Колесо долі Ісаака Бабеля - Соціум - dt.ua

Колесо долі Ісаака Бабеля

10 липня, 2009, 14:08 Роздрукувати Випуск №26, 10 липня-31 липня

13 липня 2009 року виповниться 115 років із дня народження видатного письменника Ісаака Бабеля. Ця не о...

13 липня 2009 року виповниться 115 років із дня народження видатного письменника Ісаака Бабеля. Ця не особливо кругла дата зростає у своєму значенні, якщо взяти до уваги, що до дня відкриття в Одесі пам’ятника письменникові залишився рівно рік.

А не так давно, з ініціативи Всесвітнього клубу одеситів, почався всенародний збір коштів на пам’ятник письменникові. Ініціативу клубу миттю підтримала міська влада. Працівники міського архітектурного управління спільно з представниками громадськості визначили місце, де буде споруджено пам’ятник. Він стоятиме в історичній частині міста на невеличкій площі на розі вулиць Рішельєвської та Жуковського, прямо навпроти будинку, в якому останніми роками перед від’їздом до Москви жила родина Бабеля. Крім того, за рішенням міськвиконкому, було відкрито рахунки для збору коштів і оголошено міжнародний конкурс на найкращий проект пам’ятника. Коли зібрали необхідну для преміального фонду суму, конкурс відбувся. У ньому взяли участь одесити, а також скульптори з Росії, США, Ізраїлю, Німеччини, Білорусі. Було розглянуто 24 проекти, подані 21 автором. Першого місця, на думку журі та громадськості міста, заслужила композиція відомого московського скульптора Георгія Франгуляна (архітектор проекту — відомий одеський скульптор і дизайнер Михайло Рева).

Пам’ятник Ісааку Бабелю передбачається встановити у 2010 році до дня народження письменника. До того ж у 2010 році виповнюється 70 років із дня його передчасної загибелі…

Георгій Франгулян (праворуч) і Михайло Рева на прес-конференції у Всесвітньому клубі одеситів
Георгій Франгулян (праворуч) і Михайло Рева на прес-конференції у Всесвітньому клубі одеситів
Одеса, щедра, зігріта південним сонцем, подарувала світовій культурі блискучі імена. Серед них зіркою першої величини сяє ім’я Ісаака Бабеля.

Описувати тут його життя, викладати біографію — сенсу немає: книжки про нього у вільному доступі, листування опубліковане, його талант очевидний і перевірений часом. Його оповідання такі ж свіжі й читаються з таким же захопленням, як і на початку минулого століття. Це велика література, за словами Фазіля Іскандера — проза, що стала поезією високого класу.

І якщо Олександр Пушкін, за словами його одеського друга поета Василя Туманського, дав Одесі «Грамоту на безсмертя», то Ісаак Бабель створив її невмирущу легенду.

* * *

Є автори, які описують життя, а є письменники, котрі творять його. Ісаак Бабель, ще в дитинстві всотавши Одесу, якою вона тоді була, створив світ, якого до нього не було: світ зі своїми законами, ладом та ієрархією, зі своєю етикою, зі своїми традиціями і своєю мовою, створив свій світ і населив його нахабними й жовіальними персонажами, шахраюватими романтиками й малоповажними негідниками, мрійниками й маргіналами. Світ під тією ж назвою — Одеса, але пропущений крізь особистість, веселу жадібну цікавість і доброзичливий талант самого Бабеля — яскравий, соковитий і пряний. Зусиллями великого майстра звичайні побутові історії стали мудрими притчами, фрази — литими афоризмами, місто Одеса — вічною легендою. Бабель створив пам’ятник своєму місту, пам’ятник Одесі, яку з його оповідань знають у всьому світі. Тепер місто вирішило повернути своєму співцю борг. Просто раптом відчулася якась вібрація в повітрі: давно пора, і нетерпіння, тепер, саме тепер, і добре було б не спізнитися, бо настав час.

Валерій ХАЇТ, автор ідеї всенародного збору коштів на пам’ятник Ісааку Бабелю, віце-президент Всесвітнього клубу одеситів:

Усе було майже випадково. Я прогулювався нашим Олександ­рівсь­ким проспектом і побачив удалині новий пам’ятник, якого ще вчора ніби не було. Підійшов ближче, дивлюся — Іван Франко. І підпис «До 150-річчя поета». Ну, думаю, все правильно, Іван Франко — видатний поет, мислитель, громадський діяч. Зле, що в Одесі він був, здається, всього один раз, та й то проїздом. Фран­ко — один із символів України, і встановлення пам’ятника йому — новий крок у зміцненні української державності. Що, до речі, я всіляко вітаю... Міркую далі. «А ось, скажімо, Ісаак Бабель — теж велика особистість, але якщо йому влада не ставить пам’ятника, то, певно, він точно не є символом української державності... Але ж пам’ятника він заслуговує не менше, ніж Іван Франко! Тим більше в Одесі...»

І тут сама собою спала мені на думку формула природного й розумного ставлення держави до болісної теми російського і українського в нашій країні. Політика держави має бути, на мій погляд, така: українському — допомагати, російському — не перешкоджати. Тим більше що чекати рішень з будь-якого приводу від влади — це забобони радянського минулого. Треба виявляти більше ініціативи знизу. Тим більше коли йдеться про рідне місто! Зібрали ж колись одесити кошти на пам’ятник Пушкіну, чому б не оголосити всенародний збір коштів на пам’ятник такому видатному одеському письменникові як Ісаак Бабель? Ось із такими думками я й прийшов у Клуб одеситів, де розповів про свою ідею.

Заклик Всесвітнього клубу одеситів був почутий. На нього відгукнулися не тільки громадяни Одеси, не тільки одесити всього світу, а й просто ті, хто любить наше місто і його велику літературу. На рахунки, відкриті Одеським міськвиконкомом, почали надходити гроші, філії Всесвітнього клубу одеситів у різних країнах почали акумулювати кошти охочих взяти участь в акції, та й у сам клуб в Одесі зачастили відвідувачі…

Леонід РУКМАН, директор Всесвітнього клубу одеситів:

Кошти на пам’ятник І.Ба­белю збираються цілком прозоро. Для одеситів, які живуть, так би мовити, в Одесі, навіть існує своєрідний ритуал внесення коштів. Кожен, хто готовий зробити це, приходить до нас у клуб. Доки його пригощають чаєм або кавою та ознайомлюють із новинками нашої «Одеської книжкової полиці», представник клубу вирушає в найближчий банк, вносить гроші, повертається й видає гостеві квитанцію. Крім того, дарувальник відразу отримує іменне свідоцтво з подякою за участь у цій шляхетній справі. На нашу думку, це дуже важливо. Можливо, хтось захоче вставити це свідоцтво в рамочку й повісити вдома, щоб діти й онуки знали, що, скажімо, їхні тато, мама або дідусь колись дали гроші на пам’ятник великому письменникові. Хоча слід зазначити, що в клуб для внесення грошей «на Бабеля» звертаються не тільки одесити. На сьогодні у зборі коштів узяли участь і гості нашого міста — громадяни Росії, США, Ізраїлю, Німеччини, Австралії, Швеції, Грузії, Естонії, Латвії... І кожен із них отримав відповідне іменне свідоцтво. А пов­ний список дарувальників опубліковано на сайті Всесвітнього клубу одеситів (www.odessitclub.org).

І ще про важливе. Коли клуб вирішив збирати гроші на пам’ят­ник Бабелю, ми зв’язалися з нашими знайомими в Нью-Йорку, які багато років дружать із дружиною, дочкою та внуком Бабеля, що живуть у США. І коли дружи­на Бабеля Антоніна Миколаївна Пи­рож­кова (до речі, їй буквально кілька днів тому, на початку липня, виповнилося рівно сто років) дізна­лася, що в Одесі стоятиме пам’ят­ник Бабелю, вона сказала: «Я щаслива, що дожила до цього дня…»

Бабель жив у дуже складний час, намагаючись його осмислити і в нього вписатися, балансуючи між помилковими істинами й чесною неправдою, намагаючись своєю літературною діяльністю залатати пропуски в розумінні чи нерозумінні того, що відбувається, поринаючи в роботу з головою. Він казав: «Треба постійно болісно думати. Над темою, над словом, над сюжетом». І, звісно, над життям, як ми тепер розуміємо...

І знаменитий персонаж Бабе­ля мудрець Ар’є Лейб із оповідання «Як це робилося в Одесі» у певному сенсі — сам автор. У кожному разі в сентенціях, які він проголошує, вчуваються не тільки голос та інтонації самого Бабеля, а й його заповітні думки. Наприкінці оповідання Ар’є Лейб каже: «Тепер ви знаєте все… Але яка користь, якщо на носі у вас, як і раніше, окуляри, а в душі — осінь…»

Ось таким Георгій Франгулян і побачив Ісаака Бабеля: сидить він, сутулий короткозорий, голова втягнута в плечі, Бабель, із вузькими грудьми астматика, і спина його незахищена, як писав хтось із його друзів, злегка круглиться, сидить, болісно розмірковуючи, а на душі — осінь.

* * *

Георгій Вартанович приїхав в Одесу представляти мерії і Всесвітньому клубу уточнений макет пам’ятника. Ми в майстерні Михайла Реви, і я дивлюся, як сильні пальці Майстра мнуть пластилін, що ним заповнюється місце майбутньої бруківки на планшеті, підготовленому архітектором. І ось воно вже заповнене; кілька рухів залізного пензлика — й ми вже бачимо цю одеську бруківку, яка хвилями перекочується на планшеті. Весь простір навколо пам’ятника стає єдиним, площа набуває цілісності, бронзовий Бабель природно виступає як її центр. Змах ножиців — на планшеті поруч із Бабе­лем, що сидить, з’являються паперові фігурки людей, і я розумію: в такий спосіб можна відчути висоту пам’ятника. Виявляється, він усього в півтора разу вищий за людський зріст…

Георгій ФРАНГУЛЯН:

Час високих п’єдесталів залишився позаду, канув у минуле. Художня цінність монумента ж не від розміру залежить, не від висоти, а від думки, в нього вкладеної. Я мав на увазі, що Бабель завжди поруч, але він завжди вищий. Я багато років його читав і думав про нього. І коли дізнався, що в Одесі планують поставити пам’ятник і що вже оголошено конкурс, то миттю вирішив у ньому брати участь. Бабель — не тільки велика, а й багато в чому таємнича постать. Як у кожного мудреця і філософа, в нього багато загадок. У своєму проекті я спробував передати його суть, як її розумію. Трагізм його долі, мені здається, відповідав його трагічному світовідчуттю. Він жив не в найкращі часи, і підстав для такого погляду на світ у нього було більш ніж достатньо…

Фотографії макета пам’ятника Бабелю роботи Георгія Франгуляна надіслали сім’ї Бабеля, яка живе у США. Ось відповідь дочки письменника Лідії Ісааківни БАБЕЛЬ:

«Шановні панове!

Дякую за ваш лист і прошу вибачення за затримку з відповіддю: треба було звикнути до представленого зображення, не піддатися першому враженню.

Я дуже вдячна Клубові одеси­тів за ініціативу спорудження пам’ятника моєму батькові в Одесі. Вдячна й усім, хто сприяє втіленню цієї ініціативи в життя.

Одеса — рідне місто Бабеля, яке він дуже любив і в якому мріяв жити у старості. На жаль, цій мрії не судилося збутися. І ось через багато років Бабель знову з’явиться у своїй любимій Одесі...

Я розумію прагнення скульптора показати різні аспекти жит­тя письменника, його зв’язок із містом, із дитинством, із Кін­ною Армією, його сприйняття епохи, всього сущого і майбутнього.

Чи зможе нове покоління зрозуміти все це — чи воно просто побачить сутулу, самотню, сумну людину?

А Бабель же був справжнім одеситом — веселим, життєрадіс­ним, з іскринкою в очах і з незвичайним почуттям гумору...

Не сприймайте мої слова як критику; це просто розмірковування. Макет мені сподобався, крім того, я абсолютно довіряю професіоналізмові автора (який очевидний) і його небайдужості до об’єкта творчості. Довіряю я також і вашій, панове, думці...

Із найкращими побажаннями, Л.Бабель».

Георгій ФРАНГУЛЯН:

Для мене думка дочки Бабеля надзвичайно важлива. Я вдячний їй за добрі слова і розумію її сумніви. Але скульптура — не фотопортрет, а образ, певний символ. У макеті для мене головною була постать Бабеля, я намагався запам’ятати суть, головне в Бабелі — трагізм людини, котра завдала на свої плечі всі біди світу... А якщо говорити про «іскринку в очах» і властиве йому почуття гумору, то коли готуватиметься форма для остаточної виливки, в обличчі все це проявиться.

Повертаючись же до теми сим­воліки, хочу наголосити, що в моєму макеті поруч із постаттю Бабеля — неначе колесо в русі. Кожен прочитає в цьому символі те, що відчує сам. Хтось побачить у ньому символ тачанки Кінармії; хтось — колесо історії, що в той жорстокий час перемелювало долі; хтось почує стукіт коліс по бруківці одного з транспортних засобів «Извозопромыш­ленного предприятия «Мендель Крик и Сыновья».

До речі, весь комплекс стоятиме на справжній одеській бруківці. Це буде рельєф старої бабелівської Одеси, ніби піднятої з минулого — такий своєрідний куточок пам’яті, яку, як відомо, дуже легко втратити. Але саме такими речами вона, пам’ять, і закріплюється...

На високій стіні будинку, за спиною бронзової постаті Бабеля, Георгій Франгулян і Михайло Рева планують посадити дикий виноград. Крім того, що це створюватиме відчуття старого одеського двору, вона, ця жива кучерява стіна, як душа Бабеля, змінюватиме колір і настрій із кожною порою року.

* * *

І в самому процесі збору коштів на пам’ятник теж є багато символічного. Так сталося, що першим гроші на пам’ятник Бабелю вніс знаменитий одесит, почесний громадянин міста й Герой України, творець і керівник «Будинку з ангелом» Борис Давидович Литвак. «Убий його іронією!..» — одна з бабелівських фраз, яку найчастіше промовляє Борис Давидович. Але далеко не єдина...

* * *

Сталося так, що в березні нинішнього року мене запросили на відкриття другої черги Центру Литвака — пансіонату для хворих дітей і їхніх батьків. Про це вже докладно йшлося у статті «Людина на всі часи» («ДТ», №5 від 14—20 лютого 2008 р.) Серед гостей було багато відомих людей — друзів Бори­са Давидовича. Вони висловлювали жартівливе занепокоєння з приводу того, чим тепер, після здачі в експлуатацію пансіонату, займатиметься Литвак. Адже він не може не творити, не будувати. «Не хвилюйтеся, тепер у мене на черзі пам’ятник Бабелю. І доки він не стоятиме в Одесі, я не заспокоюся!..»

Природно, що однією з важливих тем, які обговорювалися в такій зоряній компанії, була й тема спорудження в Одесі пам’ятника Ісааку Бабелю.

Ось уривки з цих розмов.

Михайло МІШИН, драматург, письменник (Москва):

Пам’ять у людей повільна. Вони зазвичай пророків своїх не визнають, не люблять і згадують завжди з запізненням і переважно не за їхнього життя. Чомусь людям здається, що попереду — вічність, тому можна не поспішати. Але про тих, хто цієї вічності заслуговує, вони могли б із вдячністю згадати й швидше. Одесити, на мій погляд, саме й роблять такий шляхетний і важливий крок. Проект Г.Франгуляна змістовний і простий у найкращому сенсі цього слова. Це ті простота й лаконічність, у яких багато що можна побачити. І кожен може побачити своє.

Юрій РОСТ, журналіст, фотохудожник (Москва):

Те, що пам’ятника Бабелю в Одесі досі не було, — нонсенс. Кажуть, що пам’ятники, якщо вони споруджуються, завжди з’являються вчасно. Саме коли той, кому ставлять пам’ятник, нарешті «дозріває» до цього. Отож, що стосується нашого випадку, це не Бабель «дозрів» до пам’ятника — він давно сам собі його збудував, створивши квінтесенцію свого любимого міста. Ні, це ми всі нарешті дозріли до розуміння його, Бабеля, як легенди цього міста, його — у вигляді бронзової постаті на століття.

Проект Георгія Франгуляна приголомшливий. Дивна пластика. І обличчя… Трагедія людини, залежної від суспільства, в якому вона жила, залежної й невільної… Можливо, тепер, коли буде споруджено пам’ятник, Ісаак Бабель нарешті звільниться?

Тетяна ПРАВДІНА-ГЕРДТ, удова Зиновія Гердта, упорядник книжки спогадів про нього (Москва):

Зиновій Юхимович Гердт був людиною, котра жила поезією. Для нього Ісаак Бабель був серед поетів. І я з ним не можу не погодитися. Зиновій Гердт читав Бабеля, і це було захоплююче й натхненно. Він мріяв — не встиг — зробити моноспектакль «Захід». Його Ар’є Лейб із фільму «Біндюжник і король» — це прекрасна удача в кіно, яке знімалося тут, в Одесі. Щастя — що Одеса вирішила вшанувати пам’ять свого видатного земляка й робить цю велику справу.

Олександра ІЛЬФ, редактор, перекладач, дослідник творчої спадщини Ільфа й Петрова, дочка Іллі Ільфа (Москва):

Де ж бути пам’ятникові Бабелю, як не в Одесі! Адже, крім Пушкіна й Катерини, в Одесі немає пам’ятників людям, котрі її прославили: ні Катаєву, ні Багрицькому, ні Олеші… Ільф і Петров із минулого року представлені в саду міні-скульптур Літературного музею, але це навряд чи можна назвати пам’ятником. У давні часи все це пояснювалося очевидним небажанням радянської партійної влади увіковічувати пам’ять достойних, нині ж Одеса виправляє помилки минулого.

Володимир МОСТОВИЙ, редактор тижневика «Дзеркало тижня»:

А ви знаєте, що пам’ятник Бабелю вже є? Не-ру-ко-твор-ний!

Мій добрий товариш альпініст В.Симоненко розповідав, що, лаштуючись на підкорення піку в Киргизії, він узяв із собою томик оповідань І.Бабеля. По поверненні додому група альпіністів звернулася у Федерацію альпінізму з пропозицією назвати безіменний пік, який вони підкорили, ім’ям Ісаака Бабеля. На що їм відповіли: мовляв, ви при здоровому глузді? Погляньте на карту — ось пік Карла Маркса, ось пік Фрідріха Енгельса, а між ними ви хочете пік Бабеля?! Правда, хлопці виявилися настирливими, підключили достойних людей, до думки яких прислухалися всі, наприклад академіка Капіцу, й домоглися свого. Минуло багато часу, й ось президент Киргизії Аскар Акаєв приймає в себе Валентина Симоненка і дарує йому новий атлас Паміру, де на одній зі сторінок три знайомих гірських піки — з одного боку пік Безіменний, з другого — пік Безіменний, а між ними… А між ними — пік Ісаака Бабеля, 6007 метрів!

Прагнення пропустити той підступний час через своє серце, через свій талант стало прокляттям для самого Бабеля і благословенням для міста, яке він оспівав. Тепер люди частенько граються у світ Бабеля, топчуться на поверхні, вульгарно експлуатуючи й утрируючи акцент, видаючи це за світ під назвою одеська Молдаванка й не розуміючи, не усвідомлюючи, що створена Бабелем тендітна конструкція Одеси — жива, дзвінка, розумна, тонка й добра — це глибока вселенська мудрість. Але мудрість весела, хоча й настояна на біблейській печалі.

* * *

Ісаак Еммануїлович писав: «…Час залишити чужі міста… повернутися додому, в Одесу, найняти будиночок на ближніх Млинах, складати там історії, старіти…»

Так хотів Бабель. А тепер і одеси­ти палко підключилися до здійснення бабелівської мрії про повернення. Турбуючись про збереження минулого свого міста, вони передусім думають про його майбутнє.

Тішить і те, що, як у жодному іншому місті, одеська міська влада в питаннях збереження культурного минулого разом з одеситами по один бік барикад.

Едуард ГУРВІЦ, голова Одеської міської ради:

Криза підкосила економіку міста, і якщо два роки тому бізнес охоче допомагав владі і багато що в місті було створене без бюджетних коштів (реконструкція Міського саду та Приморського бульвару, відновлення пам’ятника засновникам Одеси й усієї Євро­пейської площі), то тепер усі просять відстрочки. Але навіть при такому дефіциті коштів, при непевності нашого завтра спорудження пам’ятника Ісааку Емма­нуїловичу Бабелю я вважаю одним із першочергових завдань. Я абсолютно впевнений у тому, що цей проект відкладати не можна. Звісно, робота нас чекає нелег­ка. Якщо видимий для всіх бік проекту — оголошений конкурс на проект пам’ятника, збір коштів на його створення і встановлення — такий нелегкий, то невидимий бік справи, яка нас чекає, ще складніший. Проект передбачає створення цілого комплексу — куточка старої Одеси. Але, щоб встановити пам’ятник на старій бруківці, посадити там дерева й дикий виноград, створити затишну площу й декларувати її як місце паломництва туристів, відпочинку містян, — треба буде виконати гігантську роботу — під вулицею, під землею й навколо цієї майбутньої площі. Але всі ці проблеми ми постараємося вирішити. І пам’ятник неодмінно відкриємо в місті у 2010 році. Цим, я впевнений, ми зробимо серйозний крок до повернення Одесі гідного статусу в Європі, якого вона, безумовно, заслуговує…

І ось ще приклад того, що все — не випадкове. Прес-конференцію, присвячену стартові практичного здійснення проекту «Па­м’ятник Бабелю», було призначено на 15 травня 2009 року. І це теж був знак. Уже під час неї хтось із присутніх згадав, що саме 15 травня 1939 року, тобто рівно 70 років тому, Ісаака Еммануїловича заарештували. І відразу виникла сумна думка, що тепер щодня до 27 січня 2010 року — дня, коли виповниться 70 років із дня загибелі письменника, — це своєрідні трагічні ювілеї його страждань, його болю, круглі дати вибивання з нього зізнань, знущань над ним. Бабель і його людська трагедія наблизилися до нас, ще раз підкресливши потребу не тільки знати, а й пам’ятати — про тих, хто пройшов свій хресний шлях, причому пройшов лише тому, що народився раніше й мимоволі потрапив у цю ленінсь­ко-сталінську м’ясорубку, яка з самого початку була налаштована так, щоб знищувати най­кра­щих, найталановитіших, най­яскравіших... Вони пройшли цей шлях не тільки до нас, а й замість нас. І своїм благополучним, мирним та вільним життям ми зобов’язані, зокрема, і їм. Без їхнього трагічного досвіду світ і життя були б зовсім іншими. І ця страшна діалектика, на превеликий жаль, існувала в усі часи: люди гинули в концтаборах і тюрем­них катівнях недаремно — вони приймали смерть заради тих, хто прийде після них, заради того, щоб майбутні покоління цього досвіду ніколи не зазнали.

Що ми можемо зробити для них?

Тільки пам’ятати.

Пам’ятати й поклонятися...

Бажаючі внести кошти на пам’ятник Ісааку Бабелю в Одесі можуть звертатися у Всесвітній клуб одеситів або перераховувати їх на відповідні рахунки.

У гривнях:

Одержувач: УДК у м. Одесі

Рахунок: 31519931700002

Банк ГУДКУ в Одеській області код ЕДРПОУ 23862106

Код бюджетної класифікації 50110000

«Цільовий фонд Одеської міської ради»

Призначення платежу Фінансова допомога на спорудження пам’ятника І.Е. Бабелю.

У USD:

Beneficiary DEPARTMENT OF MUNICIPAL DEBTS AND SECURITIES ODESSA ZHUKOVSKOGO STR 13 UKRAINE

Bank PIVDENNYI BANK Odessa, Ukraine

SWIFT code: PIVDUA22

Account 25421311332802

Correspondent Bank THE BANK OF NEW YORK MELLON

New York, USA

SWIFT code : IRVTUS3N

or

Standard Chartered Bank New York, US A

SWIFT code: AEIBUS33

Details of payment

Фінансова допомога на спорудження пам’ятника І.Е. Бабелю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво