ХРЕСТ ПРИМИРЕННЯ ЧЕРЕЗ ДЕВ’ЯНОСТО ЛІТ ПІСЛЯ БИТВИ ПОЛЕГЛІ В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ, НАРЕШТІ, ЗДОБУДУТЬ СПОКІЙ

У серпні нинішнього року — черговий скорботний ювілей людської історії — 90 років із дня початку Першої світової війни. Чи то дата не зовсім кругла, чи то на події тієї війни падає тінь ближчої до нас за часом і кривавішої Другої світової, але якихось особливих приготувань у нашій країні поки не помічено. Хоча для України ця дата сумна подвійно — наші земляки воювали тоді по обидва боки фронту — у складі протиборчих армій Російської й Австро-Угорської імперій.

Активність помічена лише в невеликому містечку на заході Хмельницької області, яке називається Городок. Тут сталася на території України велика перша битва у тій війні і була здобута одна з перших великих перемог. Дев’ять десятиліть тому повідомлення про битву під Городком облетіло всі газети Російської імперії, а сьогодні про неї пам’ятають хіба що нечисленні історики, котрі спеціалізуються на вивченні подій Першої світової.

Бій під Городком гідний Голлівуду, оскільки дуже нагадує авантюрний кінобойовик. Петербург офіційно вступив у війну першого серпня 1914 року. Того ж дня, біля міста Гусятина, розташованого менш аніж за три десятки кілометрів від Городка, австро-угорські війська в складі частин 11-го австрійського корпусу і кавалерійської дивізії форсували Збруч. Без особливих зусиль, відкинувши нечисленний прикордонний заслін, вони рушилися вглиб території Російської імперії. 2 серпня австрійська кавалерія підійшла до Городка. У своїй книзі «Мої спогади» генерал Олексій Брусилов пише: «Австрійська кіннота, підходячи до Городка, розгорнула зімкнутий стрій і без розвідки, наосліп помчала в атаку на нашу піхоту в настільки непідходящому строї... Артилерійський, а потім рушничний вогонь зустрів цю безумно хоробру, але безглузду атаку... Кавказькі козаки вдарили по них із флангу й тилу. За цих умов результат австрійської атаки виявився дуже для них плачевним: трупи перебитих людей і коней залишилися лежати на полі битви, одиночні люди і коні бігали по бойовищу... рештки дивізії кинулися натовпом навтьоки».

Швидше за все Брусилов описує цю битву відповідно до отриманих ним повідомлень, оскільки безпосередньо керував боєм начальник 2-ї зведеної кавалерійської дивізії у складі Волзького й Урбського козачих полків генерал-майор Павлов (за перемогу під Городком відразу здобув звання генерал-лейтенанта). Адже спогади генерала дещо різняться від свідчень очевидців. Городоцькі старожили стверджують, що насправді з російського боку піхота взагалі не брала участі в бою. Зокрема, у місцевому краєзнавчому музеї збереглися записи спогадів одного з очевидців, відповідно до яких згадані Брусиловим шанці рили зовсім не піхотинці, а самі ж козаки. Це була хибна ціль, а щоб ще більше ввести противника в оману, на брустверах вони розставили свої папахи. При наближенні австріяків кілька козаків перебігали туди-сюди по цих окопах і відстрілювалися, створюючи видимість вогню у відповідь. Основні ж сили — Волзький і Урбський козачі полки, а також 16-й і 17-й полки Донських козаків сховалися в лісі, що підходив до самісінької дороги. Побачивши перед собою такого слабкого ворога, австрійська дивізія легковажно кинулася на папахи, котрі стирчали посеред поля, підставивши тим самим свій тил під удар козачої лави.

Звісно, можна все списати на фантазію людини, котра надивилася «Невловимих месників» й інших псевдоісторичних бойовиків, якби не одне але... Є ще одне свідчення. В архівах збереглися спогади одного з жителів розташованого неподалік села Бережани, про те, як у серпні 1914 року через нього проходила велика козача частина в башликах замість папах. Козаки казали, що залишили свої папахи на розстріл австріякам...

Бій під Городком закінчився для австрійської армії вкрай сумно. Тільки вбитими було втрачено понад тисячу чоловік. Кажуть, що трупи збирали три дні. Загиблих австрійських солдатів поховали на місці битви біля в’їзду в місто у двох величезних братських могилах, на яких потім установили великий дерев’яний хрест.

Як згадують старожили, до тридцятих років із-за Збруча часто приїжджали родичі загиблих, серед яких було багато українців, провідати могили. Місцеві жителі доглядали за похованням до початку сімдесятих, поки директор радгоспу ім. Т.Шевченка, на полях якого знаходилися братські могили, не подумав, що залишати незасіяними ці кілька соток землі — крайнє марнотратство і велів їх розорати...

Напівзабуті австрійські могили нагадали про себе лише 2002 року, коли при будівництві газокомпресорної станції та прокладанні газопроводу будівельники наткнулися на величезну кількість людських кісток, залишки шинелей і чобіт. Тоді ж міські власті вирішили не тільки нарешті навести лад із місцем поховання, а й провести широкомасштабні історико-археологічні дослідження. За словами Ігоря Олійника — методиста з охороні пам’яток історії та культури Городоцького району, із групою львівських учених вже укладено договір на проведення розкопок. Є надія, що вдасться знайти солдатські медальйони і встановити імена більшої частини загиблих, а також їхню точну кількість. Розкопки мають початися вже навесні. Свою зацікавленість підтвердив також і австрійський Червоний Хрест. Поки ж на місці розорених могил установлено невеликий хрест. А от де спочиває прах російських солдатів, які загинули в тому далекому бою, сьогодні невідомо. Поховання знаходилося на стародавньому цвинтарі, на жаль, сьогодні повністю знищеному.

Очікується, що до серпня загиблих перезахоронять, а на місці поховання відкриють військовий меморіал, присвячений усім загиблим у тому бою солдатам — і австрійським, і російським.. Одні з перших жертв Першої світової війни нарешті здобудуть спокій...