Хто сьогодні біля плити? - Соціум - dt.ua

Хто сьогодні біля плити?

6 березня, 2009, 13:46 Роздрукувати Випуск №8, 6 березня-13 березня

Нині, коли ми вступили в епоху мікрохвильовок і різноманітних напівфабрикатів; концентрованих су...

Нині, коли ми вступили в епоху мікрохвильовок і різноманітних напівфабрикатів; концентрованих супчиків і вермішелі швидкого приготування; гамбургерів, форнеті, хот-догів, шаурми, піци і всілякої іншої «фастфудної» та «вуличної» їжі, здавалося б, не надто актуально розмірковувати про принадність їжі домашнього приготування. Але саме тому так хочеться поговорити про те, що в умовах кулінарно-технічного прогресу ми ризикуємо втратити традиції кухонного затишку, неспішних і невимушених застіль і тих радісно-гамірних сімейних трапез, коли і готують, і їдять разом. І якщо це не передмова до збірки рецептів, неважко здогадатися, що йтиметься про душу, сімейне благополуччя й уміння виражати любов до найближчих людей.

Смачно, як у мами

Дивний, втім, парадокс: найкращі у світі кухарі — чоловіки, а смачнішої, ніж у мами, їжі у всьому білому світлі не знайти. І річ не в особливому вмінні чи фірмових прийомах. Для чоловіка кухарське мистецтво — нерідко спосіб соціального самоствердження (навіть якщо це просто шашлики в компанії друзів), а от для мами погодувати своє улюблене чадо — ритуал прояву любові й турботи. Мамина любов особлива й неповторна. Її дитину потім любитимуть дружина або чоловік, дочка або син, але це буде вже інша любов. І їжа, яку вони приготують, матиме інший смак...

Але чи завжди так буває? Чи не може так статися, що мамина їжа видається несмачною, прісною, ніякою, і кортить утекти попоїсти до бабусі, подружки чи в якесь кафе? Що ж, буває й так — цілком можливо, що жінці просто не властиво виражати свою любов із допомогою супів, пиріжків та млинців. І не так уже страшно, якщо дитина отримає свою дозу материнської любові іншим шляхом. Але якщо вже все одно доводиться витрачати час на приготування, то чому б не постаратися робити це так, щоб мати радість собі, і найдорожчих людей потішити?

Несмачною їжа може видаватися, приміром, дітям, чия мама надмірно дбає про те, щоб їжа була «здоровою і корисною», щоб усе було строго за розпорядком. Саме в таких «холодних» і правильних мам діти часто страждають від проблем із травленням — їжа, не натхнена материнською любов’ю, не йде їм на користь. Адже так легко за «правильним» доглядом, суворим вихованням і жорстким режимом перестати помічати саму дитину. Але якщо вже зайшлося про крайнощі, то й за великою кількістю вигадливих кулінарних витребеньок так само можна примудритися «забути» про те, для кого стараєшся. За складністю рецепта криється ризик втратити ту «хвилю любові», на котрій тільки й маємо готувати їжу для найближ­чих людей.

Тому не забуваймо, що смак приготованої нами їжі залежить не тільки від рецептури, якості харчових продуктів чи теорії харчування, а й від того, що ми відчуваємо, і про що думаємо під час готування.

Готуємо з любов’ю

Чутки про навальну емансипацію дуже перебільшені. І для багатьох представниць прекрасної статі кухня досі є єдиним полігоном для самовираження і самоствердження. Їм ніколи не набридне готувати, шукати нові рецепти, з приводу і без скликати й пригощати гостей. Та все ж у більшості своїй жінки не такі вже й невтомні бійці кухонного фронту. Харчовий перпетуум мобіле, біг по колу, рутинність, жорсткий цейтнот, матеріальні проблеми, кар’єрні пріоритети, складнощі у стосунках зі свекрухою — усе це не вельми сприяє фанатичній відданості домашньому побуту. У таких умовах дуже складно перейматися принадністю процесу і зберігати «свіжість почуттів». Що ж робити — і далі відчувати роздратування від необхідності хоч щось приготувати чи все ж таки спробувати перейнятися добрими почуттями до цієї частини своїх обов’язків? Зайнятися, приміром, аутотренінгом, умовляючи себе, що немає нічого приємнішого, ніж метушитися на кухні й гриміти сковорідками. Шанси отримати позитивний результат істотно зростуть, якщо застосувати комплексний підхід, який складається з двох тісно пов’язаних етапів: установочно-психологічного та практично-організаційного.

І. Установочно-психологічний етап.

Отже, перед нами стоїть завдання перейнятися ідеєю, що приготування їжі — не трудова повинність, а приємне заняття і спосіб висловити любов до найближчих людей. Це можливо лише в тому разі, якщо питанням харчування у вашій сім’ї відведено певне місце — його роль не перебільшується і не применшується. Їжа при цьому не повинна бути ні покаранням, ні заохоченням, ні засобом дресирування, ні інструментом маніпулювання, ні способом життя, ні демонстрацією будь-чого, ні єдиним проявом турботи, ні відволіканням, ні розрадою, ні чимось іще. Їжа має бути тільки їжею. На жаль, мало хто з нас дотримується цього правила, а результатом можуть бути не лише харчові розлади, надмірна вага та захворювання ШКТ, а й порушені сімейні стосунки.

Традиційно дуже пишаються собою прибічники здорового харчування. Однак раціональне, збалансоване, екологічно чисте й різного роду «правильне» харчування може бути тільки одним з елементів здорового способу життя. Адже істинне здоров’я — це не тільки суто фізичний аспект, а ще й психологічний, соціальний, духовний. Водночас часто доводиться спостерігати, як певний режим харчування стає самоціллю, засобом самоствердження і навіть «самовідокремлення» від своїх близьких. Мало того — своєрідним інструментом психологічного тиску на оточуючих, котрих починають «рятувати» проти їхньої волі або «вантажити» лекціями про те, як треба жити. Найправильніше харчування ніколи не компенсує шкоди здоров’ю, якої завдає хронічна напруженість у стосунках з іншими людьми.

Якщо очистити «харчове питання» від усього наносного, зовсім нескладно звикнути готувати, перебуваючи в любовно-гарному настрої, з добри­ми і світлими почуттями в душі. Для цього не потрібні особливі прийоми й уміння — достатньо постарати­ся пам’ятати про те, що ви трудитеся для найдорожчих людей. Проте все зійде нанівець, якщо в момент готуван­ня ви будете дратуватися через суто технічні чи технологічні проблеми, якщо вас регулярно пойматиме втома. Щоб цього не траплялося, потрібно приділити увагу наступному етапу.

ІІ. Організаційно-практичний етап.

У цьому плані можна дати кілька найпростіших порад:

• Не ставити кулінарних надзавдань — харчуватися просто (особливо в будні).

• Не бути прихильниками великої кількості страв.

• Раціонально облаштувати «робоче місце», звівши до мінімуму кухонний посуд. Тримати під рукою лише ті пристосування та дива побутової техніки, якими ви постійно користуєтеся.

• Дізнаватися, читати корисні поради й практикувати різного роду прийоми для раціоналізації та прискорення процесу приготування їжі, але не скочуватися тільки до розігрівання напівфабрикатів. (Хутенько зварити легкий здоровий супчик — не такий уже й непосильний труд.)

• У будні готувати лише ті страви, які їдять усі члени сім’ї. А от у вихідні можна задовольнити й особливі гастрономічні уподобання котрогось із членів сім’ї (бажано за його активної участі).

• Розподіляти «кухонну» працю між членами сім’ї.

• По можливості якнайчастіше готувати всім разом (чоловік, дружина, діти).

Останній момент настільки важливий, що ми приділимо йому особливу увагу.

Готуємо разом

Ніщо так не прикрашає сімейне життя, як спільні трапези, а ще більше — підготовка до них. Англійські дослідники дійшли висновку, що регулярне спільне приготування їжі (особливо вечері) зміцнює мир і теплі стосунки в родині і навіть допомагає відродити згасаюче кохання.

Справді, неодноразово доводилося спостерігати, що звичка готувати разом панує в дружних сім’ях. Нерідко така традиція виробляється спонтанно відразу після одруження — просто тому, що молодому подружжю не хочеться розставатися, втрачати можливість зайву годинку побути разом, дістати задоволення від спільної роботи, щось розповісти, чимось поділитися, а заодно й почаклувати разом над вечерею. А там, дивись, згодом «підтягуються» і діти — спочатку в когось на руках, потім на своїх стільчиках за столом, а там і в ролі повноцінних помічників.

Одначе в сімейних взаєминах можливі й помилки, особливо якщо молоде подружжя надто занепокоєне тим, щоб відповідати власним уявленням про нову для себе роль. І тоді молода дружина самотньо гарує на кухні, граючись у гру: «Подивись, яка я вправна господиня», а новоспечений чоловік перед телевізором удає із себе «главу сім’ї» або «смертельно втомленого годувальника». Або ж із перших днів виникають конфлікти, якщо моделі, принесені з сімей батьків чоловіка і дружини, чимось відмінні: в одних сім’ях заведено, щоб чоловік на рівних брав участь у хатніх турботах, в інших, на жаль, ні.

І все ж таки чоловіки дедалі частіше (і це втішно!) без пози та зайвих слів беруть участь у домашніх клопотах, у тому числі й кухонних. Певною мірою це пов’язано з тим, що наше суспільство поступово стає більш цивілізованим, жінки нарівні з чоловіками беруть участь у формуванні сімейного бюджету, побутова техніка стає доступнішою, розвивається індустрія напівфабрикатів. Але до ідеалу нам дуже і дуже далеко: психологи постійно мають справу з випадками, коли саме питання розподілу домашніх обов’язків стає каталізатором сімейних конфліктів і навіть розлучень.

Навряд чи жінка зможе спонукати чоловіка стати до плити, виголошуючи полум’яні промови про гендерну рівність і загальну справедли­вість. На це він завжди може відповісти цілим набором штампів і всякого роду лукавих розумувань. Значно важливіше, щоб у жінки була абсолютна (!) внутрішня впевненість у тому, що вони з чоловіком — рівноцінні партнери в домашніх справах. Якщо вона при цьому зуміє перетворити місце приготування їжі на зону душевного комфорту, то успіх цілком реальний, і її чоловік аж ніяк не тимчасово пропишеться на кухні. Що ж до сильної статі, то багато чого в житті відбувається простіше й природніше, якщо це робиться за покликом серця, совісті, а не розуму. Теоретизування на тему «як правильно» — це найчастіше спроба самовиправдатися для людей слабкодухих, ледачих і черствих. Хіба може просто порядний чоловік лягти на канапу, якщо його дружина, котра прийшла з роботи одночасно з ним, порається на кухні?

А тим часом жінка сама, і тільки сама, добровільно звалює на себе (або тягне, не нарікаючи на долю ) весь обсяг кухонних трудів і залишається без помічників. Це може статися, якщо:

• У жінки, окрім кухні, немає інших способів самореалізуватися.

• Вона сама вважає, що приготування їжі — не чоловіча справа, а дітям узагалі на кухні «не місце».

• Жінка просто не здатна працювати в команді і розганяє всіх, «щоб не заважали».

• Вона страждає на перфекціонізм: «Ти робиш не так, краще я сама».

• Вважає себе на кухні генералом, а решту — рядовими, і потрібна їй не допомога, а можливість покритикувати і покомандувати.

• Для неї в розподілі домашніх обов’язків «принцип важливіший за людину», тобто жінка вперто намагається змусити інших робити те, що хочеться їй, а не те, до чого лежить душа в її домочадців.

• Жінка схильна працювати виключно на результат у вигляді похвали і не хоче «ділити лаври» з іншими.

• На кухні вже «живе» свекруха, котра любить бурчати, повчати, покрикувати й під’юджувати; при цьому єдиний спосіб готувати із задоволенням — це втікати на пікнік (подеколи) або на окрему квартиру (назавжди).

