ГРОМАДОЮ ЛЕГШЕ Й ТУРИСТА ПРИВАБИТИ! - Соціум - dt.ua

ГРОМАДОЮ ЛЕГШЕ Й ТУРИСТА ПРИВАБИТИ!

25 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 25 жовтня-1 листопада

Польські дороги лише віддалено нагадують наші. Хоча, проїхавши маршрутом Варшава—Краків—Велічка—Закопане—Новий Сонч—Криниця, ми не помітили автобанів — під колеса лягали звичайні двосмугові траси...

На плоту по звивистому Дунайцю
Візитні картки «Громади»
Православна церква рівноапостольного князя Володимира у Криниці
Так раніше відкачували воду у соляній шахті Велички (фрагмент експозиції)
Тадеуш Кєржек
Українське кафе у Кракові
Замок у Неджиці
Королівський замок на Вавелі (Краків)
На плоту по звивистому Дунайцю

Польські дороги лише віддалено нагадують наші. Хоча, проїхавши маршрутом Варшава—Краків—Велічка—Закопане—Новий Сонч—Криниця, ми не помітили автобанів — під колеса лягали звичайні двосмугові траси. Правда, вони не надміру завантажені, водії дотримуються правил, гірські дороги промарковано так, що в темряві не прогавиш ні спуску, ні крутого повороту. А найголовніше — уздовж звивистої дорожньої стрічки величезна кількість маленьких готельчиків, мотельчиків і просто будинків, де заклично біліють таблички «до вінайму» і де в будь-який час можна зупинитися на нічліг. Цікава деталь: господар, котрий здає у своєму будинку до п’яти кімнат (не в курортній зоні), не сплачує податок як приватний підприємець. Отакі цеглинки лягли в основу вражень про туристичну інфраструктуру Польщі.

Власне, воно й не дивно для країни, яку, приміром, 1997 року відвідало 19 млн. 520 тис. іноземних туристів, інвестувавши в її економіку 8,7 млрд. доларів. У рейтингу Міжнародної туристичної організації Польщу тоді вивели на восьму позицію, а за доходами від туризму — на дванадцяту.

Королівський замок на Вавелі (Краків)

Ваш вихід, король!

...Обличчя хлопців були зосереджені. Ще п’ять хвилин тому у дворі вони жартували та штовхалися, тобто поводилися як звичайнісінькі хлопчаки їхнього віку. Але тепер парами чинно заходять у Кафедральний собор на Вавелі, де поховано королів Польщі. І — разюча зміна — благоговійно замовкають. Вчителька з майже тридцятирічним стажем, нині екскурсовод і наш гід Крістіна Чекай пояснила: у четвертому класі гімназії бажано, щоб кожен учень побував у Кракові — відвідав Кафедральний собор, університет (тут навчався Коперник) та костел Діви Марії (тут найбільший вівтар). Це мандрівка до витоків. Утім, поїздка з Варшави в Краків без ночівлі коштує 200 злотих (50 доларів). Приміром, учитель зі стажем, як у Крістіни, одержує 1400 злотих (350 доларів).

Не кожна сім’я може викласти 200 злотих на поїздку дитини. Та, попри це, і в Кракові на Вавелі, де королівський замок та Кафедра, і у Велічці, знаменитому соляному руднику, де нині відомий підземний музей, різновікові групи школярів зустрічалися досить часто. Поляки хочуть знати й шанують свою історію.

Замок у Неджиці

…У Посольському залі королівського замку ми побачили на стелі кілька десятків голів. Отямившися від миттєвого шоку, слухаємо екскурсовода: у цьому залі проводилися засідання сейму, король приймав прохачів, вершив суд. А згори на нього дивилися представники всіх верств польського суспільства. Звідси інша назва залу — «Під головами». В однієї з голів — жіночої — рот закритий пов’язкою. За легендою, одного разу королівський вердикт було винесено неправильно, але всі мовчали й тільки жінка не витримала й вигукнула: «Король, суди справедливо!» Той прислухався до поради, та — як це часто буває! — відтоді рота жінці закрили пов’язкою.

Коли у XVIII столітті в замку господарювали австрійці, ренесансні дерев’яні голови правили їм за мішені для вправлянь у стрільбі. Дивом уціліли лише 32 скульптури, які збереглися до наших днів. Всього ж їх було 194.

…Нам не зовсім пощастило. Ми не побачили в палаці театралізованого дійства — виходу короля та його почту, яке зазвичай відбувається у вихідні. Але в одному з залів грав ансамбль старовинної музики. І хоча юними були обличчя музикантів та співачки, здалося, ми перенеслися на кілька століть назад. Утім, зробили це із задоволенням.

Українське кафе у Кракові

Підгрунтям економіки є імідж

Поїздка в Польщу групи українських журналістів була не випадковою. Організована під егідою торгово-економічного відділу Посольства Республіки Польща в Україні, вона мала продемонструвати привабливі сторони польського туристичного продукту. Як свідчить досвід деяких європейських країн, саме відгуки в пресі ставали відправною точкою розвитку в них туризму.

Тадеуш Кєржек

Над позитивним образом Польщі туристичної з червня 1999 року працює Польська туристична організація. Крім того, вона має сприяти співробітництву органів урядової адміністрації, місцевого самоврядування й організацій підприємців та об’єднань, що працюють у сфері туризму, забезпечувати розвиток системи інформації, модернізувати туристичну інфраструктуру, підвищувати якість туристичних послуг. Її діяльність курирує особисто міністр економіки.

Останніми роками з різних причин туристичний бум у світі пішов на спад. Торік Польщу відвідали вже 15 млн. туристів, які привезли в країну 4,9 млрд. доларів. Але серед них українців було понад 3 млн. чоловік (білорусів — понад два, росіян — близько мільйона). І це пояснює інтерес до потенційного українського туриста.

У Варшаві ми потрапили на десятий Міжнародний туристичний ярмарок ТТ WarsawTour&Travel у Палаці культури та науки. Від безлічі яскравих буклетів та пропозицій паморочилося у голові. Тут ми й земляків знайшли — об’єднаний стенд готелю «Дніпро», кемпінгу «Пролісок», «Львів-супутника» й «Інтурс-Києва».

Кожного, хто зазирнув на ярмарок, зустрічав рекламний щит із запрошенням у... Кабул. Але куди активніше закликали в Європу — відвідати Італію, Австрію, Кіпр тощо, а також — не менш активно — пізнати свій край. Одна з найяскравіших експозицій Польської туристичної організації змусила нас довше затриматися в любовно, під давнину оформленому павільйоні.

До речі, один із семінарів, проведених у рамках виставки, називався «Розвиток туризму в країні — шанс для розвитку регіонів». Дуже симптоматично.

Криниця — 
 місце, де можна не лише відпочити, а й підлікуватися

Дарувальникам воздасться

На відміну від Кракова, Варшава під час війни була зруйнована. Історичний центр міста, який тепер із гордістю показують приїжджим, ділянка за ділянкою відбудовували вже в повоєнний час. Але як!

…Ми ходили вуличками Старого міста, і ніхто не міг нас переконати, що будинки на них простояли не багато століть, а лише кілька десятків років, адже такі сліди може залишити тільки Час! Та в тому й фокус, що вони — рукотворні. У скарбницю реконструкції столиці свої внески робили прості громадяни. До речі, королівський палац у Варшаві реконструюється досі. Нині спонсор реконструкції — компанія «Крафт Якобс». І будівництво йде не «під давнину», а саме «як у давнину».

...У світлі ліхтарів Старого міста Сирена — символ Варшави, яку омиває вода з підземного фонтана, вабила загадковістю. Молоді люди, яких ми помітили ще поблизу Королівського палацу (до речі, у Старому місті в цей пізній час буває дуже багато молоді), вирішили сфотографуватися біля Сирени. Попри близьку до нуля температуру, хлопці й дівчата роззулися й зайшли по кісточки у воду...

…На Уяздовських алеях, прямо на парковій огорожі, розгорнута виставка унікальних фотографій Яна-Артуса Бертрана «Земля з неба». Рожева хмара — зграя фламінго на озері, квіткова феєрія — килими в полі, смарагдові переливи різних відтінків зелені — океан із височіні... Відчуття фотографій немає. Є відчуття картин, написаних найвидатнішим із митців — Природою, що їх підгледів один зі смертних — фотохудожник — із вертольота з висоти від 30 до 3000 метрів. Згори земля сприймається набагато привабливішою і тому — беззахиснішою. Проект, певна річ, дорогий, проводився під егідою ЮНЕСКО. Але сотні варшав’ян та гостей міста, туристів зокрема, годинами простоюють перед фотошедеврами.

Так раніше відкачували воду у соляній шахті Велички (фрагмент експозиції)

Соляна свята

Один із туристичних буклетів, що привернув увагу на Міжнародному туристичному ярмарку у Варшаві, запрошує дітей відсвяткувати День святого Миколая в... соляній шахті Велічки.

…Тут дозволяється полизати стіни. Але потім — запевняю —довго питимете пиво. Стільки солі, скільки я побачила тут, не з’їсти з жодним, навіть найщирішим, другом.

Історія соляних копалин Велічки сягає другої половини XIII століття, коли краківсько-сандомирський князь Болеслав Стидливий узяв за дружину Кінгу — дочку угорського короля. У посаг вона одержала соляну шахту в Угорщині. Кінга кинула свій шлюбний перстень у стовбур шахти-посагу й разом із придворними та шахтарями поїхала на весілля в Польщу. А в околицях Велічки Кінга наказала своїм супутникам-шахтарям видовбати стовбур колодязя. І, як розповідає легенда, у першій же брилі видобутої солі знайшовся її шлюбний перстень, перенесений підземними шляхами з Угорщини в Польщу. Відтоді шахтарі-солекопи молилися Кінзі-заступниці. А 1999 року Папа Римський Іван Павло II канонізував її. Явище повторної кристалізації солей шахтарі називають квітами святої Кінги.

Шахта у Велічці — це понад 300 кілометрів штреків, приблизно 2040 комор, відпрацьованих порожнин, розміщених на дев’яти рівнях, що залягають на глибині від 64 до 327 метрів. Уже в ХV столітті шахту відвідували польські королі в супроводі придворних, чиновники, члени різноманітних комісій та вчені Краківської академії, серед них — Ніколай Коперник. Але найактивніше туризм у Велічці почав розвиватися на межі XVIII й XIX століть, коли було прокладено туристичний маршрут і започатковано книгу відвідувачів. Нині щороку шахту відвідують близько 700 тис. туристів. У тому числі й українці — як дорослі, так і школярі. Вхідний квиток для туриста-індивідуала коштує 30 злотих (7,5 дол.). Примітно, що в шахту можуть спуститися навіть інваліди, для них створено чудові траси, передбачено ліфти.

Шахтарі-солекопи — дуже талановитий народ. І свідчення того — численні скульптури, вирізані з солі майстрами-самоуками. Із сіллю працювати важко — вона кришиться, доводиться точно розраховувати силу удару. Увічнили і святу Кінгу, і Ніколая Коперника, і святого Антонія, покровителя тих, хто заблукав чи загубився. Навіть гномів не забули. Але чомусь у скульптурній композиції в котрійсь із комор шахти один із гномів — без свого головного атрибута — бороди. Подейкують, якщо дівчина поцілує гнома в бороду, це принесе їй щастя. Стільки відвідувачок побувало в шахті, що всю бороду зцілували? Авжеж, це одна з туристичних казок, але, за великим рахунком, хтозна...

Нам пощастило — гід Тамара Петрівна, наша землячка, лікар за освітою, вела екскурсію українською мовою. Ми спустилися на 135 метрів і пройшли близько двох кілометрів. Шахта у Велічці — найдавніше гірничодобувне підприємство, яке безперервно діє понад 700 років. І, крім того, тут, під землею, в каплиці святої Кінги відбуваються богослужіння.

Раніше в шахті було 40 каплиць, адже, за тодішньою шахтарською традицією, молитвою треба було не лише починати, а й завершувати роботу. І перед трапезою теж молилися. А щоб не молитися на соляну стіну, приносили під землю святі реліквії.

У каплицю святої Кінги на глибину 101 метр спускаються вінчатися, слухати літургії, на Різдво. Усі фігурки й панно тут різьбили шахтарі-самоуки брати Юзеф та Томаш Марковські й Антоній Вєротка протягом 68 років. Освітлюють каплицю п’ять люстр, прикрашених кристалами солі. Найважча — 70 кг.

Статую святої Кінги Юзеф Марковський вирізав у прозорій солі.

Дипломна робота Антонія Вєротки, який 1935 року закінчив Краківську академію мистецтв, — «Таємна вечеря» — копія відомого розпису Леонардо да Вінчі. Здається, що рельєф глибоко вирізаний у скелі, а насправді його товщина лише 20 см.

У каплиці часто виступають камерні оркестри, тут чудова акустика.

Православна церква рівноапостольного князя Володимира у Криниці

Гра в сніжки на висоті 1985 метрів над рівнем моря

Мабуть, на те була воля Всевишнього — до дня нашого приїзду в Закопане, наприкінці вересня, у горах випав сніг. На Каспровім вєрху, куди нас допровадив вагончик підвісної дороги, товщина снігового покриву досягла 15 см, температура повітря — двох градусів морозу.

Видно було, що не сезон: замість вирушати далі на лижні траси, народ «грівся» пивом, долав кілька десятків вкритих льодом ковзких сходинок на саму вершину, милувався білим безгомінням, огорнутим туманом, і грав у сніжки.

Що й казати, найвідоміший зимовий курорт Закопане не потребує додаткової реклами. Спустившись із гори, потрапляєш у дуже затишне містечко з дивовижними, фігурно викладеними кругляком вуличками, вигадливими ліхтарями, гостинними «склєпами» (крамничками), затишними кав’яреньками, серед яких велично височіють дерев’яні та кам’яні костели...

Більшість будинків у Закопане дерев’яні. Дерево від вогкої погоди чорніє, тому двічі на рік стіни будинків треба відшкрібати-відмивати до первісного жовтого кольору. Чорні стіни — ледачий господар. Бачили ми й такі будинки, але мало. Переважно будиночки наче з картинки — ніби щойно побудовані.

Тільки тут ви можете покуштувати сир осципєк, який уміють варити тутешні жителі (якщо Польща ввійде в Євросоюз, ексклюзивне право на виробництво цього продукту залишиться за горцями). Тут продаються найдешевші кожухи й пантофлі. Але головне — тут ви на повні груди дихаєте цілющим гірським повітрям і милуєтеся величною панорамою Татр у снігових шапках на волохатих ялинах. А ще їсте здорову їжу — смажене порося, кров’янку, вареники, гречану кашу — їх нам подавали у великій дерев’яній мисці або в кориті (з аналогічного «посуду» поросят годують). До чого ж смачне це «хлопське їдло» (між іншим, це назва одного з ресторанів)! Дехто цілком серйозно цікавився, де ж можна придбати таке корито, щоб так само екстравагантно почастувати й домашніх...

Вас неодмінно запросять на національний танок, змусять пограти в ігри — думаєте, у ресторан просто поїсти прийшли? І відчуваєте, як прибуває сила. Недарма для поляків горці — символ здоров’я.

Планів ГРОМАДдя

Наша поїздка пройшла під патронатом «Громади» — Всепольської туристичної спілки, що існує вже 65 років. Це одне з найбільших і найстаріших недержавних туристичних утворень Польщі. «Громада» — це 23 готелі в різних воєводствах, лише у Варшаві їх чотири. Крім того, два готелі «Громада» побудувала за кордоном — у Німеччині (Берліні) та в Південно-Африканській Республіці.

Так, звісно, громадівці працюють на виїзд — яскраві часописи спілки запрошують у Шрі-Ланку, Таїланд, Маврикій, Туніс... І як приємно бачити в цьому списку фотографії українського Трускавця.

«Наше туристичне бюро в Перемишлі дуже багато працює з туристичними агенціями Львова. Можна сказати, що Трускавець був хітом сезону — ми послали туди 120 поляків. Готуємося відправляти наших туристів і взимку — у Трускавець, у Львів», — розповідає директор південного регіону «Громади» Тадеуш Кєржек.

Спільно з Польським підприємством автомобільних комунікацій (ПКС) «Громада» розробила план створення автобусної лінії, що була б своєрідним мостом між Європейським Союзом та Україною. Якщо все складеться, то вже з грудня нинішнього року відкриється прямий автобусний маршрут Закопане—Криниця—Краків—Львів із подальшим продовженням до Києва. Переїзд із Києва в Закопане разом із перетином кордону триватиме 20 годин. Обслуговуватимуть маршрут автобуси класу «люкс». Купуючи квитки, можна буде забронювати місця в готелях Закопане або Криниці. Передбачається, що в зимовий сезон і влітку рейси будуть щоденними, у міжсезонні — кожного другого або третього дня, залежно від кількості охочих. Остаточну ціну квитків, звісно, визначатиме те, що в Україні пальне вдвічі дешевше: приблизно 50—60 злотих (12—15 доларів) від Львова до Закопане в один бік, від Києва до Закопане 100—120 злотих (25—30 доларів).

Тадеуш Кєржек: «Ми знаємо можливості українського туриста, тож підготували спеціальні недорогі пакети пропозицій на період, коли у вас зимові канікули, а в нас зниження попиту. Це — школи лижної їзди взимку (причому туристові лижі з собою везти не треба, їх видають на місці) і школа верхової їзди влітку. Якщо знайдуться охочі займатися екстремальними видами спорту, ми організуємо й такі проекти».

Візитні картки «Громади»

Сонце, повітря, вода й церкви

Готельний комплекс «Громади» у Криниці — затишні двоповерхові котеджі на вулиці Чорний Потік. Триразове харчування, підйомник, інструктори, прокат лиж — усе це входить у вартість путівки. Влітку тут загоряють просто біля будиночків.

Криниця зовсім не схожа на Закопане, вона якась м’якша — не такі високі гори, не хвойні, а листяні дерева, джерела найвідомішої в Польщі мінеральної води «Криничанка». Тут не лише відпочивають, а й поліпшують здоров’я — у санаторіях лікують органи травлення, систему кровообігу, обмін речовин, урологічні захворювання.

Та не це вражає. А архітектура культових споруд. Стародавній дерев’яний костел і порівняно нову, з цегли, але під дерев’яними банями церкву, що казково вписалася між горами, розділяють віки. Їх називають лемківськими. У високій прозорості світлого осіннього пейзажу сумні уроки історії згадувалися на щемливій, але не надривній ноті. Тут живе багато лемків, вони зберегли свою культуру, мову, традиції, обряди, пам’ятаючи, що вони українці — хоча й з іншого боку кордону.

Уздовж гірської річечки...

Вдосталь помилувавшись замком у Неджиці, прибуваємо на пристань у Cромовце, щоб спуститися плотами швидкою гірською річкою Дунаєць. Водна екскурсія від Cромовце до Щавніци серед мальовничих гір Пенін триває десь дві з половиною години. Через те, що спізнювалися в Новий Сонч на прес-конференцію, екскурсію скоротили до п’яти хвилин — від початку до кінця причалу, оскільки плоти пливуть за течією, тож повернутися не можуть, та й дорогою ніде причалити і вийти. Але таке «ув’язнення» на плоту дуже приємне. А на сусідньому березі по пояс у воді закидав спінінг рибалка. Дунайський лосось, кажуть, добре клює восени.

У Новосончському воєводстві той, кому до вподоби екстремальні види спорту, може почуватися як форель у Дунайці. Спелеологічні, альпіністські, велосипедні, кінні маршрути, можливість займатися вітрильним і літаковим спортом, полювати, рибалити і, ясна річ, кататися на лижах.

Що далі?

Головне питання, що хвилює потенційного мандрівника, — запровадження Польщею в’їзних віз. Це може стати серйозним каменем спотикання, але... Якщо польський туристичний продукт сподобається, якщо візи будуть недорогими, багаторазовими, якщо одержати їх буде легко... Ці питання дискутуються, але поки що залишаються відкритими.

Привабливість польських маршрутів іноземці оцінили давно. Передбачаю запитання: а чи всі наші туристичні стежинки пройдені, що запрошуємо до сусідів? Та в тому-то й річ, що в сусідів порядок на порядок вищий. І є чого повчитися. Приміром, хоча б того, що сформулював Йозеф Войнаровський, директор готелю «Бескид—Орбіс» у Новому Сончі від імені всіх туристичних підприємств та об’єднань Новосончського воєводства (власне, і від решти воєводств також): «Наші туристичні об’єкти не конкурують, а працюють разом, і ми поважаємо клієнтів одне одного. Не має значення, в який готель ви приїдете, головне — ви приїдете в Польщу...»

Пропозиції з Польщі є в каталогах 22 туристичних агенцій України. За торішніми даними, віковий склад наших туристів, котрі виїжджають на відпочинок у Польщу, переважно 25—34 роки, частка молодих людей до 24 років, порівняно з минулими роками, зросла.

На дев’ятій міжнародній туристичній виставці, яка нещодавно працювала в Києві, польські туристичні підприємства, об’єднавши свої зусилля та пропозиції, зробили один великий загальний дуже привабливий стенд. Підтвердивши цим, що вони — громада, єдине ціле, єдиний організм.

Чиї ви, хлопці, будете?

У єврейському районі Кракова Казімєржі пізнього вечора в нас була коляція — вечеря. А в ресторані «Аріель» йшов чудовий концерт. Розкішний бас високого молодика раз у раз зривав щирі оплески. Коли він заговорив англійською, акцент безпомильно видав нашого земляка. Володимир Паньків навчається на п’ятому курсі Краківської консерваторії в нашого ж земляка Андрія Шкургана. Вечорами разом із соратниками-музикантами Іваном і Вадимом (ансамбль «Орея») виступають тут, у Казімєржі. Повернулися з фестивалю в Лондоні, записали компакт-диск. Але Володя хоче спробувати себе на оперній сцені. Дай Боже, щоб усе в нього склалося.

…Скільки наших земляків живе в Польщі? Скільки наших співвітчизників носять польські прізвища? У жилах скількох тече добряче розведена польська кров? І скільки разів випадало чути сказане на мою адресу і, можливо, не заради красного слівця: «З твоїм польським гонором...» Так, мені дуже цікаво було подивитися на Варшаву, місто, де зустрілися й побралися прабабуся та прадід, місто, де народився дідусь. Ну то й що, що з двох років він жив у Києві? Я шукала те каміння, на яке ступала нога моїх предків... Мабуть, туризм для того й існує, щоб об’єднувати минуле з сьогоденням, дітей і батьків, сусідів та цілі народи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво