Грані шкільного конфлікту

Відправивши дітей до школи, багато батьків зітхнули з полегшенням: можна й відпочити, адже тепер левова частка турбот про виховання ляже на плечі педагогів! Та розслаблятися не варто. Незабаром у дітей виникнуть нові проблеми, одна з яких — шкільний конфлікт, якого не уникає жоден учень. А в першокласників вони просто неминучі, оскільки відбувається процес адаптації. Конфліктів боятися не треба, вони — невід’ємна частина всього нашого життя. Важливо лише допомогти маленькій людині зорієнтуватися та діяти згідно з ситуацією.

Скільки триває адаптація?

На думку фахівців, переважна більшість дітей, приблизно 60—65%, легко звикають до нових умов і заводять друзів. Адаптація в них триває не більше двох місяців. Близько 30% дітей адаптуються дещо складніше. Це пояснюється тим, що вони або не привчені до режиму та перебування в колективі (особливо, коли не ходили в дитячий садок), або мають проблеми з засвоєнням шкільної програми. Тому звикають вони до колективу майже півроку. І, нарешті, 5—6% школярів прийнято називати «важкими», оскільки вони конфліктні, не підкоряються вимогам педагогів, не засвоюють програми. Та й у цьому разі не слід впадати у відчай. Просто їм варто приділити більше уваги, якщо потрібно — залучити професіональних психологів. Звичайно протягом року всі новачки остаточно адаптуються до навчання.

Основні чинники ризику дезадаптації закладаються ще задовго до вступу до школи. Їх диктує сімейне виховання. На думку фахівців, найбільше ризикують:

1. Благополучні діти, якими гіперопікуються. Вони нерідко стають егоцентричними. «Кумир сім’ї» звик усе отримувати на першу вимогу, тому часом не враховує бажання інших. Та якщо вдома і батьки, бабусі-дідусі йому потурали та поступалися, то в колективі він зіштовхується з жорстким опором і просто не знає, як поводитися.

2. Діти з неповних чи неблагополучних сімей. Тут конфлікти — норма життя, і дитина змалечку зоорієнтована на них.

3. Діти, які відчувають на собі так зване «батьківське програмування». Дорослі повсякчас диктують їм цілі, яких вони мають досягти: стати відмінником, одержати золоту медаль тощо. Дитина змушена відповідати цим вимогам, тому адаптує власну поведінку до чужих очікувань. У результаті відсутні творчість, ініціатива.

У кожному з цих випадків дитина ризикує бути неприйнятою в колективі, не вписатися в товариство однолітків. А надалі це може призвести до дезадаптації.

Як поводитися батькам у найскладніші перші місяці навчання? Насамперед не можна повсякчас обсмикувати дітей, вимагаючи негайного переключення на новий режим. Вони не можуть миттєво змінитися, варто лише переступити шкільний поріг. Не картайте їх за те, що вони крутяться чи дивляться у вікно під час уроків або підготовки домашніх завдань. Адже у такий спосіб дитяча психіка захищається від стресу. Згодом вони навчаться концентруватися на заняттях.

Беззастережна увага

— Щоб не пропустити ті або інші шкільні проблеми, батькам потрібно навчитися розмовляти з дітьми та уважно їх вислуховувати, — вважає головний лікар Білоцерківського психоневрологічного ТМО Іван Надточій. — Нерідко вони ставляться до виховання формально. Наприклад, нещодавно спостерігав таку сценку: йдуть зі школи тато із сином-першокласником.

— Ти чому сьогодні Вовку побив? — запитує батько.

— А він мене дістав! — відмахується син.

— Ніколи більше так не роби!

— А чому? — дивується хлопчик.

— Тому що я так сказав! Не роби та й годі!

Здавалося б, обговорення відбулося. Проте що воно дало? Ні батько, ні син не зрозуміли один одного, не розібралися в суті конфлікту. А ситуація загалом серйозна. Не приведи Господи, якщо маля всі свої проблеми розпочне вирішувати методом кулака. Отже, потрібно знайти зручний час, сісти з ним поруч, з’ясувати, у чому причина бійки. Якщо треба — залучити до обговорення і побитого Вовку з його батьками. Та рідко хто серйозно приділяє час дитині.

Діти часто скаржаться на те, що дорослі не вміють їх слухати. Начебто б із ними розмовляють, але водночас миють посуд, дивляться телевізор. А малюкові необхідна беззастережна увага батьків, тоді він почувається, що їм дорожать, і поспішає поділитися своїми турботами. Обов’язково потрібно вислухати його й разом розібрати конфліктну ситуацію. Нерідко виховання зводиться до прикладів із власного життя: мовляв, коли я був у твоєму віці, то чинив так-то... Зрозуміло, життєвий досвід батьків може бути корисний. Однак усе-таки не варто нав’язувати дітям готові рішення. Важливо, щоб вони навчилися робити це самостійно.

Не поспішайте карати дітей за проступки, спочатку постарайтеся з’ясувати, що лежить у їхній основі. Нещодавно на прийом до Білоцерківського ТМО прийшов тато з 10-річним сином. З’ясувалося, що хлопчик украв із дому 200 гривень. Докладно розпитавши його, фахівці з’ясували, що він зробив це, аби повести однокласників до кафе. У даному разі крадіжка була лише зовнішнім проявом дезадаптації. Суть конфлікту набагато глибша: він почувається незатишно в колективі й намагався самоутвердитися таким-от чином. Необхідно було допомогти йому знайти шлях до поваги однолітків іншими шляхами.

Адвокати чи прокурори?

Будь-який шкільний конфлікт являє собою багатогранник, «складовими частинами» якого є вчителі, однолітки, сама дитина. Яку ж позицію повинна обрати сім’я? Активно підтримувати одну зі сторін чи не втручатися, сподіваючись, що конфлікт розв’яжеться сам по собі?

— Позиція невтручання — найбільш неефективна, — вважає психолог Ольга Куницька. — Адже дитина не завжди може впоратися з конфліктною ситуацією сама через відсутність життєвого досвіду. Тому порада дорослих їй необхідна. Існує кілька моделей поведінки батьків у ситуації шкільного конфлікту. Дехто вважає, що необхідно підтримати авторитет педагогів, і стає на їхній бік. Однак у цьому разі дитина неминуче відчує себе на самоті. «Дорослі об’єдналися проти мене!» — подумає вона й озлобиться. Якщо ж відчує підтримку батьків, то більше довірятиме їм. А це найголовніше. Батьки мають бути адвокатами своїх дітей, а в жодному разі не прокурорами. Це не означає, що вони мають виправдувати кожний їхній учинок, хвалити за неправильну поведінку, лаяти педагогів. Та у кожному разі дитина має знати: від неї не відвернуться. Прагнучи позбутися конфліктів, дехто просто переводить дітей в інший клас чи школу. Проте переведення — не найкращий захід. Необхідно розібратися, чим викликаний конфлікт і виробити нову тактику поведінки. Інакше та сама ситуація може повторюватися нескінченно.

«Не хочу до школи!»

Медики ремствують: нерідко батьки приводять дітей на прийом, коли ті вже перебувають в стані неврозу чи навіть психозу. У цьому разі потрібна невідкладна допомога лікарів-психіатрів, часом навіть стаціонарне лікування. Адже невроз ніколи не виникає на порожньому місці! Перед цим гострим станом напевно був тривалий період, коли та чи інша конфліктна ситуація розвивалася, але дорослі цього не помічали або не надавали цьому значення. Що ж має насторожити батьків?

— Тривожна ознака — поява в дитини страхів, пов’язаних із школою і навчанням, — вважає дитячий психіатр Білоцерківського психоневрологічного ТМО Тетяна Голуб. — Наприклад, страх одержати погану оцінку, припустити помилку, стати відстаючим, засмутити батьків тощо. Ці страхи позбавляють школяра психологічного комфорту, радості від навчання і сприяють розвитку неврозів. Уважні батьки обов’язково мають визначити, звідки виникає той чи інший страх? Можливо, від маляти надто багато вимагають. Причина може бути й у недостатній кваліфікації педагога. Далеко не всі використовують ігрові методики, спроможні полегшити процес пізнання. Деякі вчителі в погоні за успішністю скорочують перерви, тому діти швидше стомлюються. І тут роль батьків важко переоцінити. Саме вони мають помітити проблеми й вказати на це адміністрації. У такому віці оцінки — далеко не найголовніше. Набагато важливіше, щоб дитина йшла на заняття з радістю та почувалася там комфортно.

Особливо важко виявити невроз у молодших школярів, які часом не можуть чітко пояснити, що саме їх турбує. Які ознаки дають підстави запідозрити, що в дітей не все гаразд? «Шкільний невроз» найчастіше виявляється в небажанні йти до школи. «Не піду на уроки, мені там не подобається!» — твердить дитина. Не поспішайте сварити своє чадо й силою вести на заняття. Спочатку докладно розпитайте, що саме викликає негативну реакцію. Нерідко з’являються і різноманітні соматичні проблеми: відсутність апетиту, блювота, болить живіт тощо. Дитина стає плаксивою, неврівноваженою, у неї виникає почуття власної неповноцінності, вона шукає в собі недоліки. Часом у новоспечених школярів спостерігається не прогрес, а регрес — вони починають гірше писати, гірше рахувати, відмовляються вранці самостійно вдягатися, умиватися, хоча раніше охоче робили це. Вони немов опускаються на нижчу стадію соціального та інтелектуального розвитку, а втім, має бути навпаки. Все це може бути ознакою соціальної дезадаптації.

Як чинити батькам у цій ситуації? Насамперед слід негайно звернутися до шкільного психолога. Такі фахівці є сьогодні в усіх навчальних закладах. Із допомогою спеціальних тестів вони встановлять, у якому психологічному стані перебуває дитина, і підкажуть батькам, як відкоригувати її поведінку. Крім того, професіональний психолог зуміє помітити перші ознаки неврозу й направити дитину до фахівця. За умови своєчасного звернення невроз легко піддається лікуванню та минає без наслідків для здоров’я.