Карибська криза: «Анадир» проти «Мангуста»

50 років тому світ був на межі ядерної катастрофи. Протягом місяця, з 22 жовтня по 21 листопада 1962 р., внаслідок спроб Вашингтона скинути режим Фіделя Кастро на Кубі тривало протистояння між США та СРСР. У ньому з радянського боку брали участь усі бойові пускові ракетні установки міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) ракетного випробувального полігону Тюра-Там (із 1966 р. - Байконур) і полігону Плесецьк, які можна було перелічити на пальцях двох рук. Також на Кубі були розміщені балістичні ракети Р-12 і близько 44 тисяч радянських військових. У жовтні

1962 р. в офіцерських гуртожитках полігона Тюра-Там від великої кількості офіцерів гостро пахло шкірою чобіт, офіцерських портупей і висіло в повітрі відчуття тривоги. Бойові обслуги підготовки й пуску МБР не полишали протягом кризи бойових майданчиків. Такі були часи, коли ми, лейтенанти і старші лейтенанти, що становлять кістяк бойових обслуг пуску, змужніли всього за один місяць...

«Кубинський проект», або операція «Мангуст»

Після особистої зустрічі лідера СРСР Микити Хрущова з президентом США Дуайтом Ейзенхауером у вересні 1959 р. у Відні у відносинах між США і СРСР намітилося потепління. Тривало воно недовго, всього до 1 травня 1960 р., коли американський літак-розвідник У-2 було збито ракетою зенітного комплексу С-75 під Свердловськом.

Незадовго до подій, що отримали назву «Карибська криза», лідер переможної кубинської революції Фідель Кастро лаштувався в поїздку по США, щоб ознайомитися з демократичними інститутами цієї країни. Тоді він ще остаточно не вирішив, у якому напрямі розвиватиметься кубинське суспільство. Але Вашингтон і Гавана не змогли знайти спільної мови. Фідель не захотів, щоб із ним розмовляли мовою диктату. Тоді ж американські спецслужби запропонували Дуайту Ейзенхауеру фізично прибрати незговірливого кубинця. Згоди президента вони не отримали, але продовжували тиснути на нього.

Нарешті Д.Ейзенхауер погодився і дав згоду на фізичне усунення Кастро. Молода спецслужба Куби, своєю чергою, навела Фіделеві переконливі докази підготовки на нього замаху. Тим самим США кинули Кастро в міцні обійми Хрущова. Радянський лідер публічно засудив прагнення США змінити силою зброї режим Кастро й заявив, що СРСР не допустить розправи над ним...

США ухвалюють рішення скинути Кастро руками кубинських емігрантів-«контрас». Американські інструктори, які підготували їхнє вторгнення на Кубу 10 квітня 1961 р., виявилися поганими вчителями: «контрас» уже 17 квітня зазнали нищівної поразки під Плайя-Хірон (бухта Кочінос).

Такого ляпасу США витримати не змогли. Пентагон у лютому 1962 р. розробляє операцію вторгнення американських експедиційних сил під кодовою назвою «Кубинський проект».

Зустрічі між Хрущовим і новим президентом США Джоном Фітцджеральдом Кеннеді, що відбулися 3-4 червня 1961 р. у Відні, результатів не дали. А тут ще уряд НДР спорудив 13 серпня Берлінську стіну (Вальтер Ульбріхт хотів зупинити дедалі більший потік біженців у Західний Берлін), що різко посилило протистояння Сходу й Заходу. Конгрес США оперативно приймає резолюцію, яка дає право президентові санкціонувати воєнні дії проти Куби для захисту американських інтересів.

8 березня 1962 р. Д.Ф. Кеннеді затверджує директиву з підготовки та проведення воєнної операції «Мангуст». У ній мали взяти участь дві повітряно-десантні, дві піхотні, дві бронетанкові дивізії, дивізія морської піхоти і спецпідрозділи, понад 1000 літаків і 183 кораблі ВМС.

Радянському керівництву стали відомі два «Єдині комплексні оперативні плани» (SIOP-1 і SIOP-2) США, прийняті 1960-го й 1961 р., про використання проти СРСР, відповідно, 3500 і 6000 ядерних зарядів. США на своїх військових базах у Європі й Туреччині розмістили ракети середнього радіуса дії (РСД), оснащені ядерними боєголовками, - у Великобританії 60 РСД «Тор», в Італії - 30 і в Туреччині - 15 РСД «Юпитер». Їхній підлітний час до території СРСР становив від 10 до 12 хвилин. Боєголовками РСД накривалася вся європейська територія СРСР до Уралу. У цій ситуації СРСР наполягав на проведенні переговорів про заборону розміщення РСД на території Європи, але США й не думали йти на контакт.

24 травня 1962 р. відбулося розширене засідання Президії ЦК КПРС, на якому й було прийнято пропозицію М.Хрущова про розміщення радянських РСД із ядерними боєголовками на території Куби. Тоді ж вирішити послати на Кубу в період із 31 травня по 9 червня 1962 р. урядову делегацію СРСР на чолі з Першим секретарем КП Узбекистану Шарафом Рашидовим. Вона мала погодити питання розміщення РСД з ядерними боєголовками. Пропозиція радянської сторони, за словами Рашидова, викликала у Ф.Кастро повну розгубленість, що перейшла в подив. Але наведені радянською стороною аргументи «про небезпеку американської агресії проти Куби» переконали Кастро.

Хрущов не зупиняється лише на гучних заявах. Уже наприкінці червня 1962 р. між СРСР і Кубою в особі міністрів оборони Рауля Кастро й Родіона Малиновского було підписано «Договір… про розміщення Радянських Збройних Сил на території Республіки Куба». Ця обставина не могла не призвести до загострення протистояння між США та СРСР, в якому уперше в світі ракетні війська стратегічного призначення (РВСП) зіграли головну роль.

За планом «Мангуст», вторгнення США на Кубу планувалося на другу половину жовтня 1962 р. Генштаб СРСР, на противагу операції «Мангуст», розробляє власну контроперацію.

«…А олені краще»

План «Анадир» вводився в дію не зразу після того, як керівництву СРСР став у подробицях відомий план «Мангуст», а лише після всебічної перевірки Збройних Сил, і особливо - РВСП. Перевірялися ракети конструкції Михайла Янгеля 8 ДО63, або Р-12. На основі Р-12 виготовили ракету 8 ДО63С1 як космічну ракету-носій. Міноборони було зручно, не привертаючи уваги, перевірити під час реальних пусків боєздатність тоді основи РВСП - бойової ракети Р-12.

А інакше пояснити, чому це раптом СРСР саме з 1962 р. почав проводити запуски ШСЗ не з полігона Тюра-Там, а з ракетного полігона Капустін Яр, неможливо. Хоча створення космічної ракети 8 ДО63С1 та 10 малих супутників було передбачено ще в серпні 1957 року. Але супутники серії ДС (ДС - «Дніпропетровський супутник». - Г.П.) і ракети 8 ДО63С1 дочекалися-таки години «Х». Саме на полігоні Капустін Яр випробовували бойові балістичні ракети середньої дальності конструкції М.Янгеля Р-12 з дальністю польоту понад 2000 км, а також Р-14, що мають дальність польоту 4500 км. Р-12 (або ракета 8 ДО63) - мобільна ракета, яка могла бути розгорнута в позиційному районі в досить стислі терміни для здійснення пусків. Р-14 легко досягала американських військових баз, розміщених у Європі, Азії, частині Північної Америки та Африки.

Льотно-конструкторські випробування Р-14 було проведено з червня по грудень 1960 р., під час яких вона показала високу надійність. Обидві ракети несли термоядерну боєголовку потужністю до 2,3 Мт. Час їх пуску з постійної боєготовності становив 20 хвилин. Це була серйозна зброя, здатна кардинально змінити дисбаланс у військово-політичному протистоянні США та СРСР.

Усього лише через вісім діб після підписання Кеннеді плану «Мангуст» у Капустиному Яру модернізована Р-12 почала виводити в космос легкі супутники масою до 300 кг. 16 березня 1962 р. на навколоземну орбіту вивели перший ШСЗ серії «Космос» - це був супутник ДС-2 №1. Таких пусків провели вісім, сім із яких виявилися вдалими. Американська розвідка, яка мала на озброєнні «космічне око» у вигляді супутника-розвідника, не звернула належної уваги на ці запуски. Захотілося Радам запускати супутники з Капустиного Яру, ну й прапор їм у руки... Насправді проводилася ретельна перевірка готовності бойових ракет Р-12, які разом із Р-14 мали бути розміщені на Кубі.

Крім членів Ради оборони, Президії ЦК КПРС і секретарів ЦК, трьох генералів та одного полковника, ніхто не знав про те, що готується операція «Анадир». Утім, як і про те, що Хрущов та Кастро домовилися про розміщення на Кубі зведеної дивізії РВСН 43-ї Ракетної армії (дислокувалася у Вінниці), яка зіграла ключову роль у розв’язанні Карибської кризи.

Керівництво СРСР було задоволене результатами контрольного відстрілу ракет Р-12. А ракетний випробувальний полігон МО СРСР №5 Тюра-Там напружено працював над проведенням льотно-конструкторських випробувань нових міжконтинентальних ракет конструкції Корольова Р-9 і Янгеля Р-16. 21 і 22 березня 1962 р. із 51-го бойового майданчика пішли на ціль на полігон падіння (Камчатка) дві ракети конструкції Сергія Корольова
8 ДО75 (або Р-9). Перший пуск був невдалим, другий відбувся успішно. США також часу не марнували: успішно випробували в березні цього ж року свою нову міжконтинентальну ракету «Титан-2».

На полігоні Тюра-Там 20 квітня 1962 р. закінчується серія контрольних запусків Р-9, оцінених (із певними застереженнями) як успішні. 1 і 7 червня 1962 р. на цьому полігоні було продовжено пуски янгелевської ракети Р-16; обидва пуски успішні. І тільки отримавши позитивні результати відстрілу бойових ракет середньої та міжконтинентальної дальності, Генштаб 13 червня 1962 р. здійснює операцію «Анадир». Автором унікального у світовій історії таємного перекидання військ чисельністю понад 44 тисяч осіб і велетенського масиву великогабаритної техніки у добу космічної розвідки на відстань понад 10 тис. км був заступник начальника Генштабу, генерал армії Анатолій Грибков.

Він же посилає двома групами 10 і 16 червня 1962 р. на Кубу командування угруповання радянських військ на чолі з генералом армії Іссою Плієвим та рекогносцирувальну групу. До групи військ для перекидання на Кубу входили війська ППО, ВПС, ВМФ, окремі частини Сухопутних військ, а також тилові частини.

Попливли…

Перший радянський суховантаж відпливає 10 липня 1962 р. з військами та технікою. Капітани кораблів не знали повного маршруту руху. Вони отримували три пакети, запечатані сургучними печатками. Лише минувши Гібралтар, капітани суден, розкривши пакет №3, дізнавалися, що їм потрібно йти на Кубу - в один із її восьми портів.

Командири військових частин, які прямували на борту суховантажів на Кубу, на час переходу морем оперативно підпорядковувалися капітанам кораблів і були зобов’язані, на їхню команду, залишити разом із особовим складом борт корабля, щоб уникнути перевірки суховантажа кораблями НАТО. У такому разі капітанові належало затопити судно, відкривши кінгстони, а людей розмістити на плавзасобах. Капітанові велілося оголосити встановленим порядком координати затонулого судна й назвати його власника.

Відповідно до Міжнародного морського права, в такому разі жодна країна, крім власника судна, не мала права його піднімати і оглядати. А на суховантажах, які перевозили ракетну дивізію під виглядом сільгосптехніки, розміщувалися бойові головні термоядерні частини. Командири кораблів НАТО, які раніше не звертали особливої уваги на радянські суховантажі, що прямували до першої декади липня 1962 р. через Атлантичний океан на Кубу, трохи занервували, коли частота рейсів суховантажів на Кубу зросла у липні вдвічі, а у вересні - втричі. Отримані знімки із супутників детальної і оглядової фоторозвідки показали скупчення радянських суден у протоці Каттегат поблизу Данії, якщо судна йшли із портів Балтики, а також у Босфорській і Дарданельській протоках. Ця обставина примусила США уточнити причину небувало інтенсивного руху радянських суден.

На всіх суховантажах на верхній палубі встановили добре замасковані кулемети. На окремих суднах типу лісовоза «Волга-ліс», що перевозили РСД, і теплоходів, які доставляли ядерні боєголовки, ретельно маскувалися й малокаліберні зенітні гармати.

У серпні-вересні 1962 р. літаки НАТО почали обльоти радянських суден, що наближалися до Куби, для фотографування та візуального визначення льотчиками характеру вантажів на них. Висота польоту літаків НАТО була дуже низькою. Так, 12 вересня натовський літак, що облетів радянський суховантаж «Ленинский комсомол», яий наближався до кубинського порту Нікаро, під час спроби повторного обльоту врізався у воду за 150 м від судна й затонув.

Випадок прийшов на допомогу Радам, коли над Китаєм 9 вересня радянським зенітно-ракетним комплексом С-75 на великій висоті було збито літак-розвідник США У-2. ВПС США з 13 вересня по 18 жовтня заборонили польоти У-2 над Кубою, бо 29 серпня 1962 р. У-2 виявив і сфотографував зенітно-ракетний комплекс С-75 на території Куби, - кожна військова машина потребує часу на осмислення подій, що сталися, і тільки тоді командування приймає рішення. Але літаки-розвідники більше місяця не баражували в небі над Кубою, - це дуже великий термін, що багато чого визначило в протистоянні супердержав.

Перший сухвантаж із шістьома РСД Р-12 прибув у порт Касільда (Куба) 9 вересня 1962 р. 15 вересня на Кубу було доставлено ще вісім РСД Р-12. Уже 4 жовтня в кубинський порт Маріель теплоходом «Индигирка» було доставлено 160 ядерних зарядів: 60 боєголовок до РСД Р-12 і Р-14, а також 12 боєголовок до тактичних ракет «Луна», 60 боєголовок до фронтових крилатих ракет і до шести авіабомб та чотирьох морських мін.

Найтяжче під час перекидання військ морем було людям, котрі розташувалися на збитих усередині трюмів суден нарах; ніхто не мав права виходити з трюму на палубу задля дотримання таємності, та ще й неймовірна спека з високою вологістю морського повітря. Частину офіцерського складу перекинули на Кубу літаками Аерофлоту під виглядом спеціалістів різного профілю.

Усього було переправлено на Кубу на 20-ті числа жовтня 1962 р. південними й північними маршрутами понад 44 тис. осіб із повним озброєнням. З
9 вересня по 16 жовтня на Кубу було доставлено 42 ракети Р-12 (шість із них - навчальні), 36 термоядерних боєголовок потужністю 1 Мт, 24 пускові установки, а також по півтори заправки компонентів ракетного палива на кожну ракету.

Ракети Р-14 на Кубу потрапити не встигли - вони наближалися до неї, коли США оголосили морську блокаду Куби відповідно до підписаної Д.Ф.Кеннеді «прокламації 3504».

Крім головної ударної сили Радянських Збройних Сил - середніх ракет із ядерними боєголовками, було доставлено дві зенітно-ракетні дивізії (по три полки в кожній) зі 148 пусковими установками зенітних комплексів С-75 та зенітною артилерією, винищувальний полк ППО із засобами його бойового забезпечення. Сухопутні війська були представлені чотирма мотострілецькими полками, посиленими, за нормами воєнного часу, дивізіонами тактичних ракет «Луна» з ядерними зарядами й танковими батальйонами. ВПС - полком сучасних на той час 40 винищувачів МіГ-21, вертолітний полк - 36 вертольотами Мі-4. Авіація ВМФ являла собою полк мінно-торпедної авіації Іл-28, який мав 36 літаків і спеціальну ескадрилью Іл-28 із шести бомбардувальників.

До складу ВМФ входила бригада ракетних катерів проекту 183-Р (Р - ракетний) «Комар» у кількості 12 одиниць, причому кожен катер мав на борту дві ракети П-15, аналогічні тим ракетам, якими єгиптяни знищили сучасний ізраїльський есмінець «Ейлат», запущеними з такого ж катера, купленого Єгиптом у СРСР. Берегові ракетні частини ВМФ були представлені двома полками фронтових крилатих ракет із 8 пусковими установками кожен, а також полком «Сопка» з шістьма пусковими установками.

Через блокаду на Кубу не прибули ескадра надводних кораблів і дивізія дизельних торпедних та ракетних підводних човнів (усього 28 надводних кораблів і підводних човнів). Це була досить значна військова сила, здатна відбити вторгнення Збройних сил США на Кубу.

У М.Хрущова на вересень 1962 р. залишалося невирішеним одне з головних завдань: об’єднання навколо себе політичного керівництва всіх республік. Причому це слід було зробити так, аби вони за ним пішли у вогонь і воду, повністю довіряючи його політичним рішенням і поділяючи їх. І Хрущов знаходить шлях до цього непростого рішення. У своєму улюбленому вересні, місяці відвідин полігонів Капустин Яр у 1958 р., Тюра-Там у 1962-му та 1964 роках. Хрущов вирішував питання не тільки технічні, а й політичні, як це було 1962 року. Це був генеральний огляд готовності стратегічних міжконтинентальних засобів доставки термоядерних зарядів на територію США, якщо в цьому виникне потреба. Огляд цілком удався.

Першу половину жовтня 1962 р. на Кубі тривали роботи, пов’язані з розгортанням двох ракетних дивізіонів у позиційному районі з приведенням РСД Р-12, що прибули, у підвищену бойову готовність. Ці ракети могли знищити до 40 адміністративних і промислових центрів США, за винятком штату Аляска.

Ракетно-ядерна війна, яка не відбулася

США розсекретили свої архіви, котрі стосуються часів Карибської кризи. З них було чітко видно, що США мали бути готові до термоядерної війни зі СРСР у 20-х числах жовтня 1962 р. Тоді керівництво СРСР, використавши отриману зі своїх джерел інформацію, робить офіційну заяву через повідомлення ТАРС від 11 вересня:
«…Радянський уряд вважає своїм обов’язком проявити в обстановці, що створилася, пильність і доручити міністрові оборони Радянського Союзу та командуванню Радянської Армії вжити всіх заходів для того, аби наші Збройні Сили були приведені у найвищу бойову готовність…» Так уперше в історії полігона Тюра-Там було сформовано чергові бойові обслуги.

Дивно, але американські супутники-розвідники не дали інформації про наявність на Кубі радянських ракет і велико го скупчення військ. Тільки 14 жовтня 1962 р. У-2, який прорвався на великій висоті в повітряний простір Куби, зумів зробити чіткі знімки, на яких американці нарешті розгледіли ракети.

Спеціалістам США при порівнянні знімків позиційних районів радянських РСД Р-12 на території СРСР зі знімком такого ж району радянських Р-12 на Кубі було не важко встановити їхню приналежність. У цьому їм допоміг полковник-зрадник Олег Пеньковський, який передав ще 1961 р. секретний фотоальбом з радянськими ракетами розвідці США. Американці були шоковані побаченим на знімку. 16 жовтня 1962 р. вони перевіряють інформацію ще раз. І тільки тоді доповідають президентові. СРСР же вдало запускає 17 жовтня з 1-го стартового майданчика полігона Тюра-Там уже п’ятий супутник - розвідник «Зенит-2», а з бойового 41-го майданчика цього полігона ракетний полк РВСН полковника Красавченка того ж дня вдалим пуском Р-16 складає іспит на допуск до несення бойового чергування.

Переважна більшість випускників вищих та середніх військових навчальних закладів, включно з вищими військово-морськими училищами, починаючи з 1958 р. і по 1961 р. включно, були направлені у РВСН (автор статті, як і тисячі інших військових моряків, наприклад).

19 жовтня 1962 року США з шахтної пускової установки ВПС проводять пуск міжконтинентальної балістичної ракети «Атлас» із ядерною боєголовкою, яка й вибухає на висоті 150 км, - цілком наочно і вчасно США продемонстрували свої бойові можливості.

Події, пов’язані з Кубинською кризою, розгортаються стрімко. Д.Ф. Кеннеді виступає 22 жовтня 1962 р. на національному телебаченні з промовою
«…Про російські наступальні ракети на Кубі, нещасних кубинців, про ціну свободи й необхідність здійснити карантин». За його вказівкою, призиваються на військову службу 150 тисяч резервістів і приводяться у повну боєготовність війська в Європі та США. Літаки стратегічної авіації постійно перебували у повітрі з ядерними бомбами на борту, курсуючи вздовж кордонів країн соцтабору. Якби не витримали нерви в якогось військового спеціаліста навіть середнього рангу з обох сторін - третьої світової війни не уникнути б. Радянські Збройні Сили на Кубі отримали наказ не відкривати до особливого розпорядження вогонь на ураження по американських літаках, що літали на гранично низькій висоті над їхніми позиціями. Такий же наказ отримують і ВС США.

Але американські льотчики винищувальної авіації й літаки-розвідники продовжують польоти над Кубою. Винищувачі-бомбардувальники Ф-104 проносяться буквально над головами радянських військ; але тільки в тих районах Куби, де немає поблизу радянського аеродрому з винищувачами МіГ-21. Американські льотчики надовго запам’ятали льотний епізод у небі над Кубою, коли два МіГ-21 заганяли до напівсмерті льотчика Ф-104, намагаючись посадити його літак на свій аеродром. Відтоді ніхто з льотчиків Ф-104 або Ф-101, не кажучи вже про пілотів вертольотів, не ризикував наближатися до МіГ-21.

І все ж вертольоти ВПС продовжували триматися на низькій висоті над позиціями радянських зенітно-ракетних комплексів ППО З-75. Вертолітники навіть намагалися висмикнути сталевою петлею-тросом із пускової установки новітню тоді ракету ППО З-75.

Нарешті Ісса Плієв приймає рішення віддати наказ зенітникам відкривати вогонь по американських літаках. Комплексом С-75 збивають У-2. Американці взяли паузу.

Світ завмер в очікуванні розв’язки... 23 жовтня 1962 року Д.Ф. Кеннеді вводить у дію морську блокаду Куби. Радянські суховантажі, як і підводні човни, дійшовши до оголошеної США розмежувальної лінії, лягають у дрейф (дизельні підводні човни - на рідкий ґрунт). Американські фрегати й есмінці, що перебували на розмежувальній лінії, переключили свою увагу на радянські підводні човни, які перебували у підводному становищі. Човни постійно маневрували, намагаючись уникнути контакту з американськими фрегатами й есмінцями, які їх атакували, але без застосування бойових засобів. Нарешті капітани суховантажів отримують наказ повернутися до берегів СРСР. Ракети Р-14, що перебували на їхньому борту, до Куби не дійшли. Американські протичовневі фрегати буквально замучили екіпажі радянських дизельних підводних торпедних човнів, не даючи їм змоги спливти для заміни повітря та зарядки акумуляторних батарей.

Фрегати практично йшли на таран, хоч човен у кожному разі загинув би внаслідок зіткнення. Але якось усе обійшлося - завдяки майстерності та витримці командирів човнів. Вони отримали наказ діяти залежно від обстановки й мали дозвіл на застосування ядерних торпед. Але чотири радянські човни (Б-4,Б-36, Б-59, Б-130) таки прорвалися в порти Куби.

Американські ВПС у ніч на 27 жовтня 1962 р. готували удар по радянських військових об’єктах на Кубі. Проте міністр оборони США Роберт Макнамара на запитання Кеннеді про гарантію повного знищення радянських ракет і ВПС не зміг дати позитивної відповіді. Командування ВПС США щосили тисне на свого президента, запевняючи, що завиграшки розправиться з Радами, оскільки, мовляв, літаки їхніх ВПС скупчено стоять на кубинських аеродромах. Кеннеді затребував знімки своїх аеродромів і переконався, що літаки на них також не розосереджені, як і радянські на Кубі. Авіаційний удар Кеннеді скасував, незважаючи на небувалий тиск військових.

Пізно ввечері того ж дня брат президента Д.Ф.Кеннеді Роберт відвідує посольство СРСР, пропонуючи від імені президента США демонтувати радянські середні ракети Р-12 в обмін на демонтаж таких же ракет «Юпитер», розміщених в Італії і Туреччині, а також «Тор» у Великобританії. США зобов’язалися надалі не нападати на Кубу. Роберт Кеннеді просить передати цю пропозицію Хрущову негайно, додавши: «Президент сподівається, що глава Радянського уряду його правильно зрозуміє». Хрущов зрозумів. А за кілька годин до того по прямому зв’язку з допомогою телетайпів (зовсім не телефонів, бо прямого міжурядового телефонного зв’язку ще не встановили) відбулася коротка, однак украй важлива за своїми політичними наслідками розмова лідерів США і СРСР. Першим звернувся до Хрущова Кеннеді: «Ми вас можемо гарантовано знищити шість раз». Хрущов трохи помовчав і тут-таки відповідає: «А ми вас можемо знищити один раз. Вам що, цього мало?»

Кеннеді зрозумів, що слід шукати компроміс. Хоча реальне співвідношення стратегічних ядерних сил 1962 р. було трохи менше, ніж 20:1 на користь США!

Та у США ці дані були завищені на користь СРСР - знову розвідка підвела. Хрущов приймає пропозицію, передану Робертом Кеннеді, і світ врятовано.

Дивно, але цієї джентльменської угоди про ненапад на Кубу дотримуються досі. І вона не підкріплена жодними міжнародними документами! У Кеннеді й Хрущова вистачило витримки, так само, як і у військових обох сторін, не розв’язати третю світову війну. Ракети набули після кризи слави кардинального засобу, з допомогою якого можна вирішувати всі гострі політичні проблеми, що загалом відповідає істині.