Хамелеони політичних джунглів. Боротьба за свободу має страшну притягальну силу для перекинчиків - Соціум - dt.ua

Хамелеони політичних джунглів. Боротьба за свободу має страшну притягальну силу для перекинчиків

1 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 1 вересня-8 вересня

Бурхливі події липня-серпня цього року залишили глибокий слід в умах і серцях українців. Закиди на адресу вітчизняних політиків, які оперативно змінюють свої переконання, програми й партнерів, чутно досі...

Жозеф Фуше
Жозеф Фуше

Бурхливі події липня-серпня цього року залишили глибокий слід в умах і серцях українців. Закиди на адресу вітчизняних політиків, які оперативно змінюють свої переконання, програми й партнерів, чутно досі. Певною розрадою для нас може слугувати той факт, що з безпринципними діячами «пощастило» не лише сучасній Україні. А тому незайвим буде здійснити короткий екскурс в історію і пошукати там яскраві приклади політметаморфоз.

Наш огляд логічно почати з древньої Еллади, котра подарувала світу демократичні цінності. У V ст. до р. х. до н.е. тут з’явився на світ амбітний політик і воєначальник Алківіад. Під час тривалої Пелопоннеської війни між Афінами і Спартою (431—404 рр. до р. х.) він проявив себе як один із найталановитіших афінських стратегів. На жаль, 415 р. до р. х. Алківіад виявився замішаним у справі про святотатство. Побоюючись переслідування, полководець утік до спартанців і дав їм ряд цінних порад щодо боротьби з рідними Афінами. Пізніше, посварившися зі спартанцями, Алківіад переїхав до персів. Вітчизну він теж не забував. 411 р. до р. х. блукач таємно розпочав переговори з олігархічним урядом в Афінах, обіцяючи йому допомогу Персії. Та варто було афінському флоту повстати проти олігархії, як Алківіад одразу підтримав бунтарів, і вони обрали його стратегом. Після відновлення демократичного ладу в Афінах 407 року він тріумфально повернувся на батьківщину й отримав командування армією і флотом. Однак незабаром Алківіада запідозрили в прагненні до тиранії, і він знову подався до персів, які цього разу вирішили ліквідувати спритного афінянина — від гріха чимдалі.

Промайнули століття. На зміну Античності прийшло Середньовіччя. Тепер політики-хамелеони демонстрували свої таланти на терені династичної боротьби. У цьому домігся успіхів граф Річард Уорик, заслужений учасник Війни Червоної та Білої троянд (1455—1485), прозваний Кінґмейкером. Спочатку цей достойник виступав на боці династії Йорків, але 1460 року вирішив, що вигідніше підтримати душевно хворого монарха Генріха VI Ланкастера. Щоправда, вже 1461-го смаки Уорика знову змінилися, і він став одним із натхненників перевороту, що приніс корону Едуарду IV Йорку. Пізніше Уорик удруге перекинувся до Ланкастерів і 1470 року допоміг відновити на престолі Генріха VI. А через рік Кінґмейкер загинув у битві з армією поваленого короля Едуарда Йорка...

Епоха Ренесансу відзначена прагненням підвести під круті політвіражі теоретичну базу. Італієць Ніколо Макіавеллі, автор гучного трактату «Державець», витратив чимало чорнила, бажаючи довести, що зрада і зміна партнерів — цілком гідна й похвальна практика. Ну а любителі влучних афоризмів отримали класичну формулу доцільності в політиці: «Париж вартий меси». Саме так 25 липня 1593 року висловився лідер французьких протестантів Генріх Наваррський, який прийняв католицтво, аби посісти королівський трон.

Перенесемося в Новий час. Воістину зоряним часом для хамелеонів-пронир виявилася Велика Французька революція 1789 року. Хто тільки не пробував осідлати бурхливу хвилю народного протесту!

Приміром, одним із найяскравіших революційних демагогів став... кузен Людовіка XVI Філіп Орлеанський. Швидко зорієнтувавшись, його світлість переповнився палкими симпатіями до простолюду, налагодив контакти з Якобінським клубом, а потім демонстративно відмовився від герцогського титулу і взяв собі звучне прізвище Егаліте, тобто рівність. Народу, певне, сподобалося — перефарбованого аристократа обрали до Конвенту. 1792 року депутат Егаліте без вагань проголосував за негайну страту свого родича — екс-короля Луї, — шокувавши навіть дуже радикальних колег. На жаль, наступного року налагоджена репресивна машина обрушилася на самих революціонерів, і Філіп Егаліте втратив голову.

Вдаліше адаптувався до перипетій революції скромний монастирський учитель Жозеф Фуше. Приєднавшись до партії Робесп’єра, він 1793 року став комісаром Конвенту в кількох департаментах Франції і прославився крайньою жорстокістю під час боротьби із суперниками якобінської диктатури. Але вже 1794-го Фуше виявився серед змовників-термідоріанців, які з помпою відправили «кровожерливого тирана» Робесп’єра на гільйотину. Режим Директорії приніс кар’єристу різні дипломатичні посади, а потім і пост міністра поліції. Фуше 1799 року «віддячив» Директорії участю в новому путчі, що привів до влади Бонапарта. У роки Імперії поліцейський шеф досяг надзвичайної могутності й заробив титул герцога Отрантського, але паралельно підтримував таємні контакти з ворогами Наполеона. Це дозволило Фуше після реставрації Бурбонів 1814 р. продовжувати обіймати важливі державні посади. (Утім, у період 100 днів він знову виявився серед соратників Бонапарта — не залишатися ж було ці три місяці без роботи.) Кар’єра Фуше перервалася лише 1816-го: крайні роялісти згадали, що свого часу він голосував за страту Людовіка XVI. Утім, кара, яка спіткала царевбивцю, була не дуже суворою — Фуше змінив французьке підданство на австрійське і сів за мемуари. Життєвий шлях, гідний справжнього профі!

Майже 130 років відокремлюють Французьку революцію від аналогічних подій у Російській імперії, але 1917 рік настільки ж виразно продемонстрував: боротьба за свободу має страшну притягальну силу для перекинчиків. Іноді доходило до анекдотів. Наприклад, калузький поліцмейстер у лютому 1917-го відправив на ім’я голови Державної думи Родзянка таку телеграму: «Тридцять років перебуваючи таємним революціонером, маю честь поздоровити вашу екселенцію світлим святом народної перемоги».

Деякі особливо спритні діячі зуміли утриматися на плаву і після Жовтневого перевороту. Серед цих щасливчиків виявився московський юрист Андрій Вишинський, активний член партії меншовиків. У липні 1917 р., будучи головою 1-ї Якиманської районної управи, Вишинський підписав і розповсюдив на ввіреній території наказ про арешт німецького шпигуна Ульянова-Леніна. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала доконаним фактом, Андрій Януарійович усвідомив свої меншовицькі помилки і вступив до РКП(б). Кар’єра перебіжчика явно вдалася: згодом генеральний прокурор Вишинський прославився як неперевершений викривач німецьких наймитів із числа колишніх соратників Ілліча.

Якщо в СРСР політичні перекинчики прагнули поповнити лави комуністів, то на Заході спостерігалася й зворотна тенденція. У 1920-ті роки будь-якому прогресивному французу був відомий стійкий ленінець Жак Доріо — член політбюро французької компартії, глава Федерації молодих комуністів, мер «червоного» передмістя Парижа Сен-Дені. Однак на початку 1930-х, полаявшись із партійним босом Морісом Торезом, честолюбний Доріо засновує власний політпроект — Французьку народну партію, що приваблювала виборців ультранаціоналістськими і юдофобськими гаслами. Після окупації Франції 1940 року ФНП стала головною опорою гітлерівців, а колишній товариш Доріо зайнявся формуванням «Антибільшовицького легіону», відправленого на допомогу вермахту на Східний фронт.

Узагалі, історія Другої світової винятково багата на несподівані повороти. Чого вартий лише один радянсько-німецький пакт 1939 року, що породив воістину сюрреалістичні картини! Лише уявіть собі: московський аеродром із нагоди прильоту Ріббентропа прикрашено прапорами зі свастикою (їх позичили на кіностудії «Мосфільм», що активно випускав антифашистські картини), а оркестр РСЧА виконує нацистський гімн «Хорст Вессель», який містив і такі слова: «Наші товариші, розстріляні червоними, незримо крокують у наших лавах». У бідолашних сучасників від настільки стрімкої зміни політичних декорацій голова йшла обертом. А проте через два роки на ідейних громадян очікувало нове потрясіння! Улітку 1941-го весь Лондон переказував кумедну історію про одного англійського комуніста. Під час ранкових партзборів 22 червня той відлучився в туалет, а повернувшись, не одразу розібрався, чому партійна позиція щодо Німеччини змінилася на 180 градусів...

Якщо ж мовиться про держави-перекинчики, то тут пальма першості належить королівській Румунії. Із 1940 р. ця країна була вірною спільницею рейху, але варто було Червоній Армії улітку 1944-го впритул підійти до кордонів королівства, як румунську еліту охопили... антифашистські настрої. 23 серпня молодий король Міхай I арештував диктатора маршала Антонеску і міністрів-силовиків, а вже 24 серпня Румунія оголосила війну Німеччині. На «боєздатності» румунської армії ці метаморфози позначилися слабо, проте кожен військовослужбовець-румун став володарем одразу двох стандартних медалей: «Хрестовий похід проти комунізму» і «За визволення від фашистського ярма».

Не залишився без нагороди і сам Міхай — монарху, який «кинув» німців, вручили престижний радянський орден «Перемога». Із досить натягнутим формулюванням: «За мужній акт рішучого повороту політики Румунії у бік розриву з гітлерівською Німеччиною і союзу з Об’єднаними Націями в момент, коли ще виразно не визначилася поразка Німеччини». Щоправда, надалі королю-орденоносцю довелося сутужно. Спроби Міхая співіснувати з комуністичним урядом 1947 року завершилися вимушеним зреченням престолу й еміграцією. Подейкують, що, опинившись на Заході, король-вигнанець продав раритетну «Перемогу» родині Рокфеллерів. Що ж, до існування в звіриному капіталістичному суспільстві теж треба було якось пристосовуватися.

До речі, про успішне входження в капіталізм. Півтора десятиліття тому територія колишнього СРСР стала ареною наймасовішого політичного перефарбування за всю історію людства. Благо, люстрація не затьмарила казкові перетворення колишніх активістів КПРС на переконаних демократів, ринковиків і націонал-патріотів... У той час зійшла зірка багатьох діячів, які досі продовжують радувати українців кумедними трансформаціями. Як міг переконатися читач, наші вітчизняні хамелеони мають давній політичний родовід, який сягає коренями античності. Вони по праву можуть пишатися цією обставиною — утім, не забуваючи про сумну долю деяких «предків». Нам же залишається сподіватися, що найближчі роки запам’ятаються не лише пригодами доморослих алківіадів, уориків, фуше та вишинських.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво