«Коли особиста велич мала ще якесь значення» Бернгард Саксен-Веймарський — волонтер свободи - Соціум - dt.ua

«Коли особиста велич мала ще якесь значення» Бернгард Саксен-Веймарський — волонтер свободи

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Війни схожі на судову тяжбу, де судові витрати перевищують спірну суму. Люк де Вовенарг Європейська історія з початком релігійного оновлення, зумовленого Реформацією, невпізнанно змінила вектор свого розвитку...

Герцог Бернгард Саксен-Веймарський
Герцог Бернгард Саксен-Веймарський

Війни схожі на судову тяжбу, де судові витрати перевищують спірну суму.

Люк де Вовенарг

Європейська історія з початком релігійного оновлення, зумовленого Реформацією, невпізнанно змінила вектор свого розвитку. Немає події у XVI—XVII століттях, прямо або ж побічно не пов’язаної з нею. Розподіл церков привів до консолідації політичних сил. Зі свободи релігійної відразу ж зароджувалася свобода політична. Конфесійні причини конфліктів часто-густо абсолютно розчинялися політичною доцільністю.

Реформація похитнула підвалини світоустрою більшості країн Європи. Німеччина до 1555 року — часу укладення Аугсбурзького релігійного миру — після десятиліть конфронтації перетворилася на суцільне черезсмужжя з більш як 350 католицькими та протестантськими (лютеранськими, кальвіністськими) курфюрствами і князівствами при майже номінальній владі імператора-католика. Проте вимушене перемир’я включало в себе низку постанов, що утискували свободу протестантів. Конфлікт було лише заморожено.

У другій половині XVI століття ціла низка громадянських війн між католиками та гугенотами (кальвіністами) вогняним смерчем прокотилася Францією. Данія і Швеція, що перебували на периферії європейської цивілізації, завдяки Реформації стали активними фігурами на шахівниці Старого Світу. Збройні конфлікти релігійних антагоністичних партій перетворилися на буденну справу. Не була винятком і Річ Посполита. Контрреформація на просторах найбільшої європейської держави остаточно взяла гору вже на початку XVII століття, але було упущено «східне питання». Жорстокі переслідування «схизматиків» — православних підданих — спричинили страшний вибух. Національна революція стала прологом до загибелі Польсько-Литовської держави. Симптоматично, що повстання в Україні розпочалося майже одночасно із закінченням першої загальноєвропейської війни — Тридцятилітньої (1618 — 1648).

Конфесійна поляризація сягнула апогею саме на землях «Священної Римської імперії», що перебувала під юрисдикцією австрійських Габсбургів і разом із римськими папами боролася з єретиками та дедалі міцнішою територіальною автономією князів. На думку великого Фрідріха Шіллера, «все це було справою релігії. Лише вона могла зробити можливим те, що сталося, але все це відбулося аж ніяк не заради неї. Якби невдовзі не приєдналися до неї особиста вигода й державні інтереси, ніколи голос богословів і народу не був би сприйнятий государями з такою готовністю, ніколи нове вчення не знайшло б настільки численних, настільки мужніх і стійких поборників» («Історія Тридцятилітньої війни»).

Дух тривоги, нестабільності й войовничості, який буквально витав у повітрі, виносить на перший план цілу плеяду блискучих полководців — кондотьєрів і волонтерів, сановних і не дуже. Серед них шведський король Густав II Адольф, Великий Конде, Тюренн, Ернст фон Мансфельд із боку, умовно кажучи, протестантського табору (католицька Франція боролася з гегемонією австрійських та іспанських Габсбургів) і Альбрехт фон Валленштейн, Йоган-Церклас фон Тіллі — з боку католицького.

У цьому ж ряду і герцог Бернгард Саксен-Веймарський (1604 — 1639), один із найближчих сподвижників шведського короля-полководця. Четвертий із восьми синів герцога Йоганна Саксен-Веймарського, безумовно, не міг претендувати на престол. Отримавши чудове виховання у дружній сім’ї (серед його вчителів — історик Фрідріх Хортледер), він вирізнявся побожністю і навіть думав про духовну кар’єру. Та незабаром спрямував свою невгамовну енергію на захист зневажених прав протестантів. У битві під Вімпфеном 18-річний Бернгард отримав бойове хрещення. Разом із залишками пфальцських військ він знаходить прихисток у Голландії, де вступає у першокласну на ті часи армію принца Моріца Нассауського. Бере участь в експедиціях протестантських загонів у Західну Німеччину, воює в Голштинії. Оголошення імперської опали 1629 року (протестанти після невдалого вступу Данії у війну зазнавали поразки за поразкою) змусило Бернгарда знову шукати прихистку в Гаазі.

Антигабсбурзький блок врятував вступ у війну Швеції. Висадка 15-тисячної армії Густава II Адольфа в Померанії 16 липня 1630 року кардинально змінила ситуацію: тисячі волонтерів, зокрема й багато німецьких князів, які виявилися ізгоями на рідній землі, стали під прапор династії Ваза. Бернгард — один із найближчих сподвижників «Північного лева». Він б’ється з імперцями в Гессені, бере участь у штурмі табору Валленштейна біля Нюрнберга в серпні 1632 року. На вершині ієрархії в армії протестантів герцог опиняється після однієї з вирішальних битв війни — Лютценської. 6 листопада 1632 року він командує лівим флангом і в найвідповідальніший момент, коли гине шведський король, бере на себе командування. Герцог, який, до речі, був тяжко поранений, зміг масованою атакою вирішити долю бою, а потім і відбити контратаку Готфріда Паппенгейма, що нагодився з вісьмома кінними полками імперців.

Бернгард змушений був розділити командування військами з генералом Густавом Горном під невсипущим контролем канцлера Швеції Акселя Оксеншерни. Блискучі перемоги веймарця у Південній Німеччині протягом 1633 року (серед них захоплення столиці імперських сеймів — Регенсбурга) змусили союзників подарувати йому Франконське герцогство, обіцяне ще «Північним левом».

Усі успіхи були перекреслені нищівною поразкою протестантів 24 серпня 1634 року під Ньордлінгеном. У зустрічній битві вирішальним чинником стала значна перевага католицької армії, яка поповнилася іспанським корпусом (40 тис. проти 25 тис.), і неузгодженість між герцогом та Горном. «...Бернгард, просунувшись так близько до ворожого табору... свідомо домагався бою і тим самим утягнув свого товариша по командуванні, який іще вагався, в рішучі дії супроти його волі, оскільки знав, що Ньордлінген був уже доведений до відчаю і готовий був упасти з хвилини на хвилину», пише Ханс Дельбрюк в «Історії військового мистецтва». Герцог ледве не потрапив у полон. Втрати протестантів були величезними — до 12 тис. людей. На милість імперських та іспанських військ здавалися фортеці й цілі князівства.

Коли здавалося, що справу послідовників Лютера й Кальвіна остаточно програно, герцог вирушає у столицю Франції, де за його посередництва було укладено договір між Парижем і Стокгольмом. Окрилений підтримкою, наданою кардиналом Рішельє (на потреби 18-тисячної армії він зобов’язався виділити 4 мільйони ліврів), Бернгард повернувся до Швабії. Він «успішно вів війну на лівому боці Рейну, підкорив фортецю Цаберн у Ельзасі, поширив успіхи своєї зброї у Лотарингії і Бургундії й розбив імператорські війська в кількох боях», — пише М.Голіцин у «Загальній військовій історії Нового часу». Однією з умов договору стала обіцянка Парижа віддати веймарцю у спадкове (але все-таки васальне) володіння Ельзас.

30 травня 1638 року герцог здобув блискучу перемогу над імперською армією поблизу Брейзаха — неприступної фортеці на Верхньому Рейні, яку небезпідставно називали ключем до Ельзасу. Ще майже півроку він продовжував облогу й таки примусив гарнізон капітулювати. Далі події розвивалися вже не за планом Рішельє. Бернгард анексував найбільші ельзаські міста, почав карбувати власну монету, жодним словом не обмовившись про сюзеренітет Франції. Не спокусився він і пропозицією стати родичем кардинала — одружитися з його племінницею герцогинею Егільйон.

Наш герой серйозно затурбувався матримоніальними проблемами. Серед претенденток на руку новоспеченого князя — ландграфиня Амалія Гесенська і графиня Роган (до речі, гугенотка). При дворі Людовика XIII розпочалася паніка: васал вийшов із-під контролю. Субсидії було скасовано, й Бернгард знову звертається до перевірених союзників — шведів. Однак під час підготовки до спільного походу з генералом Баннером до Баварії на 36-му році життя герцог помирає, як гадають деякі історики, від чуми, що лютувала в Нейбурзі. Є всі підстави вважати, що в Рішельє були власні «резони». Вже лише те, що після смерті Бернгарда французькі уповноважені (які привезли чималі гроші) прийняли під знамена короля армію веймарця, свідчить про такий варіант як можливий.

Професор історії в Ієні (Саксен-Веймар) Фрідріх Шіллер, який, звісно, симпатизував герцогу, написав таку романтичну епітафію: «Ставши героєм і полководцем у школі Густава-Адольфа, він ішов стопами цього високого взірця, і лише рання смерть завадила йому досягти його слави... З хоробрістю солдата він поєднав холодну і спокійну прозорливість полководця, із твердою мужністю зрілої людини — відважну рішучість юнака, із шаленим запалом бійця — гідність правителя, поміркованість мудреця і сумлінність людини честі... У новій історії Бернгард є чудовим взірцем тієї могутньої епохи, коли особиста велич мала ще якесь значення...».

Після смерті Бернгарда війна тривала ще довгих дев’ять років. Багато в чому його перемоги стали провісниками поразки Габсбургів та їхніх союзників. Вестфальський мир 24 жовтня 1648 року підбив рису під жахливою сторінкою історії Європи. Ціна вікторії — не лише територіальні набутки Франції, Швеції і ряду німецьких князівств, а й економічна руїна Німеччини та Чехії, де містився головний театр воєнних дій. Чисельність населення Німеччини зменшилася на 25%, Чехії — на 40%. Сотні тисяч жителів змушені були емігрувати до Голландії, Англії, Америки, Скандинавських країн. Кальвінізм, як католицизм і лютеранство, набув статусу офіційно визнаної релігії в імперії. Вестфальська система закріпила роздробленість Німеччини в законодавчому порядку. Джин німецького мілітаризму був загнаний у пляшку, щоб вийти на полювання через 220 років у новому, прусському варіанті.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво