Гріх і сміх - Соціум - dt.ua

Гріх і сміх

28 жовтня, 2011, 12:31 Роздрукувати Випуск №39, 28 жовтня-4 листопада

Декларована цнотливість і найвищий гуманізм виконували й виконують мінімальну декоративну функцію. Подібно до смужок тканини на тілах стриптизерш.

© Колаж Олексія Чурюмова

«Это, однако ж, не все: на стене сбоку, как войдешь в церковь, намалевал Вакула черта в аду, такого гадкого, что все плевали, когда проходили мимо; а бабы, как только расплакивалось у них на руках дитя, подносили его к картине и говорили: «Он бачь, яка кака намалевана!» — и дитя, удерживая слезенки, косилось на картину и жалось к груди своей матери».

Н.Гоголь, «Вечера на хуторе близ Диканьки»

Коваль Вакула відновив своє моральне обличчя за рахунок того, що «выдержал церковное покаяние и выкрасил даром весь левый крылос зеленою краской с красными цветами».

Верховна Рада України вирішила не шукати легких шляхів. І розпочала відновлення морального обличчя країни з того, що 18 жовтня підтримала в першому читанні законопроект №7132 про внесення змін до Закону «Про захист суспільної моралі», запропонувавши його нову редакцію та зміни до профільних законів, що стосуються мас-медіа. Представники всіх без винятку фракцій, подібно до звірів Кіплінга біля водопою, на мить забули про класові, національні, бізнес- та інші битви і мирно припали до живильного джерела підвищення рейтингу.

Нині, як і прісно, формою здійснення державної політики у сфері моралі є державне регулювання і контроль, а також залучення громадськості до здійснення державного регулювання і контролю за дотриманням законодавства про захист суспільної моралі. Передбачається створення спеціального колегіального державного органу для «утвердження моральності в суспільстві» — Національної комісії України з питань захисту суспільної моралі. При тому, що зараз усе ще існує Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Амінь.

Зрозуміло, що все це робиться в рамках приведення українського законодавства до європейських стандартів. І, з погляду цілевизначення (і з юридичного теж), у цьому процесі все бездоганно. Чого не скажеш про суспільство в цілому.

Людина, мабуть, найлицемірніша тварина. Її інстинкти продовження роду та збереження виду завжди створювали ажіотажний попит на споживання будь-якої інформації про секс і насильство в найширшому спектрі — від різноманітних камасутр і до публічного споглядання страт і катувань. Регулятором завжди виступала влада (духовна чи світська — без різниці), що стимулювала або обмежувала пропозиції залежно від своїх функціональних потреб. Є проблеми з дітонародженням — заборонимо аборти та презервативи, запровадимо в школах розповіді «про це». Потрібно настрахати юрбу — стратимо когось на лобному місці, байдуже — на Красній площі багато століть тому чи в Печерському суді сьогодні. Тощо. Ефективність подібних заходів ніколи не була високою, але завжди тішила марнославство влади, бо у всі часи вона уявляла себе взір­цем моральної поведінки. Згідним дозволяли більше сексу. Незгідним надавали вакансію на черговому лобному місці. І те, й інше підвищувало видовищність будь-яких заходів влади і потурало здібностям юрби до злягання з владою в будь-якій зручній для влади формі.

Водночас декларована цнотливість і найвищий гуманізм виконували й виконують мінімальну декоративну функцію. Подіб­но до смужок тканини на тілах стриптизерш. Номінально начебто й одяг, а фактично — посилення ефекту голизни. Духовність, мов газ, який випускають попи зі своїх бородатих отворів (визначення Невзорова). Він переважно ними самими й споживається, оскільки непогано переганяється в неоподатковувані цілком меркантильні стосунки з владою.

Це явище повсюдне. У чому його українська особливість?

В естетичній культурі, точніше, у стрімкому звільненні від неї. Залишилося, власне, всього нічого від неї — так, стриптизні поворозки, які нічого особливо й не приховують. За цю моральну голизну традиційно платять рекламодавці, які вважають, що можуть продати на пакет чіпсів більше, якщо його рекламу буде розміщено на будь-чиїй апетитній задниці або передниці. Це досить тупа омана, застаріла як мінімум років на двадцять. Картинками сексу й насильства, статичними й рухливими, завдяки Інтернету переситилися навіть неповнолітні, з тією лише різницею, що в Центральній Європі це відбулося на півстоліття раніше, ніж у нас.

Друга українська особливість, тривка і досі непорушна завдяки політикам, — знецінення всіх слів, так чи інакше пов’язаних з мораллю та етикою. Націонал-патріотичний словник остаточно загинув після 2005-го, перетворившись на щось подібне ідеологічному санскриту. Слово «любов» викликає лише сексуальні асоціації, та й то — з використанням різних «іграшок», інакше не прикольно.

Третя — це активне фізичне самознищення народу, симптом подальшої деградації та виродження. «Злочинна влада» до цього має досить слабку причетність. Достатньо подивитися й почитати щоденну кримінальну хроніку. На тлі того, як витончено українські громадяни позбавляють одне одного життя, й того, що роблять зі своїм довкіллям і тваринами, навіть горили, які живуть у вічному лайні, здадуться милими напахченими болонками і пекінесами. Якщо в якихось соціальних та етнографічних групах механізм самознищення запущено, то агонію можливо лише розтягти. Сюди ж входить як свідоме бажання не продовжувати рід, так і ставлення до вже народжених дітей. Падіння потенції (у широкому сенсі слова) змушує шукати як стимуляторів, так і субліматорів у вигляді звіриної агресії.

Заради справедливості потрібно сказати, що у всьому цьому похмурому карнавалі ми посідаємо стійке друге місце після РФ, але, по-перше, це слабка розрада. По-друге, мусульманська частина Росії поводиться дедалі життєствердніше, хоча ця релігійна мораль за фактом корпоративна й не особливо поширюється на стосунки з іновірцями.

Новий український орган замість зів’ялого старого — це взірець вівісекції, якому позаздрив би й доктор Моро з відомого твору Герберта Веллса. Та й Орвеллу з його «Скотофермою» було б чого повчитися. Так у прадавні часи робили переливання крові, нічого не відаючи про групи та резус-фактори. Добрі наміри гарантували летальний результат.

Молодь же, про яку так турбуються, як посилала, так і далі пошле в усі сороміцькі місця будь-які рішення в цій частині, тому що вона народилася в ХХI ст., і Інтернет для неї — дім рідний, на відміну від динозаврів радянської епохи, для яких і енергоощадна лампочка — «хай-тек». Телевізійники та інтернет-провайдери виступлять одностайно проти, тому що на ТБ це обрушить аудиторію, яка й так зменшується. Китайсько-білоруський досвід контролю над мережею в нас не вийде, як уже бувало у процесі переймання інших закордонних досвідів. Їм зрозуміло, що річ не в моралі — сплітається міцний батіг для їхніх ресурсів, при якому технічно запхати кому завгодно на комп щось голе в сто разів навіть легше, ніж відповідним органам терпилі в кишеню «плану» підкинути. Доведеться поводитися добре. Вони б і раді, але наше «добре» так швидко змінюється, що вже геть незрозуміло, кому дзвонити й кому заносити, щоб це виглядало морально.

Василь Костицький, поперед­ній голова попередньої комісії, який колись перетворився на зручну й безпечну медійну «грушу» для відпрацювання журналістами професійних щипків, штурханів і копняків, неодноразово казав, що його комісія, як і будь-яка подібна, діє лише як рекомендаційний орган. Це дуже зручно для влади — потрібно когось прищучити й відібрати бюджет, то посилаємося на комісію. Своїм — усе, ворогам — закон. Приклад з іншої опери: от є комісія при Союзі кінематографістів України — добропорядні й шановані люди. Вони повірили, що на щось впливають, і всерйоз почали відбирати сценарії та заявки, які подаються на бюджетне фінансування. Пройшов так званий відкритий пітчинг, усе дуже по-європейськи. Ви думаєте, бездарним і халтурним заявкам у результаті професійної критики на їхню адресу не дісталося бюджетних грошей? Ха-Ха!

Суспільній моралі України взагалі-то вже ніщо не може завдати шкоди. Окремі морально стійкі групи людей, об’єднані за субетнічною чи релігійною ознакою, мають свої власні фільтри соціального сприйняття, дедалі більше ігнорують телевізор і йдуть глибше й глибше у «внутрішню еміграцію». Але що глибше вони окопуються у своїх групових траншеях, то швидше зникає з їхнього поля зору Україна. Оскільки вона вже не поле бою, а поле ураження залповим вогнем різних навколокультурних відходів Сходу й Заходу, «хвостосховище», смітник абортивного матеріалу, що з’явився внаслідок експериментальних художніх копуляцій.

У цій обстановці неважко передбачити, що продукція, яку рекомендуватиме до нерозповсюдження Національна комісія з питань захисту суспільної моралі, саме й користуватиметься підвищеним попитом у населення, як, наприклад, уже було з книжкою покійного Ульяненка. Тестування на предмет відмінності еротики від порнографії — взагалі предмет окремого обговорення, гідний пера Подерв’янсь­кого. Відповідний закон, що міряє в сантиметрах рівень порнографічності, без посмішки неможливо читати, а вже тлумачення його викликатимуть гомеричний сміх. Якщо народна мудрість каже, що еротика — це коли красиво, а порнографія — це коли як у житті, то неважко здогадатися, чому саме насправді віддають перевагу численні глядачі. Але, враховуючи ліберальне загравання з Європою, на європропаганду гомосексуалізму діяльність комісії навряд чи пошириться.

Комісія серед іншого здійснює державне замовлення на підготовку й розповсюдження соціальної реклами та інформаційних матеріалів, спрямованих на популяризацію етичних цінностей, духовних і культурних цінностей тощо. Якби не словосполучення «державне замовлення», то хітом такої діяльності міг би стати заклик до ліквідації самого інституту народних депутатів, як явища богомерзенного й глибоко аморального, що самим фактом свого існування розбещує незміцнілі уми та отруює існування раніше зміцнілих.

При всьому цьому сміхові крізь сльози до чергової Комісії напевне ввійдуть і непогані, навіть попри їхнє депутатство, люди, які хочуть як краще. І дітей від інформаційної мерзоти хотілося б захистити, та хоч колом з тину, якщо на церкву вже ніякої серйозної надії немає (років сто вже, як відокремили). Та якось усе в нас через місце, протилежне голові. І крайнього не дошукаєшся.

Тому заклики до громадян проявити свідомість, виконувані зазвичай у жанрі «допоможіть чим можете, самі ми не місцеві», навряд чи знайдуть відгук, як і до цього. Люди вже терті стали. Зрозуміло, що за всім цим насамперед стоять гроші, потім бажання домінувати, потім — понти, а після цього вже й мораль. Як же без моралі? Ми ж не звірі якісь.

А тим часом люди намагаються плюнути не на «чорта мальованого», а зовсім на інші зображення. Геть аморальний, видно, народ став.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво