Хресна процесія як факт сучасного життя - Соціум - dt.ua

Хресна процесія як факт сучасного життя

4 липня, 2008, 13:02 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Повз веселі вогники казино й ошатні офісні будівлі, серед суєти дня рухається містом, розриваючи потоки машин, колона дивних людей...

Повз веселі вогники казино й ошатні офісні будівлі, серед суєти дня рухається містом, розриваючи потоки машин, колона дивних людей. Із великими й малими хрестами, корогвами, іконами; жінки — у хустинках і без косметики, спідниці довгі, чоловіки — теж простуваті, деякі з бородами, роками нестрижені... Бадьоро йдуть, зі співами молитовними, на перехрестях хресним знаменням далі осіняють.

Для іноземця чи невіруючого — річ загадкова, темна й тому почасти страшнувата (фанатики!), почасти і безглузда (їм же робити нічого!). Якби, скажімо, люди йшли, скандуючи щось під партійними (чи спортивними) стягами, — було б зрозуміло, «за кого» й «для чого». Тоді б і телекамери поруч. Якби під корпоративними знаменами мітингували — теж ясно: новий супермаркет або сорт нешкідливої ковбаси піарять. І також би телекамери на взаємовигідній основі. А тут — що? Явище духовного життя? А чим воно вимірюється? Чий, запитають, тут інтерес: Московського патріархату, Київського чи?.. Хтось, дивлячись на них, і пальцем біля скроні покрутить: мовляв, краще б на городі справу знайшли, а хтось інтелігентно поспівчуває: застрягли, бідолахи, в минулому, а навколо стільки цікавого — ось, наприклад, концерт «Фабрики зірок» і фестиваль африканського кіно. Хтось скаже й по-інакшому, на те в нас свобода. Але при цьо-
му цілком можливо, що на ТБ про тисячу чоловік, які пройшли центром Києва, жодного кадру не покажуть; наче в шапках-невидимках люди йшли, наче в паралельному світі рухалися, в іншій реальності. Втім, почасти так воно й є — в іншій. То що ж це за реальність?

Серед святих

Енциклопедія Брокгауза і Єфрона формулює: «Хресна процесія — урочиста церковна хода з одного храму в інший або до якогось призначеного місця... існують як у православній церкві, так і в католицькій і бувають двох різновидів: такі, що здійснюються за настановою, щорічно у відомі дні, та надзвичайні». У відомі дні — на Великдень, Різдво... Безумовно, надзвичайною була найперша процесія: коли в Різдвяну ніч «прийшли в Єрусалим волхви зі сходу й кажуть: де народжений Цар Іудейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому». Мудреці багато потрудилися, йдучи за зіркою, яка пізніше, набувши у православній традиції восьмикутного начертання, стала символом Богородиці.

Волхви дійшли й поклонилися Спасителеві світу. А через три десятки років розпочалася хресна процесія людства за Христом: «І йшло вслід за Ним безліч народу з Галілеї й Десятиграддя і Єрусалима, й Іудеї, і за-за Йордану».

І ось ми, вийшовши з Дніпра.

То що ж це за реальність — очима людей, котрі йдуть православною хресною процесією? Багато що в житті людини визначається її дійсним уявленням про сенс життя і смерті. У секуляризованих групах та спільнотах — одне; уявлення там часто розмиті. Тут — інше; ясний смисл, він — у порятунку своєї душі від загибелі через виконання заповідей Христових та переказів Церкви Православної. Або ти з Христом, або — проти і потрапиш у пекло; вибір невеликий: «тісні ворота й вузький шлях».

Змінюються системи влади, виникають і гинуть князівства, царства, імперії, республіки, вдосконалюються й деградують державні інститути, а структура Церкви з апостольських часів залишається незмінною. Всі спроби «оновити» канони, «поліпшити» й «осучаснити» ззовні або зсередини натрапляли на рішучий опір у самих її глибинах, бо віруючий знає: від лукавого це й веде до втрати благодаті. Та й навіщо інше, якщо в теперішній Церкві спаслись Антоній і Феодосій Печерські, Сергій Радонезький, Іов Почаївський, Серафим Саровський, Кукша Одеський... Преподобний Кукша (1875—1964), що пройшов ГУЛАГ, — наш сучасник; преподобний Антоній (983—1073) віддалений від нас десятьма століттями. Антоній жив при князі Ізяславі, який подарував монастирю Печерський пагорб, Кукша — при Хрущові, який монастирі розоряв. Тобто мета життя всередині Церкви досяжна в усі часи. А державні системи, що трансформуються безперервно, — лише мигтюче погодне тло за церковними банями. Навіть якщо вони висаджені в повітря й наразі невидимі. Сприяє державна система життю православному — добре, ні — будуть нові мученики, новий приклад для останніх часів.

У радянські роки виникали в нас території (наприклад, нинішня Черкащина), на яких у більш ніж двох десятках районів не залишалося жодної діючої церкви, все закрили або зруйнували, жодного священика, всіх убили або заслали. Наче з метою експерименту духовну дірку атомною бомбою в глобусі пропалили. Та ось бані знову проявилися. Тепер же — інші випробування: нові розколи і спроби модернізації. Часто саме проти цього й спрямовані сучасні «надзвичайні» хресні процесії. Інші — присвячуються пам’ятним подіям, ювілеям.

Під зіркою Богородиці

У рік 1020-ліття Хрещення Русі, у квітні й травні 2008 р., вулицями десятків міст і сіл України пройшли два «промені» грандіозної «восьмикутної» хресної процесії «Під Зорею Богородиці». Міжнародна програма під однойменною назвою, розпочата 17 травня 2007 р., здійснюється за благословенням Святійшого Патріарха Московського і всія Русі Алексія II, а українська частина — і за благословенням Блаженнійшого Володимира — митрополита Київського і всієї України. Українські маршрути започатковуються у двох центрах світового православ’я — на Афоні та в Єрусалимі. «Афонський промінь»: Афон—Одеса—Київ—Москва. «Єрусалимський промінь»: Єрусалим—Севастополь—Харків—Москва. Шість інших маршрутів проходять до Москви із Владивостока, Барнаула, Якутська, Ростова-на-Дону, Санкт-Петербурга й Архангельська. Вважається, що це найбільша за загальною протяжністю піша хресна процесія у світі...

Сотні людей ідуть у будь-яку погоду, творячи Ісусову молитву, при цьому несуть на носилочках великі ікони Богородиці. Ночують у монастирях, буває — в якихось клубах і спортзалах, а часто й на квартирах. Міські жителі зазвичай охоче «розбирають» їх по домівках.

В Умані до церкви квапливо підходить жінка: «Де тут людей дають?!» І засмутилася — не встигла: «Петренки до себе аж сімох повели! А це до вас троє? Дайте хоч одного!» У монастирі прийом має гарний вигляд. Кореспондент «ДТ» був свідком прекрасної зустрічі учасників хресної процесії насельницями Лебединського монастиря (це під Шполою). Черниця й послушниці опівночі (як тут не згадати про євангельських п’ятьох мудрих дів!) довгою вервечкою із запаленими свічками в руках стояли на лісовій дорозі, чекаючи хресну процесію. Довго чекали, і ось — зустріч... Півтора кілометра до оселі горбистим шляхом, коли зірки миготять за зімкненим у склепіння гіллям, під яким звучить молитовний спів, коли чомусь і не темно, і не слизько (хоч тільки-но дощ пройшов), серед ланцюжків вогнів, — залишають відчуття щастя.

Вигук «Богородиця йде!», що сповіщає про наближення святинь хресної процесії, змінює простір. У селах і містах оживають вікна будинків, на вулицях зупиняються автомобілі, витягують шиї перехожі, деякі хрестяться, інші стають на коліна, хоч і в калюжу, під ікони. Інші від розгублення (відчуваючи — робити щось треба, а хреститися не навчені) нервово закурюють, набирають гордовитої постави, хтось починає хихикати... І при цьому може пролунати громом: «Погасіть сигарети!» І гасять квапливо. Безперечно, вже від самого цього повітря чистіше.

Дар божественних видінь

Що залишається в пам’яті? Обличчя, очі (у повсякденні цього немає — тисяча людей за день промайне, не згадаєш) і розмови на привалі. Таке не вигадують.

На трасі Одеса—Умань, десь у районі с. Ладиженка, одинадцятирічна дівчинка, ненадовго приєднавшись із батьками до хресної процесії, показала раптом мамі вгору: «Ісус Христос!» Жінка підвела голову й нічого не побачила, крім весняного захмареного неба. Дорослі почали розпитувати. «Та ось же — Христос! Тримає в одній руці хрест, у другій — великий букет троянд...» Дізналися: дівчинка з народження причащається, воцерковлена. Ось їй і відкрилося потаємне... У Звенигородському районі, на підході до повороту в с. Козацьке, тільки-но дощ перестав, невисоко над хресною процесією, перекинувшись через дорогу трохи по діагоналі, засяяла райдуга. Люди йшли всередині; ось це вже майже всі помітили, згадували потім захоплено: таких яскравих кольорів раніше не бачили...

Киянка Вероніка із задоволенням повідала, як за Черніговом при дорозі стояв бичок і мукав, спритно потрапляючи в такт, коли Ісусову молитву співала чоловіча частина процесії. А коли співали жінки — тримав паузу разом із чоловіками...

На хресній процесії очі відкриті для чудес.

Навіщо хрестоходцеві шпилька

Хресна процесія — явище духовне. Але має вона, звісно, і фізичну складову, виткану з особистісних взаємин, організаційних, побутових та інших проблем. Заступник керівника хресної процесії «Афон—Москва» Василь Чепразов, на якого покладено ведення процесії, поділився деякими своїми спостереженнями: «У день проходимо 20—30 км, інколи менше. Але проходили і по 40, 50, як наприклад, між Переяславом-Хмельницьким та Борисполем. Що найважче?.. Із Божою допомогою все легко. Але всілякі спокуси весь час нас переслідують. Ось сестри почали скаржитися, що ми рухаємося надто швидко, а вони не встигають, відстають. Це тільки здається дрібницею. Через це страждають людські стосунки, порушується мир у душі. Я намагався пояснити, що темп задають ікононосці: на носилочках нести великі ікони — праця фізична, нелегка. Нести їх зручно, тільки йдучи досить швидко. При цьому слідом за нами рухається автобус, у якому, хто втомився, може їхати. Але ікони ми, за благословенням, маємо нести пішки. Однак протягом дня жінки по кілька разів підходили, скаржилися. Бувало, хтось починає по-своєму керувати процесією. Такі ініціативи зазвичай руйнують нормальне життя процесії, тому треба вміти їх припиняти...»

Запитую знайомого архітектора Володимира, який пройшов усю Черкащину й дійшов до Києва: «Навіщо?» Це я про шпильку в лацкані його куртки. «Дуже зручно, — сміється він, — мозолі проколювати, водянку ліквідовувати. Ввечері перед сном дехто лезом розрізає. А я так пристосувався». Зеленка, лейкопластир, бинт — і вранці знову в дорогу».

Прокидається велике місто. Шлях пролягає повз казино, які до ранку все ще дзвенять жетонами, повз нічний клуб, із дверей якого тягне травичкою, повз двох виснажених на вигляд дівчисьок, що п’яно прикурюють на зупинці в хлопчака похмурої зовнішності, повз величезний чорний автомобіль, у якому невгамовне радіо намагається розповісти світові чи то про бандитську «розбірку», чи то про напівбандитську «розбірку» політиків...

Той, хто захоче побачити у хресних процесіях політику, мабуть, її й побачить. Але налаштовані інакше, наприклад — сприймати хресні процесії, як сіль, що охороняє світ від гниття, — так і сприймуть.

Отож і тут вибір є.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво