«ГОЛОС ИЗ ПРЕКРАСНОГО ДАЛЕКА» - Соціум - dt.ua

«ГОЛОС ИЗ ПРЕКРАСНОГО ДАЛЕКА»

26 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 26 вересня-3 жовтня

Помер Кір Буличов. Ця звістка, що обійшла ЗМІ й протягом кількох днів «висіла» баннером на багатьох серверах рунету, у багатьох моїх знайомих викликала на рідкість однозначну реакцію...

Помер Кір Буличов. Ця звістка, що обійшла ЗМІ й протягом кількох днів «висіла» баннером на багатьох серверах рунету, у багатьох моїх знайомих викликала на рідкість однозначну реакцію. Після першого потрясіння — всі промовляють фразу: «Я ж виріс на його книжках...»

На книжках Буличова справді виросло ціле покоління. Дівчинка з комуністичного майбутнього Аліса Селезньова для дітей та підлітків вісімдесятих була приблизно тим самим, чим став для нинішніх англійський хлопчик Гаррі Поттер. З тієї лише різницею, що в ті роки ніхто не чув слів «розкручування» та «піар», у СРСР і не згадувалося про індустрію, яка не залишає потенційним споживачам шансу пройти повз те чи інше явище, призначеного (нехай не без об’єктивних на те підстав) на роль культового. А ось «алісомани» (порівняйте: «поттеромани») — були. Зачитували до дір, передаючи один одному, дефіцитні книжки Кіра Буличова. При кожному повторі «Гостьи из будущего» прилипали до телевізорів, писали листи школярці Наталці Гусєвій... Потім стали дорослими, одружилися, назвали Алісами своїх дочок...

Цьому поколінню важко змиритися з тим, що нових книжок письменника — «дитячих» і «дорослих» (сам він недолюблював такий поділ), іронічних і серйозних — уже не буде. Тим, хто молодший, напевно, легше. Та численні томи серії «Миры Кира Булычева» популярні й серед сьогоднішніх підлітків — бо інакше чи стали б московські видавничі «монстри» випускати ці книжки великими тиражами нині, коли літературно-видавничим процесом править ринок, а не ностальгія?

І, може, саме через цю затребуваність, абсолютній сучасності й не віриться: помер Кір Буличов...

Ігор Всеволодович Можейко (псевдонім Кір Буличов) народився 1934 року в Москві. Закінчив Московський педагогічний інститут ім. Моріса Тореза з дипломом сходознавця. Працював перекладачем у Бірмі, у 60-х роках поступив до аспірантури Інституту сходознавства, співробітником якого був протягом багатьох років. Доктор історичних наук, лауреат Державної премії СРСР, був членом Географічного товариства СРСР, входив до комісії при президенті Росії з державних нагород.

Перше опубліковане оповідання письменника —«Долг гостеприимства» — був літературною містифікацією: автор видав його за переклад «бірманського прозаїка Мауна Сейн джі». Того самого, 1965 року, вийшов перший збірник фантастичних оповідань Кіра Буличова «Девочка, с которой ничего не случится».

Автор десятків фантастичних повістей, романів та оповідань, найвідоміші з яких об’єднані в цикли про дівчинку з майбутнього Алісу Селезньову й провінційне містечко Великий Гусляр, багато які екранізовані; а також численних монографій, наукових статей, перекладів, віршів і афоризмів.

Помер 5 вересня 2003 року.

Тривалий час навіть чимало знайомих не підозрювали, що учений Ігор Можейко і фантаст Кір Буличов — одна й та сама особа. «Несерйозне» заняття фантастикою могло зіпсувати імідж авторитетного вченого, тому Ігор Всеволодович «шифрувався» до останнього. Та й потім довго не вступав у Спілку письменників, оскільки не бачив для цього достатньої мотивації. Література як хобі? Стосовно такого письменника, як Кір Буличов, звучить щонайменше дивно.

У цій статті не йтиметься про наукові заслуги доктора історичних наук, сходознавця і фалериста Ігоря Всеволодовича Можейка: не хотілося б претендувати на оцінку того, у чому мало розумієшся. Вражає інше. Яким чином людина, яка написала стільки книжок — і яких книжок! — могла відшукати в стандартній добі час на щось ще? І при цьому називати себе в інтерв’ю «ледарем», який приділяє художній літературі не так уже багато часу й сил...

Писати художню прозу він розпочав, коли переступив за тридцять. Літературна легенда свідчить, що якось у журналі «Искатель» — додатку до «Вокруг света» — через нетворчі причини довелося зняти фантастичне оповідання, ілюстрацію до якого вже було виведено на обкладинку. Утворився стихійний тендер: кілька авторів нашвидкуруч написали по оповіданню до заданої картинки. Переміг позаштатний працівник «Вокруг света» Ігор Можейко, який до того ж видав своє оповідання за переклад із східних мов... Такий ось щасливий випадок.

А потім Кір Буличов придумав Алісу.

Дівчинка з Землі

Цей образ належить до тих абсолютних удач, які в історії літератури — а тим паче дитячої! — можна перелічити по пальцях. Стовідсотковим влученням було вже саме ім’я героїні, досить екзотичне та «нетутешнє», що неминуче тягло за собою асоціацію з керроллівською Алісою з Країни чудес і Задзеркалля. Сам автор пояснював вибір імені простіше: Алісою звали його дочку, якій все це насамперед і призначалося. А до речі згадував, як ще студентом інязу задумав удвох із другом перекласти з англійської ту Алісу... Про те, що книжку давно перекладено, друзі й не здогадувалися. Не знав про це й редактор «Детгиза», який заявив, що, мовляв, «радянським дітям така книжка не потрібна»...

Аліса Селезньова виявилася саме тією героїнею, яка була потрібна радянським дітям. Кругла відмінниця і спортсменка, вона не викликала в юних читачів здорової реакції відторгнення, оскільки ці достоїнства немов і не ставилися їй у заслугу: у світлому майбутньому такими стануть усі. А ось невтримний авантюризм, помножений на безмежні можливості потрапити у вихор пригод — знову-таки: у майбутньому буває все! — робив образ цієї дівчинки безумно привабливим для кожного. Підкуповувало й те, що у світі майбутнього Кіра Буличова діти — абсолютно рівноправні партнери дорослих: вони й наукою займаються, і в космос літають, а рідкісні спроби тих самих дорослих хоч якось обмежити їхню свободу служать хіба що поштовхом для бунту і, як наслідок, для нових пригод.

Усі книжки про Алісу Селезньову в країні, де видавництво ніяк не реагувало на читацький попит, а залізно підпорядковувалося плану, миттєво ставали дефіцитом. І все-таки справжній бум захоплення підлітків Алісою розпочався після двох на рідкість вдалих екранізацій буличовських повістей: «Тайна третьей планеты» і «Гостья из будущего».

Перша з них дотепер залишається неперевершеною у своєму роді: подібних повнометражних фантастичних мультфільмів із яскравими персонажами, деталізованим світом інших планет і переконливими «спецефектами» у нас більше так і не зняли. А закордонним аналогам, при всьому їхньому студійному професіоналізмі, завжди бракує чогось найголовнішого…

«Гостья из будущего» — екранізація повісті Кіра Буличова «Сто лет тому вперед», але вже в літературному сценарії автор значно відступив від власного першоджерела. І між сценарієм і власне фільмом теж чимало розходжень, за більшістю з яких, на жаль, маячить економія кіношного кошторису: про наївність у зображенні світлого майбутнього критики писали ще, коли фільм щойно вийшов на екрани. Взагалі кінокритика зустріла «Гостью...» прохолодно. Нині дивно читати опуси, в яких із усією серйозністю доводиться згубність впливу подібних картин на юні уми... Тим паче дивно, що саме у фільмі, залишивши позаду власне фантастичну, пригодницьку й тим паче ідеологічну складову, вийшла на перший план романтична нота. Школярі вісімдесятих не просто захопилися Алісою Селезньовою. Вони в неї закохалися.

На відміну від «дорослої» преси, «Пионерская правда» та інші газети й журнали для підлітків наввипередки публікували інтерв’ю з творцями фільму, акторами, насамперед виконавицею головної ролі Наталкою Гусєвою. Ця дівчинка, безсумнівно, стала головною удачею картини — відтоді покоління «алісоманів» уявляло свою героїню лише такою: маленькою, тендітною, з великими очима; навіть сам Кір Буличов уже не наполягав на своїй високій блондинці зі спортивною статурою. «У Голлівуді її давно зробили би секс-символом для школярів, — жартував він. — У нас же, звичайно, щодо цього й вухом не ведуть».

Через кілька років на екранах з’явилося непряме продовження «Гостьи...» —«Лиловый шар», проте карколомний успіх не повторився. Можна говорити про суто кінематографічні недоліки фільму, але головним було не це: просто Наталка Гусєва виросла. А Аліса Селезньова вирости не могла.

«Усі кадри мертвої планети зняті
на території СРСР»

«Алиса никогда не выйдет замуж», — так називалося одне з інтерв’ю з Кіром Буличовим. І протягом десятків років письменник продовжував придумувати нові пригоди дівчинки з майбутнього. Часто ці повісті та оповідання друкувалися в «Пионерской правде» чи дитячих журналах, а до книжкового видання справа доходила не дуже швидко. Позначалася відсутність книжкової індустрії, що гнучко реагує на читацький попит: порівняйте, із яким нетерпінням чекають сьогодні видавці нової книжки тієї самої Роулінг! А критики тим часом заговорили про те, що серія видохлася, що «вічно юна, як консервована курка» Аліса Селезньова з комуністичного прекрасного вже зовсім не є цікавою для школярів епохи перебудови.

Ті самі докори на початку дев’яностих посипалися на оповідання іншого буличовського циклу — про містечко Великий Гусляр. З його жителями постійно відбуваються неймовірні речі, фантастичність яких, накладаючись на дуже точне іронічне зображення провінційного життя, давала приголомшливий гумористичний ефект. Однак та іронія стосувалася саме радянської дійсності й у світлі новітньої історії стало виглядати, на думку багатьох, милим, але непотрібним анахронізмом.

Сам письменник не заперечував, що в його популярних циклах — і про Алісу, й про Великий Гусляр — є як сильні, так і прохідні твори. «Якщо у мене буває річ, яка пішла, збулася, — я її роблю. Коли річ не пішла, я все одно її закінчую», — пояснював він. А в його письмовому столі лежали повісті та оповідання, які він писав в епоху застою, точно знаючи, що не зможе їх видати. І перебудова мало що змінила. «Я написав повість і пробую її видати «самвидавом», тобто за свій кошт, — каже він (найпопулярніший письменник!) в інтерв’ю 1989 року. — Повість ця про місто, що знищується хімічним комбінатом...»

Він боявся спізнитися. Та ця повість — «Смерть этажом ниже» — і сьогодні справляє приголомшуюче враження своєю документальною точністю. Екологічна катастрофа в сибірській глибинці, що назрівала давно, але місцева влада нічого не робила. Заворушилися лише тоді, коли потрібно було приховати тисячі смертей... Страшне не пророцтво: мовляв, таке може статися. Письменник переконливий настільки, що мимоволі віриш: таке, може, уже трапилося — тільки ми нічого не знаємо. Навіть нині, в епоху свободи слова, яка так широко декларується. І не обов’язково — десь у Сибіру.

Про загрозу екологічної катастрофи Кір Буличов говорив ще в картині «Через тернии к звездам», за сценарій якої 1982 року отримав Держпремію СРСР. Наприкінці фільму письменник разом із режисером Річардом Вікторовим хотіли поставити титр: «Все кадры мертвой планеты Десса сняты на территории СССР». Зрозуміло, не дозволили...

2000 року знімальна група «Терний...» створила оновлену версію фільму з динамічнішою дією, сучасними спецефектами, без застарілого ідеологічного навантаження. Кажуть, у Росії картина якийсь час була в прокаті. До України не дійшла — ні на кіноекранах, ні по телебаченню, ні навіть на піратських касетах...

Річка Хронос

Взагалі, «дорослий» і «серйозний» Кір Буличов прочитаний сьогодні на подив уривками й поверхово. Імідж «світлого і сонячного», підкреслено безконфліктного письменника для дітей і юнацтва спонукає сприймати більшість його речей саме в такому, спрощеному, ключі.

«Сумішшю космоопери та героїчної фентезі» називає авторитетний критик повість «Подземелье ведьм». А її екранізацію — можливо, не зовсім вдалу, але досить близьку до оригіналу, — свого часу «порубали в капусту» у журналі «Экран», виходячи головним чином із... чисто технічної невідповідності фільму стандартам американського фантастичного бойовика! А тим часом повість — і якоюсь мірою кінокартина — побудована на серйозній, навіть філософській проблемі складних взаємовідносин двох світів, цивілізованого й дикого. Про зіткнення різних законів, різних правд і різних моралей. І — про кохання.

Набагато глибше, ніж може здатися на перший погляд, повісті «Чужая память», «Умение кидать мяч», «Журавль в руках» і багато інших... Численні оповідання тонкого й точного психологічного малюнка, конфлікт яких лежить у сфері людських почуттів і етики, а фантастичний елемент лише загострює його до межі. Не читали? Чи просто не сприйняли, тому що — Кір Буличов, Аліса й усе таке…

«Иждивением автора в количестве 500 экземпляров, из которых 57 нумерованных» вийшла книжка нетрадиційних віршів і афоризмів «Что наша жизнь». Пізніше, також невеличким тиражем — віршовані збірники «Кое-какие стихи» и «Конец моего века»; у цій іпостасі Кір Буличов — узагалі терра інкогніта.

Залишилася недописаною «Река Хронос»: за задумом автора — багатотомний роман у жанрі «сімейної саги», який мав охоплювати всю історію Росії ХХ століття — причому фантастичну, «альтернативну» історію, що трохи зсунулася то в одній, то в іншій часовій точці… Експеримент, правомірність якого може бути виправдана лише чимось ще глибшим, ніж просто ігри професіонального історика з добре знайомим матеріалом.

Нещодавно вийшла автобіографічна книжка «Как стать фантастом». А перевидається практично все, що було написано Кіром Буличовим за його не таке вже довге письменницьке життя.

Важливо прочитати. Важливо відчути й зрозуміти, не орієнтуючись на власні внутрішні стереотипи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво