Ісаак Бабель: повернення - Соціум - dt.ua

Ісаак Бабель: повернення

9 вересня, 2011, 12:36 Роздрукувати Випуск №32, 9 вересня-16 вересня

В Одесі відбулося урочисте відкриття пам’ятника видатному письменнику, класикові ХХ століття Ісааку Бабелю.

© Олександра ШЕПЄЛЄВА

«Пора бросить чужие города... пора вернуться домой, в Одес­су, снять домик на Ближних Мельницах, сочинять там истории, стариться...»

Ісаак Бабель

В Одесі багато прекрасних пам’ятників. Але є серед них особливі. Вони як закодовані послання нащадкам: ось людина, котру ми любили, котру ми шанували. Ось людина, котрій ми вдячні. І встановлюємо їй пам’ятник, щоб і ви, і ваші діти пам’ятали про неї. Пам’ятники. Щоб зберігати пам’ять і боротися з безпам’ятством. Щоб життя в його найвищих проявах не переривалося…

4 вересня 2011 року в Одесі на розі вулиць Рішельєвської та Жуковського на площі поблизу школи №117 відбулося урочисте відкриття пам’ятника видатному письменнику, класикові ХХ століття Ісааку Бабелю.

Розповідає автор ідеї всенародного збирання коштів на пам’ятник — віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Валерій ХАЇТ:

— Одеський друг Пушкіна поет Василь Туманський сказав, що Пушкін дав Одесі Грамоту на безсмертя. Бабель у цьому сенсі дорівнює Пушкіну: він створив невмирущу легенду про наше місто…

Нагадаю хронологію подій. Із чого все розпочалося?

Одного разу в лютому 2007 року я гуляв Одесою і побачив щойно встановлений на кінці Олександрівського проспекту пам’ятник видатному українському поету, мислителю і громадському діячеві Івану Франку. «Дивно, — подумав я, — Іван Франко, здається, бував в Одесі проїздом, інакше кажучи — до Одеси прямого стосунку не має».

«Монумент встановлений до 150-річчя поета», — прочитав я. І подумав, що річ, очевидно, не тільки в даті. Напевно це пов’язане ще й з ідеєю зміцнення української державності, адже Іван Франко — один із найшанованіших в Україні діячів… Навіть на грошах він є… «А що ж наші видатні письменники-земляки? — продовжував я думати далі. — Навряд чи хтось із можновладців потурбується про увічнення їх пам’яті. Це в СРСР був так званий План монументальної пропаганди. І тільки партія та уряд знали, кому ставити пам’ятник, а кому — ні. Тепер інший час. Складний, незрозумілий, багато в чому абсурдний, але все-таки — інший. А що коли спробувати? Тим більше що йдеться про рідне місто! Зібрали ж колись одесити кошти на пам’ятник Пушкіну. Чому б не оголосити про збір коштів на пам’ятник такому всесвітньо відомому одеському письменникові як Ісаак Бабель?»

І все пішло своєю чергою. Двері Всесвітнього клубу одеситів дедалі частіше й частіше відчинялися перед черговим дарувальником.

Розповідає директор Всесвітнього клубу одеситів Леонід РУКМАН:

— Щоб полегшити одеситам і гостям міста процедуру внесення грошей на пам’ятник, ми вирішили їм допомогти. Коли в клуб приходив черговий жертводавець, ми всаджували його на диван. І, доки працівник клубу ходив у сусідній банк і вносив гроші на рахунок, ми пригощали гостя чаєм чи кавою, знайомили його з клубом, водили нашою черговою виставкою, хвалилися нашою книжковою полицею, а потім, поєднавши таким чином приємне з корисним, вручали гостю банківську квитанцію і свідоцтво клубу про його особисту участь у цій шляхетній акції. А всього, разом із прямими перерахунками, вдалося в такий взаємоприємний спосіб зібрати понад 350 тисяч гривень.

Потім були всілякі труднощі, здавалося — нездоланні. І знову ставалися чудеса, до збору коштів підключалися серйозні, ділові, небагатослівні люди, які без зайвих розмов підставляли свої плечі й робили серйозні грошові внески у проект.

Ось що написано на латунній таб­личці поруч з пам’ятником:

«Исаак Бабель

Скульптор Георгий Франгулян
Архитектор Михаил Рева

Памятник возведен по инициативе Всемирного клуба одесситов, при под­держ­ке Одесской мэрии, на пожертвования граждан Украины и России, а также Австралии, Германии, Грузии, Израиля, Италии, Канады, Латвии, Молдовы, Польши, США, Франции, Чехии, Швеции, Эстонии

В сборе средств приняли участие свы­ше двух тысяч одесситов и друзей Одессы

Решающий вклад в сооружение памятника внесли:О.И.Платонов, Blavatnik Family Fоundation, М.М.Фридман, С.Е.Кулаженко, В.Л.Бондаренко, Л.И.Маркус

4 сентября 2011 года»

Немов складаючись у складний пазл, раптом стали переплітатися події, пов’язані саме зі створенням пам’ятника Бабелю, ніби хтось невидимий за своїм особистим планом не давав розминутися раніше незнайомим людям. Людям, котрі думають і почувають однаково, однодумцям. І виникала впевненість, що розминутися їм не давав сам Ісаак Еммануїлович.

Чимало хороших рук я потискала у своєму житті, часто — втім, як і бага­то хто — замислюючись над цією унікаль­ною людською естафетою. Адже передбачається, що людина, котрій із трепетом потискаю руку я, колись потискувала руку чи то великим своїм прабатькам, чи то прославленим в усьому світі їхнім друзям або знайомим. Недавно, відрекомендовуючись, я потискувала руку Андрію Бабелю, внуку Ісаака Еммануїловича та Антоніни Миколаївни Пирожкової.

Режисер, актор і продюсер Андрій Малаєв-Бабель, його 11-річний син Ми­кола і мама, Лідія Ісааківна, донька Іса­ака Еммануїловича, спеціально прилетіли зі Сполучених Штатів на відкриття пам’ятника батькові, діду і прадіду.

Антоніна Пирожкова, вдова письменника, яка все життя присвятила па­м’яті свого чоловіка, автор книжки спога­дів про Бабеля, не дожила до цього великого дня. Але проект пам’ятника вона встигла побачити й схвалити. І пішла, проживши сто один рік, у верес­ні 2010-го — як з’ясувалося, точно в той самий день і годину, коли маестро Георгій Франгулян почав ліпити свого героя для виливки його у бронзі.

І ось я потискала руку людині, яка ще зовсім недавно була поруч зі своєю дорогоцінною бабусею Антоніною Миколаївною, тією самою, якою Бабель перевіряв людей, як лакмусовим папірцем, бо вона, за його словами, подобалася тільки хорошим людям. Яка мені відкрилася дивна естафета! І я уявила собі цілком можливе: ось зустрічаються на вулиці Дальницькій і потискають одне одному руки батько Ісаака Бабеля й батько мого дідуся, який жив поруч із Бабелями — буквально через два номери…

Автор пам’ятника, відомий московський скульптор Георгій Франгулян (пам’ятник Пушкіну в Брюсселі, Петру Першому в Антверпені, Булату Окуд­жаві і Йосипу Бродському в Москві):

— Головним для мене була, природно, постать Бабеля. Я намагався вловити суть, головне в Бабелі — трагізм людини, котра взяла на свої плечі всі біди світу…

Не менш важливо було не тільки увічнити образ самого Бабеля, а й передати дух його часу, дух міста, створити відчуття трагізму його долі, підкреслити його місце в літературі, значення його творчості для Одеси…

Цей чоловік, який сидить тепер на площі, сумний, короткозорий, сутулий через спадкову астму, з особливим виразом доброти і горя на сумному об­личчі, з не­здоланним інтере­сом до людей і до життя, з безмежною повагою, з ніжністю і лю­бов’ю до близьких, — це справ­ді Ісаак Еммануїлович Бабель, такий, яким описував його Паус­товсь­кий, яким опи­су­вала його Антоніна Пирож­кова. Він сидить, трохи піднятий над площею на старій одесь­­кій бруківці — нерівній і хвилястій, як море, море життя.

Церемонія відкриття пам’ятника була дуже гарна. Хочеться написати про неї мінімальною кількістю слів, як писав про красу сам Бабель.

Це було врочисто, святково, неформально, зворушливо, елегантно й радісно. Туди, на площу, залиту сонцем, прийшли сотні людей — літні, молоді, діти. Військовий оркестр грав одеські мелодії. Біля пам’ятника вишикувалися в каре одеські моряки. І серед почесних гостей було безліч упізнаваних і любимих облич.

Звісно, був невеликий мітинг, де від нетерпіння швидше побачити бронзового Бабеля всі змагалися в лаконічності, від чого промови звучали образно й афористично.

Відкриття пам’ятника Бабелю дає нам велику надію — що ми все ще залишаємося вдячними людьми.

У святковому галасливому натовпі, серед радісних облич був лише один, хто сумував і спостерігав за всіма відсторонено. «Сила жаждет, — повторював біблійську мудрість Бабель, — и только печаль утоляет сердца». Він цінував печаль — так писав хтось із його близьких, — він цінував печаль, тому що знав радість.

Він дивився на вікна будинку навпроти, в якому колись жив. Ніби казав:

«Я так люблю этот дом, что не позво­ляю приходить к нему каждый день…»

Не сумніваюся, що церемонія відкриття пам’ятника Бабелю викличе довге відлуння. Звісно, одесити думатимуть про увічнення й інших великих одеситів.

Хіба що купка недоброзичливців, заздрісних і дрібних, знову почне збуджено вовтузитися, потирати рученята й готуватися до провокацій, шантажу і мерзенної неправди на адресу когось іншого.

Однак зважимо на пораду самого Ісаака Еммануїловича, за словами Утьосова, «понимающего за жизнь», який саме в таких випадках пропонував почитати його улюблену книжку «Инстинкт и нравы насекомых».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво