ІЗ НОТАТНИКІВ - Соціум - dt.ua

ІЗ НОТАТНИКІВ

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

Врешті-решт з’ясовується, що ти несеш не свій крест * * * Один депутат перед телекамерою: «Треба вив...

Врешті-решт з’ясовується, що ти несеш не свій крест

* * *

Один депутат перед телекамерою: «Треба вивести правду на чисту воду!»

* * *

Майже в усіх спогадах про велику людину так чи інакше проступають два твердження: з одного боку — «який же він гад», а з другого — «який же я хороший».

* * *

Нашими кумирами були кіноактори. Петро Алейников, який прикрасив своєю грою фільми «Трактористи», «Комсомольськ», «Велике життя» та інші, зажив величезної популярності і його дуже часто запрошували на зустрічі з глядачами. Алейников ніколи не відмовлявся, але перед виступом завжди запитував одне й те ж: «Яка сьогодні аудиторія?» Йому охоче доповідали: «Вчителі, Петре Мартиновичу». Актор, помовчавши для солідності, казав: «Ну, тоді я їм прочитаю «Ленін і пічник». У іншій поїздці його також цікавило: «Яка сьогодні аудиторія?» Відповіддю було: «Колгоспники, Петре Мартиновичу». Глибокодумне мовчання — і його коронне: «Ну, тоді я їм прочитаю сьогодні «Ленін і пічник». І вже в третьому місці: «Яка сьогодні аудиторія?» — «Студенти, Петре Мартиновичу». — «Ну, тоді я їм прочитаю «Ленін і пічник»...

* * *

Виявляється, ще великий Чехов жартував на початку століття: «Написати хорошу п’єсу може кожен, якщо дати йому шість тижнів часу, ручку, папір і забрати телефон».

* * *

Сумне спостереження. Кожен герой ВВВ зрештою стає занудою.

* * *

Кишенькові злодії — всуціль високі професіонали. Може, тому, що в них більша матеріальна зацікавленість, аніж у громадян інших фахів?

* * *

Запитали Поля Фішера, одного з найкращих американських адвокатів: «Скільки ви берете за захист підсудного в суді?». Він відповів: «Усе залежить від того, хто знаходить свідків — ви чи я».

* * *

Запис 82-го року. Усі, кого я знаю, хочуть жити чесно. Але не кожному зарплата дозволяє.

* * *

Запис 96-го року. Нова форма обміну подарунками: взаємозалік.

* * *

Відверта розмова. «Я сьогодні — по-справжньому віруюча людина, хоча раніше був войовничим атеїстом, навіть пописував статейки на цю тему». А мені здається, що по-справжньому віруюча людина — насамперед морально здорова людина. У нас в університеті був професор, який читав студентам курс атеїзму. З’ясувалося, що він переписував свої атеїстичні праці в інших атеїстів. Був би віруючим, не дозволяв би собі літературного крадійства. Атеїст на те й атеїст, що йому усе дозволено.

* * *

Мені здається, ми випереджаємо всю планету і щодо гумору. Причому гумору на межі фолу. Приміром, недавно звучали (певне, до 200-річчя поета) безсмертні вірші, перекладені фенею: «Мой дядя, падла, вор в законе...»

* * *

...і баксики зелені у очах...

* * *

Один із учасників розстрілу царської сім’ї писав у своїх мемуарах: «Кожному з нас приємно було розстріляти царя...»

* * *

Державу, як і дім, треба починати будувати з фундаменту, а чистити, ремонтувати, впорядковувати — із даху.

* * *

Запис 68-го року. Нова приказка: «Готуй донос улітку, а віз — узимку».

* * *

Запис 99-го року. По «МузТВ» постійно передають пісеньку про кохання:

Типа я без тебя,

Типа жить не могу,

Типа знаю слова

Типа лю, типа блю.

* * *

У рекламній статті про одного успішливого підприємця: «Протягом трьох років досліджував ринок туалетного паперу».

* * *

Услід за Горьким можна стверджувати: «Чудова посада — бути на землі людиною». Ось тільки за цю посаду замало платять, і за неї треба дорого розплачуватися.

* * *

Думка одного театрального продюсера: «Якщо режисерові захочеться, щоб його спектаклі стали популярними не лише в Америці чи Європі, а й у рідній Україні, то йому треба зробити: дядю Ваню — «голубим», трьох сестер — путанами, Гамлета — бісексуалом, Отелло — маніяком, короля Ліра — прибульцем із космосу. А в анонсі спектаклю за романом «Анна Кареніна» приписати хоча б у дужках: «Еротичний трилер».

* * *

Пам’ятаю, 93-го читав онучці страшну казку. Вона її вже чула і знає, що кінець буде щасливим. Тому, щоб я не лякався, вона підбадьорює мене: «Не хвилюйся, діду, буде краще». А ось нам, дорослим, бракує цієї дитячої впевненості у тому, що все в нашому житті буде краще.

* * *

Гадаю, що в жодну революцію не полягло стільки народу, як у сексуальну.

* * *

Спостереження. Існують дві ознаки, за якими можна визначити, що жінка є жінкою. Перша. Якщо її професія — дорожній робітник. Друга. Якщо при розлученні їй відсуджують дитину, а не машину.

* * *

Буває — ринок західний,

У нас же — український ринок.

І відрізняються вони,

Як весілля від поминок.

(Фольклор)

* * *

Не знаю такої партії, у якій перебував би, але знаю такі партії, у яких я не перебував би нізащо.

* * *

Запис 87-го року. Сусідка пояснює десятирічному сину, про що фільм Тарковського «Жертвопринесення»: сухе дерево, яке треба поливати, щоб зацвіло. «Та ти не хвилюйся так, — терпляче каже їй син, — усе зрозуміло. Але нам це вже нецікаво». — «Кому — нам?» — «Моєму поколінню. Ваше покоління тривожиться, як врятувати природу, далі ви не думаєте, а ми думаємо далі». —«Господи, про що ж?» — «Та про те, щоб врятувати людство. А якщо нічого не вийде, то переїдемо на якусь спокійну планету і все почнемо спочатку».

* * *

Запис 80-го року. Який запас міцності має бути в наших тракторів, щоб вони протягом десяти років могли зимувати просто неба?

* * *

Мій колега з кожного приводу мучить свою дружину ревнощами. Коли вже ні до чого присікатися, він повертається до старого питання: «А чому ти так легко і швидко погодилася стати моєю?»

* * *

Мало добре ставитися до знедолених, треба ще не бути причетним до них.

* * *

Розповідь старого в електричці: «Одного разу ось так, як сьогодні, їду, сиджу біля вікна, сльота за склом, похмуро, вогко, незатишно, старі кістки болять, і взагалі — кінець. Здається, що електричка мене тягне до тієї ямочки, яка називається останньою. Усе. І враз — сонце у вагоні, ввійшла найгарніша жінка, я про все забув, хоча мені 79 років. Всі мої слабості, усе зникло. А поруч довкола мене сидить молодь із гітарами, забиває козла, ляскає, грає в якийсь «листочок» із виляском і так далі. А хоч би один телепень був уражений, зрадів, що у вагоні з’явилося сонце».

* * *

Запис 63-го року. Моя бабуся, далека від політики жінка, сказала, що Хрущов — дріб’язкова людина. Я їй заперечив. «Він виступав недавно і говорив, що качанами кукурудзи треба годувати свиней». — «Ну то й що?» — «Хіба це слово царя? — здивувалася бабуся. — Коли це було, щоб царі вчили народ свиней годувати?»

* * *

Після 11 вересня просити політичного притулку у США вже мало. Треба відразу просити не притулку, а бомбосховища.

* * *

Екклезіаст радив нам: «У дні благополуччя користуватися благом, а в дні нещастя розмірковувати». Останніми роками, на жаль, мало було благополучних днів і більше днів, які спонукають до розмірковування.

* * *

Старі імена зникають назавжди. Немає вже Харлампії, Калістрата, Акакія, Павсікакія... А кожне ж ім’я мало значення. Харлампія — сяюча любов’ю, Калістрат — великий воїн, Акакій — добрий і незлобивий, Павсікакій — борець зі злом... Що ж виходить — чи зло занадто сильне, чи Павсікакії вже не ті, що були колись.

* * *

Крутий хлопець Віктор багато подарував би Анджелі за те, аби вона кохала його не за те, що він їй подарував.

* * *

Відкрив «дипломат» і раптом злякався: Боже, щось живе!.. Так і є: горілка в пляшці хлюпається.

* * *

Репетиція в театрі. «Коня! Коня! Півцарства за коня!» — «Стоп! Не вірю! Не вірю, що у вас є півцарства і немає коня». — «Але, Віталію Олексійовичу, у мене справді, на жаль, немає коня». — «А півцарства у вас є? Отож-бо! Якого ж дідька ви верзете нісенітницю, в яку самі не вірите?»

* * *

Скільки болю й трагедії у такій, здавалося б, безневинній фразі: «Сестри — Наталя Гончарова, у заміжжі Пушкіна, і Катерина Гончарова, у заміжжі Дантес».

* * *

Розмова про Бога і нескінченно складна і, навпаки, дуже проста. Якщо ти хочеш, щоб Бог був, — він є. Якщо не хочеш — немає. Він є все, включно з тобою, а для тебе він, передусім, і є ти сам. Бог не нав’язується тобі, — це його нав’язують інші люди. Він просто тихо, як вода, стоїть у тобі. Шукаючи його, ти шукаєш себе, заперечуючи його — заперечуєш себе, знущаючись із нього — знущаєшся із самого себе. Завжди вибір за тобою, ні за ким іншим...

* * *

Чудовій учительці Лідії Василівні Шубіній (земля їй пухом!) тоді, коли писав про неї нарис, виповнилося 90, але вона була сповнена сил, планів і, попри параліч, не відала страху перед смертю: «Таж я лише дурнів боюся, а більше я нікого не боюся». От і я теж їх боюся.

* * *

«1 березня 2000 року. Чечня. Федеральні війська витіснили рештки терористів глибоко в гори». Перемога не за горами.

* * *

Влада завжди таврувала обивателя. А він завжди хотів просто жити — не боротися, не ламати, а любити, цілуватися, варити варення, а потім із цим варенням пити чай, народжувати дітей, а потім їх ростити... А за ідеї йому вмирати не хотілося. І цим він суспільству суцільних руйнівників був небезпечний. Вони назвали його світ «світиком», обвинувачували у вузькості поглядів, у нерозумінні історичної необхідності революції. А все тому, що екзальтовані особи хотіли щастя для всіх, але — потім, а обиватель — для себе, але — зараз. І ось настав нарешті час попросити в обивателя вибачення. І реабілітувати його. Адже у нас це заведено — реабілітувати того, хто ніколи не був винним. Може, досить політики, панове? Станемо просто простими обивателями і заживемо щасливо, га?

Друзі бувають близькі,
далекі і недалекі...

* * *

Колись мені дуже хотілося бути 60-річним, і я із заздрістю дивився на тих, кому стукнуло 60. По-перше, пенсія, можна не працювати, а писати помаленьку книгу і не бігати щодня в редакцію. По-друге, старих завжди піонери запрошують, розповідаєш, як воював, те і се, ніхто не перебиває. По-третє, можна підійти до якогось молокососа і сказати: «А ось я у твої роки...» І ось тепер, коли мої мрії здійснилися, я з сумом думаю, що знову пролетів. Не час, не час ставати сьогодні старим. По-перше, пенсія слабенька, прожити на неї не можна і треба, як і раніше, бігати щодня в редакцію. По-друге, ну де зараз піонери, готові слухати, як я воював, та й не воював я, роками для війни не вийшов. По-третє, спробуй-но підійти до молокососа і сказати йому: «А ось я у твої роки...» — у лоба отримаєш обов’язково.

* * *

Давайте купимо українсько-англійський словник і вивчимо українсько-англійську мову.

* * *

Розмова в метро: «Коли я була маленька, я була про хлопців кращої думки».

* * *

Якщо християнство завжди виховувало (як основну рису особистості) Відчуття Вини, то наше суспільство (і попереднє, і нинішнє особливо) виховує основну емоцію людини — Образу. Люди почуваються постійно ущемленими, скривдженими Богом, країною, батьками, начальством, дітьми, чоловіком, дружиною... І цю свою образу виміщають на оточуючих.

* * *

На жаль, у нашій країні вдасться на старість відкласти лише солі.

* * *

Капіталізм уже можна поздоровити з історичною перемогою над соціалізмом. Але себе нам поздоровити поки що ні з чим. Нам треба ще двадцять років гарувати, аби в нас стало так, як було двадцять років тому у Фінляндії.

* * *

Запис 72-го року. Познайомився з колишнім політв’язнем Віктором Івановичем Любарським, який відсидів 22 роки. Зараз йому 78 років, нічого не боїться, харкає кров’ю, каже, що «залишилося на макове зерня». Розповів про табірні абревіатури. Наприклад, ВЧК — Всякому Человеку Конец. ОГПУ — О Господи, Помоги Убежать! ВКП(б) — Все Кончится Погромом (большим). РСФСР — Редкий Случай Феноменального Сумасшествия в России. Або така розшифровка слова «ВКП(б)» — Второе Крепостное Право (большевиков), а слова «РСФСР» — Рабочий Снял Фуражку, Снимет и Рубашку... Віктор Іванович розповів, що в Заплагу він сидів з інженером із Ленінграда, син якого — учень 5-го класу — записав у щоденнику: «СССР — Смерть Сталина Спасет Россию!». Посадили всю сім’ю, навіть 92-річного прадідуся.

* * *

У лікарні: «Терміново починайте любити життя, а то гірше буде».

* * *

Фахівці з майбутнього доводять, що до середини XXI століття всі нації зіллються — не буде ні чорних, ні білих, ні жовтих. А буде одна нація — Людина. Але всі розуміють (і фахівці, і нефахівці), що ніколи повністю не зіллються двоє — Чоловік і Жінка.

* * *

«Чим ми відрізняємося від народних депутатів?» — «Ми думаємо про них зле, а вони про нас узагалі не думають».

* * *

На гробниці фараона Рамзеса III написано: «Кожен раб мріє не про свободу, а про власних рабів».

* * *

У театрі: «Мамусю, а якщо балерина на сцені захоче в туалет?!»

* * *

Кожного чоловіка ваблять магічні слова: вино — карти — жінки! Не те що пиво — доміно — дружина...

* * *

Михайло Ромм розповів мені, що якось головував на держіспитах у ВДІКу. Одна студентка не могла відповісти на жодне запитання. Комісія вирішила поставити «незадовільно». Студентка заплакала. Але Ромм пожалів і поставив «задовільно». Через рік він прийшов у Держкіно затверджувати «Звичайний фашизм». У кабінеті його прийняв редактор — та сама студентка. Вона сказала: «У фільмі про Гітлера багато зайвого. Ви мене розумієте, Михайле Іллічу? Натяки на Сталіна прибрати, фільм скоротити». Вийшовши в коридор, Ромм ударив себе по лобі: «Так тобі, дурню, й треба».

* * *

Президент Білорусії Лукашенко приїхав у Волгоград і телесюжет про цю подію починався так: «Волгоград. Площа полеглих героїв. Президента Лукашенка чекають тут давно...»

* * *

«Команда однієї статі при зустрічі з командою, що має у своєму складі обидві статі, грає лише з частиною команди тієї статі, яку вона виставила. Граючі суперники мають бути одностатевими». (Із правил Всеукраїнських шахових змагань, м. Дніпропетровськ.)

* * *

Літні і старі люди мають до харчування ставитися дуже серйозно. Нехай спрацьовує принцип східної мудрості: «Чим старша людина, тим молодшим має бути шашлик».

* * *

Уявімо людину, котра дотримується думки, що Земля квадратна. Або що вона, як у давнину, стоїть на трьох слонах. Ніби ж в умовах демократії кожен має право висловлювати власну думку. Чи випливає з цього, що версію щодо слонів потрібно знову робити предметом суспільного обговорення? Дехто вважає, що в часи демократії неуцтво має рівні права зі знанням, а неправда — із правдою. Але обговорювати, сперечатися, вести діалог можна зі співрозмовником, який дотримується певних етичних норм. Можна помилитися — не можна брехати. Можна мати хибну думку — не можна підтасовувати факти.

* * *

Був у Харкові, брав інтерв’ю в народного цілителя. Він довго розповідав про те, як боротися з недугами, а під кінець на моє запитання: «Як прожити сто років?», — відповів: «Потрібно щодня тричі їсти, за обідом і за вечерею випивати по 100 грамів і щодня кохатися». — «А як же робота?» — «Ну, тут уже треба вибирати...»

* * *

Помічено, що ліфт ламається значно частіше, ніж драбина чи східці.

* * *

Колонія суворого режиму. «А вас за що посадили?» — запитую насупленого сорокарічного чоловіка. Уїдливо посміхається: «Як за що? За грати».

* * *

По телевізору показали репортаж із Бельгії, із похорон двох загиблих дівчаток. Національний траур, уся країна проводжає в останню путь своїх дітей. Пояснюючи ситуацію, коментатор каже: «Двоє загиблих — для Бельгії це дуже багато». Пам’ятати б нам постійно, що це багато не лише для Бельгії. Це завжди багато...

Дійсність найкраще
полірувати газетами

* * *

Добра порада довіреній особі кандидата в народні депутати: «Ніколи не пийте зі своїм кумиром більше 350 грамів на брата. Інакше він потьмяніє, побіжить по горілку, почне сумніватися у своїй програмі й у вашій до нього повазі».

* * *

Про світло в кінці тунелю часто говорять ті, кому вже нічого не світить.

* * *

Запис 92-го року. Цікаво, що всі колишні секретарі компартій середньоазіатських (і не тільки) республік вирішили іменуватися президентами, хоча можна було вибирати: гетьман, емір, ерцгерцог, староста, отаман, великий князь, шахиншах, султан, старий чабан, та хіба мало!

* * *

Крадеш у держави, крадеш... А все одно свого не повернеш.

* * *

Пам’ятаю, 79-го року на Чукотці, за десять кілометрів від Магадана, в оленярському стійбищі побачив древнього стариганя, заглибленого в читання грубезного тому в зеленій палітурці. Запропонувавши мені все, що годиться за законами гостинності, він знову вхопився за загадкову книгу. Що ж то за автор заволодів душею чукчі (втім, можливо, це був ескімос, евенк, коряк або ж юкагир), який живе у Країні Рад в умовах, максимально наближених до кам’яного віку? Це був Стендаль. «Червоне і чорне».

* * *

Запис 62-го року. Жарт О.Солженіцина: «Сталін знаменитий не так трубкою, як тим, що всім давав прикурити».

* * *

Послухати футболістів і їхніх уболівальників, то вся історія людства — це боротьба за Кубок чемпіонів.

* * *

Старі мавпи теж, певне, згадують, як вони чудово жили до еволюції.

* * *

Жодній обсерваторії світу досі не вдалося вловити сигнали позаземних цивілізацій. Інопланетяни мовчать, якщо взагалі існують. На переконання вчених, можливість, що в досяжному майбутньому нам вдасться дізнатися про них щось достовірне, вимірюється вислизаюче малими величинами. А хтось із сучасних дотепників охарактеризував цю ситуацію такою формулою: часто легше почути друзів по розуму, ніж почути власну дружину. Жаль, якщо це так...

* * *

Давайте шкапу історії заженемо (за Маяковським), а на виручені гроші купимо собі іншу історію, спокійнішу і зручнішу.

* * *

Я ніколи не вважав від’їзд будь-куди на ПМП — зрадництвом. Людина народилася на Землі, а де саме — воля випадку. Власне, і сам факт її народження — воля випадку. Та все ж розлука з батьківщиною — трагедія. І для неї — теж.

* * *

Із листа в редакцію: «Дайте відповідь, чи можуть від статевих стосунків ноги стати кривими?»

* * *

Запис 94-го року. Раніше джигіти крали наречених, а тепер можна їх отримати по фальшивому авізо.

* * *

В одному журнальному нарисі мене вразила спостережливість автора, який побачив глибинну схожість життя негритянського села на Мадагаскарі із життям полтавського села. Звідки це спільне? Що в людях залишається незмінного при різниці культур, релігій, соціального устрою, освіти, національності? Гадаю, не помилюся, якщо назву цю спільну для всіх людей рису здоровим глуздом. Здоровий глузд — це оптимальний режим для особистості. Будь-якої особистості. З будь-яким станом лібідо. З будь-якими проявами характеру і ментальності. Здоровий глузд — це те, що дозволяє завжди вітатися із сусідом і не чекати, щоб він привітався першим. Це прагнення згладжувати кути і не шукати колоду в чужому оці. Здоровий глузд — це вміння радіти життю, хоч би яким важким воно було. Без цього вміння Робінзон на незаселеному острові загинув би першого ж дня від самих лише жаху й туги. Здоровий глузд — це те, що змушує вчити мови і прилучатися до культури людей, котрі є твоїми сусідами, товаришами по службі чи просто співвітчизниками. Щоб не виявитися Робінзоном, який живе в оглушливій самоті на острові...

* * *

На багатьох історичних матеріалах, які публікуються в нинішніх виданнях, можна поставити гриф «цілком безглуздо».

* * *

Цікаво, чи є ще у світі держава, у столиці якої щодня змінюється розклад приміських поїздів?

* * *

У ледачого навіть елементарний труд схожий на подвиг.

* * *

Зараз більшість моїх співвітчизників живе важко, живе погано. Та, знову ж, не настільки, аби не бачити, не розуміти, який, попри все, усупереч життєвим негараздам, гарний цей світ. Недарма саме у тяжкі дні і роки гостріше, ніж звичайно, відчуваємо ми однаково дароване всім нам благо ранкового світла, благо самого життя, хоч би яким тяжким воно було.

* * *

Жінка в метро: «Чоловікові у сто разів краще, ніж жінці. Йому не треба цілувати п’ятиденну щетину».

* * *

Раніше письменник знав п’ять «ні». Ні — націоналізму, ні — пропаганді війни, ні — антирадянщині, ні — порнографії, ні — оспівуванню релігії. Зараз усі табу знято. Але немає літератури. Грубо кажучи, культуру взагалі і літературу зокрема ніби звільнили від правил дорожнього руху, від світлофорів. Запанувала свобода. Але такою свободою може скористатися хіба що танк.

* * *

Кажуть, що в Будапештському зоопарку є така табличка: «Будь ласка, не годуйте тварин. Якщо у вас є якась їжа, віддайте охоронцю». Запис 97-го року.

* * *

Запис 97-го року. Зустрівся з приятелем, який викладає в університеті. Розповів, що сьогодні він провалив двох медалістів, котрі вступали у вуз. Запитав його, чи важко провалювати медалістів. Відповів, що дуже просто. Досить сказати: провідміняйте мені числівник «сорок». І тільки-но він почне говорити: «Сороками, сороками, сороками...», його вже можна проганяти.

* * *

А планета тим часом живе своїми інтересами і клопотами. Приміром, учора Інтернет приніс гарячу новину: в англійських секс-шопах з’явилися вібратори, які у потрібний момент низьким чоловічим голосом шепочуть: «О, йєс! Ще!» Менш як за тиждень було продано понад двадцять чотири тисячі цих замінників британських серів. Їхні звичаї!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво