Кохання і шлюб проти «самотності і свободи» - Соціум - dt.ua

Кохання і шлюб проти «самотності і свободи»

24 грудня, 2010, 16:08 Роздрукувати Випуск №48, 24 грудня-29 грудня

Самотність — це нещастя, яке перетворилося на звичку. А звичка, як казав класик: «свыше нам дана, замена счастию она»...

Самотність — це нещастя, яке перетворилося на звичку. А звичка, як казав класик: «свыше нам дана, замена счастию она». Старі холостяки — це категорія людей, які проміняли щастя на звичку і постаралися переконати себе в тому, що нічого іншого їм і не треба. Гасло «Самотність і свобода» дедалі частіше заміняє в сучасному суспільстві солодкі й вічні слова «Любов і щастя». Досить своєрідно на цю зміну системи цінностей відреагував ринок. 2002 року в Парижі відкрився перший салон товарів для холостяків, і слоганом цього заходу стало знову те ж таки сумнівне гасло «За самотність і свободу!». Багато відомих європейських компаній почали влаштовувати «четверги для холостяків», а самі холостяки остаточно позбулися — як непотрібної і застарілої речі — почуття сорому за свою вільну або мимовільну самотність. Тепер у компаніях старих холостяків не заведено вітати «заблудлого» друга з весіллям. «Я одружився!» — радісно повідомляє молодий чоловік своїм старим «бойовим» друзям. «Ну й навіщо тобі це треба?» — здивовано перепитують «заблудлу вівцю» інші учасники старого, як світ, чоловічого гуртка «самотності і свободи». Ще в першій половині ХХ століття запитувати про таке щойно одруженого чоловіка було поганим тоном, оскільки святість і краса шлюбу ще тішила уми і серця, але нині, на початку століття ХХІ, переглянуто практично всі форми людського співжиття і насамперед змінилися погляди на традиційну сім’ю.

Чому ж так сталося? Напевно, тому, що люди втомилися піклуватися про собі подібних. «Далеких» ми розлюбили давно, та й про «близьких» згадуємо не надто часто. А шлюб, у християнському його розумінні, це передусім — подолання замкнутості в собі, черствості та егоїзму. Якщо людина навчиться піклуватися бодай про свою другу половину, про судженого чи суджену, то й близьких і далеких зможе любити і розуміти. Шлюб — це мистецтво співпереживання, школа співчуття і справжньої любові до людей і світу. Навчися любити «Іншого» чи «Іншу», і хвилі любові омиють твоє зачерствіле серце. Далі можна навчитися любити «малих цих» — дітей. Але всі ці шляхи любові «вічний холостяк» закриває для себе раз і назавжди. Він намагається заповнити чорну порожнечу в серці короткими, без жодних зобов’язань, зв’язками або чоловічою дружбою. Але кохати всіх жінок на світі — означає не любити по-справжньому жодної. Те саме можна сказати і про жінок, які від утоми, розчарування або через дивний душевний ґандж намагаються вічно грати роль перших красунь і Мессалін. Намагаючись причарувати і підкорити всіх чоловіків — від сімнадцяти до сімдесяти — вони насправді залишаються ні з чим і ні з ким.

Французький філософ і письменник Жан-Клод Болонь написав книжку «Історія безшлюбності і холостяків», що побачила світло у видавництві «Новое обозрение» і стала предметом дискусії. У цій солідній праці розглядається еволюція поглядів на шлюб і безшлюбність — від давньої Греції, Риму та Іудеї до сучасного світу. Жан-Клод Болонь зумів проаналізувати сумні метаморфози, які відбувалися з ідеєю шлюбу за останню тисячу років. Від усвідомлення важливості і навіть святості шлюбу, від звеличування таїнства шлюбного союзу між люблячими одне одного чоловіком і жінкою ми, на жаль, дійшли до сумнівного гасла «За самотність і свободу!», що по суті є запереченням справжньої і глибокої Любові. Оскільки самотність дає не свободу, а лише ілюзію свободи, коли замкнута в собі людина, не зумівши відкритися Іншій, здається на милість своїм фобіям і порокам. Бо якщо людина ні про кого не турбується і ні за кого не відповідає в цьому світі, то життя її порожнє й марне.

Аналізуючи ставлення до шлюбу в давніх суспільствах, Жан-Клод Болонь наводить як приклад Іудею і, зокрема, цитує Старий Заповіт. «...Не добре людині бути самій», — каже Яхве-Елохім, створивши Адама
(Бут. 2:18). Ці слова, на думку французького дослідника, визначають іудейське мислення. Людина проклята, якщо вона самотня. «Горе самому!» — сказано в Еклезіасті (Екл. 4:10). Цей сумний вигук поширюється і на тих, у кого немає ні роду, ні племені, ні брата, ні сина, ні рідних. Того, хто сам лягає в ліжко, ніхто не зігріє. Того, хто сам і падає, ніхто не підніме. Так сказано в Еклезіасті. «Без замка майно буде розграбоване, без дружини чоловік стенає і опускається», — каже Ісус, син Сірахів (Сір. 36:25).

Християнське ставлення до шлюбу закріплене в словах Христа, сказаних у Кані Галілейській. Християнство захищає непорушність шлюбу і разом з тим вказує на безшлюбність як на «небесний стан». «Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть ні женитись, ні заміж виходити», — пояснює Ісус (Лук. 20:34—35). Не можна погодитися з
Ж.-К. Болонєм у тому, що ця цитата — перший крок до сучасного гасла «За самотність і свободу!». Не про сучасну холостяцьку закритість від ближніх і світу говорив Месія, а, мабуть, про те, що у світі іншому, в іншому «еоні», який настане за воскресінням з мертвих, чоловіче і жіноче начала зіллються в небесній гармонії, і тоді шлюб як земний інститут, можливо, вже не знадобиться. Тому що, як писав Гете, «силам неба все равно — ты женщина или мужчина, но тело все просветлено».

Поняття безшлюбності справді охоплює найрізноманітніші життєві ситуації — від обітниці безшлюбності у священиків до заборони одружуватися, яка присутня у багатьох військових об’єднаннях. «Одружений розвідник» — це майже такий самий нонсенс, як одружений католицький кюре. Один віддав своє серце армії або Батьківщині (і та, й інша, зауважте, — жінки), інший — Notre Mere — Eglise Catholique (Нашій Матері Католицькій Церкві). Жіноче начало присутнє в цих «непрямих шлюбах» опосередковано, але в першому випадку (назвемо його «випадком Штірліца») втеча від статі, від Жінки і заміна коханої абстрактним ідеалом часто призводить до неврозів і депресій. Сцена побачення Штірліца з коханою жінкою в кафе «Елефант», ніжні погляди через столик — це, певно ж, красиво й піднесено. Але що відбувається потім? Намагаючись замінити живу жінку абстрактними категоріями, самотній військовий замикається в собі, закривається від світу, і душа його вкривається кригою (або сталевими латами?). Розтопити цей лід у повоєнному житті стає неймовірно важко — і для самого військового, і для його коханої.

Джон Хейнел ще в 1965 році стверджував, що західноєвропейська модель шлюбу зазнала істотних метаморфоз, і не на краще. Вік вступу в перший шлюб істотно підвищився і становить 26—27 років для чоловіків і 23—24 роки для жінок. З іншого боку, зростає кількість жінок і чоловіків, які свідомо відмовилися від шлюбу. Ця свідома відмова від шлюбу, щоправда, більш характерна для Західної Європи, ніж для Східної.

Чи можна говорити про те, що за безшлюбністю в сучасному світі закріпився соціальний статус? Жан-Клод Болонь вважає, що можна. Правда, між безшлюбністю і шлюбом є деякі проміжні форми спільного життя — цивільний шлюб, співжиття тощо. Але можна погодитися з французьким дослідником у тому, що культ холостяцького життя, заснованого на горезвісних «самотності і свободі», набув останнім часом воістину потворних форм. Туристичні компанії дедалі частіше пропонують тури, розраховані не на сімейні пари або на закоханих, а на самотніх, фірми влаштовують свята для клієнтів-холостяків. Безшлюбність стає модою. Безперечно, такій тенденції радіти не доводиться. Людина, яка робить із своєї самотності культ, не здатна зробити щасливою навіть саму себе. Така людина випромінює навколо себе сумне відчуття самозакоханої спустошеності, сумнівний трунок гордині.

«Ми прагнемо знайти в коханні все те, чого були позбавлені в попередньому житті, — вважає український філософ і психолог, автор психоаналітичного методу андрогін-аналізу Назіп Віленович Хамітов. — І насамперед нам хочеться Абсолютного Подолання самотності. Кохання здається нам єдиним почуттям, спроможним перемогти її. Ми вже бачимо мільйони бризок, на які розбивається самотність, веселку, породжену сонячним світлом у цих бризках, і ми кидаємося у води кохання, ні про що не задумуючись і нікого не наслідуючи, — у цьому падінні, яке нас підносить, ми стаємо самі собою. Кохання дарує нам надзвичайне почуття знаходження себе. Ми не хочемо здаватися, ми хочемо бути. Кохання звільняє нас від безлічі комплексів, у руїнах повсякденності проступає справжнє Я, і, вражені, ми не впізнаємо себе. Кохання повертає нас до себе; те саме почуття могли б переживати Адам і Єва, повернуті в рай».

Це повернення в рай дає нам справжню свободу, повноту життя і щастя. Оскільки, хоча звичку й дано нам згори, щастя набагато привабливіше. Спроба замінити масло маргарином не може остаточно витіснити з нас спогад про смак масла. Хоч би які звички затьмарювали для нас щастя, жага щастя і взаємного кохання продовжує жити в людській душі і шукає собі виходу, реалізації. І тоді старий холостяк, ніяково усміхаючись, каже: «Виходь за мене». І його кохана радісно відповідає: «Я згодна!».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво