КАРБОВАНЕЦЬ ЦАРЯ, ЯКИЙ НЕ ЦАРЮВАВ СЛІДАМИ ОДНІЄЇ РІДКІСНОЇ МОНЕТИ - Соціум - dt.ua

КАРБОВАНЕЦЬ ЦАРЯ, ЯКИЙ НЕ ЦАРЮВАВ СЛІДАМИ ОДНІЄЇ РІДКІСНОЇ МОНЕТИ

4 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 4 жовтня-11 жовтня

Ця дивовижна монета відома історикам і нумізматам-колекціонерам лише в шести зразкових примірниках, із яких тільки два перебувають в Росії: один — у державному Ермітажі, другий — у Державному історичному музеї...

Ця дивовижна монета відома історикам і нумізматам-колекціонерам лише в шести зразкових примірниках, із яких тільки два перебувають в Росії: один — у державному Ермітажі, другий — у Державному історичному музеї. Йдеться про костянтинівський карбованець.

Імператора Костянтина І історія не знає, проте карбованець із його портретом та ім’ям — не фальшивка. Він викарбуваний на державному Монетному дворі, а його вага, проба, оформлення монетного поля й зміст гуртового напису витримані в нормах, прийнятих для російської монети в 1798—1885 рр.

Що це таке — нумізматичний курйоз, помилка граверів Петербурзького монетного двору? Чи на карбуванні костянтинівського карбованця позначилися складні взаємостосунки всередині царського прізвища, які виникли після смерті імператора Олександра І в листопаді 1825 р., коли на царському престолі опинилися два претенденти — брати бездітного Олександра Костянтин і Микола?

Якби це був лише нумізматичний курйоз, цей карбованець не опинився б серед державних таємниць, які старанно охоронялися протягом правління Миколи І (1825—1855). Адже про існування монети стало відомо лише через два роки після смерті Миколи І у 1855 році.

Ця монета має свою історію, в якій і донині є численні домисли і вигадки. Де ж приховується правда? Спробуємо відшукати її в складних і дискусійних перипетіях царського прізвища в період міжцарів’я.

26 листопада. Варшава. Отримавши напередодні звістку про смерть Олександра І, Костянтин посилає до Петербурга свого брата Михайла з листами до імператриці-матері Марії Федорівни та брата Миколи. Підтверджуючи в них відмову від своїх прав на всеросійський престол, надає Миколі імператорський титул і просить свій лист до нього вважати складенням присяги.

27 листопада. Петербург. Микола, а за ним військові та цивільні чини, які перебували в палаці, присягають Костянтину. На екстреному засіданні Державної ради розкривають пакет із маніфестом Олександра І від 16 серпня 1823 р., який призначає наступником престолу Миколу. Проте петербурзький військовий губернатор М.Милорадович, у руках якого в той момент була зосереджена реальна влада в столиці, повідомляє, що Микола уже відмовився від прав на престол. Отримавши підтвердження цього від самого Миколи, члени Державної ради, серед них і міністр фінансів, присягають Костянтину. Потім присягають Сенат і Синод, гвардія та інші військові частини петербурзького гарнізону, складають присягу в міністерствах та інших установах. Микола посилає Костянтину лист, сповіщаючи, що він і його оточення присягли йому. Військовий міністр Татищев відправляє до Костянтина свого ад’ютанта Сабурова з рапортом про присягу, складену військами. Міністр фінансів Є.Канкрін доручає Сабурову вручити Костянтину і його повідомлення про присягу.

3 грудня. До Петербурга із листами Костянтина прибуває великий князь Михайло. Микола та імператриця-мати вирішують приховати їхній зміст, пишуть і відправляють Костянтину відповідні листи, в яких заклинають його приїхати до Петербурга й видати маніфест про своє зречення.

5 грудня. На настійну вимогу імператриці Марії Федорівни до Костянтина відправили його брата Михайла, який має вмовити Костянтина видати маніфест. Цього самого дня Канкрін віддає розпорядження управляючому Департаментом гірничих і соляних справ Є.Карнєєву, а той вардейну Монетного двору Є.Єллерсу терміново розпочати роботи з виготовлення пробних карбованців імператора Костянтина.

6 грудня. На Монетному дворі розпочали роботи з виготовлення трьох пар штемпелів костянтинівського карбованця.

7 грудня. Отримано листи Костянтина до Миколи та матері від 2 і 3 грудня — він не визнає себе імператором, складену йому присягу оголошує порушенням волі Олександра, приїхати до Петербурга відмовляється, натомість хоче поїхати за кордон. Отримано також лист Костянтина голові Державної ради П.Лопухіну. Державну раду в досить різких висловлюваннях звинувачено в порушенні вірності Олександру. Зміст всіх листів вирішено зберегти в таємниці. Микола розпочинає писати чернетку маніфесту про свій вступ на престол.

8—9 грудня. Микола продовжує роботу над проектом маніфесту й доручає М.Карамзіну, а потім М.Сперанському відредагувати текст.

10 грудня. На Монетному дворі «день і ніч» триває «змагання» медальєрів, які готують штемпелі костянтинівського карбованця.

11 грудня. Робота над підготовкою маніфесту Миколи наближається до завершення. На Монетному дворі закінчують роботу над однією з трьох пар штемпелів костянтинівського карбованця.

12 грудня. На Монетному дворі розпочате карбування карбованців із портретом і титулом імператора Костянтина. Два виготовлених примірники посилають Карнєєву, а від нього — Канкріну. Вказівки міністра фінансів про припинення робіт не було, тому карбування мають продовжити в понеділок 14 грудня.

13 грудня. Микола підписує маніфест про свій вступ на престол. У середині дня керівники таємного товариства декабристів дізнаються, що на наступний ранок призначено «переприсягу» і приймають остаточне рішення про повстання. О 8-й годині вечора збирається надзвичайне засідання Державної ради, опівночі Микола з’являється в Раді й оголошує себе імператором, чиє царювання почалося 19 листопада 1825 р. Член Державної ради Є.Канкрін дізнається, що імператора Костянтина «не було».

14 грудня. Дворянські революціонери піднімають у столиці повстання проти самодержавства та кріпосництва, використовуючи як привід захист прав Костянтина, в якого Микола викрадає престол.

Звістка про «переприсягу» спонукала міністра фінансів терміново ліквідувати сліди недоречної акції з випуску монет Костянтина І. Роботи негайно припинилися, і всі проектні малюнки, штемпелі, олов’яні зліпки й готові монети були переправлені з Монетного двору до Міністерства фінансів і надійно заховані в секретному архіві. Сходження на престол Миколи Павловича обернуло дії Є.Канкріна на прикру помилку. Ініціатива міністра фінансів могла б мати для нього жахливі наслідки.

Повстання декабристів було придушено, його керівники страчені, учасники сховані за тюремні грати, які потім замінилися каторгою і засланням. Події та люди 14 грудня стали забороненою темою. Їхня доля мимоволі спіткала і костянтинівський карбованець. Проте після смерті Миколи повстання 14 грудня стало вже історією, і карбованець перестав бути закритою темою. Більше того, 1879 р. імператор Олександр II розподілив збережені монети між членами царського прізвища. Один із карбованців на прохання директора Ермітажу Васильчикова був переданий до Відділу нумізматики музею. Одну монету Олександр II залишив собі, другу передав принцу Олександру Гессенському, третю — великому князю Георгію Михайловичу, власнику чудової колекції російських монет. Четверта монета потрапила до великого князя Сергія Олександровича, який потім став генерал-губернатором Москви.

Через рік, у січні 1880-го, у часопису «Русская старина» з’явилася сенсаційна стаття про костянтинівський карбованець. Її автор, Д.Кобеко, із 1865 по 1879 рр. обіймав у Міністерстві фінансів посаду управляючого Канцелярією міністра. Кобеко вперше опублікував два справжніх документи, які проливають певне світло на правдиву історію появи костянтинівського карбованця, — рапорти безпосередніх виконавців ініціативи міністра фінансів. У повідомленні начальника Петербурзького монетного двору Є.Єллерса від 19 грудня 1825 р. управляючому Департаментом гірничих і соляних справ Є.Карнєєву (у його підпорядкуванні був на цей час Монетний двір) повідомлялося: «При цьому... представляються в ящику шість відомих штемпелів із 19-ма олов’яними зліпками за казенною печаткою Монетного двору». В іншому документі — супровідній записці Є.Карнєєва від 20 грудня 1825 р., адресованого міністру фінансів Є.Канкріну, зазначалося: «Тут рівномірно представляю всі штемпелі та інші приготування, зроблені на рахунок відомого нового карбованця, закупорені в ящику. На Монетному дворі нічого не залишилося. Самий навіть малюнок до цього додаю».

Далі в замітці Кобеко підкреслив, що документи, які публікуються, разом із згаданими в них шістьма штемпелями, дев’ятнадцятьма олов’яними відбитками і малюнком, а також пакунок із п’ятьма викарбуваними карбованцями зберігаються в секретному архіві Канцелярії міністра фінансів.

Щоправда, замітка Кобеко з’явилася через рік після того, як він залишив посаду управляючого Канцелярією міністра. На той час Олександр II уже роздав п’ять карбованців членам царського прізвища.

Після 1880 р. костянтинівський карбованець займає сталу першість серед раритетів, за якими полювали всі власники великих колекцій. Науковий аспект вивчення костянтинівських карбованців хвилював тоді небагатьох. Перші спроби наукового дослідження карбованця були сповнені суперечливих зведень, чи носили відверто белетристичний характер.

Серйозно досліджувати унікальний карбованець вчені почали вже за радянських часів. Серед них — головний хранитель відділу нумізматики державного Ермітажу І.Спаський, відомий фахівець в галузі археології та спеціальних історичних дисциплін В.Янін, ленінградський нумізмат В.Бартошевич. Останній 1976 р. опублікував матеріали про сенсаційні знахідки нових писемних джерел, виявлених в архіві Департаменту гірничих і соляних справ. Відповідно до цих даних, роботи на Монетному дворі були розпочаті 6 грудня. Медальєром було наказано закінчити штемпелі до 10 грудня. 12 грудня розпочалося карбування пробних монет із гуртовим написом. При цьому два примірники були того самого дня відправлені управляючому Департаментом гірничих і соляних справ Є.Карнєєву для передачі міністру фінансів Є.Канкріну. А 14 грудня Є.Карнєєву відправили з Монетного двору малюнки й чотири зразкових карбованця з виготовлених 12 грудня (це на додаток до двох, надісланих раніше. — В.Ч.). Є.Єллерс доповідав також, що штемпелі та олов’яні відбитки запечатані казенною печаткою Монетного двору й старанно зберігаються.

Знайшли відповідь і на ще одне важливе запитання: скільки було викарбовано костянтинівських карбованців? Їх виявилося не менше шести зразкових, тобто закінчених карбованців із гуртовим написом. У замітці Д.Кобеко вказувалося, що закінчених карбованців зберігалося п’ять.

Так виникає новий, «кримінальний» аспект проблеми костянтинівського карбованця — куди подівся шостий карбованець? В.Бартошевич припустив, що винуватцем зникнення карбованця був безпосередньо сам Д.Кобеко, якого, як відомо, дуже цікавили різні раритети, а його публікацію 1880 р. слід розглядати як засіб дезінформації про справжню кількість екземплярів, переданих до міністерства.

В.Янін висунув версію, що викрадачем шостої монети був не хто інший, як сам міністр фінансів Є.Канкрін. На його думку, міністр цілком справедливо бачив у костянтинівському карбованці важливого історичного свідка подій міжцарів’я і прекрасно розумів матеріальну цінність раритету. Інакше він не зберіг би всі матеріали, пов’язані з костянтинівським карбованцем, у секретному архіві міністерства, а знищив би їх. Для дезінформації він сам узявся розповідати легенду про відсилання п’яти пробних карбованців до Варшави й про знищення штемпелів у його присутності.

За всіма перипетіями історії карбування костянтинівських карбованців та їхньої наступної долі, поки ще невідомої в усіх деталях, проглядаються деякі сторони історії внутрішнього життя Російської імперії XIX століття, і на їх тлі історія костянтинівського карбованця є цікавим матеріалом для вивчення соціальної психології епохи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво