...і полетіти на хмарах

«Хочеш на травневі свята поїхати до Криму?» — запропонував друг. «А що там робити? Море ж холодне», — заперечив я. «Навіщо нам море? Ми підемо в похід!» Ідея видалася привабливою. Уважно вивчивши майбутній маршрут, я був добряче здивований: якихось 30—40 кілометрів — і це на шість днів! Але ватажок нашої групи заспокоїв: «Вистачить тобі й цього». І загадково всміхнувся.

Прочитавши безліч хороших відгуків про походи по Криму, заходився пакувати рюкзак. Окрім звичайних речей і провізії, необхідно було розжитися купою туристичного приладдя: спальним мішком, килимком-кариматом, гірськими черевиками й безліччю різних дрібниць. Повністю спакувавшись, вирушив на Київський вокзал. Від Сімферополя тролейбусом ми добралися до селища Перевальне. Саме тут починався наш маршрут. У плані було підкорення Чатир-Дагу і Роман-Кошу — найвищої гори півострова (1545 метрів).

Скажу відверто: після першої години сходження на гору я болісно намагався зрозуміти, що ж таке важке тягну у своєму рюкзаку. Ще через годину подумав — а що звідти можна було б викинути чи хоча б з’їсти? Ще годину по тому спало на думку: ідея про похід була просто якимось потьмаренням розуму, і, якщо ми зараз не поставимо намет і не влаштуємо привал із обідом, мені залишиться або спуститися вниз до маршрутки, або померти прямо тут... Але бачачи, як бадьоро і впевнено крокує наш проводир, зібрав волю в кулак і пішов далі.

Тягти рюкзак — задоволення дуже сумнівне. Однак ніхто не стане заперечувати того факту, що зняти рюкзак — справжня насолода. Все тіло ніби наповнюється гелієм, і ти, звільнений від важкої ноші, починаєш пурхати. В усіх на обличчях з’являються усмішки, ніхто вже всоте не запитує «коли привал?»

Ночували в невеличкій балці неподалік Холодної печери. Температура в печері була на кілька градусів нижчою, ніж зовні, а вода з джерела, яке било в ній, прозора й холодна. Хто ніколи не ночував у горах, навряд чи знає, що буває таке величезне чорне небо, на якому гронами висять зірки. І така приголомшлива тиша, якої дуже бракує в місті. І таке чисте й смачне повітря... Було і багаття, і вечеря, всі з задоволенням їли вівсянку, на яку вдома навряд чи глянули б. І, звісно, пісні під гітару.

Ранок у горах такий прекрасний, як і ніч. Прокинувшись, умилися снігом, поснідали й продовжили наш шлях. До Чатир-Дагу було ще далеченько. Організм, напевне підбадьорений вівсянкою, досить швидко адаптувався до нових умов, і підкорення вершини виявилося нескладним. Настрій був просто чудовим, рюкзак після привалів трохи схуднув. З’явився час роззиратися навколо, помічати красоти й робити фотографії.

У Криму є все. Гори, покриті снігом. Спуски та підйоми, високі й положисті, круті й легкі, посипані камінням, що кришиться під ногами, і вкриті мокрою травою. Водоспади гарні й холодні, і настільки гучні в цій заповідній тиші, що заснути під ревіння води можна лише тоді, коли дуже втомився. Навесні в Криму безліч холодних і гарячих джерел, у них приємно вмиватися й остуджувати ноги. Вода солодка й ніжна. Її хочеться пити нескінченно.

Печер на півострові безліч. Деякі маленькі і зовсім не справляють враження, а деякі такі глибокі, що іноді здається — їхнім ходам немає кінця-краю... Більшість печер, але не всі, відзначені на картах. Карти без особливих проблем можна купити прямо на вокзалі в Сімферополі. Втім, краще підготуватися заздалегідь. Розпитати знайомих, скачати з Інтернету докладну карту, запастися GPS-пристроєм.

Кримські гірські дороги дуже часто починаються прямо з нізвідки, тягнуться кілька сотень метрів, потім так само розчиняються в нікуди. Іноді незрозуміло — це справді дорога чи талий сніг проклав собі гарну й рівну магістраль із вершини вниз?..

Гори здаються пустельними, але туристів багато, і місця для стоянок не завжди вільні. Здавалося б, і людей поблизу немає, але варто угледіти зручне для нічлігу місце — ба ні, вже стоять намети і чийсь казанок кипить на багатті.

А ще в Криму приголомшливої краси дерева. Не зачеплені цивілізацією, вони гордо стоять на варті блакитного неба, тримаючись корінням за гори. Чи, може, гори тримаються за дерева?..

Фотографія дозволяє дуже точно передати всі тонкощі пейзажу. Але, на жаль, ні тиші кримських гір, ні чистоти повітря, нічого цього зображення передати не може. Все це можна відчути лише самому.

Останньою вершиною в нашому похідному плані була найвища гора Криму — Роман-Кош. Тут чи не весь Крим відкривається зору. Десь унизу пропливають хмари, здається, можна ступити на них і перелетіти до іншої вершини. Зовсім неподалік чути море, а Ведмідь-Гора, як і тисячу років тому, п’є морську воду.

А знаєте, що найбільш прикро після підкорення вершини? Те, що ти її вже підкорив...