ХТО БІЛЬШЕ РЕВНУЄ

Прийнято вважати: чоловіки й жінки ревнують по-різному. Якщо для чоловіка головною неприємністю є факт фізичної близькості «його» жінки з іншим, то для представниці слабкої статі найболючішим є усвідомлення того, що «її» чоловік прив’язався до іншої емоційно.

Принаймні, саме з такої позиції розглядають ревнощі американські еволюційні психологи, найвідомішим із котрих є Девід Басс із Техаського університету, автор книжки, що вийшла 2000 року й наробила багато галасу «Небезпечна пристрасть: чому ревнощі так само необхідні, як кохання і секс».

Із погляду Басса та його колег, міжстатеві відмінності в механізмі переживання ревнощів зародилися приблизно мільйон років тому, коли засобами для існування людей були забиті на полюванні мамонти. Чоловікові тоді доводилося бути насторожі, аби чужі нащадки не відібрали в його власних здобич, яку з таким трудом добуто. Щодо жінки, то сексуальні розваги годувальника «на стороні» самі по собі їй нічим не загрожували. По-справжньому зле жінці ставало лише тоді, коли її партнер прив’язувався до суперниці емоційно й починав відносити мисливські трофеї вже до її печери.

Різні завдання, які стояли перед чоловіками й жінками в боротьбі за виживання в давні часи, сприяли тому, що мізки сучасних чоловіків і жінок виявилися генетично «запрограмованими» на різні реакції у відповідь на зрадливість свого партнера — навіть якщо жінка може, у принципі, прожити без матеріальної підтримки чоловіка, а чоловік, у принципі, не проти матеріально (та й морально) підтримувати «чужу кров».

Для доказу правоти цієї теорії еволюційні психологи провели низку експериментів, суть яких зводиться до так званого «вибору Софії» (за назвою книжки Стайрона, в якій нацисти змушують героїню вибрати, кого з її двох дітей залишити в живих). Експериментатори просили учасників випробування пригадати найсерйозніші особисті відносини, пережиті ними, а потім пропонували уявити картину зради — в одному випадку сексуальну, в іншому — емоційну. На запитання, яка з цих картин болісніша, чоловіки практично завжди вибирали сексуальний акт із суперником, а жінки найчастіше називали емоційну зраду.

Те саме начебто засвідчує й життєвий досвід. Так, відповідно до судової статистики, чоловіки більше схильні подавати на розлучення на підставі фізичної зради дружини, тоді як жінки більше схильні вибачати подібні речі, особливо в тих випадках, коли чоловік переконає її в тому, що «це» для нього «нічого не значить», тобто, мав місце «чистий секс», а почуттів не було.

Проте в США є чимало психологів, котрі сумніваються в генетичній обумовленості відмінностей між чоловічою й жіночою формами ревнощів. Так, не згоден зводити суть цього почуття до механізму захисту репродуктивного інстинкту професор психології з університету Норт-Істерн Девід ДіСтено. На його думку, ревнощі є передусім соціальним феноменом. Більше того, у статті, опублікованій в недавньому номері журналу Personality and Social Psychology, ДіСтено запевняє: нібито виявлена еволюційними психологами розбіжність у переживанні ревнощів чоловіками й жінками є лише результатом помилкової методики досліджень.

У своїх експериментах він застосовував іншу методику, засновану на семибальній шкалі оцінювання учасниками випробування інтенсивності своїх ревнощів при повторенні тієї самої ситуації, що й у експериментах Басса. За такого підходу «статеві відмінності» практично зникають — як жінок, так і чоловіків найбільше непокоїть і ображає факт сексуальної зради. Аби розібратися, чому так відбувається, команда ДіСтено повторила й «вибір Софії», але зробила це в двох варіантах. Перший повторював експерименти Басса один до одного. Випробовуваних запитували: в якому випадку вони були б більше засмучені — коли їхній партнер(ша) «займався(лася) жагучим сексом із кимось», чи коли їхній партнер «встановив(ла) глибокий емоційний зв’язок із кимось». В іншому варіанті «піддослідні» одночасно мали запам’ятати низку чисел, показану їм на екрані, — тим самим дослідники хотіли виключити можливість так званого «ускладненого міркування», примушуючи учасників експерименту давати автоматичну відповідь.

Результати першого варіанта повторювали результати, отримані «еволюціоністами»: більшість жінок вибирали як найприкріший для них «глибокий емоційний зв’язок». Зате в іншому варіанті обидві статі демонстрували разючу одностайність: найбільшу прикрість викликав у них «жагучий секс».

Коментуючи виявлений ефект, психологи висунули гіпотезу, невдовзі підтверджену експериментально. Відповідно до неї для більшості жінок формулювання «глибокий емоційний зв’язок» викликає в підсвідомості асоціативний ряд, наприкінці якого неминуче виникає й «жагучий секс». Іншими словами, якщо жінок не відволікати, приміром, із допомогою завдання запам’ятовувати числа, то замість альтернативи «жагучий секс — глибокий емоційний зв’язок», вони неусвідомлено, але неминуче розглядають іншу альтернативу: «просто жагучий секс — глибокий емоційний зв’язок плюс жагучий секс».

Ще одним доказом того, що відмінність в прояві ревнощів між статями не так уже жорстко «запрограмована», є такий факт: у випадках, коли випробовували не американців, а представників інших культур, картина досить сильно змінювалася. Так, судячи з результатів досліджень психолога з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго Крістіни Харріс, три чверті опитаних нею китайських чоловіків, вважають, що глибокий емоційний зв’язок їхньої партнерші з іншим був би для них болючіший, ніж факт «чистої» сексуальної зради.

...Хай там як, але ревнощі жахливі. Вони підточують наші стосунки, сіють недовіру і тривогу. Ревнощі виникають, коли ми починаємо підозрювати невірність і суперництво. Ми стаємо невпевненими в собі й боїмося втратити те, чим, здавалося, володіли. Наша відповідь на уколи ревнощів включає ворожість, гнів, образу, заздрість, недовіру, підозру, насторожене чекання зради й болю. Суть ревнощів — це реальний або уявний страх. Страх бути знехтуваним, страх втратити кохання, страх безчестя у взаєминах і сорому перед оточуючими... Усі ці емоції універсальні — завдаючи нам мук, «зеленооке чудовисько», як називав ревнощі Шекспір, не вельми розрізняє чоловіків і жінок.