Хазяйка Чорної Гори - Соціум - dt.ua

Хазяйка Чорної Гори

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

Усе, закохалася. І, схоже, всерйоз і надовго... Ні, не подумайте, йдеться не про чоловіка. Моє серце заполонив невеличкий чорногорський курорт Герцег Нові...

Будва. Пляж
Будва. Пляж

Усе, закохалася. І, схоже, всерйоз і надовго...

Ні, не подумайте, йдеться не про чоловіка. Моє серце заполонив невеличкий чорногорський курорт Герцег Нові. Це — не просто неймовірно гарне місто, а й справжній середземноморський ботанічний сад. Його білі будиночки під черепицею (до речі, у Чорногорії нею вкрито, напевно, як мінімум 99% будинків) потопають в олеандрах найнеймовірніших забарвлень, величезних пальмах, вигадливої форми кактусах і агавах, дурманних магноліях. А яке тут море!.. Причому тутешні архітектура та природа створюють такий гармонійний і вишуканий ансамбль, що просто чудуєшся: як людям вдалося не тільки не спотворити природну красу, а так вдало і грамотно її підкреслити?..

Взагалі, красу можна назвати повноправною хазяйкою цієї надзвичайної країни. А привітні й гостинні чорногорці радо готові поділитися своїм головним багатством із усіма гостями. І, здається, добре знають, що потрібно зробити, аби закохати у свою батьківщину й значно менш емоційних осіб, ніж автор цих рядків.

Бока Которська бухта
Бока Которська бухта

Остання таємниця Європи

Оточена прозорим морем, облямована білим камінням і залита щедрим середземноморським сонцем, Чорногорія є, можливо, останньою таємницею Європи — однією з небагатьох оаз Старого Світу, куди ще можна втекти від скаженого темпу сучасних мегаполісів і відпочити під шерхотіння хвиль у п’янких ароматах тамтешньої флори. Хоч би з якого боку гості в’їжджали до цієї країни, всюди їх зустрічає велична неторкана природа. А від вигляду гордовитих гірських вершин, надзвичайно мальовничих каньйонів, чудових заток, незліченних піщаних пляжів та безкрайньої синяви моря інколи просто дух захоплює...

Чорногорія — найменша з колишніх республік Югославії, її площа — 13812 кв. км, населення — 620 тис. чоловік. Головне місто — Подгоріца — адміністративне й економічне серце держави. Водночас столицею чорногорці іменують свій історичний і культурний центр — місто Цетіне.

Клімат у країні панує середземноморський, середня температура повітря влітку +27—28 градусів за Цельсієм, максимальна температура моря +27 градусів. Купальний сезон тут триває 180 днів, середня кількість сонячних днів на рік — 240.

Грошова одиниця Чорногорії — євро. Приблизні ціни в ресторанах і кафе-барах: кава, капучіно — 0,5—1,2 євро, прохолодні напої — 1—2 євро, пиво — 1—3 євро, чорногорські вина — 8—12 євро, м’ясні страви (біфштекс, стек) — 5—10 євро, порція риби — 9—12 євро.

Довідкове бюро для туристів (www.mtc.cg.yu) працює цілодобово. Довідковий телефон — 9797, телефон для скарг міністерства туризму Чорногорії — 9817.

Для українських туристів, котрі проводять у Чорногорії до тридцяти днів, в’їзд до країни безвізовий.

Усі на пляж!

Морське узбережжя Чорногорії розтяглося на 293 км, 73 з яких займають пляжі. Вони численні й різноманітні — є і піщані, і галькові, і кам’янисті. Одні завдовжки в кілька кілометрів, інші — лише кілька десятків метрів. Розташовані або віддалік населених пунктів, або в самому населеному пункті, або прямо біля готелю. Місця «прописки» пляжів можуть бути найрізноманітніші: у затоках, на скелястих берегах, біля оливкових гаїв, поруч із полями чи поблизу соснових лісів. Із одних відкривається чудовий краєвид на відкрите Адріатичне море — повсюди неймовірно чисте та прозоре, інші сховалися в затишних бухточках. На одних є все, що необхідне для комфортного відпочинку, інші — цілком дикі й закриті від сторонніх очей, до них можна дістатися лише катером чи човном. Незаперечно одне: котрийсь із 117 пляжів чорногорського узбережжя обов’язково припаде вам до душі. Ну і, природно, котресь із шести головних приморських міст назавжди стане вашим. Ось ця чудова шістка: Герцег Нові, Котор, Тіват, Будва, Бар і Улцинь.

Герцег Нові — найзахідніше місто на чорногорському узбережжі, чудове місце для спокійного сімейного відпочинку, навіть у пік сезону (липень-серпень), коли всі готелі заповнені на 100%, не перевантажене людьми.

Котор по праву вважається одним із найкраще збережених середньовічних міст Середземномор’я. Тут багато палаців, храмів та музеїв, які є частиною світової спадщини й перебувають під захистом ЮНЕСКО.

Тіват — ніби глибоко захований коштовний камінь у намисті Бока Которської бухти — скандинавського фіорду в Середземномор’ї, однієї з найгарніших у світі заток, оази, де ростуть пальми, агави, мімози, олеандри, ківі та гранат, де на вершинах гір лежить сніг, а біля їхнього підніжжя в цей час квітнуть троянди. Тіват, місто з трьома островами, славиться як місце літнього відпочинку сильних світу цього, аристократів і поетів.

Найбільш розкрученим і найпопулярнішим курортом Чорногорії сьогодні є Будва. Вона відома своїми театрами, фестивалями, чудовими пляжами й готелями на будь-який смак та гаманець. Будва — місто, швидше, для любителів не тільки покупатися та засмагнути, а й добре повеселитися. Безліч дискотек, нічних клубів напевно не дадуть нудьгувати навіть найзаядлішим тусівникам.

Бар свого часу гримів як місце відпочинку царів. Нині це морські ворота Чорногорії, оливкова «столиця» країни, де випускають дуже високоякісну олію. Головна визначна пам’ятка міста — оливкове дерево, котрому 2000 років і котре плодоносить досі!

Ну а Улцинь... Утім, про нього варто розповісти детальніше.

Слідами Сервантеса

Улцинь розкинувся на самому півдні чорногорського узбережжя на кордоні з Албанією. Тому не дивуйтеся, що в ньому багато мечетей. До речі, чорногорці албанців люблять, шанують і живуть із ними дружно. «Албанці — люди дуже порядні, якщо дали слово, можете бути впевнені на сто відсотків: вони його обов’язково дотримають», — поділилася гід Національної туристичної організації Чорногорії Олена Мухадинович.

Улцинь називають найстарішим містом Середземномор’я, історія якого налічує три тисячоліття. Своїми вежами, воротами і бійницями воно повертає в сиву давнину, а його стіни виростають прямо з моря. Свого часу піратів із цих країв побоювалася навіть могутня Венеція.

Сьогодні 80% жителів старого міста — мусульмани. Вони великі патріоти давнього Улциня й роблять усе, аби підтягти його до рівня, що дозволяє претендувати на місце у списку ЮНЕСКО «Світова природна і культурна спадщина».

У старому Улцині є кілька чарівних затишних готелів, кафе й ресторанів. Доба відпочинку (плюс сніданок) в одному з найкращих тамтешніх готелів, із вікон якого відкривається чудовий краєвид на море, коштує приблизно 45 євро.

Так, мало не забула про Сервантеса. Виявляється, знаменитий письменник цілих п’ять років нудився тут у рабстві. Ну, можливо, не так уже й нудився: розповідають, «тато» Дон Кіхота був дуже презентабельним чоловіком і ще вмів і чудово співати. Тому в нього була закохана мало не вся прекрасна половина міста. Однією з тутешніх красунь не на жарт захопився і сам Сервантес. Чи варто казати, що звали її Дульсінея?..

Картина, яку вишивали 25 років

У Бока Которській бухті розташувалося й місто Пераст, яке, як і згадуваний вище Котор, перебуває під захистом ЮНЕСКО. Пераст славний тим, що тут працювала перша і найзнаменитіша в Середземномор’ї школа мореплавців, у яку посилав учнів і Петро І. Будете в місті, неодмінно відвідайте муніципальний музей. У ньому зібрана колекція найвишуканіших жіночих срібних прикрас (в основному поясів, у яких хизувалися заможні чорногорські дами кілька століть тому) і сумочок (укотре переконаєтеся: мода не змінюється, а, на жаль, лише спрощується й уніфікується). А чоловіків, напевно, не залишать байдужими гострі венеціанські шпаги та турецькі ятагани.

За якихось десять хвилин катер доправляє туристів із Пераста на унікальний рукотворний адріатичний острів, що має назву Госпа от Шкрпела (у перекладі — Богоматір із морського дна). Легенда розповідає: на морському рифі моряки знайшли ікону й вирішили побудувати там острів, аби спорудити на ньому храм. Цей храм діє й сьогодні. Історій про нього — сила-силенна. Приміром, фарби, якими згодом відомий перастський художник у ХVI столітті писав картини, що прикрасили храм, моряки купували не де-небудь, а в далекій Японії. І платили за один кілограм такої фарби ні багато ні мало — кілограм чистого золота. Крім картин, стіни храму прикрашають дві з половиною тисячі срібних карбувань — подарунки перастських моряків, котрі дякували в такий спосіб Богоматері за щасливе повернення додому. Між іншим, ця колекція поповнюється й у наші дні. Як і колекція музею, що працює при храмі. І хочете — вірте, хочете — ні, але останній сучасний презент — картина родом із України!

Є в цьому музеї й узагалі дивовижний експонат: гобелен, вишитий у минулому столітті дівчиною з Пераста, котра чекала свого коханого — моряка, що пішов у далеке плавання. Тільки уявіть: картину, на кожний квадратний сантиметр якої припадає по 700 (!) стіжків, майстриня під лупою вишивала аж 25 років! На жаль, коли роботу було закінчено, жінка осліпла, а моряк так і не повернувся...

У гостях у короля й королеви

На висоті 1660 м над рівнем моря на горі Ловчен розташована одна з головних святинь чорногорського народу — мавзолей їхнього найвидатнішого мислителя, поета, церковного й державного діяча Петра Петровича Негоша, чия збірка віршів «Гірський вінок» є своєрідною чорногорською біблією й перекладена практично всіма мовами світу.

Ще за життя Негош побудував тут маленьку капличку, де й заповідав себе поховати. Останню волю поета було виконано. Але на початку ХХ століття каплицю частково зруйнували, останки Негоша перенесли до монастиря. 1925-го на Ловчені збудували нову каплицю, але спочивав у ній Негош недовго: наприкінці 1960-х ідеологи комуністичного режиму наказали зрівняти її з землею і спорудити на горі мавзолей.

До мавзолею ведуть 462 крутих східці, піднятися складно, але це того варте. Хоч би хто що казав, але монументальна споруда як мінімум вражає. Як і скульптурне зображення Негоша з орлом — символом свободи Чорногорії (до слова, пам’ятник зроблений із суцільного каменю й важить 28 тонн). Ну а який із Ловчену відкривається краєвид, цього жодними словами не передати...

Від Ловчену недалеко до Цетіне, що його, як я вже згадувала, чорногорці вважають своєю столицею. Цетіне — невеличке містечко (для Чорногорії взагалі не характерні високі будинки, тому одинадцятиповерхівки того ж таки Бара тут жартома називають хмарочосами), дуже зелене, чимось невловимо схоже водночас і на нашу Одесу, і на західноукраїнські міста. Одна з головних визначних пам’яток Цетіне — музей останнього чорногорського короля Ніколи І, який володів цією країною 58 років поспіль — із 1860-го по 1918-й. У музеї, розміщеному в королівському палаці, природно, безліч неординарних експонатів. Серед них — золоті чорногорські гроші «перпери». На сьогодні у світі їх залишилося лише 300 штук, тому за один перпер дають близько 12 тис. євро.

Унікальний і Цетінський монастир, де зберігається одна з найшанованіших православних святинь — десниця Іоанна Хрестителя. А в музеї монастиря можна побачити першу книжку, надруковану на Балканах. Мало того — з’ясувалося, і ця знаменна подія сталася саме в Цетінському монастирі. Тут же — плащаниця, власноручно вишита російською царицею Катериною ІІ, вбрання чорногорських владик, у тому числі й Негоша...

У «Синій каплиці» цетінського Народного музею Чорногорії виставлено найвідомішу ікону Богоматері «Філармосу». Вважається, її написав євангеліст Лука. Ця ікона є однією з найбільш значних чудотворних реліквій християнського світу. Шлях, яким вона потрапила до Цетіне, у найзахоплюючіший спосіб розповідає про історію християнства. Переказувати цю історію, безумовно, немає сенсу. Значно краще це зроблять професійні гіди, та й на саму ікону, повірте, подивитися варто бодай один раз у житті...

Хоч маленька, та завзята

Дуже прикро, але факт: що стосується розвитку туристичної інфраструктури, то маленька Чорногорія як мінімум на десять років обігнала Україну. Навіть у найменшому чорногорському селищі дороги інколи кращі, ніж у Києві. Неможливо порівнювати їхній і наш рівні вишколеності обслуговуючого персоналу. А щоб десь хтось із можновладців або крутих бізнесменів надумав утяти під «дачку» -надцять гектарів прибережної чи заповідної зони, то про це навіть не може бути й мови! Так, схожі факти (природно, не в таких масштабах, як в Україні, але все-таки) раніше фіксувалися. Але сьогодні уряд Чорногорії оголосив справжню війну цій нелегітимній забудові: такі споруди просто зносять. Не зважаючи ні на чини, ні на регалії їх власників.

У цілому чорногорці до питань природної автентичності своєї держави та її екологічної чистоти (я б навіть сказала — стерильності) підходять вельми серйозно. Нині тут ніхто й ніколи не дасть дозволу побудувати об’єкт, який або порушить гармонію навколишнього середовища, або негативно вплине на екологію. Оскільки всі чудово розуміють: чистота і природна пишнота — головні козирі Чорногорії туристичної, яку в недалекому майбутньому планують перетворити на країну процвітаючого VIP-туризму.

Для цього в Чорногорії є всі передумови. У країні активно йде процес приватизації, модернізації та, природно, підвищення зірковості готелів: на сьогодні 60% їх перебувають у приватній власності. Очікується, що на кінець 2005-го ця цифра зросте до 85%. Останніми роками в реконструкцію приватизованих готелів вкладено близько 150 млн. євро. Головні інвестори чорногорського турбізнесу — словаки, англійці та, звісно ж, росіяни. Останні дуже цікавляться Чорногорією, активно скуповують тут нерухомість і, поряд із німцями, є сьогодні одним із наймасовіших контингентів туристів.

Своєрідне підтвердження сказаного вище — потішний випадок, який стався з нами (київськими журналістами, котрі протягом тижня ознайомлювалися з туристичними можливостями Чорногорії) біля півострова Св.Стефана — давнього рибальського поселення, перетвореного на фешенебельне місто-готель, у якому день проживання коштує як мінімум 125 євро. Отож, коли я в компанії оператора «5 каналу» Мишка Путяти поверталася з прогулянки півостровом, нам назустріч у супроводі сек’юриті та іже з ними йшов (хто б ви думали?) мер Москви Юрій Лужков. Оскільки Мишко був одягнений у яскраво-червону футболку з написом «СРСР», Юрій Михайлович не втримався, щоб не відреагувати: «Ось бачите! Йдуть нормальні люди з Радянського Союзу!..» Нашу репліку «Та не з Союзу ми — з України!!!» московський градоначальник, певне, не розчув...

Навіть сьогодні відпочинок у Чорногорії не зарахуєш до категорії дуже дешевих. Так, у високий сезон (повторюю, в Чорногорії це — липень-серпень) тижневий тур із проживанням у тризірковому готелі плюс дворазове харчування коштуватиме десь від 800 євро. Сім днів, проведених в апартаментах (без харчування), — приблизно від 400 євро. Крім того, врахуйте: ті ж таки турецькі й чорногорські «три зірки» поки що досить-таки істотно різняться не на користь останніх. Скажімо, чорногорські ранкові «шведські столи» бідніші, багато теперішніх готелів ще зберігають дизайн і «начинку» 60—70 рр. минулого століття — часів, коли вони були побудовані. Але в Чорногорії, порівняно з тією ж таки Туреччиною, ціни в кафе-ресторанах-нічних клубах утричі-вчетверо нижчі. До того ж ця маленька балканська країна навіть у пік сезону все-таки менше переповнена туристами.

Прощавай, фігуро...

Навіть у великій статті бодай поверхово змалювати — та що там змалювати, згадати — всі чорногорські туристичні перлини просто неможливо. Та й як передати, приміром, велич первозданної природи, доторкнутися серцем до якої може кожен, хто вирішить побувати в одному з чотирьох чорногорських національних заповідників? Грандіозність другого за величиною у світі каньйону (1300 м) на річці Тара? Порцію адреналіну й задоволення, отримувані від рафтингу на тій-таки Тарі? Неймовірні відчуття, що виникають в одному з найсвятіших місць на Балканах — високогірному монастирі Острог?.. Але бодай кількома словами не згадати про один із, напевно, найвисоколіквідніших чорногорських турпродуктів не можу. Ідеться про неперевершену традиційну чорногорську їжу.

У ресторанах цієї країни можна знайти всі основні страви європейської кухні, проте неодмінно слід скуштувати бодай таке: на обід — баранину чи ягнятину, приготовлені під спеціальним металевим ковпаком із гарячим вугіллям (тобто м’ясо під сачем), каймак — щось середнє між сметаною й сиром, прозору рибну юшку й відварну рибу (лешо), печеного коропа й печену уклейку. Запити всю цю смакоту можна знатним чорногорським вином «Вранац» або «Крстач», а на десерт з’їсти пиріг із молодим сиром. Після обіду непогано розслабитися, попиваючи пиво «Нікшичко», а вже ввечері саме час підбадьоритися місцевою виноградною горілкою ракією, закушуючи її копченим м’ясом, що зветься «пршут», козячим сиром і помідорами. Хочете рибки й на вечерю — тоді скуштуйте барабульку на сковорідці чи гофа, підсмаженого на вугіллі.

Як при такому кулінарному багатстві чорногорці примудряються зберігати стрункість — загадка. Що ж стосується тутешніх юнаків та дівчат, то з них узагалі картини можна писати. Чорногорські дівчата — одна в одну, високі, тендітні, з доглянутим довгим і неодмінно розпущеним волоссям, із вишуканими тонкими рисами обличчя, у цілому дуже пещені й неодмінно в модному вбранні, що дуже вигідно підкреслює красу постави. Не відстають від них і місцеві молодики: страшенно симпатичні й чарівні, чорняві, кароокі, стрункі й також дуже старанно стежать за модою. Але, як розповіли нам «по секрету» знайомі чорногорки, їхні чоловіки, хоч і дуже ефектні зовні, при цьому (як би це делікатніше висловитися?) не вельми працелюбні. Причому чим хлопець гарніший, тим, відповідно, і більший лінько... Підозрюю, тут не обійшлося без суб’єктивізму. І, схоже, це питання потребує ретельнішого і предметнішого вивчення...

За організацію прес-туру автор дякує міністерству туризму, Національній туристичній організації Чорногорії та Національній туристичній організації України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №46, 30 листопада-6 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво