Інтеграція чи повернення додому? - Соціум - dt.ua

Інтеграція чи повернення додому?

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

11—12 березня 2005 року в Києві відбувся Третій підготовчий семінар до ХІІІ Економічного форуму ОБСЄ «Інтегрування осіб із числа національних меншин: економічні й інші перспективи»...

11—12 березня 2005 року в Києві відбувся Третій підготовчий семінар до ХІІІ Економічного форуму ОБСЄ «Інтегрування осіб із числа національних меншин: економічні й інші перспективи». XIII Економічний форум ОБСЄ відбудеться в Празі (23—25 травня 2005 р.). Проблематику питань, які обговорюватимуться на ньому, відбиває його назва: «Демографічні тенденції, міграція й інтеграція осіб із числа національних меншин: гарантування безпеки та стійкого розвитку в просторі ОБСЄ».

У роботі семінару взяли участь представники 56 країн. Специфіка інтегрування національних меншин у пострадянському просторі (східний блок) та в євро-американському просторі (західний блок) має великі відмінності й виявляється як у мовно-освітніх і соціально-економічних потребах, так і в ідейно-політичних орієнтаціях, адже національні меншини — це категорія політична.

Про подолання наслідків депортації, яка стала специфічною ознакою української нації, говорили у своїх виступах народні депутати України Геннадій Удовенко та Рефат Чубаров. Представник Національного інституту стратегічних досліджень Олександер Шокало порушив дуже серйозну проблему соціально-правового забезпечення в просторі ОБСЄ національної меншини з числа українських трудових мігрантів, наголосивши зокрема на запобіганні торгівлі людьми та забезпеченні виборчого права громадян України за кордоном. Проблема трудової міграції викликала широкий відгук. Із нею пов’язана спільна для всіх країн СНД специфіка інтегрування представників їхніх народів у простір західного сектора, і її розв’язання потребує моніторингу соціально-трудової сфери, формування баз даних про трудову міграцію та законодавчого забезпечення прав національних меншин із числа трудових мігрантів.

У рекомендаціях семінару державам – учасникам Організації з безпеки та співробітництва у Європі звернуто увагу на необхідність прийняття урядових рішень щодо покращання становища трудових мігрантів із метою економічної, соціальної й культурної інтеграції.

Геннадій Удовенко й Рефат Чубаров у своїх виступах зосередили увагу на внутрішньополітичній проблематиці — депортації національних меншин України всередині ХХ століття, наслідки якої український соціум болісно переживає ще й досі.

Зосереджуся на зовнішньополітичному аспекті новітньої проблеми українського соціуму — масової трудової міграції, а саме на соціально-правовому забезпеченні інтеграції українських трудових мігрантів у просторі ОБСЄ. Опинившись за кордоном, українці стають національною меншиною, і перед ними виникає дилема: переходити на становище емігрантів та інтегруватися в суспільства країн перебування чи чекати можливості повернутися додому, коли цьому сприятиме соціально-економічна ситуація в Україні.

Сьогодні у світі, за різними оцінками, налічується від 150 до 175 млн. осіб (понад 3% населення планети), які проживають за межами країн свого походження. З них понад 65 млн. — мігранти. Участь українців у глобальних світових міграційних процесах — вражаюча. Понад 30% усіх українців (близько 20 млн.) живуть за межами України як закордонні українці, які є громадянами інших держав і глибоко інтегровані в їх суспільства. А українські мігранти становлять близько 20% громадян України (понад 7 млн.) і понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі. Серед країн-донорів пострадянського простору Україна продукує найбільше трудових мігрантів. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу — низької народжуваності й високої смертності.

Коли у ХХ столітті Українська нація була нацією депортованих, то у ХХІ столітті вона стала нацією мігрантів.

На кінець 2004 року, за різними джерелами, за кордоном перебувало понад 7 млн. громадян України. Основна кількість наших мігрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентина — 100 тис., Бразилія — 150 тис., Великобританія — 70 тис., Греція — 200 тис., Ізраїль — 150 тис., Іспанія — 400 тис., Італія — понад 500 тис., Канада — 150 тис., Придністров’я (Республіка Молдова) — 50 тис. із 350, які проживають там постійно, ФРН — 200 тис., Польща — понад 400 тис. (за рік кордон перетинають близько 6 млн.), Португалія — 200 тис., Росія — 3 млн., Словаччина — 50 тис., США — 500 тис., Туреччина — 30 тис., Франція — 40 тис., Чехія — 400 тис. З усієї кількості громадян України за кордоном легалізовано владою країн перебування близько 500 тис., решта — на нелегальному становищі.

В основі міграційних процесів лежить цілий комплекс причин, головні з яких — соціально-економічні. Масова трудова міграція українців стала наслідком злочинної політики в Україні, яка була спрямована на витіснення соціально активних громадян за межі країни.

Міграційні процеси мають глибокі наслідки, один із найнегативніших — втрата висококваліфікованої робочої сили, передусім наукових кадрів. У зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад мільярд доларів США на рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів коштує Україні близько 10 тис. доларів США, а в розвинених країнах ці затрати більші в 10 разів.) Таким чином, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу.

Перебуваючи поза сферою соціального захисту своєї держави, українські трудові мігранти самі інвестують в Україну близько 19 мільярдів доларів США на рік (кожен із мігрантів чи нових емігрантів висилає допомогу своїм родинам у середньому 200 доларів США на місяць, а крім того, вкладає кошти у навчання дітей, у будівництво житла, в бізнес).

І хоча серед позитивних моментів трудової міграції головними називають саме це спрямування в Україну значних потоків зароблених нашими громадянами коштів та освоєння ними культури виробництва і нових виробничих відносин, — соціально-правове становище наших трудових мігрантів, надто нелегалів, викликає велику занепокоєність, а особливо тривожить торгівля нашими людьми.

Найбільшою проблемою новітньої еміграційної хвилі, особливо нелегальних трудових мігрантів, є їхня правова незахищеність як з боку України, так і з боку країн їх перебування. Українські дипломатичні представництва змушені констатувати, що приїзд українців на роботу за кордон здебільшого перебуває під контролем організованих кримінальних угруповань. А часто й самі мігранти стають кримінальними елементами й становлять загрозу для безпеки суспільства, в якому вони опиняються. І якщо зважити на масштаби міграції, то можна осягнути всю глибину соціально-психологічних деформацій українських мігрантів за кордоном та їхніх сімей в Україні.

З огляду на критичність ситуації у сфері міграційних процесів в Україні, до розв’язання цілого комплексу проблем українців новітньої хвилі еміграції, в тому числі й нелегальних мігрантів, беруться українські громадські організації за кордоном і в Україні. На початку 2004 р. при Світовому конгресі українців у Канаді створено спеціальну Комісію для боротьби з нелегальною торгівлею українцями. Ця комісія працює в складі Комісії людських і громадянських прав СКУ і на початку березня 2004 р. оприлюднила на 48-й сесії ООН заяву, де наголошено: «Україна є одним із найбільших джерел людей, які стають жертвами торгівлі».

З України підтримку своїм співвітчизникам за кордоном надає Всеукраїнська громадська організація «Українська взаємодопомога», одним з ініціаторів, співзасновників і співкерівників маю честь бути. Організація діє вже рік і особливу ефективність своєї роботи показала під час підготовки й проведення виборів президента України 2004 року в закордонному виборчому окрузі.

З 4 березня 2005 року в Україні почав діяти державний Центр допомоги українцям за кордоном, програмні цілі якого збігаються з програмними цілями ВГО «Українська взаємодопомога». Створення цього центру старанням МЗС України стало свідченням того, що захист прав громадян України за кордоном визнано пріоритетним завданням зовнішньої політики держави.

Громадський сектор в Україні й за кордоном має скоординувати свої зусилля з державними структурами України, аби прийти до розв’язання проблем соціально-правового забезпечення українських трудових мігрантів з урахуванням досвіду передових країн.

Згідно із заключними висновками засідання Європейської ради в Брюсселі, питанню міграції надано найвищого політичного пріоритету, який включає, з одного боку, необхідність зупинити нелегальну міграцію, а з іншого боку — прийняття й інтеграцію легальних мігрантів у європейське суспільство.

Оскільки для України, з огляду на соціально-економічне становище, трудова міграція за кордон лишатиметься одним із визначальних чинників упродовж тривалого часу, нам необхідно прийняти концепцію національної міграційної політики — розробити відповідну національну стратегію для регулювання процесів трудової міграції.

Міграційна політика України повинна убезпечити державу від потоків нелегальної міграції з третіх країн, забезпечити захист прав українських громадян за кордоном, тобто гарантувати своїм мігрантам легалізацію й інтеграцію в цивілізовані суспільства на правовій основі, а також створити умови для їхнього повернення додому.

Трудова міграція — глобальне світове явище, вона позначається як на країнах-донорах, так і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення — найвища серед інших країн. По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони — носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному єстві.

З метою збереження демографічного балансу в українському суспільстві необхідно виробити національну стратегію переселення в Україну українців, передусім із пострадянського простору, забезпечивши цей важливий для майбутнього України процес належною інформаційною й правовою базами. Таку стратегію успішно здійснює Казахстан.

Для України, транзитної держави й водночас постачальниці власних нелегальних мігрантів, нагальним є питання про термінове укладення з країнами перебування українських громадян двосторонніх угод про їхнє тимчасове працевлаштування.

Ми вже маємо приклад співпраці у цій сфері з Португалією, яка перша з європейських країн пішла назустріч Україні в розв’язанні проблем тимчасової міграції наших громадян. Угода між урядами Португалії та України про тимчасову міграцію українських громадян для роботи в цій країні гарантує реальний соціальний захист нашим людям нарівні з португальськими громадянами. На черзі така угода з Іспанією.

Але головне завдання Української держави — створити необхідні для людей соціально-економічні умови й забезпечити повернення трудових мігрантів на Батьківщину, де так потрібні, надто нині, соціально активні громадяни й висококваліфіковані працівники.

Особливо високу соціальну активність українські громадяни за кордоном виявили під час проведення виборів президента України 2004 року в закордонному виборчому окрузі. Українські виборці в Україні й поза її межами засвідчили істину, що громадянське суспільство — це не обов’язково формалізований інститут, це передусім громадянська ініціатива й громадянська політична воля.

Громадянська активність українських трудових мігрантів на виборах 2004 р. особливо загострила проблему правового й соціального забезпечення нашого середнього класу, який вимушено опинився за кордоном. Проте обов’язок Української держави полягає не тільки в тому, щоб забезпечувати своїм громадянам умови для реалізації ними свого виборчого права за межами Батьківщини та сприяти їхній інтеграції в інші суспільства, а насамперед у тому, щоб максимально гарантувати кожному громадянинові соціальний захист і всі людські права у себе вдома.

А стосовно ОБСЄ, яка покликана опікуватися безпекою, соціально-правовим захистом, запобігати торгівлі людьми, — то ця структура має виробити рекомендації урядам країн-донорів і країн-реципієнтів та міжнародним громадським організаціям щодо спільного розв’язання проблем національних меншин із числа трудових мігрантів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво