КІНЕЦЬ КОВЕЛЬСЬКОГО ПІДПІЛЛЯ - Соціум - dt.ua

КІНЕЦЬ КОВЕЛЬСЬКОГО ПІДПІЛЛЯ

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

Сімдесят років тому — наприкінці травня 1932 року — завершилося розслідування у справі ковельської підпільної групи українських націоналістів, яку очолював племінник Лесі Українки Юрій Косач...

Сімдесят років тому — наприкінці травня 1932 року — завершилося розслідування у справі ковельської підпільної групи українських націоналістів, яку очолював племінник Лесі Українки Юрій Косач. А на початку червня того ж року радник волинського воєводи Стефан Василевський дав слідчим органам остаточне підтвердження, що ковельські підпільники — терористи, члени УВО, тому заслуговують найсуворішого покарання. Було це рівно за два роки перед замахом львівських підпільників на міністра Перацького, спланованим Степаном Бандерою...

Історична довідка

УВО (Українська військова організація) утворилася 1920 року з ініціативи українських військовиків, що перебували в еміграції в Чехословаччині та Німеччині. До складу цієї організації входили переважно колишні січові стрільці та вояки УНР. Очолював УВО полковник Євген Коновалець. Головним напрямом УВО були саботаж, тероризм проти польської влади на території західноукраїнських земель. Головним завданням — формування скелета нової армії, з допомогою якої націоналісти змогли б здобути незалежну Українську державу на всіх етнічних українських землях. Згодом УВО стала бойовою референтурою ОУН. Діяльність УВО фінансувалася українськими емігрантами з Німеччини, Литви, Америки.

На слід ковельських підпільників польська поліція натрапила у Варшаві в лютому 1931 року, заарештувавши студента правничого факультету столичного університету Юрія Косача. Молодого письменника звинувачували в націоналізмі, а його часті приїзди до Ковеля, контакти з місцевою молоддю підтвердили версію поліцейських, що в цьому потужному залізничному вузлі дислокується терористична група. Прикриттям для підпільників стало так зване Культурне товариство, в яке Юрій Косач зорганізував місцевих патріотів.

Підпільники збиралися в Ковелі, Колодяжному, довколишніх селах для вивчення націоналістичної літератури («Сурма», «Розбудова нації»), яку отримували зі Львова і Варшави від Юрія Косача. Ядро підпільників становили Володимир Маркевич, Мирослав Онишевич, Павло Вітрик, Георгій Лісневич, Зіновій та Сергій Сомчинські, Ілля Куниця та Ілля Сідорський.

Наприкінці 1931 року, коли Юрій Косач повідомив підпільників про те, що вони незабаром зі Львова отримають зброю, підпільник Єфрем Дмитрук повідомив про це Солтису Пахольчуку. Розпочалися арешти. Юрія Косача привезли до луцької в’язниці. Поліцейські тривалий час збирали численні свідчення про підпілля. Кільце беззаперечних обвинувачень усе дужче стискалося навколо Юрія.

Колега по навчанню Микола Лівицький, у майбутньому Президент Української Народної Республіки в екзилі протягом двадцяти років, через адвоката Самуеля Підгірського дещо пом’якшив обвинувачення Ю.Косачу, зазначивши, що Косач входить до об’єднання Українських державних націоналістів, яке організовувало націоналістичний рух лише на українських підрадянських теренах. Утім, саме Микола Лівицький дав вказівку Юрію Косачу розробити «План розбудови національного руху на Волині».

Три об’ємні томи справи Юрія Косача, з яких уже знято завісу таємності, містяться тепер у Державному архіві Волинської області. До них входять і витяги з невідомої праці небожа Лесі Українки «План розбудови…».

«В першому періоді: поширення сфер впливу свідомими активістами-націоналістами в ядро майбутньої організації волинських націоналістів. Саме ж поширення осягається через становлення цими ж націоналістами-активістами якнайбільшого числа освітньо-громадських платформ праці і через постійну пропаганду національної ідеології. Поступове утворення національних гуртків, поки що неофіційних, з ціллю нацосвіти, яка б йшла шляхом плекання національного, розроблювання націдеології і, як її надбудови, — соціального питання, активна боротьба, де лише для цього є потреба...»

Підпільники були незламними. Двадцятичотирирічний Зіновій Сомчинський письмово засвідчить слідчому: «Не така*-то вже й тиха земля волинська. Хоча вона поставлена долею у самий закуток життя, де шугають вітри та польські поліцаї, на ній почався громадський та політичний рух...»

Про політичну зрілість свідчать і нотатки 19-річного Іллі Куниці та 23-річного Павла Вітрика.

І.Куниця: «Наше політично-партійне життя виказувало й виказує аномалії. Ні ідеологія партій, ні їх діяльність, ні зовнішні форми не відповідають тому стихійному гонові нації, що започаткувала українська національна революція. У добу нашої державності наші партії думали про людство, про Росію, про всесвітній соціалізм, про класові інтереси і інтернаціональні гасла...»

П.Вітрик: «Ми є свідками невдачі комуністичного експерименту на сході Європи. Господаркою криза тяжіє над країною. Реквізиція «лишків» перетворилася в новий протиселянський фронт. Робітництво пізнало істоту «пролетарської диктатури». Нова «непманська» буржуазія закінчилася, період хижацького накопичення капіталів потребує знову законності та економічної волі для переміщення, використання тих капіталів. Примара нової інфляції, що досі тримала в страху проводирів, зараз викликала справедливу паніку серед мас…»

Підпільники встигли організувати лише дві групи, які з часом мали розростися. П’ятеро членів однієї групи для глибокої конспірації не повинні були знати членів іншої, а кожен із них зобов’язувався утворити власну групу і діяти за директивами, які надавав Юрій Косач. У випадку зради підпільники каралися смертю. Збори здебільшого відбувалися в Колодяжному і на березі річки Турії, нелегальну літературу закопували на городах або під стодолами. Були тісні контакти з львівськими націоналістами товариства «Сокіл-Батько».

Про що ж говорив дефензиві сам Юрій Косач?

Закінчивши 1927 року українську гімназію у Львові та вступивши на правничий факультет Варшавського університету, він став активним членом об’єднання так званих Державних українських націоналістів, яким керував Микола Лівицький. Був секретарем організації, пропагував ідеї боротьби із СРСР для утворення незалежної держави на українських землях, гноблених радянською владою. Вербував людей до легіону, які в майбутньому могли піти на радянську Україну. Місцем своєї діяльності Юрій Косач обрав рідну Волинь. У серпні 1929 року (саме після того, як УВО стала бойовою референтурою ОУН), коли Юрій перебував у родичів у Колодяжному, до нього завітав уповноважений проводу націоналістів з Праги і запропонував бути генеральним секретарем Українських націоналістів на Волині. Юрій Косач свідчив, що від цієї пропозиції він відмовився.

Підпільників покарали порівняно не суворо: Вітрика та Сомчинського — на півтора року ув’язнення, Куницю та Лісневича — на рік, Юрія Косача — на чотири роки. Ковельське підпілля припинило свою діяльність. Після остаточного вироку Люблінського апеляційного суду в квітні 1933 р. Косач втікає до Праги. Така можливість у нього з’явилася тому, що він був звільнений з-під варти під заставу 500 злотих (завдяки піклуванню матері).

Оповідання Юрія Косача «Кінець отамана Козиря», написане 1929 року, виявилося пророчим. Розчарування, душевна драма націоналіста, змальовані в творі, спіткають і автора. У повоєнні роки Юрій Косач у США навіть редагував прорадянський журнал «За синім океаном», що фінансувався компартією СРСР. Незмінним, твердим у переконаннях залишився Микола Лівицький, котрий стримував керівництво ковельських підпільників від поспішних і небдуманих вчинків. «Ми — беззастережні прихильники демократії — відкидаємо диктаторські, тоталітарні, деспотичні режими, навіть якщо б вони мали українське забарвлення», — стверджував він у своїх промовах, будучи Президентом УНР в екзилі (1966 рік, Лондон). А за кілька років до смерті, коли дихання горбачовської перебудови відчулося й на Заході, писав: «Ми й досі рішуче та незмінно стоїмо на позиціях самостійництва, відновлення такої української держави, яка була за УНР. Ми від цих позицій ні на йоту не відступимо...»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво