Інтервенціоністський геноцид - Соціум - dt.ua

Інтервенціоністський геноцид

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Чому в Україні не вдається примирити Повстанську і Червону армії, тоді як у Росії успішно мирять білого царя й червоного царевбивцю, золотопогонників і тих, хто носив чорну комісарську шкірянку?..

Чому в Україні не вдається примирити Повстанську і Червону армії, тоді як у Росії успішно мирять білого царя й червоного царевбивцю, золотопогонників і тих, хто носив чорну комісарську шкірянку? У «країні керованої демократії» мирно співіснують святий мученик Миколай на іконах і муміфікований Ленін на Красній площі. Країна, що досі святкує міфічну перемогу над кайзерівцями 23 лютого, віддає почесті останкам генерала Денікіна, на смертний бій із яким закликали Ленін і Троцький. А в нас, у країні, де перемогла демократія, ветерани, котрі воювали за незалежність цієї країни, не можуть відзначити своє свято без того, аби біснуваті ленінці не накидалися на них. Чому так?

Та тому, що «примирення» як поняття має своїм необхідним предикатом «національне». Можуть примиритися іспанці з іспанцями (франкісти і республіканці), росіяни з росіянами (червоні і білі), але не можуть в одній країні примиритися її різнокультурні громадяни: палестинці з євреями, баски з іспанцями, українці з росіянами. Мирне співіснування, торгове партнерство, взаємовигідне добросусідство — все що завгодно під пильним оком державної машини, але тільки не «інтернаціональне примирення», поняття що є contradictio in adjecto (суперечливість у визначенні).

У боротьбі за гідне їхнього подвигу визнання воїнів УПА українці займають оборонну позицію, тому що на боці росіян — абсолютно вбивчий аргумент: Червона армія перемогла у священній битві з абсолютним злом — нацизмом. Це справді так, тому кожен український доказ у суперечці з радянськими переможцями сприймається (за законами формальної логіки) як «пособництво» абсолютному злу.

Інша річ — Голодомор. Тут оборонятися доводиться вже Москві, оскільки джерело зла, за масштабами своїх діянь — близького до абсолютного, не десь зовні, куди й можна було б переспрямувати нині лють українську шляхетну. А перебувало дуже близько до Кремля, Красної площі й розміщеного на ній Мавзолею Леніна. Це в географічно і культурно далекому Тегерані сьогодні можна проводити «наукову конференцію» про нацистські газові камери. І це на погляд європейців не тільки дикунство, але й несе кримінальну відповідальність. В близькій до нас Москві відносно Голодомору до такого (поки що?) не додумалися. Звідси й відсторонені розмови про повальний природний катаклізм — неврожай, що національної фізіономії не розрізняє, і про тоталітарний режим, який знищував росіян із тією ж високою продуктивністю, що й різних інородців.

Після прийняття Верховною Радою закону про визнання Голодомору геноцидом українського народу російській стороні потрібні нові аргументи. І вони не забарилися з’явитися.

Так, «Известия» надрукувавали репецепт примирення українців — «Примирение голодом» (04.12.06). Вина за смерть мільйонів елегантно перекладається на... самих українців! Адже цілком очевидно, що «не особисто Сталін ходив у 33-му селянськими городами й металевими щупами шукав там закопане зерно. І не особисто нарком НКВС Єжов вривався ночами в селянські хати й відбирав у дітей подушки, в які їхні наївні матері зашивали замість пір’я зерно... Виконавцями жахливої волі «кавказького горця» стали в Україні свої ж добрі, хороші, чесні і в основному працьовиті селяни. Ось вона, історична правда, без якої визнання Голодомору геноцидом виявиться «паперовим тигром».

Це «відкриття» в українській історії Голодомору тягне на осудження — як протиправна дія, передбачена нормами свіжоприйнятого закону. Цікаво, як відреагувала б німецька федеральна юстиція на те відкриття, що не особисто Гітлер запускав циклон-В у газові камери Аушвіца й не особисто Гіммлер вривався ночами в будинки євреїв і тягнув їх мешканців у концтабірні бараки? Або ж якою була реакція німецької чи взагалі європейської громадськості на резонне зауваження високопосадовця про те, що «люди, которые принесли своим политическим руководством столько бед… – они остались только в учебниках истории, секретных документах, стенограммах заседаний», а я, буцім-то, «никому ничего плохого не сделала, и мое поколение тоже» (російська віце-спікереса Любов Сліска). Яке національне покаяння? Про яке відчуття вини ви кажете? Сплачує Росія зовнішні (доларові) борги СРСР, і достатньо з вас.

Але це деталі. Головне й огидне — вони нічого не забули і нічого не навчилися. Україноненависть — на генетичному російському рівні, у їхніх червоних кров’яних тільцях. Вони завжди бачили в українцях злочинний елемент і діяли відповідно, а тепер уже дійшли до абсолютного цинізму: «У «тихе і лагідне» шевченківське село з його «садком вишневим коло хати» прийшов кримінальний принцип радянських північних таборів — «здохни ти сьогодні, а я — завтра!»

Вигнання бісів силою князя бісівського необхідно має суперечити. Коли «ізвестінець» пише: «До 70-ліття Голодомору з усією очевидністю стало зрозуміло — в українських селах у 1932—1933 роках точилася неоголошена кривава громадянська війна, де кожен намагався вижити за рахунок іншого. При цьому одних держава підтримувала, а інших — ні», — він не помічає, що суперечить сам собі і тим виявляє справжнього винуватця геноциду.

Держава, яка підтримує одну зі сторін громадянської війни, може бути лише державою іноземною. За визначенням, тому що на охопленій громадянською війною території немає держави як такої. Отож якщо визнати, що в українських селах точилася кривава громадянська війна, в якій українці знищували одні одних, то слід визнати інтервенцію Росії. А іноземні інтервенти дуже добре підходять на роль справжніх винуватців і провідників геноциду. Договорилися?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво