«Homo skandalikus» — український підвид - Соціум - dt.ua

«Homo skandalikus» — український підвид

26 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 26 травня-2 червня

Коли він заговорив, його голос зазвучав із такою гідністю, немов мова йшла не про вбивство, а про акт великого альтруїзму...

Коли він заговорив, його голос зазвучав із такою гідністю, немов мова йшла не про вбивство, а про акт великого альтруїзму.

— З самісінького початку часів, — почав камерарій, — церква вела бій із ворогами Бога. Іноді її зброєю було слово, а іноді — меч. І ми завжди перемагали в цій боротьбі.

Клірик говорив без тіні сумніву, із повною переконаністю в правоті своїх слів.

Ден Браун, «Ангели та демони»

Є такий жартівливий психологічний тест ніби як на читання думок: «назвіть, не задумуючись, домашню птицю, частину обличчя і російського поета». Більшість справно відказує: «курка, ніс, Пушкін». Тестуючий урочисто показує їм папірець із цими самими словами.

Давайте й собі щось напишемо на папірці — подумки. Які риси національного характеру українців найтиповіші? Які з них на всі лади оспівували, коментували чи засуджували в найширшому літературному діапазоні — від Чернишевського до Остапа Вишні, від Котляревського до Забужко? Неквапливість, добродушність, незапальність. А сварливі жіночі персонажі лише покликані контрастно підкреслювати цю споконвічність.

Начебто дрібниця. А написав — і приємно перечитати. От вони, природні витоки гуманізму, демократії, місцевого самоврядування й інших різних консенсусів. При цьому телевізор краще не дивитися, а то високо піднята самооцінка мимоволі гепнеться назад, прямо на тонкі струни душі. Адже в «ящику» — скандал на скандалі. Преса теж не пасе задніх. Якщо трапляється затишшя, то журналісти намагаються хоч щось обізвати скандалом, а не вдається — самі бешкетують. Тоді суспільство радісно викриває їх у «жовтизні», втім, з не меншим захопленням читаючи скандальні статті. Отже, є на скандали суспільний попит, потреба, мода зрештою?

Є. Але українські скандали — вони особливі. У чому саме? Специфіка міжособистісного сприйняття принципово інша, ніж процес сприйняття взагалі. І пов’язана не тільки із взаємодією суб’єктів, а й з так званою каузальною атрибуцією — ми інтерпретуємо поведінку інших, вигадуючи для цього якісь причини — не обов’язково дійсні. Пояснюємо власні успіхи наслідком власних зусиль, схильностей й особистісних рис, успіхи інших — збігом обставин. Народною мовою це ще зветься «жабою». Власні неуспіхи й жалюгідне становище люди схильні пояснювати збігом обставин, а невдачі та біди інших — їхнім характером. Кепським, звісно.

Через схильність вірити в те, що світ справедливий і люди мають те, на що заслуговують, багато хто виправдовує насильство і скандали, які часто йому передують або заміщають. Таким чином помилки сприйняття, пов’язані з тим, що увага наша зосереджена переважно на інших людях і не враховує обставини, часто стають джерелом скандалів.

У класичних формах скандали виникають унаслідок прямої провокації, коли скандал породжує скандал. Внаслідок агресивної зневіри (фрустрації), коли ми не отримуємо бажаного (чи очікуваного). Спрацьовує й мавпування — спостерігання за скандалами в ЗМІ, навіть у серіалах і «мильних операх» може викликати несвідоме наслідування. В цьому сенсі політичні скандали, багаторазово ретрансльовані, воістину заразливі. Фізіологічне збудження, незалежно від причини виникнення, зазвичай триває певний час. У результаті деякий його вплив зберігається, коли людина переміщується з однієї ситуації в іншу. Наприклад, із мітингу — додому.

Які прикметні риси скандаліста чи скандалістки? Це людина, котра прагне до суперництва, яка завжди поспішає, особливо дратівлива й агресивна, яка завжди виправдовує свій стан лихими намірами інших. Така поведінка називається «ворожою агресією». Але в скандали виявляються втягнутими й інші люди, які зовсім не прагнуть до суперництва, не змагаються постійно з часом і не схильні легко шаленіти. Ці люди бувають ініціаторами так званої «інструментальної агресії» — не для того, щоб завдати шкоди жертві, а щоб досягти, наприклад, контролю над цінними ресурсами чи схвалення з боку виборців.

Психологи виявили, що деякі риси, включаючи дратівливість (схильність імпульсивно чи грубо реагувати навіть на легку провокацію), емоційну реактивність (схильність занадто емоційно реагувати на розчарування) і обдумування (схильність розмірковувати про провокації й шукати способи помсти), пов’язані з агресією. Ці характеристики в
свою чергу тісно пов’язані з приязністю та емоційною стійкістю.

Повернімося до української специфіки, зокрема до політичних скандалів, оскільки їх найяскравіше висвітлюють ЗМІ і вони цілком можуть претендувати за своїми характеристиками на роль таких «кліше». Більша частина теоретичних пояснень фігурантами цих скандалів зводиться до того, що вони діяли на благо — своїх виборців, країни, справедливості, миру тощо. Суцільні альтруїстичні причини. Виходить, що мотивації скандалів і просоціальної поведінки — одні й ті самі. Але замість допомоги виходить скандал. Як саме?

1. Скандаліст усвідомлює надзвичайність ситуації. Для себе. Але ця надзвичайність щосили нав’язується якомога більшому числу людей.

2. Якщо це вдається хоча б частково, то ситуації за підтримки втягнутої в неї громадськості присвоюється статус надзвичайної події. Люди «ведуться» — учені називають таку реакцію «плюралістичним нетямленням». Таким чином ініціатор скандалу розподіляє відповідальність за власні дії. Це є одним із пояснень того, чому сторонні спостерігачі іноді ніяк не реагують на скандал.

3. Ініціатор скандалу завжди зображує себе як відповідальну й чуйну особу, котра добре контролює себе, бажає справити гарне враження, схильну до компромісу й терпиму (нескандальній людині взагалі немає потреби зображувати себе в такій системі координат).

4. Ті, хто скандалить першим, вірять у справедливість, вважаючи, що кидатися в бій першим — правильна дія, і що людина, «здіймаючи тривогу», отримає від цього користь. У цілому вони сприймають світ як справедливий і передбачуваний, вірять, що гарні вчинки винагороджуються, а погані караються; люди отримують те, що заслуговують. При цьому вони особисто мають право визначати, хто поганий, а хто хороший.

Тобто всі затяті українські скандалісти — альтруїстичні особи, які з допомогою скандалів збільшують до максимуму позитивні результати скандалу і зменшують до мінімуму негативні. Хто стає об’єктом скандалу? Жертви, які скандалістам так чи інакше подобаються. Ревнощі, заздрість, страх і ненависть, демонстровані привселюдно, це прояв несвідомого потягу до об’єкта скандалу. Тобто ми маємо справу зі специфічною українською моделлю поведінки «скандал як допомога ближньому».

Візьмемо кілька перших-ліпших прикладів: Зінченко, котрий викриває оточення президента, Турчинов, який викриває Зварича; Тимошенко, котра викриває всіх; Бродський... ні, це вже радше витончена самокритика. Мороз із «касетним скандалом». Більш ранні персонажі — правдоборець Головатий, борець із мафією Григорій Омельченко… Вічна Вітренко…

Що спільного?

Заклопотаність, хибна інтерпретація неоднозначної ситуації, брак ясності в тому, хто має взяти на себе відповідальність, відсутність у поточній ситуації необхідних знань і здібностей, а також страх можливих наслідків. При скандалі активізуються різні способи тлумачення соціальних «знаків» і «таємних натяків», чутки заміняють пізнання і соціальне порівняння. Виділимо ще чотири можливі причини.

Люди такого кшталту розпалюють скандал, гадаючи, що це такий особливий вид допомоги, і тому що участь у скандалі приносить їм задоволення. Це гедоністична модель скандалу.

Модель полегшення негативного стану передбачає, що люди скандалять заради вихлюпування негативних емоцій. Гіпотеза емпатичного задоволення передбачає, що люди скандалять для того, щоб реально й результативно допомогти потребуючому їхньої допомоги. За цією логікою середньовічні інквізитори мучили тіла єретиків, щоб врятувати їхні душі. Згідно з моделлю генетичного детермінізму, люди люто накидаються на тих, хто схожий на них самих, через підсвідоме бажання самознищення.

Я лише трохи видозмінив моделі, призначені для опису просоціальної, позитивної громадської поведінки. Адже в одній культурі подання допомоги може бути зумовлене одним мотивом, а в іншій тим же мотивом викликається прояв агресії. Але оскільки Україна цивілізаційно лежить на стику різних культур, ці протиріччя для неї — справжнісінькі закономірності. У країні зароджується національна буржуазія, політкоректно іменована «середнім класом». І країна ця в той же час намагається ступити на шлях освіченого лібералізму. Але буржуа — егоїст, йому немає жодної справи до піднесених ідей і високих сенсів, і цей парадокс виник ще за часів Гоббса, Локка і Гегеля — його чудово описано в книзі Фукуями «Кінець історії й останньої людини». Новопостаючий середній клас в Україні критикуватимуть і ліві — за небажання повставати заради блага інших, і праві — за бездуховність. Але треба ж якось на це реагувати, імітуючи і радикалізм, і піднесені устремління. Виходить, що найзручніше це робити із допомогою скандалів. Звісно ж, із найкращими намірами. Тож якщо десь із «садка вишневого» долинає не тільки гудіння хрущів, а взаємні викриття й звинувачення — не лякайтеся. Це лише звуки прогресу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво