КОГО ЗНАЮ, ТОГО Й КОХАЮ - Соціум - dt.ua

КОГО ЗНАЮ, ТОГО Й КОХАЮ

24 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 24 листопада-1 грудня

Що примушує одну людини відчувати приязнь до іншої людини або кохати її? Мабуть, жодне інше запитання не цікавить людей більше...

Що примушує одну людини відчувати приязнь до іншої людини або кохати її? Мабуть, жодне інше запитання не цікавить людей більше. Розквіт і пригасання пристрасті — головна тема нескінченних телесеріалів, популярних пісень, романів і більшості наших повсякденних розмов.

Можна навести безліч суперечливих тверджень про кохання та дружбу. Чи міцніє в розлуці кохання? Чи — як з очей, так і з думки? По-гарному милий або по-милому гарний? Чи правда, що з обличчя воду не пити? Чи неодмінно їсти разом пуд солі?

Та все ж — чому одні люди здаються нам привабли-вішими за інших? Завдяки яким чинникам зароджуються й міцніють почуття приязні та любові в більшості людей?

Один із найбільш певних показників того, що двоє людей дружать, — їхня реальна близькість. Близькість також може породжувати ворожість: більшість випадків насилля і вбивств трапляються в колі людей, які живуть під одним дахом. (Згадаймо бодай кримінальні хроніки — величезна кількість убивств належить до категорії «побутовухи».) Але набагато частіше близькість сприяє приязні. Це може здатися тривіальним для тих, хто розмірковує про містичні витоки романтичного кохання, але соціологи виявили, що більшість людей укладає шлюби з тими, хто живе по сусідству, працює в тій самій фірмі чи хоча б за тим самим фахом, або в шкільні роки вчився в одному класі з майбутнім чоловіком чи дружиною.

Насправді не географічна відстань — критичний чинник, а те, як часто люди зіштовхуються в повсякденному житті. Ми знаходимо друзів серед тих, хто користується тими самими прохідними, майданчиками для паркування й місцями відпочинку. Колеги, котрі випадково виявилися сусідами по робочій кімнаті і, зрозуміло, приречені на професійні контакти, набагато частіше стають приятелями, а не ворогами. Такі контакти дають людям можливість виявляти й інші свої риси, відчувати взаємну прихильність і сприймати одне одного як членів однієї соціальної спілки.

Отже, якщо ви обживаєтеся в новому місті і хочете знайти друзів, то квартиру намагайтеся орендувати так, щоб її двері сусідили з поштовими скриньками, в офісі займіть найближче до кавника робоче місце, а машину паркуйте біля головного будинку.

Близькість дозволяє людям відкривати одне в одному схожі риси й обмінюватися знаками уваги. Крім того, виникненню приязні сприяє звичайне передчуття майбутнього спілкування. Психологи провели такий експеримент: надавши двом студенткам університету Міннесоти досить неоднозначну інформацію про двох інших студенток, сказали, що одна з них збирається зайти для конфіден-ційної розмови. На запитання, хто з цих двох дівчат подобається їм більше, студентки віддали перевагу тій, із якою вони розраховували зустрітися. Таким самим чином ситуація першого побачення (зустріч) підживляє симпатію. Позитивне очікування — передчуття того, що він чи вона неодмінно буде приємною людиною і що ви чудово поєднуватиметеся, — підвищує шанси на те, що між вами складуться найприязніші стосунки.

Близькість веде до приязні ще з однієї причини: понад 200 експериментів засвідчили, що, всупереч старій приказці «Що ближче знаєш, то менше поважаєш», близьке знайомство сприяє виникненню глибокої симпатії. Коли різні види раніше невідомих подразників — заумне слово, фрагменти мелодій, фотографії незнайомих людей — просто перебувають у полі зору, це саме собою змушує людей віддавати перевагу саме їм. Подумайте, які з літер алфавіту — ваші улюблені? Різні люди, незалежно від їхнього віку, мови й національності, віддають перевагу літерам, які є в їхньому власному імені, або тим, котрі частіше трапляються в їхній рідній мові. Так, французькі студенти називають найбільш нелюбимою літеру велику W, тобто літеру, найменш вживану в письмовій французькій.

Ефект «простого перебування в полі зору» не залишає каменя на камені від нав’язуваного здоровим глуздом забобону щодо ослаблення інтересу до неодноразово чутої музики, до їжі, котру ми вже не раз пробували, до фільмів, які ми дивилися десятки разів (згадаймо «Іронію долі…» — показують щороку, а все не набридає). І доки повторення не стають нав’язливими, симпатія зазвичай зростає.

Цей ефект також впливає на те, як ми оцінюємо інших: знайомих людей ми любимо більше. Навіть себе ми любимо більше, коли ми такі, якими звикли себе бачити. У знаменитому со-ціально- психологічному експерименті Теодор Міта, Маршалл Дермер і Джефрі Найт фотографували студенток університету Вісконсін, Мілуокі, а потім показували кожній із них справжній знімок і його дзеркальне відтворення. На запитання, яка фотографія їм подобається більше, більшість вказувала на знімок- «відбиток» — той образ, який вони звикли бачити в дзеркалі. (Не дивно, що наші обличчя на фотографії здаються нам не зовсім правильними). Коли близьким друзям дівчат показували ті самі два знімки, вони віддавали перевагу справжньому — зображенню, до якого звикли вони.

Рекламники й політики широко використовують цей феномен. Коли в людей немає певності щодо якогось продукту (або кандидата), просто постійне нагадування про нього може пожвавити продаж. Після багаторазових повторень називання товару покупці цілком автоматично схвально відгукуються про рекламований продукт. Якщо кандидати маловідомі, перемагають зазвичай ті, кого частіше згадують у засобах масової інформації.

(«Утро»)

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво