Гуси і термометр, або Як Перший і Третій Рим від галлів рятувалися - Соціум - dt.ua

Гуси і термометр, або Як Перший і Третій Рим від галлів рятувалися

23 березня, 2007, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-30 березня

Під час сімейної прогулянки старим містом поблизу Успенського собору мені згадалася потішна історія з власної пролетарської юності...

Під час сімейної прогулянки старим містом поблизу Успенського собору мені згадалася потішна історія з власної пролетарської юності.

Як старанний член лекторської групи заводського комітету комсомолу, я підготував лекцію про історію рідного міста. Дореволюційну. Останнє викликало нарікання контрольних партійних органів. Зокрема з опису Успенського собору старший товариш настійливо порадив вилучити вичитану у Багалія згадку про напис «Воздвигнута колокольня сия в благодарность Богу Спасителю за избавление Державы и Церкви Российской от нашествия галлов и с ними двадесяти язык в 1812 году» (напис було зроблено на мідній пам’ятній дошці, встановленій у притворі храму під час завершення богоугодного будівництва у 1844 році; у богоборчі радянські часи храм втратив не лише пам’ятну дошку, а й бані, втім — відновлені 1986 р. для облаштування в православному соборі залу органної музики).

...Цілком очевидно, що 1812 року не що інше, як люта російська зима стала причиною вигнання «страшного, злонамеренного и лютого врага, подкрепляемого силами почти всей преодоленной им Европы». Характеристику взято з Височайшого указу імператора Олександра І Святійшому Синоду «Об установлении празднества декабря 25, в воспоминание избавления Церкви и Державы Российские от нашествия галлов и с ними двадесяти язык».

Образ замотаних у ганчірки галльських і тевтонських вояків, які бредуть безмежними засніженими великоросійськими рівнинами, що вигідно відтіняється благосними образами російських воїнів, розшарілих на рідному морозі, у розстібнутих баранячих кожушках, неодмінно супроводжує картини великих перемог держави Російської. «Тільки термометр, але не багнет виявився причиною поразки Великої армії» (у цьому формулюванні бравого бригадира Жерара поняття «Велика армія» передбачає розширене інтернаціональне тлумачення). Окремий температурно-кліматичний випадок загального закону «що росіянину добре, те німцю — смерть» доводить свою аподиктичну достовірність ще з часів напівміфічного Льодового (sic!) побоїща. За милістю Божою, рятівна стіна зі снігу та криги надійно оберігає Росію від західних впливів і вторгнень. Наші предки, опинившись у Московії в рекрутчині, про стіну цю навіть пісню склали, милуючись із вікон казарми чудовою природою: «Що в Росії за зима, /Завіяла, замела, /Не проїхать, не пройти, /Ні коника провести».

У першоримській історії спасіння від галлів божественне заступництво проявилося в чудесному вирятуванні гусей, присвячених Юноні, від поїдання голодними захисниками Капітолію. А голод лютував страшний. «Хоч які були виснажені виконанням служби і вартою воїни на Капітолії, вони долали всі людські страждання — тільки голоду природа не попустила перемогти», — пише Тіт Лівій. Але й спеціально відзначає: «Навіть у таких обставинах не було забуто відмінність між божественним і земним». Священні птахи не були відправлені на рожен, а розділили всі труднощі і злигодні військової служби. «Ця обставина і виявилася рятівною, — підсумовує історик. — Від їхнього ґелґотання та биття крил прокинувся Марк Манлій, знаменитий воїн». Хоробрий консуляр (колишній консул) ударом щита збиває вниз галла, який уже стояв на вершині, а підоспілі захисники римської твердині скинули у прірву весь ворожий загін. Рим було врятовано. Божим велінням через гусей.

А ще зовсім недавно здавалося, що в небесній канцелярії хтось щось добряче наплутав. Народ, якому долею судилося владарювати над світом («Тут будеть град над городами, /Поставлено так між богами…» — І.Котляревський), ганебно втік із бойовища при Аллії. «...Ні вожді, ні воїни не скидалися на римлян, — свідчить Тіт Лівій. — В усіх душах панував лише страх і думка про втечу; затьмарення умів було таке, що, попри перешкоду у вигляді Тибру, переважна більшість кинулася у Вейї, чуже місто, замість того, щоб бігти прямим шляхом у Рим, до дружин і дітей. (...) Римляни втікали, не лише не намагаючись помірятися силами з противником, не лише не давши йому битви й не отримавши жодної подряпини, а й не відповівши на його клич. Ніхто не загинув у бою, всі вбиті були поцілені в спину, коли почалася тіснява, а товкотнеча ускладнювала втечу. Страшна різанина відбулася на березі Тибру...». Пам’ять про розгром при Аллії навічно закарбувалася в римській свідомості і навіть у законі: п’ятнадцятий день до секстильських календ був законодавчо проголошений «аллійським днем», коли накладалася заборона на всі громадські та приватні заходи. А вороги римського народу зумисне вибирали для баталій околиці річки Аллії — щоб уже цим посіяти паніку.

До честі третьоримських наступників імперської слави, у «бородінський день» до галлів було повернуто не спину, а груди. У битві біля Москви-ріки непереможний досі вождь галлів дізнався, що таке міць римського духу. «Недаром помнит вся Россия про день Бородина!»

Впевнені у своїй перевазі варвари, махнувши рукою на військову хитрість і військове мистецтво (побоюючись, що у разі флангового маневрування противник знову відступить), кинулися в грубу лобову атаку по всьо-му п’ятикілометровому фронту. Більш як третина царських ратників полягла на Бородінському полі (45 тисяч зі 120), але ворогу забракнуло сил прорвати російську оборону. Наполеон відмовився вводити в бій імператорську гвардію, чим, на загальну думку, змарнував шанс на беззастережну перемогу. Добірні галльські воїни, які, на відміну від своїх антич-них предків, прикрасили голови не півнячими перами, а ведмежими шкурами, самим своїм виглядом залякали б російського ведмедя і тим визначили б результат битви. Виснаживши сили сторін, сутичка закінчилася млявою артилерійською перестрілкою...

На відміну від Наполеона, у Кутузова не було резервів. Відповідаючи на гарячі заклики молоді, натхненної результатом Бородінської битви, дати ще один бій Буонапарте і тим захистити Третій Рим, старий воїн цілком міг би відповісти класично: «Ще одна така перемога — і я залишуся без війська».

«Пока армия вашего императорского величества цела и движима известною храбростию и нашим усердием, дотоле еще возвратная потеря Москвы не есть потеря отечества», — так про причини здачі Москви Кутузов рапортував імператору Олександру І. До речі, ця логіка цілком підтверджується римською історією: після падіння «першопрестольного» Рима імперія так-сяк проіснувала ще тисячу років.

Зовсім інакше втрату батьківщини розуміли в Римській республіці. Про рятівний відступ (наприклад, біля Вейї) ніхто не думав. «Хоч пожежі та руйнування на їхніх очах зрівняли місто з землею, хоч [Капітолійський] пагорб, який вони займали, був бідний і малий, — вони все одно готувалися хоробро захищати цей останній клаптик свободи» (Тіт Лівій). Навіть ті патриції, котрі через старечу неміч не могли зброєю допомогти своїй батьківщині, віддали перевагу не ганебній евакуації, а смерті на форумі (порівн.: «все сокровища, арсенал и все почти имущества, как казенные, так и частные, вывезены и ни один дворянин в [Москве] не остался» — рапорт Кутузова).

* * *

«...Я розповім вам про Росію. Тепер це видається мені страшним сном. Кров і крига. Крига і кров. Озвірілі обличчя і закрижанілі бакенбарди. Сині руки, протягнені у благанні допомоги» (А.Конан Дойль, «Пригоди бригадира Жерара»). Дивно тільки, що росіяни програли ХОЛОДНУ війну.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво