«Хлопці, чиї ви будете?»

«Хлопці, як знайти нову кнайпу, що десь тут відкрилася? Чи то «Схрон» зветься, чи то «УПА»...

Двоє хлопців, яких ми зустріли на львівській площі Ринок, спантеличено переглядаються: «Хоч ми і центрові, такого не знаємо». Нічого не чули про заклад, що відкрився, й охоронці порядку, які чатували біля мерії. А тим часом «Криївка» — як виявилося, саме таку назву має «підпільний» ресторанчик — розташувалася у глибокій брамі, практично навпроти входу до міськадміністрації. Коли ми, послідовно заглядаючи в усі завулки на ратушній площі, помітили за прочиненими дверима людину в камуфляжі з автоматом у руках і з радісними криками «Впустіть москалів!» кинулися до неї, чоловік, по-ленінському примружившись, усе ж піддав нас — так, для проформи — необхідному тестуванню. «Комуністи чи комсомольці?! — проводив він ідеологічний і фейс-контроль.
Та, побачивши, як ми замішалися, поспішив із індульгенцією:
«Аби покаялися». А коли й тут ми не виявили розуміння, що маємо в чомусь каятися, і взагалі махнув рукою: «Давайте за Україну!» Піднявши налиті нам добродушним вартовим наперстки з медовухою, ми поспішили з тостом-паролем — «Слава Україні!» Свій тест страж пройшов не здригнувшись. Після відгуку — «Героям слава!» двері до бліндажа для нас відчинилися.

Брусовані стіни, дим стовпом, у кожній із кімнат «Криївки» телевізори, які транслюють в онлайновому режимі новини. Під ногами — стріляні гільзи, на стінах — старі архівні фото. За сусіднім столиком тепла компанія недоладно виспівує повстанські пісні. Виконане в техніці сепії меню, мабуть, є найбільш креативною частиною запропонованої рестораном програми. Що й зрозуміло — «справжній українець» завжди пам’ятає, що війна війною, а обід за розкладом. Тому в меню що не страва — то образ. Не якась запечена ковбаса, наприклад, а «змарніла втіха партизанки», не салат із огірків і помідорів, а «пісний сніданок патріота», не борщ, а «перше причастя героя», не куряче крильце, а «пальйот Туполева». Гарніри також ідеологічно витримані. Своїм хлопцям — печена картопелька з салом («свято в лісі»), а «німецьким окупантам» — дієтична гречка («будні вермахту»). Ці й інші «наїдки» пропонують запивати «еліксиром патріота», більш відомим у широких колах як відвар шипшини, або «медовухою на трезв’яка», або напоєм «дитинство Степана» — улюбленим із дитинства какао.

Усе це буйство смаку офіціанти, одягнені в тілогрійки, розносять у військових казанках, а прибори пропонують у захалявному варіанті: ніж-виделка-ложка. З таким і в горах, і в тундрі не пропадеш.

У принципі, все, що відбувається у «Криївці», — суцільне дежавю. Такий собі «Андеграунд» Кустуріци. Стрілянина холостими з найсправжнісіньких пістолетів, вигуки-тости. Підпілля, зібравшись у якому, люди ніби не знають, що нагорі бойові дії давно перемістилися під килими в кабінетах можновладців. Але прикмети часу у вигляді суцільної комерціалізації дісталися й сюди. Наприклад, за взяте на пам’ять меню «Криївки» з мене здерли 30 гривень.

Ідуть гості, розімлівши від наїдків-напоїв і оплаченої можливості відчути себе героями-підпільниками. Це так по-нашому. От тільки справжні герої, які доживають вік під дикі крики вітренківців і молодих комуністів, до ресторану не дуже поспішають. І не тільки тому, що грошей бракує...