Казки на ніч — пенсії оптом, або Держава стимулює зростання кількості соціальних сиріт? - Соціум - dt.ua

Казки на ніч — пенсії оптом, або Держава стимулює зростання кількості соціальних сиріт?

26 червня, 2009, 13:36 Роздрукувати Випуск №24, 26 червня-3 липня

Під час останнього візиту до Вінницької області президент України Віктор Ющенко, всупереч чуткам про чергове хитання крісла під губернатором, розчарувавши тих, хто очікував публічного шмагання, розбірок не робив...

Під час останнього візиту до Вінницької області президент України Віктор Ющенко, всупереч чуткам про чергове хитання крісла під губернатором, розчарувавши тих, хто очікував публічного шмагання, розбірок не робив. Навпаки, приспавши пильність, говорив місцевій владі компліменти. Мовляв, у неї протягом останніх трьох років змінився погляд на проблеми дітей-сиріт, дітей-інвалідів.

Задля справедливості слід зазначити, що це не порожні слова. Взяти хоча б той факт, що п’ять із восьми українських реабілітаційних центрів для дітей-інвалідів, які страждають на церебральний параліч, розміщені у Вінницькій області. Відзначивши результат уваги області до цієї категорії дітей, Ющенко говорив у цілому й про країну: про «позитивні зрушення у державі в усиновленні дітей-сиріт»; про те, що «...темпи приросту національного усиновлення становлять 25—30%, і 1600 сімей стоять у черзі на усиновлення». Казенна мова трохи різала слух. Але висновок, загалом і в цілому, зроблено: ми стали милосерднішими.

Може, з одного боку, це й так. Якщо брати до уваги лише «темпи приросту усиновлення». Але з іншого... З поля зору держави абсолютно випав дуже важливий нюанс — процес нарахування пенсій дітям, котрі втратили годувальників.

У Вінницькій області близько 23 тисяч дітей-сиріт і напівси­ріт. Третина їх — діти з багатодіт­них сімей. Закон «Про обов’яз­кове пенсійне державне страхування» нараховує їм допомогу — пен­сію, одну на всіх дітей, хоч би скільки дітей було в сім’ї. Відпо­від­но до останніх затверджених змін до закону, величина мінімальної пенсії на одну таку дитину становить 554 гривні, на двох дітей — 652 грн. 80 коп., на трьох і більше — 816 гривень. Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається дітям до 18 років. Якщо дитина — студент денної форми навчання у вищому або середньо-спеціальному навчальному закладі, пенсія виплачується до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення дитиною 23 років. І теж — одна на кількох, якщо у студента-напівси­роти є брати й сестри. З єдиною від­мінністю: частину при­-з­наченої такому студентові допомоги по досягненні 18 років можуть оформити на нього особисто.

Дітям — круглим сиротам закон передбачив пенсію до 23 років, незалежно від того, навчається молода людина чи працює. Як на таку суму можна вижити? Може, навчив би хто. Адже це навіть не прожитковий (якщо його таким можна назвати) мінімум. Більшість вінницьких багатодітних сімей, котрі втратили годувальників, живуть за межею бідності.

Країна парадоксів: паралельно зі стимулюванням народжуваності стимулюється й відмова від дітей. Протягом останнього року в Україні удвічі збільшилася кількість соціальних сиріт. Це діти, від яких добровільно юридично відмовляються батьки, оформлюючи опікунство, адже за опіку над однією дитиною дер­жава платить від 1014 до 1400 гри­вень на мі-сяць (порівняйте з 554 грн.)...

Коли думаєте, що це легко (сказати в суді, що ти відмовляєшся від своєї дитини, а потім просто оформити опікунство), то дуже помиляєтеся. Хоч би якою благою була мета, але кожен із таких батьків неодноразово карався питанням: чи зрозуміє дочка або син, коли виросте, чому я так зробив? Тільки велика нужда і безвихідь, елементарна потреба прогодувати штовхають на цей крок.

У кожного своя особиста трагедія, але є загальна проблема, з якої всі, хто опиняється в лещатах долі, намагаються шукати вихід. Декому вдається в органах соціального захисту оформити допомогу як малозабезпеченій сім’ї, якщо, звісно, розмір усіх доходів на кожну дитину відповідає відповідним вимогам. Дехто, постукавши не в один десяток дверей, розуміє, що без зміни відповідного законодавства нічого зробити не можна.

Вінничанка Олена Павлова овдовіла сім років тому. На руках у неї тоді залишилися троє дітей півтора, трьох і чотирьох років. Усе, чого вона домоглася, — то це перерахунку пенсії на мізерну суму 200 гривень. Із таким очевидним порушенням прав дітей в Україні вона не погодилася і два роки тому вирішила подати в адміністративний суд, щоб привести пенсійне законодавство у відповідність до конституційних прав дітей. Оскільки закони підписує президент, то відповідачем мала бути рідна держава Україна. Олена планувала спочатку звернутися у Вінницький адміністративний суд і, якщо результат не задовольнить, готова була подавати позов у Європейський суд із прав людини. Однак юристи, котрі взялися допомогти молодій мамі, після детального вивчення цього питання змушені були розчарувати відразу всіх овдовілих мам і тат країни. Річ у тому, що, відповідно до нинішнього законодавства, позови в таких випадках приймають лише від громадських організацій, а не від конкретних осіб. Тому позову від Олени ніхто не прийняв би.

Кілька разів вона зверталася до народних депутатів. Відтоді минуло два роки, а результату немає. Нічого дивуватися — це ж не пільги для себе підтверджувати і бізнес, розписаний на численних родичів, як зіницю ока берегти.

Та все ж сироти — це виборці не в далекому майбутньому, а вже сьогодні й завтра. Має ж бути хоч якась причина, котра підштовхне депутатів ініціювати зміни до Закону «Про обов’язкове пенсійне державне страхування» на користь дітей, які втратили годувальників. А може, ті, хто взяв на себе непосильну ношу відповідати за рівень нашого з вами життя, просто не мають жодного уявлення про те, як ми живемо насправді?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво