Коханням поєднані на смерть

Ми навряд чи дізнаємося про справжні причини загибелі наступника престолу (кронпринца) Рудольфа Габсбурга та його коханки, чарівної чешки, баронеси Марії Вечери. Династія з більш ніж 700-річною історією завжди старанно охороняла честь сім'ї від непотрібних пересудів. Батько Рудольфа, імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I, жорстко зажадав не публікувати анінайменших подробиць загибелі сина: "Усе що завгодно краще, ніж правда".

Кронпринц Рудольф

Рудольф Габсбург народився 1858 року. Мати - Єлизавета Австрійська з роду баварських Віттельсбахів, "найгарніша й найелегантніша жінка Європи". Вона буквально заворожувала своєю елегантністю, всі піддані обожнювали "баварську троянду". Батько - манірний, сухий педант, вічно стурбований справами багатонаціональної Дунайської монархії, був повною її протилежністю. Чоловік і дружина любили одне одного, але... були нещасливі. Ексцентрична Єлизавета часто втікала з Відня від умовностей двору і "любимої" тещі Софії. До останніх днів вона залишалася вічною мандрівницею.

Кронпринц після смерті бабусі, яка постійно втручалася у виховання онуків, 1872 року опинився на опікуванні вчителів із середовища ліберальної інтелігенції. Ось що він пише у своєму щоденнику в 15 років: "Імперія - всього лише могутні руїни, які досі стоять, але засуджені часом на руйнацію... Все людство рухається до свободи, і в наступний шторм цьому кораблю визначено долею затонути". Пророчі слова!

Незабаром Рудольф починає подавати батькові меморандуми про перебудову двоєдиної монархії. Він розуміє, що необхідно зрівняти слов'ян у правах із "державними націями" - німцями й угорцями. Чехи, словаки, поляки, українці, хорвати, словенці також бажали брати участь в управлінні державою. Рудольф хоче бачити "бабусю Європу єдиною і толерантною", наполягає на розриві з Германською імперією та зближенні з Францією (меморандум "Про політичну ситуацію", 1881 р.). Він друкує під псевдонімом статті в радикальній газеті Neues Wiener Tagblatt, готується до керівництва армією, наполягає на її реформуванні.

Віденці щиро полюбили Рудольфа. Він вродливий, елегантний, усі відзначають життєлюбність і почуття гумору кронпринца. Але імперія Габсбургів - яскравий приклад колоса на глиняних ногах, найменші зародки вільнодумства придушуються. Франц Йосиф I - консерватор, який любить усе, до дрібниць, робити самостійно, і тому вирішує відлучити сина від державних справ. 1881 року імператор влаштовує помпезне весілля - одружує сина із Стефанією, дочкою бельгійського короля Леопольда I. Про кохання, звісно, немає й мови.

Кронпринц опиняється у вакуумі. Куди ж подіти енергію предків - Габсбургів і Віттельсбахів? Баварська династія з середини XVII століття "інфікована" - серед родичів Рудольфа чимало психічнохворих. Король Людвіг II Баварський (див. "ДТ", № 50, 2004 р.) і його брат Отто - кузени матері кронпринца.

Протягом п'яти років богемне життя Рудольфа стає пеклом для рідних. 1886 року Рудольф, завсідник сумнівних компаній, заражається гонореєю. Наркотики, алкоголь, любовні пригоди руйнують організм. Рудольф мучиться, розуміє, що страждає честь сім'ї, імперії... Вихід він бачить у самогубстві й починає шукати "супутницю". Мітці Каспар, "помічниця по господарству", відмовляється. Кронпринц запропонував "подорож на той світ" навіть Стефанії.

І ось нова жертва - 17-річна баронеса Марія Вечера із старовинного чеського роду. З нею Рудольф познайомився в жовтні 1888 року в театрі. Кронпринц пристрасно захопився, незабаром відбулося перше побачення. "Екзальтованість її кохання, усвідомлення того, що її коханий - наступник престолу, вже пов'язаний сімейними узами, страх наслідків викликають стан, досі їй не відомий. У той момент, коли Рудольф пропонує їй померти разом із ним, він, мабуть, настільки наполегливий, що вона не може йому відмовити", - пише Е.-Ц. Конте Корті у книжці "Єлизавета I Австрійська".

Рудольф, якому йшов 32-й рік, дарує дівчині залізну каблучку з вигравіруваними на ній літерами - ILVBIDT (In Liebe Vereint Bis In Den Tod - Коханням поєднані на смерть). Рішення прийнято - маховик самознищення запущено.

Першим актом драми, фінал якої проходив у полювальному замку Маєрлінг, що за 30 кілометрів південніше Відня, стала зустріч із батьком 26 січня 1889 року. Привід - Франц Йосип I дізнався, що Рудольф намагається одержати у Ватикані дозвіл на анулювання шлюбу зі Стефанією. Батько із сином не церемониться, захищає невістку, говорить про обов'язок, честь... Наприкінці розмови розлютований імператор кричить услід кронпринцу: "Ти не гідний бути моїм наступником!"

Останні п'ять днів пролетіли мов сон: бали, прийоми, обіди в палаці, у посольстві Німеччини (з приводу дня народження германського імператора Вільгельма II). І, нарешті, втеча в Маєрлінг. Увечері 28 січня, обдуривши дорогою приставлених нишпорок із таємної поліції, кронпринц в одному екіпажі з баронесою приїжджає у свою улюблену резиденцію в передгір'ях Альп. Ніхто, крім вірних придворних, не знає про присутність у замку Марії. Вранці наступного дня, попри приїзд гостей, Рудольф не вирушив із ними на полювання, а залишився у своїх апартаментах. Він попросив відправити дружині телеграму з проханням вибачити йому, що не може приїхати на щорічний віденський карнавал, який збирав усю знать Австро-Угорщини та численних закордонних гостей.

Увечері 29 січня камердинер Йоган Лошек приносить у спальню кронпринца келихи з вином і подає смажену козулю. Рудольф просить зачинити двері, наказуючи: "Нікого не допускай у мою кімнату, навіть самого імператора".

Вночі Рудольф і Марія написали кілька листів рідним та близьким. Ось рядки із листа кронпринца дружині: "Мила Стефаніє! Ти позбудешся моєї присутності. Будь ласкава до нашої бідолашної дитини, адже це єдине, що залишиться від мене... Я спокійно йду назустріч смерті, оскільки тільки так зможу зберегти своє ім'я. Твій люблячий чоловік". (Стефанія померла уже в рік перемоги над нацизмом - 1945-го, у віці 81 року!) З листа Марії сестрі: "У блаженстві йдемо ми у світ інший. Думай іноді про мене. Бажаю тобі бути щасливою й вийти заміж по любові. Я не могла цього зробити, але і своєму коханню опиратися була не в змозі. З ним і йду на смерть. Люблю тебе. Марія". У листі до матері, імператриці Єлизавети, Рудольф просив її поховати себе поруч із коханою в монастирі Хайлігенкройц. На жаль, мрії такого роду не збуваються. Навіть на ім'я Марії Вечери в роки правління Франца Йосифа I (він помер 1916 року, а імперія завалилася, як картковий будиночок, у листопаді 1918 року) у пресі було накладено табу.

На світанку Лошек мигцем побачив збудженого надміру хазяїна, який наказав розбудити його після 7.30 ранку і покликати до сніданку. Вже близько дев'ятої ранку, після безуспішних спроб достукатися у спальню, камердинер разом із гостями - графом Хойосом і принцом Кобурзьким - зламали двері, вибивши сокирою одну з їх стулок. Перед ними відкрилася жахлива картина: Рудольф сидів на краю ліжка, навалившись на нічний столик із дзеркалом, із рота текла кров. Марія, вже заклякла, лежала поруч, тримаючи в руці червону троянду. Обоє були одягнені. Мешканці замку чомусь пострілів не чули...

П'ятого лютого Рудольфа поховали у віденській церкві отців капуцинів. На церемонії були присутні тільки найближчі родичі, у тому числі король і королева Бельгії. На вулиці Відня провести в останній путь кронпринца вийшли тисячі городян. Три місяці, строго за протоколом, в Австро-Угорщині тривала жалоба - "найглибша", "глибока", "помірна". Марію Вечеру поховали в обстановці щонайсуворішої таємності в монастирі Хайлігенкройц. Офіцер поліції після того відправив імператору термінову телеграму: "Все зроблено".

Нещастя тільки підбиралися до сімейства Габсбургів. Через 10 років, у вересні 1898-го, Єлизавета Австрійська була вбита на Женевському озері 25-річним італійським анархістом Луїджі Лукені. Фатум переслідував династію невідступно. Ще через 15 років, 28 червня 1914-го, сербський націоналіст Гаврило Принцип уб'є в Сараєво ще одного кронпринца імперії, двоюрідного брата Рудольфа Франца-Фердинанда разом із його дружиною - чешкою Софією Хотек (графинею Хоенберг). Через місяць світ остаточно збожеволів. Перша світова війна підписала вирок не тільки Австро-Угорській імперії, а й Російській, Німецькій та Османській.