Грудень. Шредер

Повідомлення, що колишній федеральний канцлер Німеччини очолить комітет акціонерів компанії, яка будуватиме Північно-Європейський газопровід, просто втішило мене. Давно вже політична новина не приносила мені такої естетичної насолоди. Відразу згадав атестацію, яку один мій колега-телеведучий дав іншому колезі-телеведучому, щойно він переїхав працювати з рідної Москви до малозрозумілого Києва. «Не моргнувши оком», — майже без тіні посмішки зауважив він, коли мова йшла про моральні якості майбутньої зірки. А як точно сказано! Три слова — і вся людина. Німецькою мовою також є подібний вираз і його міг би процитувати Герхарду Шредеру Володимир Путін, коли мова піде про перспективи амбітного проекту. «Ohne mit der Wimper zu zucken», пане Герхарде. Але, очевидно, не процитує. Достатньо все ж таки простого людського розуміння. І точного усвідомлення, з ким варто мати справу. Також згадав розповідь одного польського політика, який намагався довести панові федеральному канцлеру, наскільки важлива Україна для Європи, що не варто про неї забувати, від неї відхрещуватись. А пан канцлер тільки прослухав незворушно й запитав: «Україна? Де це?». І насправді — де? Ось Росію на мапі видно, і газогін можна накреслити. А Україна — ані газу, ані економіки. Один Майдан і гроші за транзит.

Як справа все ж таки зроблена! І тут я зовсім не про доцільність чи недоцільність самого будівництва: проаналізувати її — завдання економістів. А про те, що про можливу особисту зацікавленість у проекті, який мав би слугувати насамперед державним інтересам, повідомляють без сумнівів, урочисто, радісно, під час спеціальної церемонії. Не потрібно жодних розслідувань, викрадень документів, інших журналістських поглядів. Ось він, Герхард Шредер, весь перед нами в блискотінні свого життєвого успіху…

Усе ж таки прогнило щось у західному королівстві, коли речі, які ще десятиліття тому вважалися неприпустимими і приховувалися навіть тоді, коли на суперечливий вчинок погоджувалися, сьогодні оприлюднюються на весь світ. Коли італійські журналісти віднайшли мотиви особистої зацікавленості в домовленостях із Москвою у прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі, ніхто й не здивувався, що «приятель Сільвіо» був пійманий на гарячому. Врешті-решт, Берлусконі — професіональний бізнесмен, та й цінності італійської політики дещо відрізняються від німецьких. Але Шредер, Шредер — сама солідність! Принаймні він бажав, щоб його так сприймали. І бажає. Тільки тепер на чолі комітету акціонерів.

Це й є справжня конвергенція — тільки не та, про яку мріяв Андрій Сахаров, а та, яку вдалося зрозуміти Володимиру Путіну і всій російський політичній і підприємницькій еліті. Не варто підлаштовуватися під дурний Захід, можна показати йому такі можливості, що аж дихання перехоплює! Це як особливі різновиди шахрайства, які з’явилися на Заході тільки разом із емігрантами зі Східної Європи. І дивувалися наші колишні співвітчизники, що дурні туземці до таких простих речей своїм розумом не дійшли. А може, це не тому, що були дурнями? А тому, що були з чеснотами?

Світ так швидко змінюється, що коли ми нарешті потрапимо до Європи, в яку так багатьом хочеться, ця Європа буде за принципами політичного існування неймовірно нагадувати СНД, якого так багатьом не хочеться. І як легко нам буде в такій Європі існувати — і тим, кому хочеться, і тим, кому не хочеться!