• Жінці притаманний «синдром жертви», і в солодкому мучеництві домашньої каторжної праці вона ловить свій кайф.

• Конфлікти з чоловіком стосовно розподілу домашніх обов’язків — усього лише зовнішній прояв серйозніших внутрішніх протиріч між ними.

• Від самого початку подружніх стосунків було згаяно момент започаткування традиції готувати разом (ламати стереотипи завжди важче).

Діти і кухня

Найчастіше ставлення чоловіка до «жіночих» обов’язків закладається в дитинстві. В ідеалі для того, щоб хлопчик навчився і привчився готувати, необхідне поєднання знову ж таки двох чинників: настановних і практичних. Тобто з психологічного погляду мати повинна розуміти важливість привчання хлопчика до хатньої роботи, а батько — розцінювати це синове вміння як гідне поваги, заохочення і всілякої похвали. Дуже важливо, щоб хлопчик хоча б іноді бачив за цим заняттям батька і проводив достатньо часу на кухні, спостерігаючи і допомагаючи.

Те ж саме рівною мірою важливо і для дівчаток, яким корисно придивлятися до прийомів приготування їжі, багато чого вчитися й одночасно перейнятися думкою, що її майбутній обранець так само, як і тато, буде рівноцінним партнером у кухонних клопотах.

Ідеться зовсім не про те, щоб «переселити» дітей на кухню. А от давати їм можливість бувати там потрібно обов’язково. Існує думка, що маленьким дітям на кухні перебувати небезпечно. Це справді так, якщо вони туди прорвалися потайки від мами і вирішили відразу все перепробувати — і крани покрутити, і поцікавитися, що за звуки долинають із киплячої каструлі. Але якщо вводити дитину у світ кухні цілеспрямовано та зважено, пояснюючи і показуючи, де можуть причаїтися неприємності, то ризик у багато разів зменшується. Це тільки питання організації. Можна, приміром, виділити малюкові його безпечну зону, де він зможе переливати воду з однієї каструльки в іншу, возити машинками борошно, ліпити з тіста «колобок» тощо. Світ кухні такий цікавий і затишний — поруч із мамою, в якої між ділом є можливість і поговорити, і щось розповісти, і вислухати.

А от якщо в процесі приготування їжі увесь час проганяти від себе малюка, цілком можливі ускладнення на психологічному рівні. Дитина, приміром, може погано їсти, проявляючи неусвідомлений протест проти їжі, котра для мами «важливіша, ніж я». Тому просто чудово, якщо жінка й у наш непростий час має можливість приділяти малюкам достатньо уваги.

Однак усе добре в міру. Дітей дуже важливо вчасно підштовхнути до самостійності. У нормі навіть у найвідданіших мам рано чи пізно минає період «гострого материнства», і от уже хочеться до людей, ваблять нові знання, вміння і професійний ріст. Чимало розумних матерів починають готуватися до виходу на роботу як мінімум за півроку. Зовсім маленьких дітей поступово привчають до дитсадка або няньки. Тих, хто старший, — до правил під назвою «один удома». І це чудовий момент, аби форсувати базове вміння дитини (або дітей) самообслуговуватися, у тому числі розігрівати їжу, готувати найпростіші страви, прибирати і мити за собою посуд. Усе це буде нескладно, якщо кухня для дітей є освоєною територією...

Звісно, у житті не все складається так, як хотілося б. Ідилічні картинки дружної родини, в якій усе робиться разом, із любов’ю і весело, у сучасних умовах не надто типові. Багатьом доводиться тяжко трудитися, працювати у вихідні, пізно приходити додому, обділяючи себе і близьких радістю спілкування. І тоді цілком природно, що готує їжу той, хто може, і їсти доводиться в різний час, і навіть поспілкуватися не завжди виходить. Однак не слід драматизувати. Спільний недільний сніданок або несподівана удача, коли ввечері всі раптом змогли зібратися на кухні в один час, — це ті радісні моменти спілкування, які допомагають переживати тяжкі будні. Є сенс жити, трудитися і боротися, якщо знаєш, що для твоїх близьких так само, як і для тебе, сімейне свято — це просто побути разом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво