ГРА В «КОТА-МИШКИ», АБО ПРО ТЕ, ЯК БЕЗПОРАДНІСТЬ І ЖЕРТОВНІСТЬ БАТЬКІВ МОЖУТЬ ПРОВОКУВАТИ АГРЕСІЮ У ДІТЕЙ - Соціум - dt.ua

ГРА В «КОТА-МИШКИ», АБО ПРО ТЕ, ЯК БЕЗПОРАДНІСТЬ І ЖЕРТОВНІСТЬ БАТЬКІВ МОЖУТЬ ПРОВОКУВАТИ АГРЕСІЮ У ДІТЕЙ

5 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 5 вересня-12 вересня

Важко усвідомлювати, що дочка, котра донедавна була така мила і ласкава, переймалася навчанням у школі і прагнула успіху в танцювальному гуртку, зовсім відбилася від рук...

Важко усвідомлювати, що дочка, котра донедавна була така мила і ласкава, переймалася навчанням у школі і прагнула успіху в танцювальному гуртку, зовсім відбилася від рук. Звісно, бували моменти непорозумінь, образ і розчарувань. Але такої прірви у взаєминах ніяк не очікувала добра і любляча мати.

«Ми з чоловіком намагалися знайти спільну мову з Ганнусею, ласкаво поводилися з нею. Прагнули зрозуміти її проблеми, не забороняли бачитися з подругами, які нам загалом не дуже подобалися. Коли дочка стала відвідувати нічні бари, пробували щиро поговорити. Я навіть якось пристрахала, що не випущу з дому, покараю. Вона ж демонстративно, із глузуванням відповіла: «Ну і що ти мені зробиш — заріжеш, чи що? А погрожуватимеш — узагалі піду геть. У вас же і без мене турбот вистачає!?» Жінка безпорадно розводить руками: «Чому так сталося? Що я зробила неправильно?»

Після того як у сім’ї з’явилася друга дитина, 15-річна Ганнуся стала відкрито демонструвати свої ревнощі: «А! Їй усе краще! Ну звісно, вона ж мале-е-енька! Її всі люблять, а я, виходить, уже ні до чого. Їй — іграшки, а мені навіть на морозиво не завжди гроші даєте». Мама з розумінням поставилася до почуттів старшої дочки і сподівалася, що всі ці «дурощі» незабаром минуть.

У Ганнусі іноді проривалася ніжність до маленької сестрички, але вона почувалася непотрібною, зайвою, нелюбою. Невдоволеність своїм становищем проявилася в навмисному непослуху, неприйнятті думок і вимог батьків, навіть у жорстокості до них. Дівчинка постійно шукала, чим би дошкулити їм якомога відчутніше, завдати болю. Якось, коли в дім прийшли друзі батьків, вона ввійшла до кімнати, чемно привіталася і ніби між іншим додала: «У мене тепер є сестра. Але краще б мама не народжувала. Бачите, як вона розтовстіла? Жодну зі своїх гарних суконь надіти не може».

Час минав. Маленька вже почала бігати на своїх незміцнілих ніжках, щось лебедіти і дедалі більше виявляла свою любов до домочадців. Старша теж узялася «бігати», точніше втікати, спочатку до подруг, а потім і в нічні клуби. Відомо, що підлітки з появою новонародженого в сім’ї почуваються занедбаними, оскільки перестають бути в центрі уваги. Але при цьому в них зароджується і потреба опікувати маленького. То, може, довіривши Ганнусі турботу про молодшу сестричку, вдасться вирішити проблему і ревнощів, і агресії?

Необхідно оздоровити загальний емоційний фон, на якому розгортаються події, програються різноманітні ситуації, врахувавши вік дівчинки. З 15 років — а це початок ранньої юності — долається залежність від дорослих і стверджується самостійність. Посилюється значимість спілкування з однолітками. Юнаки та дівчата активно й самовіддано захищають власний світ, дуже болісно сприймають навмисні чи мимовільні «дотики» до нього, навіть якщо це робиться з добрими намірами і найближчими людьми. «Мені краще знати, із ким товаришувати!», «Куди хочу, туди і ходжу, я вже не маленька!» — такі і схожі фрази чуємо ми у відповідь навіть на дуже обережне зауваження, застереження чи прохання.

Крім негативізму стосовно вимог дорослих, юнаки та дівчата особливо критично ставляться до самих дорослих, їхніх вчинків, до того, яке вони справляють враження: «Тату, ти якийсь несучасний. Купи собі кросівки і джинси, будеш класний мен!» І поки людина не подорослішала, не розібралася в житті і не знайшла своє місце в ньому, старші повинні виявляти неабияку терпимість, стриманість, делікатність у діях і висловлюваннях. Цим ми допомагаємо підлітку дійсно дорослішати, а не тільки справляти таке враження. Мудра поведінка батьків здатна забезпечити конструктивні взаємини з дітьми навіть у складних, критичних ситуаціях.

Так, помітивши ревнощі старшої дитини до новонародженого, мати може у її присутності утриматися від бурхливого захоплення і проявів своєї любові до немовляти. Одна жінка мудро зауважила: «Я не кажу старшому сину, мовляв, ти великий, дужий, нема чого тебе балувати, а просто переконую його: «Твій братик дуже маленький і слабкий, тому поки потребує особливої уваги, і я б хотіла, щоб ти мені в цьому допоміг». Залучаючи старшого сина до піклування про молодшого, мати однаково ласкаво поводиться з обома дітьми. Вона висловлює свою радість, щастя, впевненість у тому, що все у їхніх взаєминах, у їхньому домі — міцне, надійне і не викликає жодного сумніву й тривоги. Це гасить образу, хворобливе відчуття непотрібності, обділеності любов’ю й увагою. Старша дитина починає розуміти, що тепер, з огляду на нові обставини, до неї пред’являються додаткові вимоги, пов’язані із життєзабезпеченням маляти.

Помилка деяких батьків у тому, що свою заклопотаність молодшою дитиною вони компенсують надмірною стурбованістю за старших дітей, такою собі підміною щирого інтересу й любові. Це можуть бути сумніви, страхи, побоювання з приводу здоров’я дітей, їхньої тимчасової відсутності чи пізніх повернень додому, спілкування «не з тими» хлопцями. Тривога проявляється в почутті безпорадності, нездатності втрутитися в хід подій і якось змінити їх у кращий бік.

Мати Ганнусі не відчуває себе значимою особистістю в сім’ї, здатною вплинути на почуття і поведінку підростаючої дочки. Хоч би що жінка робила, робить вона під впливом тривоги, відчуває безпорадність, яка передається і чоловіку, і самій дівчинці. І зараз, може, вже не самі ревнощі відіграють головну роль у ставленні Ганнусі до батьків. Невпевнені, тривожні, безпорадні батьки (такими вони себе відчувають і відповідно поводяться) ніби програмують думки і поведінку дочки, ускладнюючи її й без того сумнівний і неоднозначний статус у сім’ї.

Немаловажну деталь до портрета сімейної тривожності і конфліктної безпорадності домалювала мама Ганнусі: «Якось до мене зайшла приятелька і жахнулася: «Чому ти така перелякана, нещаслива? Варто з’явитися твоїй дочці, ти вся зіщулюєшся, ніби в мішок ховаєшся. Ніби-то боїшся її, почуваєшся мишкою перед кицькою!» І стає зрозуміло, чому у дівчинки немає бажання зрозуміти, допомогти, піти назустріч матері, а навпаки, хочеться «нападати», знущатися, принижувати і лякати рідних новими витівками й приколами: «Я не знаю, коли прийду додому. Може, днів через два», «Мам, не обтяжуй мене своїми страхами про наркотики та статеве життя. Сама розберуся», «Йду в нічний клуб, грошей можете не давати: за мене там заплатять...».

Маленька дитина упевнена, що її батьки — найдужчі і всезнаючі, що поруч із ними нічого поганого не може статися. Підліток уже помічає, що мама чи тато і непокояться, і тривожаться, і чогось «не доганяють». І не прощає слабості і безпорадності найближчим.

У психології є термін «віктимна особистість» — людина, яка бере на себе роль жертви, раба, підлеглого, підсвідомо нав’язуючи оточуючим роль агресора, насильника, мисливця, хижака, тирана. «Жертва» видає себе усім своїм виглядом, поглядом, інтонацією, і цим може провокувати до агресії потенційного «мисливця». Зверніть увагу, кицька реагує на те, що ворушиться, шарудить, нишпорить десь закутками, ніби боючись і ховаючись. «Мишка!» — напевно, думає вона і одразу відчуває себе переслідувачем, у неї загоряються очі. Що робить дитина, на яку кричать чи замахуються мокрим рушником? Вона карлючиться, закривається руками, заплющує очі. Таким чином, жертва може викликати агресію, а жорстокість — породити страх, безпорадність.

У взаєминах дорослих і дітей важливі співробітництво, дружба і любов, щира цікавість близьких людей одне до одного, повага до внутрішнього світу іншої людини і, що не менше важливо, дбайливе ставлення до свого власного. Все це може запобігти виникненню агресії, тривоги, безпорадності та страху, відновити гармонію в сім’ї. А отже, зробити і батьків, і дітей сильнішими, впевненішими і щасливішими.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво