Храм видатних творінь - Соціум - dt.ua

Храм видатних творінь

1 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 1 вересня-8 вересня

«Це якесь нескінченне свято і торжество. Мені здається, Васнецов не має суперників... Власне, з погляду різноманіття форми і багатства барв Володимирський собор.....

Володимирський собор
Володимирський собор

«Це якесь нескінченне свято і торжество. Мені здається, Васнецов не має суперників... Власне, з погляду різноманіття форми і багатства барв Володимирський собор... не має собі суперників після Софії Константинопольської і Св. Марка Венеціанського», — писав мистецтвознавець Володимир Стасов через два роки після відкриття собору в Києві.

Храм на честь хрестителя Русі було відкрито 110 років тому, 20 серпня 1896 року. На церемонію освячення приїхали імператор Микола ІІ з дружиною. Після торжеств цар зустрівся з головним художником храму — Віктором Васнецовим. Завдяки таланту цієї людини собор став видатною пам’яткою релігійного мистецтва. Це розуміли навіть його сучасники — подивитися на творіння художника до Києва з’їжджалися цінителі мистецтва з усієї країни. Після відкриття собору творчість Васнецова стає надзвичайно популярною. А створені ним зображення стають взірцевими. Їх повторювали і продовжують повторювати при створенні храмових інтер’єрів не тільки України, а й усього православного світу.

Проте найбільшим дивом в історії собору, мабуть, є те, що йому вдалося вистояти у ХХ столітті. Вистояти в той час, коли в Києві зникло багато пам’яток світового значення.

«Художній пам’ятник чотирьох царствувань»

Ідея побудувати в Києві кафедральний собор на честь Святого Володимира виникла на початку 1850-х років. Тоді в місті зводили пам’ятник князеві на Володимирській гірці. Микола І схвалив цю пропозицію. У вересні 1852 р. було утворено комітет з представників Києво-Печерської лаври, який почав збирати кошти на будівництво, заходився вибирати місце розташування собору й опікувався підготовкою проекту.

Розробити проект було доручено архітекторові Івану Штрому. Він спроектував величезний храм у псевдовізантійському стилі — у цьому стилі на той час зводили храми по всій імперії — у формі витягнутого хреста з 13 банями. Сума кошторису сягала 700 тисяч рублів. Але віднайти такі великі гроші було неможливо. До вересня 1859 року вдалося зібрати трохи менше ніж 100 тисяч рублів. Києво-Печерська лавра пожертвувала для спорудження собору 1 млн. цеглин зі своїх заводів.

Щоб здешевити будівництво, комітет доручає єпархіальному архітекторові Павлу Спарро переробити проект. Він зменшив об’єм споруди, обрізавши бокові частини. Собор за формою став прямокутним. Число бань з 13 було зменшено до семи. Кошторис проекту становив 175 тисяч рублів, що теж було забагато. Але проблему вдалося вирішити. Підрядчик, який виграв торги на проведення будівельних робіт, погодився звести собор за 100 тисяч рублів. 15 липня 1862 року, в день святкування пам’яті князя Володимира, відбулася церемонія закладення собору.

Місце для його спорудження шукали довго. Спочатку Микола І вподобав територію біля Золотих воріт. Але від цієї ідеї згодом відмовилися, бо новий великий храм поблизу Софії Київської і Георгіївської церкви міг би тиснути на них своїми розмірами. Згодом пропонувалося його побудувати перед університетом, але Олександр ІІ, перебуваючи з візитом у Києві, вибрав ділянку на бульварі неподалік університету, де й почали зводити храм.

Будівельними роботами керував Павло Спарро. Невдовзі через зайнятість на посаді єпархіального архітектора він звільняється. Новим керівником будівництва призначили відомого архітектора Олександра Беретті. Він творчо підійшов до нової роботи і запропонував втричі збільшити проект храму без зміни його кошторису. Беретті запроектував хори, збільшив прольоти арок, але при цьому зменшив товщину зовнішніх стін і колон. Це було його помилкою в розрахунках, що мало для архітектора фатальні наслідки.

У 1866 році, коли залишалося звести тільки бані собору, його стіни дали тріщини в кількох місцях, підпружні арки і склепіння розійшлися. Через загрозу обвалу будівельні роботи зупинили. Для Беретті це був надзвичайно тяжкий удар. У подальшому через брак замовлень архітектор збанкрутував і змушений був продати свою майстерню і розпустити учнів. Через 18 років після тієї події, яка зруйнувала всю його кар’єру, Беретті видав брошуру «Про будівництво собору в ім’я Св. Володимира в Києві», де намагався виправдатися. Помер архітектор 1895 року в психіатричній лікарні.

А в недобудованому соборі протягом дев’яти років жодних робіт не велося. За цей час почали псуватися риштування і кладка. І знову у справу втрутився цар — під час відвідання Києва 1875 року Олександр ІІ, побачивши покинуту споруду, висловив побажання добудувати собор. Спорудження храму перейшло до рук держави. Уряд створив будівельний комітет, який вирішував надзвичайно складне завдання — добудувати собор, виправивши те, що вже було. Вартість робіт оцінили в 290 тисяч рублів.

У 1882 році храм нарешті було побудовано. Щоб випробувати міцність його конструкції, на склепіння будівлі поклали 640 тонн піску в мішках. Випробування пройшло успішно. І в подальшому за всю історію собору тріщин на ньому не виникало.

Внутрішнє оздоблення храму вирішено було зробити у стилі часів князя Володимира. Керівником цих робіт у 1885 році призначили відомого знавця церковного мистецтва Адріана Прахова. Саме завдяки його старанням до розписів собору було залучено визначних художників. Головним художником розписів Володимирського собору Прахов запропонував стати Васнецову. Митець погоджується і переїжджає до Києва, де оселяється в квартирі на Володимирській, 32. Перед початком робіт у Києві Васнецов на місяць поїхав до Італії оглянути її храми. Подовгу вивчав художник і оздоблення старих київських церков.

Васнецов виконав у Володимирському соборі всі головні розписи. Вивчивши запропонований Праховим план робіт, він вніс до нього зміни, збільшивши кількість руських святих. Загалом у храмі створено образи 30 праведників, серед них синів Володимира — Бориса і Гліба, княгині Ольги, Нестора літописця, Михайла Чернігівського, Єфросинії Полоцької. Загальна площа розпису становить 2880 квадратних метрів. До настінних зображень Васнецов зробив близько 400 ескізів і картонів. Їх захоплено сприйняли поціновувачі мистецтва в Москві. Нині більша їх частина прикрашає Третьяковську галерею.

Найвеличніший образ, створений художником, — запрестольне зображення Богоматері з маленьким Христом, який підвів руки, благословляючи світ. Позу, в якій намальовано Сина Божого, художникові підказав його власний син. Коли одного ранку навесні дружина Васнецова винесла їхнього сина надвір, дитина сплеснула ручками, побачивши небо і птахів. Художник сприйняв це як знак згори.

Васнецов був добре обізнаний із канонами релігійного живопису, оскільки був сином священика і до навчання в Петербурзькій академії мистецтв вчився в духовному училищі та семінарії. У розписах собору він зміг поєднати своє бачення образів із традиційним трактуванням їхнього зображення. Митцеві вдалося виробити власний стиль — його святі реальні, на відміну від схематизованих зображень у візантійських храмах, з правильними рисами обличчя й великими одухотвореними очима. Умовно художник зображує лише тло композицій.

Працював Васнецов десять років, виконавши величезний обсяг робіт. Постійна напружена праця виснажувала художника не тільки фізично, а й психічно. У 1891 році він їде до Москви і наступні чотири роки постійно курсує між двома містами, завершуючи розпис собору. Одночасно з розписом храму він створює відомі картини «Три богатирі», «Іван-царевич на сірому вовку», «Гамаюн — птиця віща».

Інші художники, які працювали у Володимирському соборі, йшли в руслі творчої концепції Васнецова; тому всі розписи сприймаються як єдине ціле. Другий після Васнецова обсяг робіт виконав Михайло Нестеров, розписавши іконостаси бічних нефів і створивши кілька інших композицій. Поляки Павло й Олександр Свєдомські та Вільгельм Котарбінський намалювали 18 композицій і 84 окремі постаті.

А Михайлові Врубелю судилося намалювати лише деякі орнаменти, хоча художник хотів долучитися і до створення композицій. Він зробив кілька ескізів до розписів собору в притаманному лише йому стилі, із сильним індивідуальним началом. Єдиний його ескіз, поданий на розгляд будівельному комітетові, не був схвалений. У розписах собору брали участь учні Миколи Мурашка, зокрема Сергій Костенко, Степан Яремич, Віктор Замирайло. Останній виконав майже всі написи в храмі.

Від появи ідеї створити собор до її реалізації минуло 34 роки. Перед відкриттям храму газета «КиевлянинЪ» з офіціозним пафосом зазначала: «Київський собор на честь Св. Рівноапостольного князя Володимира є не лише пам’ятником просвітителю Русі, а й художнім пам’ятником 4 царствувань».

«Об’єкт без історичної цінності»

З приходом радянської влади настає похмура епоха для пам’яток релігійного мистецтва. Після оголошення націоналізації церковних володінь багато храмів закривається. Церкви, які не припинили діяльності, мали існувати за рахунок релігійних громад, що часто було для них непосильною справою. У 1920-х роках Володимирський собор спіткало запустіння. Творча інтелігенція міста почала бити на сполох. У 1926 р. київський художник В.Краснокутський у своєму листі просить Державну академію художніх наук вжити заходів для збереження собору: «Ще один-два роки бездоглядності, ще одна дві зими без опалення — і розцінку дорогоцінного пам’ятника мистецтва доведеться проводити за кількістю цегли і будівельного матеріалу». У 1927 році Володимирський собор включено до реєстру пам’яток культури республіканського значення, але це мало допомагало справі збереження храму, бо в той час комітети охорони пам’яток культури мали мінімальний вплив на ухвалення рішень про долю споруд.

Через два роки собор передають Наркомату освіти УСРР і закривають для служби. У 1930 році тут з’являється Антирелігійний музей, проте проіснував він недовго. Після цього собор стає книгосховищем бібліотеки Академії наук.

Після перенесення столиці України до Києва у 1934 році пам’ятки релігійного мистецтва зникають із шаленою швидкістю. У 1936 році, шукаючи цеглу для побудови шкіл, промислових об’єктів і жител, секретар Київського міськкому партії Салов та голова міськради Петрушанський звернулися до політбюро ЦК КП(б)У з проханням знести Володимирський собор і Десятинну церкву: «За генеральним планом реконструкції міста Києва Володимирський собор і Десятинна намічені до знесення як об’єкти, які не мають великої історичної цінності, — тому міськком КП(б)У і міськрада прохають дозволити приступити до розібрання зазначених церковних будівель». Десятинна церква, зведена у 1828—1842 роках, того самого року була знищена.

Загроза руйнації знову нависла над собором у 1937-му, коли вибирали місце для центральної міської бібліотеки. Серед варіантів її розташування розглядався і майдан перед Володимирським собором. І цього разу храму вдалося вистояти.

Службу в соборі поновили за часів німецької окупації. Після звільнення Києва вже з 1944 року релігійне життя у храмі знову відроджується і з того часу ніколи не припиняється. Того ж таки року собор стає кафедральним, а у 1946—1952 рр. в ньому під керівництвом Луки Калениченка проходять масштабні реставраційні роботи.

За часів незалежності собор стає головним храмом Української православної церкви Київського патріархату. Крім 110-річчя від дня відкриття, Володимирський собор цього року вшановуватиме ще одну круглу дату — 1700-річчя з часу мученицької смерті Святої Варвари, мощі якої зберігаються тут з 1961 року. Їх привезли до київського Михайлівського монастиря ще 1108 року, де вони зберігалися до самої його руйнації у 1935—1937 роках. До 19 грудня, дня вшанування Св. Варвари, у соборі планують зробити нову срібну раку для її мощей.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво