«...И НА ВЕЧНОСТЬ ОНАЯ ЗВОННИЦА СТОЯТЬ БУДЕТ» - Соціум - dt.ua

«...И НА ВЕЧНОСТЬ ОНАЯ ЗВОННИЦА СТОЯТЬ БУДЕТ»

29 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 29 серпня-5 вересня

Цю строгу архітектурну споруду нерідко порівнюють із знаменитою Пізанською вежею, натякаючи на її крен по вертикалі за 96-метрової висоти...

Цю строгу архітектурну споруду нерідко порівнюють із знаменитою Пізанською вежею, натякаючи на її крен по вертикалі за 96-метрової висоти. Багато хто ставить її в один ряд із пірамідою Хеопса, Ейфелевою вежею, американською статуєю Свободи й іншими не менш відомими висотними символами.

Дзвіниці Києво-Печерської лаври вже понад триста років. Її стіни покриті товстим шаром туристичного «наскельного живопису», вона потребує гарного ремонту. Але так само величний і прекрасний її образ, золочена корона продовжує виблискувати так само яскраво, як і три сотні років тому.

«...дзвіниця ця настільки дивовижна, що майже ввійшла в приказку… хто йде чи їде до Києва, дзвіницю цю видно за багато верст; хто хоче помилуватися прекрасним краєвидом Києва і його околиць, той піднімається на верхній ярус дзвіниці, подолавши 374 східці, сповна одержує винагороду за втому…» — говориться в одному зі старих путівників по Києву. Дійсно, лаврська дзвіниця набула такої популярності і любові, що, попри 14-річний строк будівництва, по завершенні робіт її відразу оточило чарівне сяйво. У народі виникла легенда про те, що велика дзвіниця в міру спорудження дедалі глибше входила в землю, коли ж будівництво було закінчено, вона в одну ніч «чудесним чином» вийшла з надр землі. Її будівельниками вважають дванадцять братів, тіла котрих, відповідно до легенди, після смерті були поховані в лабіринті лаврських печер.

Документальна історія спорудження дзвіниці прозаїчніша й скромніша. Перші серйозні роботи щодо спорудження грандіозної дзвіниці були зроблені 1707 року. Тоді заклали фундамент. Лише відносно недавно, завдяки знайденим документам, стало відомо, що гетьман України Іван Мазепа першим зробив крок у справі її будівництва, проте волею долі дзвіницю побудували лише після його смерті. У Центральному державному архіві знаходиться справа, почата 27 серпня 1720 року. У ній з’ясовується доля грошей, пожертвуваних Мазепою на спорудження цієї могутньої неперевершеної краси. Київський губернатор князь Голіцин звертається до лаврського архімандрита з проханням розповісти про долю виділених гетьманом коштів. У відповіді архімандрита говориться про те, що 4 тис. карбованців дійсно були дані «зрадником Мазепою» на будівництво лаврської дзвіниці 1707 року. Однак із цієї суми, каже архімандрит, лише близько половини було використано монастирем за призначенням, решта ж пішла на... інші лаврські потреби.

Відповідно до раніше існуючого порядку, великі архітектурні роботи могли здійснюватися лише з дозволу царя. Лише самодержець міг затверджувати чи, вірніше, призначати архітектора. Оскільки зодчий, котрий заклав фундамент на кошти українського гетьмана, незабаром помер, лаврі довелося звернутися до Петра I з проханням надіслати нового для продовження робіт. Через ряд несприятливих обставин монастир очікував свого головного будівельника до 1720 року — коли з Петербурга до Києва було направлено одного з найкращих архітекторів того часу — Федора Васильєва. Грунтовно зваживши всі «за» і «проти» дзвонового зодчества, він запропонував духовному собору кілька варіантів дзвіниці, що різнилися не лише проектуванням, а й вартістю. На засіданні було затверджено один із найдорожчих і найвеличніших проектів, але будівельні роботи знову відклали, цього разу через внутрішні негаразди і сутички. Васильєв, якому перестали видавати платню, залишив Київ.

І лише 1731 року в лаврську обитель приїхав новий, цього разу московський архітектор — Йоганн Шедель. У нього, як і його петербурзького попередника, виникнуть серйозні тертя з монастирським правлінням, але, попри напружену атмосферу, йому усе ж таки вдасться створити один із найграндіозніших витворів того часу. По закінченні будівництва він вимовив пророчі слова: «Сия звонница в Киево-Печерской лавре трудом моим сделанная, каким образом по всей Руси и в Европе другой не обыщется... и на вечность оная звонница стоять будет».

Шедель має свій погляд на дзвіницю і тому починає зі змін у васильєвському проекті. Він протестує навіть проти «мазепинського» фундаменту і приймає рішення закласти новий, у формі дзвону. Понад 5 млн. штук цеглин, витрачених на спорудження дзвіниці, постачають заводи лаври, залізо й вапно привозять із Тули та Москви, а Сибір забезпечує дзвіницю міддю. Все будівництво виливається в чималу на той час суму — 58 584 крб. 96 коп.

У її зведенні в різний час брали участь від 12 до 48 робітників. Трудилися найталановитіші кріпосні майстри, іноді на будові можна було побачити навіть цілу сім’ю. За щоденну працю робітники одержували мізерні гроші, багатьом бракувало навіть на їжу. Але ж лаврська дзвіниця була однією з найдорожчих споруд. Її баня і глава покривалися міддю і визолочувалися, баня — сухозлітним золотом, а глава — «крізь вогонь». На останнє золочення було витрачено 3,275 кг сухозлітного золота найвищої проби.

Головним і ледь не найціннішим атрибутом монастирської дзвіниці по праву можна вважати дзвони. Ще 1886-го їх було одинадцять, але сьогодні, на жаль, залишилися тільки три. Інші не змогли пережити руйнівного XX століття, відзначеного двома світовими війнами й антирелігійним режимом. 1898 року до одинадцяти наявних дзвонів було додано ще один. Розповідають, щоб підняти його на дзвіницю, довелося встановлювати спеціальні підмостки, а для його вільного проходу на третьому ярусі навіть частково розібрати стіни й колони. Вага всіх дзвонів, які мелодійно видзвонювали музичну гаму, у той час перевершувала чотири тисячі пудів, а їхня вартість становила 30 тис. карбованців. Важко уявити собі, що мала б відчувати людина кінця XIX століття, слухаючи їхні передзвони. Дзвонарі кажуть, що мелодія ніколи не повторюється, і навіть для них, людей, котрі не один рік слухають чарівний дзвін, дзвіниця продовжує залишатися частиною «невідомої землі» у царстві Його Величності Часу.

Архітектору Шеделю було нелегко. Між ним і архімандритом виникали ледь не міжусобні війни. Існуючі документи свідчать про те, що Шедель, незадоволений відсутністю належних будматеріалів і браком робочої сили, писав скарги на архімандрита. Монастир, у свою чергу, звинувачує Шеделя у тому, що він не лише відійшов від васильєвського проекту, а й неправильно заклав фундамент, що спричинило тріщини й призвело до його осідання. Лише через два століття, 1951 року, було встановлено, що головна дзвіниця Києво-Печерської лаври нахилена в північно-східному напрямку на 62 см (звідси і порівняння з Пізанською вежею). Однак попри всі внутрішні й зовнішні проблеми дзвіницю все ж закінчили. Більше того, духовний собор був настільки вражений витвором Шеделя, що запропонував йому залишитися в лаврі ...монастирським архітектором.

Яскравим атрибутом багатовікового «іміджу» лаврської дзвіниці стали куранти. Встановлені 1744 року на спеціальному майданчику під банею, вони з завидною часткою терпіння ділили нестримний час на частини. 1903-го московські майстри замінили їх новими, спроектованими за типом кремлівських. Вони виконували свої обов’язки до Першої світової, після якої недовге биття їхнього машинного серця зупинила нова війна. Лише 1947 року, після ретельного ремонту, Київ знову почув їхній величний бій. Лаврські куранти не мають зовнішнього циферблата, час відзначається ударом величезного молота в годинниковий дзвін. Крім того, кожні чверть години відбивають музичну гаму ще сім невеличких дзвонів, які порівняно зі своїми багатопудовими «братами» здаються дзвінкими бубонцями, що розповідають про свою близькість до перламутрового небосхилу і вогняного Сонця.

Витвір Шеделя — це не лише голос історії чи вишуканий архітектурний пам’ятник першої половини XVIII століття. Ця дзвіниця — частина нашого народу, символ його величної, хоч і не до кінця зрозумілої краси. Хтось якось сказав, що «... за міцністю матеріалу, розміщенню частин і витонченим смаком будови та прикрас, а також за висотою, дзвіниця Києво-Печерської лаври величніша від всіх найвизначніших дзвіниць землі руської…», і він мав рацію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво