Грецький марафон - Соціум - dt.ua

Грецький марафон

3 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 3 червня-10 червня

Як це чудово — знову бути в Греції, ходити вулицями її міст, зазирати в обличчя людей, в обличчя пам’ятників, у вікна та двори будинків, ловити звуки чужої мови.....

шубу ногами на підтвердження того, що ніякі катаклізми не страшні цьому норковому диву
шубу ногами на підтвердження того, що ніякі катаклізми не страшні цьому норковому диву

Як це чудово — знову бути в Греції, ходити вулицями її міст, зазирати в обличчя людей, в обличчя пам’ятників, у вікна та двори будинків, ловити звуки чужої мови... Яскравий, не завжди зрозумілий потік незнайомого життя зачаровує, окремі враження самі собою складаються в мозаїчні картини, може, не зовсім коректні, але дуже виразні. Добре розумієш: не можна серйозно аналізувати життя-буття іншого народу, якщо перебуваєш у країні нетривалий час. У голові, проте, йде дим від «комп’ютера порівнянь», який постійно накладає побачені картини на залишені будинки. І не можеш не захоплюватися Грецією!

Столиця жіночих шуб

Що вражає кожного, хто ступає на цю землю? Сонце. Що іскриться на воді, відбите від металу і скла, — яскраве середземноморське сонце наздоганяє всюди. Немає нічого дивного, що наша група, яка складалася з восьми туроператорів і журналіста, проїхавши за тиждень дорогами Північної Греції майже дві тисячі кілометрів і практично не маючи часу на лежання під сонцем, усе одно привезла до Києва міцну літню засмагу.

Отже, аеропорт Македонія в Салоніках. Перший у цьому сезоні прямий рейс із Києва. Зазвичай літаки спрямовані до Афін, але з 4 травня для зручності туристів є рейси й сюди.

Дуже гарне місто, простягнуте вздовж моря. Побудоване на місці стародавнього Ферма в 315 році до н.е. царем Кассандром, який дав йому ім’я своєї дружини Фессалоніки, сестри Александра Македонського (до речі, на табло в Бориспільському аеропорту, на всіх грецьких картах і покажчиках місто називається Фессалоніки). Це північна столиця країни, другий за значенням порт після Пірея. Взагалі, Салоніки завжди були другим містом грецької держави: у Візантії — після Константинополя, у сучасній Греції — після Афін.

Основна визначна пам’ятка — унікальні візантійські церкви Святого Георгія, Святих апостолів, Святого Дмитра... Треба побувати також і в Білій вежі (музей мистецтв та історії), яка є символом міста.

Мікроавтобус везе нас далі, до міста Кастор’я. Це 220 кілометрів чудовою трасою, прокладеною через пагорби та долини. Праворуч і ліворуч — сніг на вершинах, нижче — виноградники та пальметні сади, де щойно відцвіли яблуні, персики, абрикоси. Кілька тунелів виправляють шлях, і машина йде зі швидкістю 150 кілометрів. Траса платна, за проїзд легкової машини беруть два євро, а мікроавтобуса — 4,3 євро.

І ось Кастор’я... Місто засноване 840 року до н.е. А нещодавно археологи знайшли на березі озера поселення часів неоліту Лімніон (є музей і макети житла, в яких жили лімні — перші люди на цій землі).

Розташоване місто на Касторійському півострові, із трьох сторін — легендарне озеро Орестіада. Набережна тягнеться на 28 кілометрів і вся засаджена віковими платанами.

Завдяки дерев’яним будинкам та візантійським храмам (їх у місті 76!), Кастор’я знаменита своєю архітектурою. А сама назва міста походить від імені сина Зевса — Кастора. За переказами, Кастор щоранку дивився в дзеркальну гладінь Орестіади, а вже потім з’являвся на симпозіум до батька. Є й інша версія: місто назване на честь бобрів, які живуть в озері («кастор» грецькою — «бобер»).

Будете в Кастор’ї, обов’язково огляньте монастир святої Божої матері Мавріотіси (XI століття) і постукайте по стовбуру тисячолітнього (!) платана — це, як свідчить переказ, «дає можливість навіть у столітньому віці бути любимим жінками».

І все-таки основною «визначною пам’яткою» Кастор’ї є дуже чисте гірське повітря. Тут люблять розповідати про якогось туриста, який, приїхавши сюди, поскаржився на ядуху. «Як? — здивувався працівник готелю. — У нашому прозорому повітрі?» — «Саме так! — відповів турист. — У себе вдома я звик бачити, чим дихаю».

Враження від міста не може бути повним, якщо не побувати хоча б на одній із його трьох тисяч фабрик та майстерень, де роблять шуби.

Шубне виробництво зародилося тут ще в XIV столітті. Перше хутряне вбрання, яке зшили зі шкурок бобрів, призначалося засланим у ці місця візантійським аристократам. Минули століття, але візантійська мода на хутра, підхоплена прекрасною половиною людства, і донині визначає економіку міста. Адже не секрет: шуба в житті жінки відіграє ту саму роль, що автомобіль у житті чоловіка. Якісне хутро, помірні ціни, етикетки з іменами відомих модельєрів зробили касторійські шуби дуже популярними по обидва боки Атлантики. Що думають із цього приводу місцеві бобри, невідомо. Їх, швидше за все, давно пустили на шуби. Тому майстри Кастор’ї працюють з імпортними шкурками, що закуповуються на канадських, польських, аргентинських і голландських аукціонах.

Працювати з хутром складно. Спочатку шкурки класифікують і підбирають за кольором, ворсом, шириною смужок за спинкою. Потім змочують спеціальним розчином і набивають на щит. Сушіння та обрізання хвоста, лапок, лобика. Далі шубу шиють, знову набивають на щит і змочують. Потім пришивають рукави, комір, кишені, підкладку, і шуба надходить у мийну машину, після чого — у барабан із каучуковими кульками, які вибивають хутро, що загубилося між швами. Шліфовка, «підбадьорення» хутра, і... шуба готова до продажу.

Шуби бувають найрізноманітніші, адже хутро можуть стригти чи скубати, висмикуючи ворс і залишаючи підпушок, можуть фарбувати, навіть у кілька кольорів, можуть робити замшу, що дає можливість носити шубу хутром назовні або ж хутром усередину...

У Кастор’ї переважно шиють норкові шуби (80%), решта — єнот, нутрія, бобер, лисиця, песець, каракуль, каракульча, кішка дика... Дорогою вважається шуба з шиншили — маленька шкурка цього звірка на аукціоні коштує 150 євро, а вся шуба — 25—30 тисяч. Потім іде шуба з російської рисі. Одна шкурка на аукціоні коштує 1200 євро, причому шиють шуби тільки з животиків рисі — спинка груба з некрасивим малюнком. Найдорожче хутро — баргузинського соболя. Нам показали коротку шубку, замовлену «одним американським кіноактором, який просив не називати його ім’я», оцінену в 140 тисяч євро.

Нині, як кажуть фахівці, модні світлі хутра. Але шубка з чорної короткошерстої норки (її ще називають «чорний діамант») ніколи не виходить із моди. Ціна від 2,5 до 3,5 тисячі євро.

Хутро довговічне. В етнографічному музеї Кастор’ї є шуба, якій уже 398 років. Зшита вручну з передніх лапок норки. Її можна приміряти, вона ціла й непошкоджена.

Розмовляю з Христосом Папандопулосом, господарем фабрики, яка щорічно шиє вісім тисяч шуб. «Мої шуби носить весь світ, і ніхто ще не скаржився на якість», — каже Христос. У залі, куди він мене привів, буквально сотні й сотні шуб — видовище не для людей зі слабкими нервами. Так і хочеться гукнути, як колись: «Більше п’яти шуб в одні руки не давайте!» Але навколо повно іноземців, чоловіків та жінок, які приміряють шуби, і нікому оцінити мій замшілий гумор.

А шуби — це шуби. Різнобарвні, повітряні, пухнасто-сріблясті, ультрамодні і консервативно-стримані, довгі і короткі... Гарні й ще гарніші.

Країна тисячі доріг

Провівши два дні в Кастор’ї, ми знову рушили в дорогу, уже гірською трасою, минаючи перевал за перевалом. Дорога на Захід. Краса навколо неймовірна: ущелини, повністю зарослі чагарником, де в глибині вгадується вперта річка, на пагорбах — сосни, де-не-де букові гаї, а над усім цим височать білі шапки гір. Уздовж самої дороги — всипані червоними квітами дерева. Це багряник — у горах північної Греції його дуже багато. Дерево особливе: в середині квітня, ще до появи зелених листочків, усі його гілки покриваються червоними квітами. Здалеку здається, що на дерево накинули червоне покривало.

Багряник споконвіку називають Іудиним деревом. Як відомо, Іуда вчинив свою підступну зраду саме в середині квітня (у Булгакова в «Майстрі і Маргариті»: «…удосвіта чотирнадцятого числа весняного місяця нісана»). Потім він повісився на сухому дереві, яке до ранку покрилося червоним кольором — «немов кров Іуди волала про підлу його справу».

Машина часто зупинялася в маленьких гірських селищах — двадцять будинків, два-три магазини й велике кафе. Кафе — місцевий клуб: тут читають газети, дивляться телевізор, обговорюють результати футбольних баталій, тут розмовляють про податкову політику («Два місяці тому податок становив 18 відсотків, а нині вже 19. Чому влада не виконує своїх обіцянок?»). А навколо гори, якщо не білі, то руді, рожеві, бузкові...

Проїхавши близько 400 кілометрів, спустилися до моря. Порт Ігумениця... Приємне містечко на березі Іонійського моря, оточене зеленими пагорбами. Зазвичай звідси армія прочан поромом вирушає до італійського міста Бар, щоб відвідати православну церкву Святого Миколи Угодника і побачити його мощі. А можна не залишати Грецію і теж поромом дістатися островів Паксі, Антипаксі чи Керкіра. Дуже оригінальна екскурсія річкою Ахерон, що веде, згідно з міфологією, до царства мертвих.

Ми ж поромом вирушили на Керкіру. Сам паром — величезна махина, що увібрала в себе три сотні пасажирів і три десятки машин та автобусів. Комфорт, бари і салони з телевізорами...

Нарешті острів Керкіра, як називають його греки, або Корфу — під цією назвою він відомий в усьому світі.

Впродовж двох тисячоліть острів постійно комусь не давав спокою. Його захоплювали Афіни, Спарта, римляни, візантійці, готи, нормани, сицилійці, венеціанці, французи з Бонапартом на чолі, потім росіяни і, нарешті, англійці. Лише в другій половині XIX століття Корфу ввійшов до складу Греції. Кого ніколи не було на острові, то це турок. Сталося так не тому, що турки не захотіли оволодіти ним — вони п’ять разів намагалися взяти його штурмом. Певне, жителі Корфу вирішили, що це було б уже перебором. Отже, Корфу — найбільш грецький острів.

Мабуть, Корфу приваблював окупантів не лише своїм винятковим географічним розташуванням, а й унікальним кліматом. Навіть у найспекотніший для Греції місяць — серпень — тут нормальна температура.

Корфу вважали достойним місцем відпочинку багато осіб блакитної крові. Наприклад, австрійська імператриця Єлизавета збудувала на острові віллу (яку в неї потім перекупив кайзер Вільгельм Другий). Найжахливіше, що може статися тут, — зустріч із Медузою Горгоною. Її велетенську постать встановлено в тутешньому музеї. Щоправда, глянувши на неї, ніхто не кам’яніє. Хіба що від захоплення.

У центрі міста — стара фортеця, побудована ще венеціанцями. А внизу — вузькі вулички та мощені кругляком площі, вщерть заповнені туристами, але де-небудь завжди можна відшукати тихе місце.

Крім безлічі історичних і культурних пам’яток, є на Корфу ще одна родзинка. Тут роблять єдиний у світі лікер «Кум-куат», а до нього — однойменні цукати. Сто років тому ботаніки спробували висадити на Середземномор’ї крихітні китайські мандарини кум-куат, але ніде, крім Корфу, вони не прижилися. А в 70-х роках минулого століття місцевий винороб Спірос Мавроматі виготовив із цих фруктів рожевий лікер. Смак перевершив усі очікування. Сьогодні завод Мавроматі випускає в рік майже один мільйон пляшок цього напою, що їх туристи везуть із собою в різні куточки планети. До речі, на Корфу живе 120 тисяч чоловік, а туристів упродовж року приїжджає понад два мільйони.

Повернувшись поромом до Ігумениці, знову поїхали в гори, але вже у східному напрямку. Поступово піднімаючись угору, потрапили в казковий амфітеатр, обрамлений сніговими піками, а внизу — величезне озеро, на берегах якого рожеві, жовті, білі будинки та храми міста Яніни. А в озері на острівці — цитадель Алі-паші, «Льва Яніни», знаменитого тирана, який вийшов з-під влади султана і заснував власне царство.

Потім був крутий підйом до найвищого дорожнього перевалу Греції Катару (1690 метрів), а єдина дорога, що перетинає Центральний Пінд (головну гірську гряду країни), привела нас у Мецован. Містечко цікаве своєю валахською культурою і рукоділлям, своїми сирами та традиційним одягом, який носять його жителі.

Коломбака... Сюди приїжджають прочани й туристи з усього світу. І не лише для того, щоб відвідати іконописну фабрику, де трудяться 110 художників, реставруючи старі ікони й створюючи нові (можна купити оновлену ікону Казанської Божої Матері, написану 1800 року, за три тисячі євро). Їдуть сюди, щоб побачити восьме чудо світу. Воно називається Метеора Монастирія — монастирі, вознесені в небо. У IX столітті ченці вигнали звідси поганську нечисть і на вершинах скель побудували монастирі. У кращі часи в Метеорах налічувалося 24 монастирі, практично ізольованих від зовнішнього світу. Щоб піднятися до найбільшого з них — Великого Метеорону, — треба подолати не одну сотню вирубаних у скелі сходинок. Їх зробили зовсім недавно, а доти прочани піднімалися нагору у великій мотузяній сітці, яку тягнула лебідка.

У самих монастирях нещодавно з’явилися музеї — церковний посуд, предмети побуту, старовинні молитовники, ікони й фрески. Тут-таки продаються сувеніри, зроблені ченцями-висотниками. Вони ж роблять свічі з чистого воску (свічі іншої якості в монастирях запалювати не можна, щоб не заподіяти шкоди фрескам).

Ігумен Афанасій у Метеорах живе понад 20 років, стільки ж поститься. Сиділи з ним у трапезній, пригощалися хлібом і медом («Поки бджоли трудяться, я нічого іншого не їм»), а над столом висів текст зі Святої книжки: «Не засуджуйте інших, і вас ніхто не засуджуватиме»...

Знову в дорогу. Гори, мости, швидкі річки та восьмикілометровий спуск до моря через вузьку ущелину. За переказом, саме тут 300 спартанців зупинили персів і не пропустили їх у Південну Грецію.

Егейське море. Залиті сонцем курортні містечка півострова Халкідікі... Священна гора Олімп (2917 метрів), оспівана стародавніми. Спробував зійти на гору. Безліч туристів, покажчиків і стежин, які трапилися мені по дорозі, переконували, що ця затія перспективна. На жаль, боги вибрали для своїх нарад дуже неприступне місце, бо після тригодинної спроби я все ще тупцював біля підніжжя Олімпу.

Халкідікі схожі на тризубець Посейдона. Середній із «зубців» півострова — заросла реліктовими лісами Ситонія — вважається «легенями» Греції та елітним місцем відпочинку.

Сусідня Кассандра — весела, демократична, з безліччю дешевих ресторанчиків, мальовничих таверн і розваг на будь-який смак. Однаково придатна і для молоді, і для відпочинку з дітьми.

Третій «зубець» — півострів Афон чи Агіон Орос (Свята гора) — чоловіча чернеча республіка. На відміну від решти Греції, вона живе за юліанським календарем і за своїм власним афонським часом. Жінок сюди ніколи не пускають, лише чоловіків. На Афоні немає навіть тварин жіночої статі — ні корів, ні кіз. Мешканці монастирів і м’яса не їдять, зате статут не забороняє вино, яке виробляють із вирощеного тут винограду, але споживають у міру, лише з молитвою.

Взагалі, Халкідікі — чарівний куточок землі. Невеличкі селища зі своєю архітектурою, зі своїм колоритом і своєю історією поєднуються з великими готельними комплексами, тоді як тисячі маленьких пляжів дають можливість усамітнитися. І всюди — чудове море: бірюзове — біля крайки пляжу й ультрамаринове — у глибині. Тут туга за роботою і гамірливим містом якось дуже швидко випаровується...

Його Величність турист!

Ще якихось 20—30 років тому туристи нашої країни тільки те й робили, що лізли в гори з важкими рюкзаками, годували комарів у приміському лісі або сплавлялися норовистою річкою на плотах чи байдарках. Сьогодні, щоб називатися туристом, уже не треба в’язати якісь там страхувальні вузли чи відрізняти мокрий хмиз від сухого. Сьогодні в усьому світі знають: турист — це той самий мандрівник, але з великими грішми, а держава всіляко намагається ці гроші отримати. Тому річки й моря, дороги та придорожні ресторанчики, музеї й замки, готелі, вілли й бунгало, сувеніри та рекламні проспекти — все це є сферою туристичної індустрії, головне завдання якої — приносити дохід державній скарбниці. Але щоб це сталося, треба спочатку вкласти в цю індустрію пристойні кошти. У нас же, в Україні, як і раніше, вважають: можна нічого не вкладати, а гроші однак прийдуть. У нас іноземцю зазвичай пропонують готельний номер, а в Греції — саму атмосферу відпочинку, куди входять і зі смаком обставлена спальня, і привітність персоналу, і живі квіти в холі, і фрукти в номері...

У Греції дуже люблять туриста, а географію курортів постійно розширюють. Ось що сказав заступник префекта Кастор’ї Іорданіс Михайлідіс: «Наше місто — не тільки шуби. Це й відпочинок в одному з найкращих районів Північної Греції. Тому що за двадцять хвилин їзди від Кастор’ї знаходиться гірськолижний курорт. У нас можна займатися рафтінгом, полювати. Тепер у Кастор’ї в основному відпочивають самі греки, адже навколо на сто кілометрів немає жодного заводу, ніщо не забруднює повітря. Хочеться, щоб сюди приїжджали гості з інших країн, зокрема з України. І ми доведемо, що Кастор’я та її гори — чудовий курорт, не гірший, ніж курорти біля моря».

У грецьких готелів є спільна особливість: вони вміло вписані в ландшафт. Крім традиційних готелів, є клубні готелі, які працюють за системою «все включено», безліч апарт-готелів, дуже популярних у молоді.

Більшість готелів оформлені в національному стилі: «античні» скульптури, ліпка у вигляді грецького орнаменту, картини з міфологічними сюжетами. У кожного готелю — апельсинові і лимонні гайки, пальми, евкаліпти, гліцинії та, зрозуміло, оливкові дерева.

Безумовно, приїхати до Греції й не позагоряти, не покупатися — злочин, Тим паче що пляжі просто ідеально чисті й просторі. При цьому безплатні — ніхто навіть не намагається в обов’язковому порядку всучити тапчан чи парасольку: кожен лежить, де хоче й на чому хоче.

Басейни з прісною чи морською водою є майже в усіх готелях. Причому доступ до них абсолютно вільний. Помічено, якщо людина з задоволенням купається в морі, то вона, швидше за все, приїхала з колишнього СРСР або є корінним греком. Тому що англійці, голландці, німці та інші цивілізовані європейці (за поодинокими винятками) у море ані ногою. Вони гуртуються біля басейнів і бадьоро бовтаються на півтораметровій глибині. Чому? Засмаглі і м’язисті чоловіки відповідали серйозно: «У морі вода солона».

Харчування в готелях організоване чудово, в основному через так званий шведський стіл. Я ж, побувавши в Греції, остаточно його зненавидів. Оскільки «шведський стіл» щоразу доводив мені, що я не Людина, Яка Звучить Гордо, а безвладна тварина, котра мете все поспіль. Кожен мій день розпочинався з клятви піонера: «Перед лицем своїх товаришів урочисто клянуся «не жерти яко свиня», а брати зовсім потроху овочів і фруктів, випити зеленого чаю й весь день бути легким і безгрішним, як заповідав нам великий Амосов». Та надходив час шведського столу. Очі наливалися кров’ю. Руки тряслися. Воля атрофувалася...

У Греції познайомився з Дмитром Ігнатьєвим, директором української туристичної компанії ITService. Це він разом із грецькими партнерами організував поїздку нашої групи, інших груп журналістів і туроператорів до Греції. Дмитро давно знає цю країну, тому що впродовж чотирьох років працював на Криті й докладно вивчив особливості турбізнесу. Володіє грецькою мовою (греки це дуже цінують), має в Греції чимало друзів і тому, на мій погляд, краще за інших розуміє, як треба організовувати й проводити тури наших громадян до цієї країни.

У тому, що це дуже перспективна справа, переконує робота грецької туристичної компанії Golden Eagles Tours, яка майже 12 років працює на ринку СНД. Президент компанії Томас Айдінідіс пояснив свою політику так: «Я і мої колеги не знаємо слова «ні» і готові кожному українському туристові надати максимум послуг та комфорту. Для цього в нас є все: власні сучасні автобуси, найкращі у Греції гіди, цілорічні «блоки» авіаперевезень, десятки й сотні готелів. Головне, відпочинок у нас доступний за ціною».

Нікос Каноулас, директор компанії Kanoulas Travel, яка займається організацією відпочинку на Корфу, теж вважає, що Греція готова приймати тисячі і тисячі наших туристів. «Тільки в нас можна поєднати відпочинок для тіла і відпочинок для душі. Ласкаво просимо до нас у Грецію, і зокрема на Корфу».

…Довго пам’ятатиму Кассандру, готель Pella Beach. Удосвіта паралельно з шумом морського прибою раптом почув дивовижний спів тамтешнього солов’я. І як же вигадливо і по-грецькому, без міри, негідник, виводив...

На святі життя

Греки — безтурботні й відкриті, легко заводять знайомство і намагаються стати вашими друзями назавжди, у них немає східної нав’язливості, все-таки вони європейці, ці греки. Радісні, гостинні, непередбачувані, повні заразливого ентузіазму...

Грецьке мистецтво є в усіх музеях світу — його довго розкрадали, як безгоспне добро. Проте лише в Греції можна зрозуміти всю життєвість, усю глибину мистецтва Стародавньої Еллади. Це мистецтво пов’язане насамперед із природою країни, в якій немає нічого надмірного, що пригнічувало б людину.

Мова — новогрецька, розвинулася з класичної грецької. Ось лише кілька слів: ясас — здрастуй, кала — добре, ефхарісто — спасибі, паракало — будь ласка, не — так, охі — ні... У Греції заведено відразу після знайомства переходити на «ти» і звертатися на ім’я, а не на прізвище. Серед найуживаніших звертань (не важливо, хто до кого звертається) таке: агапі му — любов моя. А ще в греків є улюблене слово — «ендаксі», що означає — все гаразд. Те, що у греків «все гаразд», розумієш відразу ж, щойно спустившись із трапу літака, а тим паче після першого обіду. Самі обіди варті того, щоб їхати до греків. Причому всі страви й закуски настільки свіжі, що в греків навіть не заведено доїдати за вечерею те, що приготовлено на обід. Ну а коли греки починають танцювати сіртакі і втягувати у своє коло туристів... У грецьких веселощах є щось здорове, не вульгарне, що захоплює всіх і спонукає робити безневинні дурощі. Якщо ендаксі, то чому гарній жінці не потанцювати на столі? Причому вік часто не має значення.

Порада: навіть якщо поїздка до Греції не планується на найближчий місяць, усе одно починайте потихеньку вчити грецьку мову. «Красі», скажімо, означає «вино», а «оректика» — «закуска».

У їжі греки справді тямлять. Ну чому, скажіть, у домашніх київських умовах не можна приготувати справжній грецький салат? Начебто все робиться так, як треба: ріжуться помідори й цибуля, обов’язково чистяться огірки, додаються маслини, оливкова олія, сир фета і... однак не те. Ну чому в Греції навіть найпростіша страва має зовсім інший смак? Відповідь на це запитання так само просте, як і вищезгаданий грецький салат. Правильно — овочі. Де, скажіть, можна знайти в нас такі овочі та спеції, як у Греції? Величезні помідори, солодкі, а не гіркі огірки... Вони стали такими від сонця, а не від нітратів.

Рибу готують найрізноманітнішими способами: смажать, варять, тушкують, фарширують, запікають, коптять, в’ялять і маринують. Важливо, що рибу цю не везли в рефрижераторі за тридев’ять земель, а виловили тільки-но у морі.

Найвідоміші міцні напої — узо з анісовим присмаком, високоградусна ракі та оброблена смолою мастикового дерева «мастика». З коньяків найпопулярніший — метакса. Найкраще біле вино — деместика, найкраще червоне — мавродафна.

Навіть мій не дуже багатий досвід підказує: не варто заходити в ресторани, де дуже велике меню, на кшталт томика Коцюбинського або Тургенєва. У хорошому ресторані меню завжди лаконічне — буквально сторінка, не більше. Обираючи ресторан, треба, мабуть, прислухатися до внутрішнього голосу. Чого він хоче на цю хвилину? Вишуканої їжі, персоналу, який стоїть за командою «рівняйся», чи повної й остаточної демократії, наприклад, італійського застілля з гучними сусідами. До речі, у багатьох ресторанах і тавернах меню надруковане російською та українською мовами.

Часто господар ресторану або таверни від імені закладу поставить на ваш стіл безплатно пляшку хорошого вина, а особливо обнадійливих клієнтів запросить у підвал, почастує чаркою узо і по великому секрету покаже бочку, в якій колись жив сам Діоген...

У «свою» таверну ходить кожен грек — багач і бідняк, старий і молодий. Сидять там і попивають фраппе. Фраппе — кава з льодом, національний напій, який греки п’ють із ранку до ночі, запевняючи, що ніщо інше в світі так не освіжає і не просвітлює голову. Перевірено на собі: справді просвітлює. Віртуозний водій і не менш першокласний оповідач, залюблений у свою країну, Харіс Валентідіс, який супроводжував нашу групу по Північній Греції, постійно пригощав нас фраппе. Та й у будь-якому магазинчику, якщо ви затримаєтеся на п’ять хвилин, обов’язково запропонують цей напій, незалежно від того, купуєте щось там чи ні.

Як не втопитися в морі сувенірів? Мереживо, срібло, кераміка, камінь і скло, вина... Їх продають буквально щокроку. На Корфу, наприклад, є цілий район, де сотня, а може, й тисяча крамниць торгує з ранку до пізньої ночі. І взагалі, у кожному населеному пункті, навіть найменшому, є магазини, в яких можна купити все: одяг, взуття, сувеніри на будь-який смак і гаманець. Не дивно, що краща половина наших туристів (виявляється, жінки становлять 58 відсотків від загального потоку українців, які відвідують Грецію) багато часу приділяють місцевим магазинам. Чи винні жінки у своєму невтримному бажанні купувати? Ні, просто, слабкі та беззахисні, вони летять, як наївні метелики, на безжалісні вогні вітрин і вітринок. І падають під сардонічними посмішками чоловіків: «А я думав, ти хотіла подивитися місто. А ще я думав, що ти минулого тижня вже купила дві пари босоніжок». Чоловікові цього не зрозуміти. Ніколи. Навіть якщо чоловік закінчив факультет психології. Або ні, не так: тим паче якщо чоловік закінчив цей факультет. До речі, у Європі давно вже лікують жінок від магазиноманії, і цей діагноз офіційно включений до медичних довідників нарівні з гіпертонією та грипом.

Добре було б пам’ятати, що в Греції багато не лише крамниць, кіосків і таверн. Греція — суцільний музей, є що показати! Ось чому туристові обов’язково треба оглянути бодай найближчі визначні пам’ятки й уважно послухати залюблених у грецьку історію гідів. Щоб не вийшло, як у відомому оповіданні Стейнбека: «А тепер, якщо дами на хвилину замовкнуть, ми почуємо шум Ніагарського водоспаду».

Багато у Греції етнічних греків з України, з російського півдня, з Грузії. Вони чудово вписалися в темнооке й темноволосе населення, знайшли роботу у сфері обслуговування туристів із СНД чи (жінки) повиходили заміж за греків. Ось чому майже в кожному готелі, крамниці, ресторані обов’язково знайдеться працівник, який розмовляє російською або українською.

Олексій Малега. Навчався в Харкові, працював у міліції й дослужився до капітана, але низька зарплата... А тут грецька збірна із дзю-до запросила попрацювати за контрактом. Потім пішов із команди («і в Греції вміють платити мало грошей тому, кому вони потрібні») і переїхав у Салоніки. Пік хліб, працював вантажником, а нині має власний салон масажу. Життям уже задоволений.

У Кассандрі познайомився з Михайлом Лавриненком із Полтави. Вже дев’ять років на Халкідіках. «Багато моїх сил пішло на мову, на власну квартиру, на те, щоб дочка і внучка стали справжніми грекинями. З ранку до ночі сиджу в крамниці і нічого не бачу, крім туристів, які порпаються у моїх сувенірах. Зате сім’я з семи осіб може жити спокійно».

А Марина Гамаюн із Криму, хоч і має магазин на Корфу і видала своїх двох дочок «за серйозних та шанованих на всій нашій вулиці греків», у Греції залишатися назовсім не хоче. «Ми однак тут чужі. Ну ще рік, ну ще два побуду, зберу грошенят і повернуся у свій Джанкой. Із грецькими євро я відразу стану багатою дамою. А там, дивися, і заміж вийду».

Багато спілкувався з Георгієм Абуашвілі — він теж супроводжував групу і практично не відходив від нас. Георгій — талановитий, був автогонщиком, оператором і режисером на телебаченні, керівником ВІА, добре знає музику, довго й захоплено розповідає про грецьку музичну культуру, про композиторів та виконавців. А головне — Георгій надзвичайним чином поєднує в собі величезну любов і до Грузії, де народився, і до Греції, куди приїхав на ПМП. Навіть дочку свою возив хрестити в Грузію («я грек, але грузинського розливу»).

Ціни в Греції на продукти трохи вищі за наші, але овочі та фрукти явно дешевші. Вироби зі шкіри і шуби — удвічі, а то й утричі дешевші за київські. Бензин дорогий — літр 95-го коштує майже один євро.

Мінімальна пенсія (коли зовсім немає виробничого стажу) становить 182 євро, пенсія вчителя, який має стаж 20 років, дорівнює 1000 євро. У Салоніках розмовляв із літнім продавцем сувенірів: «Пенсія лише 540 євро і тому змушений підробляти».

Де-не-де зустрічаються жебраки — албанці й цигані. Греків, які просять милостиню, не побачиш. Для них стояти з простягненою рукою — ганьба. Та й соцзабезпечення в цій країні на висоті.

Україну в Греції люблять. Чи то відчувають спорідненість безладних наших душ, чи з інших причин. Але щоразу, довідавшись, що я з України, греки неодмінно вигукували: «Ющенко — так!»

Чарівне слово — левендья

Є в грецькій мові слово, значення якого настільки всотало в себе все те, з чим пов’язують греки свій ідеал досконалості, що, на жаль, його неможливо перекласти. Слово це — левендья. Що воно означає? Народний ідеал краси, мудрості, добра. Усе разом і щось більше. Це розуміння того, якою має бути людина і якою має бути саме життя навколо неї... Ось і хочеться знову посидіти на березі Егейського моря під кроною лимонного дерева і дивитися, як нічого не відбувається.

І насамкінець: кращою за поїздку в Грецію може бути лише наступна поїздка в Грецію. Головне — постаратися побачити Грецію живу, а не законсервовану. Тоді напівзруйновані колони Акрополя не здаватимуться холодними, і Греція перестане пахнути нелюбимими шкільними підручниками з історії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво