Хто в ліжку зайвий?

Сьогодні дедалі частіше можна почути, що немовля спить разом із татом і мамою. Чи нормально це? Чи захоче маля, підрісши, залишити батьківське ліжко? Чи можливі негативні наслідки такої практики?

Геть тоталітарну спадщину з пологових будинків!

Було б надто просто, якби демократія торкалася тільки політики й принципів управління державою. Демократія непомітно, але наполегливо входить у сім’ї, понад те — впливає на виховання дітей і стосується навіть такої «ніжної» сфери, як догляд за новонародженим. Нині відбувається кардинальний поворот від залізної дисципліни, з якою маленька людина неминуче зіштовхувалася з перших секунд народження, до більш гуманних і демократичних принципів виховання.

А як добре все це вписувалося в тоталітарну систему! Після народження — ніяких тобі мам і тат! Маля відразу потрапляло в «колектив» таких, як само, а до мами — тільки на короткі «побачення». Грудне вигодовування — зовсім не обов’язково. Штучне харчування «набагато краще», адже ще не відомо, якої якості в матері молоко, а вчені, лікарі, держава і ВООЗ краще знають, що потрібно маляті. Годівля суворо за графіком. Туге сповивання як прообраз законослухняності та вміння підпорядковуватися. До рук не привчати — нехай покричить, розвине легені. А заодно засвоїть, що криком у цьому житті нічого не доб’єшся: треба терпіти й чекати, поки «вищі» — медперсонал, батьки, партія та уряд — самі вирішать, що краще для пересічного громадянина країни, незалежно від віку й статі. А якщо маля, не дай Боже, захворіє, то в лікарні лежатиме саме — нехай звикає, що ні в армії, ні на зоні мами поруч не буде.

Тепер же все навпаки: дітей народжують разом із татом; із мамою не розлучають; до грудей — із перших хвилин життя, а потім на першу вимогу; спати тільки разом із батьками.

Проте не можна сказати, що попередні підходи до догляду за малюком, які нам здаються нині драконівськими, не мали сенсу. У них було багато логіки й навіть, здавалося б, здорового глузду. І досить багато посилань на медичні дослідження. На кожному повороті до нових теорій і правил завжди дуже цікаво простежити, як вчені та лікарі з одним і тим самим рівнем переконливості обґрунтовують прямо протилежні твердження. Хоча нові підходи до догляду й виховання найменших добрі вже тим, що знаменують поворот (чи просто повернення) до природної поведінки самки у природі.

Чому спати разом із новонародженим добре

Останні тенденції такі, що особливої небезпеки для маляти спільний сон не несе, і здорова мати, не схильна до зловживання алкоголем, нейролептиками чи наркотиками, випадково придушити свою дитину не може. А якщо є потреба «убезпечитися» від тата, який може спати не настільки чутливо, можна класти маля між мамою і стінкою. Це ж убереже немовля від можливого падіння.

Перерахуємо основні аргументи за спільний сон новонародженого з мамою: тепло, що йде від мами, її дихання, а також серцебиття, яке маля пам’ятає ще з часів внутрішньоутробного розвитку, — все це його заспокоює, створює відчуття безпеки й душевного комфорту; всій сім’ї, а то й сусідам гарантований спокійний сон — прокинувшись, маля може переконатися, що мама нікуди не поділася, знайде груди і, трохи підгодувавшись, засне знову (мати при цьому може перебувати у напівдрімоті, що не порушує процесу відпочинку).

За деякими версіями, тактильна стимуляція, неминуча під час спільного сну, необхідна дитині для безвідмовної роботи дихального центру, а тому під час спільного сну з батьками рідше трапляється синдром раптової дитячої смертності (від англ. Sudden Infant Death Syndrom, SIDS — раптова смерть дитини першого року життя, пояснити яку не вдається ні докладним вивченням медичної історії маляти, ні результатами патологоанатомічного дослідження. Найчастіше СРДС трапляється під час сну, тому його ще називають «смертю в колисці». Час від часу з’являються нові пояснення причин цього не до кінця вивченого явища).

Згодом спільний сон дозволяє заповнити нестачу тілесних контактів, бо тоді, коли маля починає плазувати, а потім і ходити, воно проводить менше часу в мами на руках. Крім того, повноцінні нічні годування дозволяють мамі трохи старшого маляти відлучатися хоч на весь день і навіть вийти на роботу без ризику перервати грудне вигодовування. Спільний сон також полегшує приучення дитини до горщика, тому що в маляти завжди є можливість попроситися, а в батьків — оперативно відреагувати на його прохання.

Деякі психологи стверджують, що спільний сон гарантує маляті надалі психічне здоров’я, високу самооцінку, відсутність страхів та депресій. Ми не схильні настільки спрощувати складні й інколи непередбачувані шляхи, якими відбувається розвиток дитячої психіки. Однак той факт, що при здорових стосунках у сім’ї спільний сон, швидше, корисний, ніж шкідливий, — незаперечний.

Де і з ким спати маляті — вирішують лише батьки!

Ми радимо поставитися до ідеї спільного сну тверезо, без фанатизму й екзальтації: «Ой, бідне маля, якщо воно спатиме окремо, то буде обділене материнським теплом!» Не забувайте про цілі покоління цілком нормальних і щасливих людей, які ніколи не спали в батьківському ліжку. Любляча мати завжди зуміє подарувати своїй дитині необхідну кількість тепла та любові. Тому хочеться підкреслити: питання, де і з ким спати «грудничку», цілком у компетенції його батьків. Ми не поспішали б прислухатися до порад взагалі не купувати дитяче ліжко. Якщо його не буде – як з’ясувати, де маляті більше подобається спати? І як привчити його спати окремо? Дитині слід надати вибір — багато дітей чудово сплять майже всю ніч у своєму ліжку.

Приймаючи рішення, чи варто спати разом із малям, необхідно враховувати не тільки його інтереси, а й багато інших чинників: чи вдасться матері повноцінно відпочити, якщо сон буде спільний; чи досить широке подружнє ліжко, щоб на ньому помістилася ще й дитина; чи не станеться так, що татові доведеться спати самому і він почуватиметься «вигнаним», полишеним, забутим, зрадженим, а у «вигнанні з раю» неминуче (свідомо чи підсвідомо) звинувачуватиме маля. Не набагато краще, якщо дружина ніби «відгороджується» малюком від чоловіка, уникаючи сексуальних контактів. І якщо спочатку це може бути наслідком простої перевтоми, то згодом виникає ризик, що такий розклад утвердиться і переросте в новий стиль стосунків. Це може вкрай патологічним чином позначитися на внутрісімейних взаєминах, зокрема й на стосунках між батьком та дітьми. Ми можемо порадити чоловікові озвучити своє невдоволення (якщо воно є), а жінці — з усією серйозністю поставитися до цієї проблеми. Її можна вирішити тільки на сімейній нараді, обговоривши, які потрібні зміни, щоб інтересів усіх було дотримано. Хоч би там як, але дитина не повинна з перших місяців свого життя опинитися в епіцентрі міжособистісних проблем своїх батьків.

Коли спати з дитиною потрібно, коли можна і коли не можна

Розглянемо різні вікові періоди дитини і те, наскільки в кожен із них необхідний, бажаний чи допустимий спільний із батьками сон. Отже, впродовж перших трьох місяців спільний сон необхідний і матері, і дитині, оскільки час, проведений біля материнських грудей (зокрема й під час сну), дуже важливий для зняття післяпологового стресу та формування стосунків мати—дитина. У цей період мати й дитина впізнають одне одного, притираються, вчаться взаємної любові, а організм матері перебудовується на тривалий лактаційний період. Самою природою задумано, щоб мати з дитиною в цей час були нерозлучні. Матері потрібно навчитися відпочивати й розслаблюватися під час годівлі маляти, і тоді спільний сон сам прийде як природна й логічна форма відпочинку.

З трьох місяців і до кінця грудного вигодовування спільний сон зручний і корисний, бо малята особливо цінують передранкові години, щоб підгодуватися. Це дуже важливо, щоб тривало грудне вигодовування, оскільки найбільше пролактину (це основний гормон, відповідальний за утворення молока) утворюється вночі, у відповідь на ссання дитини.

До трьох років (навіть якщо маля вже відлучили від грудей) усе ще можна практикувати спільний із батьками сон, але вже з інших причин. З двох до трьох років діти часто переживають період нічних страхів. Це цілком можна пояснити: дитина активно пізнає світ, яскраві враження довгого, наповненого подіями дня, а також уява, що розвивається, заважають їй спокійно спати й провокують часті прокидання та плач ночами. Спільний сон рятує малят від страхів, а батьків — від неспокійних ночей. Однак тут слід проявити особливі увагу та пильність. Узявши дитину в ліжко, ми розслаблюємося і вважаємо, що проблему вирішено. Проте нічні страхи — це найчастіше не більш ніж симптом досить серйозних проблем, а спільний сон — просто «знеболююче», яке не усуває причин хвороби. Може, у вас удома допізна ввімкнений телевізор чи старші діти люблять перед сном затівати бурхливі ігри? А може, бабуся надто «голосно розмовляє» і часто погрожує ременем? Чи тато звик розмовляти з малюком в обвинувально-командному тоні? А що як це віддалені наслідки пологової травми?.. Хоч би там як, потрібно шукати причину неспокійного сну дитини (можливо, з допомогою психолога чи невропатолога), а не задовольнятися тим, що дитина заспокоюється в батьківському ліжку.

А ось після трьох-чотирьох років дитині краще спати окремо. І не в останню чергу — через ризик нездорової стимуляції дитячої сексуальності. Йдеться не про якісь збочення, а просто про розвиток надмірної чуттєвості, яка може проявлятися найрізноманітнішим чином, наприклад в істерії чи інших нервових розладах. Крім того, якщо маля спить тільки з мамою, можливе формування не зовсім здорових, симбіотичних стосунків між матір’ю та дитиною, а потім – і складнощі в дезінтегрованості від батьківської сім’ї.

Як привчити дитину спати окремо?

Привчаючи дитину до спільного ліжка, слід усвідомлювати, що потім доведеться її від цього відучувати, і це може виявитися набагато складнішим, ніж відлучити від грудей. Багато психологів і лікарів стверджують, що все пройде природно, безболісно й непомітно: мине час — і маля саме піде у своє ліжко. Справді, дуже часто саме так і буває, але можлива й інакша ситуація, коли життя сім’ї буде отруєне війною маляти з батьками за право залишитися в їхньому ліжку. Щоб цього не сталося, слід заздалегідь готувати малюка до окремого ліжка.

З дитинства ліжко має бути задіяне у догляді за малюком, навіть якщо він спить із батьками. Регулярно потрібно практикувати окремий від батьків сон. Найкраще, якщо маля засинає в мами на руках і вона викладає його в ліжко до першого прокидання. Це дає можливість врахувати індивідуальні потреби дитини й визначити, наскільки їй потрібен спільний із батьками сон; мати при цьому має (хай і нетривалий) час повноцінного незалежного сну, що дає більший психологічний відпочинок; дозволяє батькам мати невимушеніші подружні стосунки. Ну й найголовніше — саме при такій практиці дитина, залежно від віку та обставин, сама регулює необхідну їй кількість спільного з батьками сну (дитина, яка прихворіла, попроситься до мами раніше, а яка набігалася — навпаки, на всю ніч із задоволенням спатиме у себе в ліжку). Поступово час до першого прокидання малюка збільшуватиметься, а в один чудовий ранок він прокинеться одночасно з батьками.

З раннього дитинства важливо зацікавити дитину в її ліжку. Потрібно формувати ставлення до нього як до гніздечка, нірки, безпечного прихистку, маленької фортеці, а не як до камери-одиночки. Не можна посилати спати у своє ліжко на знак покарання: «Брикатимешся — підеш спати до себе» чи «Балуватимешся — підеш у своє ліжко». Не слід нехтувати й улюбленою м’якою іграшкою, яка може «охороняти» малюка, коли той буде сам у своєму ліжку.

Та якщо ви вже зіштовхнулися з проблемою «відлучення» дитини від вашого ліжка, то проаналізуйте вік дитини, причини спільного сну і причини, з яких це триває. Не забудьте про приховані мотиви й «вигоди», які ви отримуєте від даної ситуації, але не зізнаєтеся в цьому самі собі. Стан речей необхідно змінювати: якщо дитині за три роки; вона зовсім не спить у своєму ліжечку; чоловік чи дружина сплять окремо; думки ваша і вашої половини з цього приводу не збігаються; якщо чоловік або дружина хоча б раз висловили незадоволення; якщо настала нова вагітність.

Проблеми з відлученням нерідко виникають, якщо існує нездорова мотивація, якщо приховані бажання й енергії більш значущі, ніж інші причини. Дуже часто дитина не хоче йти з ліжка одного з батьків, якщо мати або батько компенсують із допомогою дитини брак тепла у стосунках зі своєю половиною; якщо дитина для когось із них – засіб відгородитися від партнера у шлюбі (до цього найчастіше схильні жінки, але можуть і чоловіки). Присутність дитини в ліжку батьків-одиначок може створити оманливе враження, буцімто подружнє ложе не порожнє, що породжує таке явище, як «закритий пошук». А це, у свою чергу, може негативно позначитися на можливості знайти нового шлюбного партнера. Дитина в такому разі підспудно переймається своєю важливою для матері чи батька роллю і не хоче залишати батьківське ліжко. Таким чином, не слід забувати, що причини можуть полягати не в дитині, а в її батьках.

Стаття написана
за матеріалами програми
Києво-Святошинського центру соціально-психологічної
реабілітації «Стати мамою»