблем приватної сфери, «духовні секулярні провідники». У книзі «Після чесноти» Макінтайр доводить, що кожна культура має свій неповторний набір соціально-знакових драматичних «типажів», в яких поєднуються чітко встановлені соціальні ролі та неповторна індивідуальність людини. «Так, культура вікторіанської Англії частково визначалась типажами директора публічної школи, дослідника та інженера; у кайзерівській Германії вона подібним чином визначалася такими типажами, як прусський офіцер, професор і соціал-демократ». Для культури ХХ століття Макінтайр відзначає наступні три «типи»: багатий естет-гедоніст, менеджер і терапевт. Усі троє, вважає філософ, кожен у своїй вотчині, стирають різницю між моральністю і аморальністю, маніпуляцією і чеснотою, розумом і емоцією. Разом із цими «героями нашого часу» приватна сфера більше не страждає втратою цнотливої недоторканості, таємності, природності. Навпаки, на тлі вседозволеності і відкритості інтимність стає ще більш здоровішою, життєрадісною, палкою і принадною. Такою, якою і мусить бути дорога і цікава усім топ-модель.

Взагалі-то, з читання Макінтайрових аргументів щодо становища сучасної моралі напрошується дещо парадоксальний невтішно-оптимістичний висновок. Філософ не може стверджувати, що в нас є стабільний чіткий набір моральних принципів та правил (їх, чесно кажучи, немає, і від цього трохи лячно), а з іншого боку, власне, сучасних ліберальних післячеснотливих людей це не повинно хвилювати (адже головне — не істина, а ефективність). Здорова людина зі здоровими зубами, апетитом, цинічним розумом, почуттям гумору, міцним сном, — ось що важливо. «Спеціалісти з інтимності» покликані спрямовувати розгарячілу й удатну до ексцентрики психіку пересічних громадян у продуктивне і «творче» русло. Ви божевільний і не можете інакше? Станьте політиком! Ви збоченець? Ідіть у шоу-бізнес! Ви не схожі на інших? Не біда, це може добре продаватись!

Ось цілком моральна настанова для ери «після чесноти»: не мріяти, не носитися з прожектами всесвітньої революції, не розбурхувати емоції та фантазми, а нормалізувати все це, зробити дискурсивним і «комунікабельним». Хіба не про це говорить сучасна економіка, етика, естетика, психологія? Будь-який психоаналітик сьогодні скаже, що запорукою психічного здоров’я є радше не вміння правильно тлумачити свої сни, а взагалі не бачити їх. А культуролог ще й додасть: хочете психоаналізу — йдіть у кіно!

Можливо, певною мірою це залежить від поступового зникнення того, що ми назвали б політичною уявою мас. Точніше, йдеться про усушку, дренаж потоків політичної уяви в приватний сектор. Дійсно, хто сьогодні чесно говорить на публіку про свої політичні переконання? Про можливість, не знаю, іншого, більш справедливого світу рівності, свободи тощо? Хто тепер купляється на елоквенцію «великих метанаративів»? Хіба це не схоже на галюцинації, яким немає місця в реальній політиці? До того ж після травматичних ран історії, що й досі не затяглися на тілі й душах наших громадян, говорити про якісь «особливі» політичні прожекти зі зміни одного типу суспільства на інше навіть якось незручно, якщо не боляче, вульгарно й непристойно. Ніби пацієнту на кушетці у Фрейда розповідати про свої фантазії. Тому ми припускаємо, що сучасна сфера політичного помінялася місцями з приватним, і глибоко занурилась у несвідоме. На поверхні залишився приватний автономний індивід, що використовує сферу публічного як один із модусів контактування з навколишнім середовищем задля досягнення успіху та переслідування інтересів. Політична воля, якщо вона раптом не пов’язана з особистим інтересом, у нормальної людини викликає щонайменше спонтанну щиру підозру, або ж — після неквапних інтелектуальних розмислів — зараховується до гримучої суміші культурного вибуху, у якому плавляться ртутні рідини архаїчної примітивності, психічного драйва, утопічної химерики.

Політика, зрозуміла як боротьба за повну зміну сучасного способу існування, відноситься до можливого розділу книги «Інтерпретація сновидінь». «У нас політики та історії немає!» — переспівують славнозвісну радянську тітоньку сучасні ідеологи на кшталт Френсіса Фукуями. (Це, між іншим, дуже нагадує інтелектуальний клімат Європи fin du siecle, коли народжувався психоаналіз; тоді тривожна і багата на уяву декадентська сексуальність пронизала всю тканину тодішнього суспільства, однак офіційно вважалася «витісненим» табуйованим вмістилищем фантазмів і бажань.)

На сьогодні політика як мистецтво винаходу нових форм буття-разом зупинилася. Точніше, вона перетворилась у дискурсивне ґетто. Заходиш у це ґетто — і починається «політика». Про неї нібито безугавно щебечуть папуги-політтехнологи, закликаючи простий люд повторювати заклішовані мисленнєві ходи і «сценарії». Мусимо визнати: політтехнологи обговорюють усе, окрім політики. Приклад: під час нещодавніх президентських виборів в Україні, можливо, вперше у житті держави відбулася справжня зустріч людей з «політикою». Лобове зіткнення громадян (!) із «демократією» викликало такий шок, що узвичаєні для вільних суспільств політичні процедури суб’єктивації (можливість самостійного вибору, вільний голос, рівна позиція, конфліктна незгода) хутко було зведено до категорії небезпечних катаклізмів. Говорилося про політичну кризу, хтось голослівно назвав ті вибори революцією... Насправді ж, якщо використати метафору в дусі Бодлера і Беньяміна, на якусь мить нас торкнув крилом альбатрос демократії. Проте пам’ятаємо, що стається з гордою і волелюбною птицею, коли нею клопочуться трійко дотепних матросів (див. поезію Шарля Бодлера «Альбатрос»).

Політику віддавати у руки політиків небезпечно, вона є природною стихією суспільства, а не окремих її груп. Тому дивно чути від деяких українських інтелектуалів втішне зітхання, ніби нарешті — як завершилася наша славна «помаранчева» революція — закінчилася й «політика», відтак тепер можна спокійно «повернутися додому». Хай тепер знову «пани б’ються», а ми, «холопи», будемо спокійно орати город, займатися сексом і писати вірші. Й, можливо, якось вночі нам знову насниться Вона, демократія...

За доби царювання Кучми інтимність, зокрема в літературі, була дещо шифрованою та книжною, недарма емблемою еротичної чуттєвості тодішнього часу стали інтелектуальні «Польові дослідження» Оксани Забужко. Відтепер ми вступили в нову епоху, коли з радіоприймача лунає голос екзальтованого чиновника: «До нас приїде пані міністр, може, щось заспіває!..» А емблематичний поет напише:

«просто так мене й називайте:

«Андрій Бондар — поет,
який тримає лептоп на яйцях»

кращого компліменту
ви мені зробити не зможете

пояснити вам, що таке лептоп?»

Що ж, теж досить інтелектуально (особливо про лептоп), але й достоту інтимно, якщо не забувати, що живемо в добу «веселих яєць»...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі