«Хоч, може, до світлого берега щастя не кожен із нас допливе…»

Поділитися
Як у житті зустрічаються незвичайні люди, так і на кладовищі трапляються незвичні могили. Серед од...

Як у житті зустрічаються незвичайні люди, так і на кладовищі трапляються незвичні могили. Серед одноманітного безмежжя сірих пам’ятничків та масивніших чорних гранітних плит Лелеківського кладовища, що на околиці Кіровограда, йдучи навпростець, можна натрапити на дерев’яний обеліск.

Фарба на ньому полущилася, з кругленьких керамічних портретів дивляться двоє — чоловік і жінка. Під чоловічим зображенням напис: «Зир’янов Володя Іванович» і дати народження та смерті, під жіночим — жодного напису.

З обох боків обеліска міцно прибиті дерев’яні рамочки, в які вставлено тексти віршів. Власне, найдивніше тут саме це, бо ж усім відомо, які рядки найчастіше пишуть у таких випадках. Зрозумілі печаль і розпука близьких, відчуття самотності, незахищеності в цьому світі. Усе це є і в тих рядках, але є ще в них і справжня поезія, яка нечасто трапляється не лише в надмогильних написах (вони зазвичай до болю стандартні), а й навіть у стосах численних опусів, що претендують на перемоги у всіляких конкурсах, на публікацію, на славу, на визнання. Мало того, навіть у поетичних збірках, що їх випускають у світ місцеві видавництва, вона, на жаль, не завжди буває повноправною господинею. А тут, на кладовищі, й поготів… Але ось вона тут, читаєш, і не перестаєш дивуватися:

«Ні з тобою тепер,
ні без тебе надалі,

Ну а я в суєті,
від безодні за крок,

За літами змарніли печалі,

Але кожен трибун і пророк.

Попід вікнами літ —
жебраки і канюки,

На всеможній горі —
день у день шабаші,

На душі так давно каменюка,

Що з-під неї повзуть спориші.

З ким і як боронить
за віки безборонну?

Ніби влада своя,
і круг влади свої ж,

Та що ближче
підходиш до трону,

То все далі від правди стоїш…»

А з іншого боку – у такій самій дерев’яній рамочці:

«Вижити! — довбнею падає гасло. Звідки взялося воно?

Як ватра від вітру
все краще погасло.
Лягло на самісіньке дно.

Одвіку громада
всі справи вершила,
і совість людська, і закон.

Тепер править бал свій
нечистая сила,
життя, мов жахливий сон.

Вижити! Вижити! І виживають — кожен у власній норі.

Люди — живуть,
люди світ прикрашають,
а виживають — щурі.

Не жди, що зворушить
ощирену землю
солов’їна чаруюча трель.

Зате вони першими всі покидають потопаючий корабель.

Інстинкт виживання
все зрадить,
покине без жалю і каяття.

Все краще — здобуток людини,
і самий прекрасний — життя.

Від серця бажаю —
хай кожному вдасться відчути, що він живе,

Хоч, може,
до світлого берега щастя
не кожен із нас допливе».

Під кожним віршем підпис: вдова Тамара.

Хто ж вони, Зир’янови?

Вдивляючись в обличчя жінки на фото, відчула щось знайоме, але забуте. І прізвище ніби десь зустрічала: Зир’янова, Зир’янова Тамара. Вже коли повернулася додому, майнув невиразний здогад, але одразу ж і сумнів: невже це вона, звідки в тієї каліки такі вірші? І навіть якщо вона не сама їх створила, а просто десь переписала, хіба могло бути в глухої, німої, убогої жінки таке відчуття поезії, така глибока духовна близькість з рідною людиною?

Пожовкла, вкрита пилюкою газетна підшивка десятирічної давності сумніву не залишила: це таки вона. Вперше я побачила Тамару Зир’янову на урочистих зборах, присвячених дню журналіста. У президії тоді сидів і голова обласної державної адміністрації Микола Сухомлин. Можливо, жінка сподівалася на його увагу, може, хотіла заручитися підтримкою журналістської братії, але вона просто посеред зборів зайшла до залу із величезним плакатом на грудях і почала щось голосно доводити. Біда Тамари Яківни в тому, що вона має проблеми з мовою: говорить швидко, сумбурно, на запитання не відповідає — не чує…

Нещастя трапилося з нею ще тоді, коли була дівчинкою. Тяжко захворіла на цереброспинальний менінгіт, життя лікарі врятували, а от здоров’я повернути не змогли. Дитинство Тамара провела на лікарняному ліжку. Поступово до неї повертався слух, тому вчилася у звичайній школі. Ось що пише Тамара Яківна про своє дитинство (спілкуватися через написане їй набагато легше): «Народилася я в сім’ї прокурора, мій тато був дуже співчутливим чоловіком — не переносив несправедливості. Жили ми дуже скромно. Мене, коли я перехворіла і залишилася глухою, привчали до самостійності, до роботи, до простоти, до людяності. Не можу терпіти брехні, знущань над людьми і тваринами, помираю разом з ними…»

Тривалий час Тамара працювала в УТОГ, де й зустріла свого Володю. Він теж інвалід з букетом хвороб та нещасть. Їм вдалося отримати однокімнатну квартиру, вибити авто, що безкоштовно надається інвалідам, побудувати гараж. Усе це коштувало неймовірних зусиль, бо самим їм воно було не під силу — доводилося ходити по кабінетах, переконувати, добиватися допомоги.

Але тоді, коли вже, здавалося, можна було пожити спокійно, у Володимира загострилася хвороба, і Тамара Яківна знову ринулася в бій. Саме в той час я з нею і познайомилася. Її вимоги і претензії у кризовому 1996-му, коли в країні було безліч економічних проблем, здавалися майже неймовірними: вона вимагала для свого Володі фактично виняткових умов — водія, масажиста, повноцінного калорійного харчування (для цього потрібно було переглянути їхні пенсії, які, на думку Тамари, були нараховані неправильно). Можна не розповідати, як дивилися на ту жінку, яка часом не могла й пояснити до пуття, чого вона хоче. Нам усім важко було зрозуміти, що їй начхати на всі економічні кризи, проблеми. Сенсом її життя тоді, очевидно, був порятунок Володі (так вона його скрізь називала). Через якийсь час Тамара Яківна зникла з поля публічного зору, можливо, чогось добившись чи, навпаки, переконавшись, що нічого не доб’ється і марно витрачає сили. Про неї всі забули. Володимир прожив ще кілька років: помер у червні 2001-го.

І раптом ці вірші. Хто ж знав, що вони живуть у її душі, хто ж знав, хто ж знав…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі