Історична міфотворчість, або Про «дитячу хворобу» молодих держав - Соціум - dt.ua

Історична міфотворчість, або Про «дитячу хворобу» молодих держав

15 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 15 квітня-22 квітня

Кроманьйонця знайшли у Франції, неандертальця — у Німеччині. Ви колись чули, щоб їх називали прафранцузами чи пранімцями?..

Кроманьйонця знайшли у Франції, неандертальця — у Німеччині. Ви колись чули, щоб їх називали прафранцузами чи пранімцями? Ніколи. Зате праукраїнці нині є невід’ємною частиною української історії.

У бажанні зробити давнішою свою історію, зробити її більш вагомою Україна не поодинока. У Росії, завдяки активній роботі ура-патріотів, цей процес процвітає. Візьмемо книгу Г.Носовського й А.Фоменка «Русь і Рим». Якщо з існуючого на сьогодні п’ятитомника викинути все про давню велику Російську імперію, то вийшла б спірна, але дуже цікава книга. Решта — це маніпуляція і підтасовування фактів на тлі постійних нагадувань: Росія — велика імперія. На думку авторів, у цю древню «Могольську», тобто Велику Русь, входили майже вся Європа, Азія, північ Африки та частина Америки! Для доведення цієї ідеї використовують комп’ютерний аналіз, астрономію, маловідомі документи і, природно, всі помилки сучасної хронології. Помилок дійсно багато, їх необхідно старанно досліджувати.

Автори чудово розуміють, що книга не здатна переконати істориків і археологів у помилковості сформованої хронології. Що більше людиною витрачено сил і часу на вивчення прийнятої на сьогодні хронології, то важче її переконати. Ніхто не вивчає оригінальні першоджерела. Весь процес накопичення нових знань базується на працях авторитетних учених, які заклали основи науки. Щоб перевірити навіть невелику помилку, необхідно продублювати всю раніше виконану роботу; не тільки вказати на помилки, а й переконливо підтвердити їх сучасними методами дослідження. Це вимагає багато часу та грошей. На чисту науку грошей не дають, зате якщо є політичне чи соціальне замовлення на ідею, котра підніме престиж і згуртує націю, то спонсор завжди знайдеться.

На жаль, той, хто платить, той і замовляє музику. У результаті виходить белетристика. У п’ятому томі автори стверджують, що російські вояки перетнули океан і заснували імперію інків. Для фантастичного оповідання цей сюжет може підійти, але як історичний факт це абсурд. Я можу повірити, що під час подорожі з’їли всіх коней, але як російські вояки примудрилися забути про колесо? Адже в доколумбовій Америці колеса не знали!

Та мене як українця більше цікавить історія України. Виявляється, що Київська Русь із середини IX до початку XIII століття — це дублікат російської історії від 1300-го до 1600 року, тобто Київська Русь не існувала! Якщо уважно перечитати все, що стосується цього періоду, то самі автори пишуть зворотне: «На нашу думку, наявність значного числа хронологічних, подієвих й інших різночитань (різні роки правлінь, різні імена, пропуски, не співпадання часів смут тощо) в різних джерелах свідчать про те, що тут ми маємо справу зі справжніми древніми документами, зазвичай дуже відредагованими в XVII—XVIII століттях». І водночас читаємо: «Епоха XIV—XVI віків, як ми виявили, містить у собі оригінали всіх трьох періодів, на які прийнято ділити російську історію».

Коли зруйнувалася «велика й неподільна» (нехай і в її «радянському» варіанті), вона втратила не лише територію, а й частину своєї історії. «Русь і Рим» — це не лише створення нової віртуальної моделі історії для Росії, а й спроба відповісти на запитання: яка ж Русь претендує на звання «Третього Рима»? Все вищевикладене жодною мірою не є закидом Росії. Перегляд історії, створення нових амбітних проектів — «дитяча хвороба» всіх молодих держав.

На Україну теж поширилася ця епідемія. Для всього світу існує історична культура Кукутені—Трипілля. Чимало «любителів» української історії скромно мовчать про все, що стосується першої половини назви культури, а з другої створюють праукраїнську цивілізацію. Коли хтось сподівається, що за такими яскравими прикладами не буде видно злиденного стану української історичної науки, вони помиляються.

Історія, як і всяка інша наука, постійно розвивається. На сьогодні існує багато різних методів у визначенні віку: порівняльний, стратиграфічний, радіовуглецевий, споровий, дендрологічний, геомагнітний, спектральний, антропологічний тощо. Палеосерологія дає можливість навіть визначити групу крові. У нас ці методи в повному обсязі ніколи не застосовували. Немає грошей, фахівців, обладнання. Через неможливість виконати якісний аналіз і повне опрацювання накопиченого матеріалу неправильно трактують цілі епохи. Часто всупереч логіці основним у визначенні та прийнятті в науковий обіг нових історичних фактів є авторитет дослідника. Все це створює можливість маніпулювати історією, підганяючи її під вимоги політичних чи національних кон’юнктурників.

Мені не хочеться, щоб Україна копіювала модну міфотворчість, витрачаючи величезні кошти на амбітні проекти. Ми маємо чудову, багату, навіть унікальну історію. Чи варто зараз створювати в столиці український Арсенал, який стоятиме в одному ряду з Ермітажем і Лувром, маючи музеї, які потребують негайного ремонту, та злиденну історичну науку, розвиток якої зупинився на рівні середини XX століття? Президент В.Ющенко в інтерв’ю сказав, що в Арсеналі буде виставлено унікальні речі з музейних фондів. Але ж все найкраще — в експозиції. Арсенал як пилосос висмокче все, знищивши при цьому половину музеїв. Експозиція з приватних археологічних колекцій також не принесе слави Україні. Більшість предметів куплено у чорних археологів. Хоч би якими благими спонуканнями виправдувалося їхнє придбання — це вкрадені у держави речі, і за кожним предметом я бачу десятки назавжди знищених курганів, могильників, поселень.

Шановний Президенте й уряде! Коли в країні буде ухвалено закони, що дозволяють підприємцям надавати спонсорську допомогу науці, а не тишком-нишком відмивати гроші, купуючи антикваріат і археологічні знахідки? Передусім необхідно навести порядок у всіх музеях, інститутах, створити довгострокові археологічні експедиції, які досліджуватимуть те, що ще не розікрали чорні археологи, не знищили новобудови і водосховища.

Я чудово розумію, що створити новий музей можна дуже швидко, а наведення порядку вимагає грошей, часу і кропіткої роботи. Результати цієї роботи будуть не такими помітними, але для України це значно важливіше від амбітних проектів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво