Гопники: атака клонів - Соціум - dt.ua

Гопники: атака клонів

4 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 4 серпня-19 серпня

«Я вырос на окраинерабочей городской, Парнишка в модной кепке, зуб потертый золотой…» Серьога, «Черный бумер» Вони збираються біля під’їздів і яток, у підворіттях і навколо гральних автоматів...

«Я вырос на окраине
рабочей городской,

Парнишка в модной кепке, зуб потертый золотой…»

Серьога, «Черный бумер»

Вони збираються біля під’їздів і яток, у підворіттях і навколо гральних автоматів. Вони подібні один до одного, мов солдати Імперії: їхня уніформа — спортивні штани, качконоса кепка на голеній голові і куртка з кожзаму — знайома кожному обивателю. Вони ступають по життю, залишаючи по собі тротуари, всіяні лузгою від насіння, осколками пляшок, порожніми шприцами і вибитими зубами. Їхній ареал існування — спальні райони; у центрі вони ніяковіють і збиваються у зграї. Звісно, своїми побоюваннями вони ніколи ні з ким не поділяться: будь-які емоції приховає маска пуленепробивного цинізму і зневаги до життя. Вони полюбляють шансон і ненавидять усіх, хто не схожий на них. З усвідомленням повного права карати і милувати вони виходять назустріч жертві в темному провулку із сакраментальним запитанням: «Ти чо ваще»? І хоч би як ти ставився до цих осіб, у такі моменти з тугою згадуєш про шапку-невидимку...

У Росії їх називають гопниками. Для особливо провінційної гопоти в нас з’явилася власна назва: рагулі. Гопництво як субкультура виникло за пізньорадянської доби, але й нині його аж ніяк не сприятливий вплив на незрілі мізки дуже й дуже відчутний на теренах СНД. Що змушує придивитися до нього пильніше.

Позашлюбні діти великого міста

«А наш райончик
на отшибе городском стоит,

И вся округа день и ночь стаканами звенит.

Ребята местны горьку пьют,
не знают фитнеса,

Все потому, что перспективы нет и бизнеса…»

Містечка-сателіти і села, що оточують великі міста... Минає час — і мегаполіс поглинає їх разом із їхніми жителями. У нетрях однотипних бетонних коробок виростають діти асфальту. Що вони бачать із перших днів життя? Гуртожитки, комуналки, довгі й безликі коридори гостинок... Злидні, бруд і нестерпний сморід у під’їздах, тісні кімнатки, що їх ділять між собою відразу кілька поколінь, тонкі стіни, за якими постійно сваряться сусіди... Байдужість кам’яних джунглів, байдужість людей одне до одного, жлобство, хамство, жорстокість...

Перші уроки життя дитині дають батьки й оточення. Хто вони, батьки гопників? Пролетарі з робітничих околиць, які за копійки гарують на заводах і в шахтах... Селяни, відірвані від землі, котрі подалися до міста в пошуках кращого життя, але так і не змогли нормально влаштуватися... Безнадійні алкоголіки, які день у день курсують між яткою і пунктом приймання пляшок... Колишні зеки... Класична ситуація: тато тижнями в запої, мама з раннього ранку до пізнього вечора простоює на базарі або миє під’їзди... Усе виховання зводиться до стусанів, якщо дитятко попалося «на гарячому». Добре, коли вдома є харчі, коли всі одягнені та взуті. Що ж до розваг, різноманітного дозвілля — даруйте, та це ж усе дурощі! Ось телевізор, у ньому — «мило», попса і бойовики, в яких «справжні мужики» — бандити живуть «справжнім чоловічим життям» із кров’ю, брудом і великими грошима. Ось вулиця, її закони жорстокі, а герої брутальні. Князь вулиці — той самий бандит: рекетир, який контролює «свою» територію, «упакований» місцевий авторитет... Для злиденного хлопчини, котрий не бачив у житті нічого далі свого району, бандит, у якого влада, бабки, гарні тьолки — «реальний пацан», хазяїн життя, не те що якийсь там учитель чи лікар, котрий ледве зводить кінці з кінцями. До того ж усі навколо торочать: ті, хто править державою, — бандити...

Гопники — така собі «урізана» версія справжніх злочинців. Вони вбираються у спортивні костюми, наче мешканці в’язниці, широко використовують у лексиконі злодійський жаргон, слухають блатні пісні і живуть за примітивним варіантом «понять». Фізичною силою і вправністю ці добродії зазвичай не вирізняються — дається взнаки рання схильність до вживання алкоголю, нікотину, дешевих наркотиків або клею. Куди їм до люберів 80-х, які наростили м’язи в підвальних «качалках»! На відстані кулака вони ще можуть врізати вам по «чайнику» або заштовхати ногами, навалившись дружною масою. Тож вестися на їхні заклики, підходити близько і з’ясовувати стосунки — собі ж гірше. Якщо просто пройдете мимо, вас, швидше за все, не переслідуватимуть.

У безрадісному дитинстві гопники нерідко промишляють кишеньковими крадіжками. Коли подорослішають, починають «щемити» й «розводити на гроші» тих, хто слабший і не може дати здачі. Міцного кулака гопники бояться, тому чіпляються зазвичай до дітей, худорлявих очкариків-«ботаніків», жінок, пенсіонерів і п’яних. Жертву, як правило, підкликають або перестрівають у темному підворітті, закликаючи до розмови набором стандартних фраз («Закуріть єсть?»; «А чо такой дєрзкій?»; «Ти кто па жизні?» і т.п.). Непробивний вигляд гопника змушує потерпілу сторону нервувати і втрачати контроль над собою. Часом жертві легше розпрощатися з грошима, ніж знайти спільну мову. Дискусії з гопниками марні. Вони наперед упевнені у своїй правоті, оскільки: а) якщо ви потрапили у їхнє поле зору, ви — лох, а отже, немає вам пощади; і б) ви перебуваєте на їхній території.

Від терміна «гоп-стоп», що позначає вуличне пограбування, і виводять найчастіше етимологію слова «гопник». Проте існує й інша, менш відома версія походження цього терміна: у 1920-ті роки в петроградському готелі «Октябрьский» був розташований Міський гуртожиток пролетаріату («Городское общежитие пролетариата» — ГОП), куди звозили з вокзалів безпритульних, які промишляли в місті вуличними крадіжками і дрібним грабежем. Так само, як у результаті скорочення фрази «без определенного места жительства» утворився «бомж», слово «гопник» — похідне від абревіатури притулку.

Тому що конкретний!

Спробуймо тепер змалювати певний «гопницький архетип», із яким прагнуть злитися всі «кепкові клони».

Справжній гопник ставиться до життя відсторонено, зі скепсисом і цинізмом. Не любить розмірковувати, філософствувати, вважаючи це марнуванням часу, йому не властиві рефлексії і самокопання. Улюблені вислови гопника — «в натурє», «канкрєтно» і «рєально» — виражають саму сутність мислення даного індивідуума: в розмові він не терпить ніяких абстракцій і порівнянь, надаючи перевагу чітким і конкретним фразам, не розуміє гумору і не любить, коли з нього сміються. Словниковий запас гопника невеликий, мова багата на матюки і слова-паразити. Та якщо поглянути на це з другого боку, свої думки він висловлює лаконічно і максимально доступно.

Справжній гопник не має етичних і естетичних принципів. Він — шанувальник грубих почуттєвих задоволень. Гопнику не потрібні книжки, театри, музеї та інша культурно-духовна «мура». Він осягнув сіль життя із самого споду, у наймерзенніших його проявах, він мудрий інстинктами і «поняттями» і знає все, що йому потрібно знати. Свою зневагу до так званої культури гопник висловлює, активно спльовуючи на асфальт лузгу від насіння. Кульок із насінням — атавізм, що залишився ще від пращурів-селян. Насіння для гопника — приблизно те ж саме, що й чотки для буддиста.

Крім соняшникового насіння, атрибутами ідеального гопника мають бути мобіла з мелодією із серіалу «Бригада» і машина, на якій можна «бомбити» і катати тьолок.

Якоюсь творчістю нормальний гопник не страждатиме. Він — споживач мас-культури. Сюжет твору, який може сподобатися гопнику, має бути гранично зрозумілий, «чорні» і «білі» персонажі чітко окреслені, прості людські емоції відображені. Як уже зазначалося, наш «герой» полюбляє найпростіші й найдоступніші жанри музики — шансон, попсу, частівки й ритмічну дискотечну музику. Гопник любить, аби оточуючі знали про його музичні уподобання, тому зазвичай вмикає свій магнітофон (радіо, магнітолу в «тачці») на повну котушку.

Гопник зневажає сімейне життя. Він полюбляє секс і залюбки, хоча й одноманітно, займається ним із такими ж охочими до простих тілесних радощів гоп-тьолками. Гоп-дівчата діляться на престижних і непрестижних. Їхня престижність залежить від сексуальної кваліфікації й авторитетності покровителя. «Тьолачкі» полюбляють серіали, попсу і дискотеки, куди приходять, сподіваючись когось підчепити (гопники зазвичай ходять туди ще й із метою побитися). Стиль їхнього одягу варіюється трохи більше, ніж у гопів чоловічої статі, але в межах рідного мікрорайону їх найчастіше можна побачити в тих-таки спортивних костюмах і шльопанцях. У дамочок-гоп яскравий макіяж і, як правило, фарбоване (але не завжди мите) волосся. У схильності до шкідливих звичок вони не відстають від своїх бойфрендів. Нерідко, при всій цинічності та грубості манер, у таких дівчат є яка-небудь романтична мрія: вийти заміж за мільйонера, купити будиночок із садочком, відкрити бутик, народити купу дітлахів тощо. Браття ж гопники, на жаль, ставляться до своїх дам по-споживацькому — тут вам не «Бідна Настя»!

Гопник хоче, щоб його боялися і поважали. Він — хижак, він обходить свою територію розв’язною ходою борця і пильно розглядає перехожих: а ну ж бо, хто тут Вася? Хто не сховався — я не винуватий!

Гопник не любить нового й оригінального. Він консервативний і передбачуваний як зовнішньо, так і внутрішньо. Він почувається комфортно лише в групі подібних до себе. Йому не притаманний індивідуалізм і прагнення виділитися з натовпу. Навпаки, будучи таким, як оточуючі, він одразу відчуває, що правда і сила на його боці. Адже влада у нашій країні належить кому? Правильно, народу. А він — він народ і є, і ім’я йому — легіон. Якщо в когось на землі й існує колективістська свідомість у чистому вигляді, то саме у гопників. Гопник — не анархіст, адже для заперечення будь-якої влади у свідомості має бути присутній бодай проблиск індивідуалізму. Тож, панове, гопник не хуліганить — він наводить лад. Як пише Саша Шерман, «потрібно бути абсолютним інвалідом усіх органів чуття, аби побачити у гопнику опозицію Владі... Гопник — найелементарніша, найнижча ланка цієї влади».

Саме тому гопник потрібен державі. Як радянській державі потрібні були любери, котрі «фізичною силою наводили лад», жорстоко лупцюючи «інших» неформалів. Як безлика і грізна «більшість», за радянських часів іменована «народними масами», а тепер красивіше — «електоратом». Електоратом, який не бажає змін, який живе погано, але боїться, що буде ще гірше, який пасивно і некритично споживає всю «Мівіну», яку вішають на вуха дядьки й тітки в телевізорі, і суворо судить світ у простих категоріях «свій—чужий», «білий—чорний», «нормальний пацан—лох»...

* * *

Перспектив у гопника кілька. Перша веде його прямісінько у кримінальний світ. Стати «шестьоркою» у бандитів, яких так прагнув наслідувати, і загрузнути у цій справі по самісінькі вуха. Украй сприятлива можливість безпосередньо познайомитися з нарами, парашею, паханами й іншими «радощами життя», що надихають авторів шансону.

Друга ще сумніша: померти у досить молодому віці, наразившись на сильніших противників або згубивши себе наркотою і алкоголем.

Третя перспектива найоптимістичніша: одного чудового дня гопник почне думати самостійно і бути ним перестане. Гопництво — одна з багатьох життєвих ролей, масок, просто у найдурніших і найледачіших вона стає справжньою личиною на все життя. Водночас відомо багацько історій, коли гопники, узявшись за розум, досягали успіху в бізнесі й інших видах діяльності (не обов’язково пов’язаної з криміналом). Особливо висока ймовірність «цивілізуватися» у тих, хто знайшов собі приклад для наслідування поза кримінальною романтикою.

Четверта перспектива найекзотичніша: поповнити лави... міліції. Хоч як дико це звучить, але ті, хто хоч раз контактував із нашими доблесними охоронцями порядку, напевно помітили типові риси: небажання самостійно мислити, жадоба наживи, цинізм, низький культурний та інтелектуальний розвиток, нелюбов до дискусій, нетерпимість до «інших» і залізна впевненість у власній правоті, підкріплена нехай маленькими, але владними повноваженнями...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво