Київ очима Тетяни Булгакової

Поділитися
«Эх, Киев — Город! Красота!.. Вот так — Лавра пылает на горах, А Днепро, Днепро, неописуемый свет! Травы!..

«Эх, Киев — Город! Красота!..

Вот так — Лавра пылает на горах,

А Днепро, Днепро, неописуемый свет!

Травы! Сеном пахнет! Склоны! Долы!..»

Михайло Булгаков

Літо 1908 року на Волзі, як завжди, було душне і спекотне. Управитель саратовської Казенної палати, відомий у місті чиновник Ми­кола Миколайович Лаппа від­правляє свою родину на дачу. Всі лаштуються в дорогу, беруть багато речей, вмощуються в екіпажі. Але його старша дочка Тетяна (вдома її називають Та­сею) цього літа їде не на дачу, а до своєї тітки в Київ.

Софія Миколаївна, рідна батькова сестра, не вперше запро­шує Тасю приїхати до неї погостювати, й тільки тепер небога наважилася на далеку дорогу. Тася багато читала про місто, що мальовничо розкинулося на крутих берегах великої слов’янської річки, про знаменитий православний монастир — Києво-Печерську лавру. До цієї святині щорічно, здебільшого пішки, з найвіддаленіших куточків неосяжної Росій­ської імперії на молитву приходили тисячі прочан.

У великій багатій батьковій бібліотеці (а він мав у своєму генеалогічному дереві київське коріння) юна мандрівниця перед від’їздом знайшла книжку Мико­ли Закревського «Описание Киева», на корінці якої красувався екс­лібрис власника — «Н.Л.». І вже на першій сторінці важкого тому вона прочитала: «Київ не може змагатися в стародавності з Афінами, ні у величезному розмірі з Пекіном; у ньому антиква­рій не знайде руїн Пальміри, і мандрівник не побачить пірамід Єгип­ту, що дивують своєю величезністю. Він не був повелителем світу, як Рим, не був законодавцем легковажної моди, як Па­риж... Це — місце, звідки Христи­янська релігія розпростерла благотворне про­міння по всьому небокраю Російсь­кому. Це — колиска просвітницт­ва для нащадків слов’ян, яка слугувала і другими Афінами для нас...». Ці поетичні рядки знаменитої книжки істори­ка-киянина, справжнього патріота рідного міста, були в пам’яті саратовської гімназистки, коли вона під’їжджала до загадкового Києва.

Наприкінці літа 1979 року я відвідав Тетяну Миколаївну Кісельгоф у чорноморському місті-курорті Туапсе, де вона мешкала в останні роки свого життя.

Тетяна Миколаївна розповідала мені: «Хоча я була непогано підготовлена і літературою, і розповідями рідних про це старовинне місто, але побачене перевершило всі мої очікування. Вже на під’їзді до залізничного мосту через Дніпро неможливо було відвести очі від абсолютно дивної картини: на високих, покритих густою зеленню горах сяяли в яскравому сонячному промінні золоті хрести бань численних храмів, що ярусом спускалися до самісінького Дніпра. Особливо вирізнялася на обрії висока Лаврська дзвіниця і поруч із нею — білосніжні церковні споруди».

Пізніше, у листі від 26 листо­пада 1979 року, Тетяна Мико­лаївна повідомляла мені: «У Києві в мене жила тітка, рідна сестра мого батька. Софія Мико­лаївна Давидович... Вона товаришувала з Варварою Михайлівною Булгаковою. Діти, у тому числі й Ми­хай­ло Булгаков, часто гостювали в моєї тітки. Тьотя Соня мене познайомила з Михайлом, він тоді ще був гімназистом останнього кла­су, і я була гімназисткою. Тітка попросила Михайла Булгакова показати мені Київ. Ми цілими днями ходили містом... Так ми й потоваришували».

Перші яскраві враження про місто на Дніпрі назавжди вкарбувалися в пам’ять дівчини. Із задоволенням згадувала Тетяна Миколаївна роки своєї молодості: «То був золотий час! Цілими днями невтомно ми бродили київськими вулицями й парками. Ходили в Печерську лавру, відвідували музеї. Часто бували на Володимирській гірці — улюбленому місці Михайла. Звідти відкривалася захоплююча картина задніпровських далей, і було трохи моторошно дивитися зі стрімких круч на широку й швидку ріку. А з-за дерев визирав залізний Володимир із великим хрестом. Як казав Михайло Булгаков, саме тут у водах великої річки князь Володимир хрестив киян.

У тінистий Купецький сад добиралися зазвичай пішки через Володимирську гірку по викладених цеглою прогулянкових доріжках уздовж високих старих кленів та каштанів».

У іншому листі Тетяна Мико­лаївна пише: «...Колись дуже любила Київ, особливо Купецький сад, — там бували чудові симфонічні концерти. Я тоді дуже захоплювалася музикою, і Михайло Булгаков теж».

За словами Тетяни Миколаїв­ни, вони з Михайлом не пропускали жодного хоч трохи цікавого концерту на свіжому повітрі. На відкритій естраді звучала музика Чайковського, Бородіна, Мо­царта, Гріга, Мендельсона, Шуберта, яку обожнювали молоді меломани.

Але особливу радість їм приносило відвідання оперного театру: «...Ходили в оперу з М.Булгаковим кілька разів ...слухали «Севільського цирульника», «Аїду», «Травіату». Щоб потрапити на хороший концерт чи послухати улюблену оперу, Михайло не шкодував грошей, які заробляв на залізниці або ж репетиторством.

Музика багато важила в житті і творчості Михайла Булгакова. Відомо, що майже в кожному творі письменника «звучать» музичні мотиви. Одного разу він навіть зазначив, що «Музику не можна не любити. Де музика — там немає злого». В юності Михайло ходив у консерваторію і брав уроки вокалу. Однак, вирішивши для себе, що в нього не достатньо вокальних даних, аби стати справжнім артистом, перестав відвідувати консерваторію. Адже тільки перспектива бути оперним співаком могла задовольнити амбіції молодого Булгакова.

Одного разу батьки дали Михайлові й Тетяні кишенькові гроші, які вони миттю витратили на морозиво й ще на щось, можливо — на візника в колясці на «дутиках». З порожніми кишенями молоді люди вирішили прогулятися Хрещатиком. На розі Прорізної зустріли Михайлового приятеля, який повідомив, що сьогодні ввечері в саду на відкритій естраді відбудеться концерт, у якому звучатиме одна з симфоній, здається — незакінчена симфонія Шуберта, найулюбленішого композитора Михайла. Стали міркувати, як потрапити на концерт. Тут-таки склали план: приятелі проводять Тетяну додому, а самі вирушають до саду, де біля естради збираються київські меломани. Не маючи грошей на квитки, вони, з ризиком потрапити на очі сторожа при вході, перелазять через високу огорожу літнього саду й тихенько всідаються в останньому ряду — на гальорці.

— Любили ми прогулянки на Труханів острів, куди добратися можна було тільки водою. Загулявшись, ми кілька разів пізно ввечері поверталися додому, — згадувала Тетяна Миколаївна. — Пам’ятаю, було дуже страшно перепливати у вутлому човнику швидку річку, орієнтуючись лише на світло хреста в руках заплутаного в сірих хмарах Володимира. Але Михайло був добрим стерновим, і ми без особливих пригод благополучно причалювали до правого берега.

А 26 квітня 1913 року, після Великодня, справили весілля. Вінчав Михайла й Тетяну професор Київської духовної академії, настоятель подільської церкви Миколая Доброго, «що на узвозі», Олександр Глаголєв.

Кохання і сімейні клопоти позначилися на навчанні студента-медика. Михайлові Булгакову довелося пропустити кілька семестрів.

— Перед іспитами я часто супроводжувала чоловіка в бібліотеку, що містилася на Царській площі в кінці Хрещатика, — казала мені Тетяна Миколаївна. — Михайло брав великі барвисті медичні атласи й підручники, студіював їх, конспектуючи матеріал у свої зошити. Мені ж діставалася белетристика, над якою я — по молодості — нерідко ридала.

1 вересня 1911 року в Київсь­кій опері під час спектаклю «Казка про царя Салтана» 24-річний випускник Київського університету (і агент царської охранки) Мордехай Богров смертельно поранив голову Ради міністрів Ро­сійської імперії Петра Столипіна. Тетяна Миколаївна добре знала Петра Аркадійовича ще з Сара­това, де він служив генерал-губернатором. Столипін приятелював зі своїм колегою, Таниним батьком Миколою Лаппа.

Добре запам’ятала Тетяна Ми­колаївна і подільську церкву Різ­два Христового з «пухкими колонами», за якими 1918 року ховав­ся військовий лікар Михайло Булгаков, переслідуваний озбро­єними до зубів черговими «визволителями батьківщини». Тоді, отримавши легке поранення і нер­вовий зрив, він кілька днів пролежав удома. Тетяна, виходжуючи хворого чоловіка, не відходила від його ліжка.

Лікаря Булгакова ледь не відправили на фронт петлюрівці. Дружина приносила йому теплі речі і харчі на Передмостову Слобідку, туди, де тепер станція метро «Лівобережна». Як розповідала мені Тетяна Миколаївна, Михайло мав хворобливий вигляд, нервував, а на останньому побаченні сидів верхи на коні, очікуючи відправлення в похід. Ситуація в Києві змінювалася буквально по кілька разів на тиждень, і Булгаков зумів утекти додому. Його все ж таки мобілізували восени 1919 року, але тепер уже денікінці, відправивши у Владикавказ. Київ він залишає назавжди...

Попри те, що в Києві Тетяні Миколаївні не завжди було добре й затишно, вона на все життя запам’ятала це місто гарним, щасливим і святковим.

У лютому 1982 року я повідомив Тетяні Миколаївні, що на Андріївському узвозі на будинку №13 встановлено меморіальну дошку з барельєфом Михайла Булгакова, і надіслав їй фотографію. Негайно надійшла відповідь: «...Дуже Вам дякую за знімок меморіальної дошки. Я тільки-но подумала Вас попросити, щоб Ви зробили знімок, а Ви самі здогадалися... Якби я була міцнішою і ноги не боліли, і щоб роки у мене вкрали, я неодмінно приїхала б до Києва, мені дуже хочеться приїхати...».

Тоді Тетяні Миколаївні йшов 94-й рік. У квітні 1982 року її не стало. Свою любов до Києва Тетяна Миколаївна зберегла не лише тому, що сам він був «Городом прекрасным, Городом счастливым, над разлившимся Днепром», а й тому, що поруч була дорога людина, яка добре знала, ніжно любила своє рідне Місто і змогла закохати в нього свою юну Тетяну. Адже не даремно Михайло Афанасійович, за прикладом древніх, які підвищували заголовну літеру, коли згадували про Вічне місто — Рим, називав його Містом із великої літери. І тільки ніжно люблячи свою малу Батьківщину, міг так написати: «О, які зірки в Україні. От сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на Батьківщину. Серце щемить, хочеться інколи болісно в поїзд... і туди. Знову побачити урвища, занесені снігом, Дніпро... Немає кращого міста на світі, ніж Київ».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі