ІОЛАНТА КВАСЬНЄВСЬКА: «ІНОДІ Я НАЗИВАЮ СЕБЕ ПЕРШИМ ЖЕБРАКОМ У ДЕРЖАВІ» - Соціум - dt.ua

ІОЛАНТА КВАСЬНЄВСЬКА: «ІНОДІ Я НАЗИВАЮ СЕБЕ ПЕРШИМ ЖЕБРАКОМ У ДЕРЖАВІ»

26 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-11 травня

Її, мабуть, можна сміливо назвати однією із найпопулярніших і найпривабливіших перших леді держав у всьому світі...

Її, мабуть, можна сміливо назвати однією із найпопулярніших і найпривабливіших перших леді держав у всьому світі. Іоланті Квасьнєвській симпатизують дуже багато людей у Польщі. За результатами останніх опитувань, велика кількість поляків хотіла б бачити її своїм президентом.

У президентському палаці групу київських журналісток зустріла елегантна, дуже енергійна (попри те, що щойно повернулася з поїздки по Сполучених Штатах і провела в літаку близько 20 годин) і чарівна дама. Перша леді Польщі багато і з задоволенням розповідала про свою благочинну діяльність, у тому числі і про улюблене дітище — фонд «Взаємопорозуміння без бар’єрів», діяльність якого спрямована на надання рівних із усіма громадянами життєвих можливостей інвалідам і особам із соціально неблагополучних прошарків суспільства. Ця організація не прибуткова, її діяльність спрямована на те, щоб зібрати кошти і передати тим, хто найбільше цього потребує.

Іоланта Квасьнєвська популярна серед поляків, мабуть, більше, аніж її чоловік-президент, багато в чому завдяки своїм доброчинним програмам. Так, наприклад, вона першою публічно торкнулася проблеми ракових захворювань, особливо раку грудей у жінок, а також раку простати в чоловіків, сексуальних порушень, про які раніше не прийнято було говорити уголос. І ось уже кілька років 17 жовтня вважається в Польщі днем боротьби з раком грудей, а по селах і віддалених регіонах курсує мікроавтобус із мамографом, аби жінки могли пройти безкоштовне обстеження.

За допомогою фонду пані Квасьнєвської створюються хоспіси. Вона є також автором проекту «метеликових» клінік: дітям, які часто потрапляють у клініку і проводять там довгий час, уже саме лікарняне середовище завдає чимало страждань. Тому було прийнято рішення зробити такі місця яскравими і барвистими, щоб хворі могли трохи відвернутися від думок про біль і неприємні процедури.

З ініціативи дружини президента було створено програму для молодих талантів, яку вона веде разом із чоловіком. Щороку розподіляються 50 стипендій по 30 тис. злотих, які одержують переважно обдаровані сільські діти.

— Доброчинність — традиційна діяльність перших леді держав. Чому саме інваліди й особи із соціально неблагополучних прошарків суспільства стали предметом ваших інтересів?

— При заснуванні фонду головним було бажання вирівняти соціальну ситуацію, у якій перебувають люди з обмеженими можливостями, у тому числі діти. Проблеми, із якими їм доводиться стикатися щодня (особливо порівняно з людьми, яких ми називаємо повноцінними), дуже серйозні.

Я трохи інакше сприймаю поняття «люди з обмеженими можливостями». На мій погляд, те, що записано в законах, не зовсім повне визначення. Це і люди з різноманітними ураженнями мозку, і з генетичними порушеннями, і ті, хто пересувається на інвалідних візках, і ті, кому освіта не дозволяє брати активну участь у професійному житті.

Після численних зустрічей із представниками різноманітних товариств і прошарків населення як у нашій країні, так і за кордоном, коли ми говорили про проблеми таких людей, і в ході дискусії парламенту в Польщі, де цим питанням приділяється особлива увага, я переконалася в тому, що необхідно уточнити і розширити формулювання цього поняття. Я навіть пишу листи до свого чоловіка, оскільки він має законну прерогативу втручатися і віддавати розпорядження на користь таких осіб, аби допомогти їм вирівняти шанси в повсякденному житті.

Конституція Польщі, виконавчі, міжнародні документи, котрі підписала країна, передбачають і закріплюють право кожної людини мати однакові обов’язки і рівні права. Це всім зрозуміло. Але коли країна переживає лихоліття і парламент шукає можливості заощадити, знайти якісь додаткові кошти, то іноді кривдять саме тих найбідніших, які не можуть власним голосом серйозно заявити про свої права. Адже навіть незначне зменшення тієї державної допомоги, яка дається дітям (особливо тим, кому 24 години на добу необхідні догляд і один із батьків узагалі не може працювати), для них відчутне. Останню пропозицію, яку затвердив парламент, я навіть не дозволила чоловіку підписати. Це був закон, за яким батькам і дітям дозволявся безкоштовний проїзд лише по дорозі до школи й назад, а в інших випадках вони повинні були сплачувати повну вартість.

Багато уваги ми приділяємо і тим, хто страждає на ракові захворювання, підтримуємо онкологічні клініки країни. Кілька сотень доларів щороку передається на розвиток системи клінік, які займаються пересадкою спинного мозку. Це велика проблема, адже 1200 дітей щороку хворіють на білокрів’я, приблизно 300 із них необхідна пересадка кісткового мозку, а на сьогодні таких пересадок виконується усього лише близько 100 на рік.

Засоби для пересадки кісткового мозку дуже дорогі: за кордоном, наприклад, це коштує близько 100 тис. доларів. Операції, що роблять у наших клініках за власною методикою, обходяться утричі дешевше, аніж за кордоном. Ми приймаємо дітей і з України, Литви, Білорусі, Росії.

Створили банк даних осіб, готових після необхідного обстеження стати донорами. Я сама пройшла обстеження і перебуваю в цьому банку. Проблема полягає ще й у тому, що важливо не просто знайти донора, а його дані (а це майже тисяча характеристик) мають відповідати організму хворого.

Завдяки нашому фонду у Вроцлаві було створено клініку денного (амбулаторного) перебування дітей. Я дуже хотіла, щоб її відвідала дружина президента Путіна, але, на жаль, не було такої можливості. Цими об’єктами дійсно можна пишатися.

Іноді я називаю себе першим жебраком у державі, оскільки постійно зустрічаюся з можливими спонсорами, іноді дійсно знаходжу друзів, які допомагають. Це моя щоденна праця.

— Велика кількість дітей по всьому світу народжується з генетичними порушеннями, чимало з яких можна було передбачити ще тоді, коли дитина перебувала в материнському лоні. Відомо, що в Польщі існує проблема абортів. Яка позиція ваша і вашого фонду в цьому питанні?

— Нинішнього року ми запланували програму, яка називається «Довгого і щасливого життя». І розпочали підготовку телепрограми під назвою «Від А — до здоров’я» (латинська літера Z — остання в алфавіті). І хоча ця програма в основному присвячена захворюванням на цукровий діабет, багато часу ми приділяємо також проблемам, пов’язаним із вагітністю і пологами, оскільки хоч би про яку хворобу йшлося, починати потрібно з розмови про нормальний плин вагітності.

Ми кажемо жінкам про те, що вони повинні вчасно звертатися до лікарів, проводити необхідні обстеження, щоб будь-які підозри перевірялися, і можливі генетичні захворювання могли бути виявлені якомога раніше.

Я відвідала сотні клінік по всьому світу. Діти із серйозними проблемами і дефектами народжуються скрізь. Приміром, я зустрічала дітей з уродженою грижею хребта, коли дитина страждає з моменту народження і їй потрібно перенести силу-силенну операцій. А якби жінка щодня приймала усього лише по одній таблетці фолієвої кислоти, дитина могла б народитися здоровою. Про це ми і мусимо говорити майбутнім матерям.

Хоча я вважаю, що батьки, котрі інформовані про загрозу народження неповноцінної дитини і все одно погоджуються нести цей тягар, повинні мати право зберегти дитину. Я знаю багатьох батьків, які свідомо пішли на цей крок.

У Польщі існує також програма зі спостереження в період вагітності і ведення пологів у ВІЛ-інфікованих жінок. У багатьох клініках країни такі жінки народжують дітей без дефектів. Адже ми знаємо, як треба дев’ять місяців вести нагляд за жінкою і як треба приймати пологи, щоб дитина народилася здоровою.

Звертаємося ми і до лікарів-акушерів та медсестер: адже серед подібних дефектів є багато таких, які з’явилися в результаті неправильного ведення пологів.

— Ви добре знайомі з дружиною українського Президента — Людмилою Кучмою. Зустрічаючись із нею за протоколом, про що ви розмовляєте, чи обговорюєте роботу ваших фондів?

— Коли ми зустрічаємося, то говоримо про все, не лише про вбрання, хоча, звісно, і про це теж. Я запрошувала дружину Президента Кучми 1999 року. Ми також зустрічалися в ході візитів і в Польщі, і в Україні. Обговорювали спільні програми, на які можемо вийти.

У Польщі існують дуже гарні програми — наприклад, боротьби з наркоманією. Ми разом робили таку програму для українських лікарів, показували їм центри реабілітації наркоманів у Польщі. Торік ми одержали за цю програму спеціальний приз від Кофі Аннана. (Я є його радником із питань наркоманії і перебуваю в комітеті мудреців.) Ми навіть думаємо виділити гроші на те, щоб лікарі з України могли приїжджати до нас і вчитися, як це робити.

Коли пані Кучма була в Польщі, вона дала інтерв’ю журналу «Твій стиль». Вона не дуже любить журналістів, але я умовила її. І це було дуже цікаве інтерв’ю.

— За час президентства вашого чоловіка Польща вступила в НАТО і тепер готується до вступу в Європейський Союз. Скажіть, будь ласка, які плани на майбутнє?

— Економічна ситуація у світі нині не спонукає будувати рожеві замки. Ми бачимо, що певні кризові явища відбуваються в економіці Сполучених Штатів, криза валового національного продукту зареєстрована в Німеччині. Хто міг би подумати, що Японія чи Корея матиме величезні проблеми?

Тому сьогодні ми насамперед повинні розумно вести господарство, мудро вкладати і витрачати гроші, виважено складати державний бюджет, планувати витрати на соціальні програми.

Наші зусилля спрямовані на те, щоб розширити ринок збуту, щоб наші продукти знаходили своїх споживачів. Ми шукаємо додаткові форми співробітництва в кожній сфері і з будь-якими країнами. Розрахунок тепер йде не лише на мільйони доларів: кілька десятків доларів, зібраних разом, принесуть користь.

Зрозуміло, що наші плани будуть тісно пов’язані зі східними сусідами. Ми повинні поліпшити показники нашого торгового обороту, економічної взаємодії. Прекрасні взаємини в нас з Україною, і я абсолютно упевнена, що так триватиме і далі.

А зараз перед нами новий етап взаємин на лінії Польща—Росія. Ситуація, коли ми відправляємо до Росії польські товари, а звідти одержуємо сировину, багато в чому не на користь Польщі. Тут багато що треба зробити.

У Польщі, наприклад, у сільському господарстві немає доплат, як у країнах ЄС. Це смішно, але ціни на продукцію сільського господарства в Польщі вищі за вирощені і привезені з Франції. Ми сподіваємося, що Європейський Союз допоможе нам вирішити силу-силенну економічних проблем, розширивши будь-яке співробітництво.

— Можливо, через кілька років Польща стане членом Європейського Союзу. Чи немає побоювань, що польська нація може розчинитися і втратити свою ідентичність?

— Буваючи в різних країнах і відвідуючи, наприклад, синагогу, я із задоволенням знімаю взуття, а мій чоловік надіває ярмулку, але, виходячи, я взуваюся і повертаюся до своїх звичаїв. Досі всі країни, що є членами ЄС, не відчули такого впливу. Не можу собі уявити, щоб французи раптом запозичили бельгійські традиції, а бельгійці — італійські.

Набагато більше ми побоюємося зрівнялівки. Мають бути однакові можливості і рівні шанси. Я вважаю, що це було б прекрасною підтримкою для культури і медицини. По суті, проблематика і поширення глобалізації деформуються свідомо, і ставка робиться саме на це. А йдеться про те, щоб підняти рівень життя і скористатися якомога повніше тим кращим, що накопичено людством.

— Наскільки відомо, ви — успішна бізнес-леді. Як вам вдається — і чи вдається — уникати обвинувачень у тому, що чоловік лобіює ваші інтереси?

— Це вже в минулому. Я юрист і в мене є гарна підготовка для того, щоб говорити про гроші, знати, як цими грошима робити інвестиції. Але в моєму приватному фонді. Коли мого чоловіка обрали президентом, я перестала займатися приватним бізнесом.

— Безумовно, ви маєте власну думку з політичних і економічних питань. Коли ви слухаєте рішення президента, свого чоловіка, чи часто ловите себе на думці, що зробили б інакше?

— Буває. Наприклад, три роки тому ми проводили чотири дуже серйозні реформи. Я добре знайома з медичними проблемами країни і сказала тоді чоловіку: «Будь ласка, не підписуй ці документи, бо, на мій погляд, реформа недопрацьована». Але потім чоловіка переконали, що все підготовлено як слід і можна спокійно підписувати.

Багато лікарів, директори великих клінік, госпіталів казали мені, що, на їхню думку, не все розроблено так, як треба. Та якби мій чоловік не затвердив реформу, не виключено, що тоді стали б говорити навпаки. Він президент, підписуючи якісь закони, чітко знає все, що там знаходиться. А в мене буває, що називається, жіноча інтуїція. Я відчуваю десь усередині, що не все там продумано.

Мені здається, жінки часто мислять інакше, аніж чоловіки. Будь-яка жінка, котра має свій дім, дітей, завжди точно знає, скільки грошей у неї в кишені. Жінка ніколи не думає так: а може, наступного року поїдемо подорожувати до Іспанії чи Сполучених Штатів, відправимо дітей навчатися за кордон, купимо нову машину, новий холодильник. Вона розраховує, що потрібно купити в першу чергу. А раптом завтра доведеться перешивати штани чоловіку?

Коли у мене була своя приватна фірма, штат співробітників, я знала, що кожен місяць, незалежно від того, скільки грошей зароблено (може, взагалі нічого), повинна виплатити людям зарплату. Я розумію, що це означає — кошти, податки і так далі. Той, у кого є приватне підприємство, перш ніж щось витратити, як кажуть у нас, тричі подивиться на кожну свою злотувку (копійку).

Я ставлюся до цього інакше ще й тому, що в мене чутливе серце. Зовсім не можу дивитися деякі телепередачі. Наприклад, у нас є програма, котра називається «Кордон». Ось бабуся з однією пляшкою горілки і блоком сигарет, — а митники її затримують. Передусім слід затримувати великі контрабанди. І для цього потрібні не лише дуже гарні закони, а й дуже гарні митники. Адже ми говоримо про мільйони доларів. А така бабуся... Вона заробить доларів десять і живе на це. Я не можу це бачити, бо завжди згадую 80-ті роки, коли в нас була така ж ситуація.

Те, про що я кажу, це дрібниці. Звісно, коли йдеться про всю країну, то вирішувати такі питання, напевно, дуже нелегко.

— У нас є така приказка: щоб стати генеральшею, потрібно вийти заміж за лейтенанта. Як вам вдалося зробити зі свого чоловіка генерала?

— Свій вибір я робила, не бачачи майбутнього президента. Це була просто дуже симпатична людина, кохана. І я навіть відмовляла його від участі в передвиборній боротьбі за президентське крісло. Але, як відомо, це не дало результату.

— Що ви думаєте про жінок у політиці?

— У Польщі дуже мало таких жінок. Я хотіла б, щоб у нас було так, як, наприклад, у Колумбії, де в парламенті 30 відсотків жінок, а законодавчо забезпечена кількість 50 на 50. Однак я не знаю, скільки жінок у Польщі хотіло б активно брати участь у політичному житті країни. На Заході жінка, котра навчалася і має вищу освіту, отримує допомогу по догляду за дитиною. Крім того, у неї, як правило, є фінансові можливості отримувати допомогу і по дому.

Я не думаю, що це погано, коли польки займаються лише вихованням своїх дітей принаймні протягом перших трьох років. Навчати дитину життя і пояснювати їй безліч речей — на мій погляд, цього не може замінити ніяка висока посада. Я, наприклад, не проміняла б це на роботу в сеймі чи сенаті. У Польщі жінки освічені, їхня роль у суспільстві зростатиме, вони стануть активнішими і зможуть обіймати керівні посади в економіці, політиці, банківській сфері. Гадаю, цей процес попереду.

— За результатами останніх опитувань на тему, кого поляки хотіли б бачити своїм президентом, якби вибори відбувалися 2002 року, дуже багато хто назвав вас. Що ви думаєте з цього приводу, чи не збираєтеся балотуватися в президенти?

— Мені дуже приємно, що так багато поляків хотіли б бачити мене президентом країни. Для мене це велика честь. Але я добре уявляю, що це означає. Очолюючи своє підприємство (дуже велике, у нас працювало більше двохсот чоловік), я була суворим шефом. А зараз бачу, як тяжко працює мій чоловік щодня. Це 16 годин на добу. Я знаю, які великі проблеми існують у нас і в наших сусідів.

Напевно, це було б дуже цікаво — стати першою жінкою-президентом у нашому регіоні. Але гадаю, що тепер настав час для сім’ї — для мого чоловіка, для нашої дочки Александри. Їй уже 21 рік. Коли мій чоловік закінчить президентствувати, можливо, я вже стану бабусею, няньчитиму онуків. А найголовніше, я не можу уявити собі свого чоловіка в ролі «першої леді».

До того ж, коли уявляю, як точитиметься передвиборна боротьба… Політика — це дуже тяжка річ. А я у своєму фонді задумала силу-силенну нових програм. Мені вистачає того, що я роблю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво