Герботворчість у пошуках досконалості

Поділитися
Стаття двадцята Конституції нашої держави містить положення про Великий Державний Герб України. Залишається або виконувати її, або правити, або вона час від часу про себе нагадуватиме...

Стаття двадцята Конституції нашої держави містить положення про Великий Державний Герб України. Залишається або виконувати її, або правити, або вона час від часу про себе нагадуватиме. Прем’єрство Віктора Януковича та початок президентства Віктора Ющенка, поряд з іншими подіями, запам’ятались і цим. Демонструвався давній проект герба у вигляді лева Галичини та козака Гетьманщини, які тримають щит із тризубом. Його коментували перехожі на вулицях. Тепер — тиша. Але сторінки друкованих та інтернет-видань рясніють зображеннями зазначеного проекту. Звичайна інерція, чи готується ново
введення? Тоді слід озвучити думки, реакція на які дозволить зорієнтуватися, що ж нам потрібно насправді.

Мусимо усвідомлювати, що нові елементи державної символіки загрожують потіснити тризуб не тільки на малюнку, а й за частотою використання. Різні політичні сили акцентуватимуть на тих складових Великого герба, які відповідають їхній ідеології. Якщо влада потребує лише поповнення асортименту всіляких відзнак, то не обов’язково чіпати головний символ країни. Для вертикалі президента можна пристосувати, наприклад, видозміни вже наявного бордюра на його штандарті.

У самому проекті Великого герба (якщо вирішено, що йому бути) не викликають запитань невід’ємний атрибут української самостійності тризуб та емблема ще одного суб’єкта Акта Злуки 1919 року — лев. Проте другим щитотримачем виступає козак, несподівано перетворившись на альтернативу архангелові Михаїлу з інших варіантів української символіки (див. праці М. Битинського).

Кажуть, що козак із мушкетом походить від зображення на печатці, наданій запорожцям у 1575 році польським королем Стефаном Баторієм. Це легенда. Проте поступово в козацькому середовищі печатку стали називати гербом. Врешті її зробили офіційною емблемою Гетьманщини.

Одночасно була на Січі Велика корогва — червона з білим (срібним) архангелом Михаїлом. Його зображення теж мало підстави називатися гербом, паралельно із зображенням на печатці. Зрозуміло, що коріння козацького архангела слід шукати в емблемі Київщини. Якщо Литва, відбивши Поділля у татар, початково підпорядкувала його Києву, — то й до просторів на півдні та сході це місто було найближчим адміністративним центром. Ось і відсилали королі на знак свого покровительства Війську Запорізькому корогви не тільки з орлом польським, а й з архангелом землі Київської, чий управитель опікувався справами Степу. Під корогвою з архангелом боролися проти Речі Посполитої та Росії за національне визволення, і Хмельницький, і Мазепа. А факт використання цієї корогви мазепинцями вже після антипольської війни свідчить, що козаки не відмовилися від архангела Михаїла, а продовжували вважати його своїм, тобто українським, символом. Він, як і символ Гетьманщини, теж починався з печатки, проте старшої на п’ять століть.

За весь доросійський період вітчизняної історії під знаком архангела Михаїла побували землі від Рівненщини до Слобожанщини. Певні джерела називають його гербом Великого князівства Руського, на яке погодилася Річ Посполита у договорі з гетьманом Виговським (Гадяцький трактат 1658 року). До складу того князівства мали ввійти всі території, заселені на той час українцями, за винятком західних, яких тепер з успіхом може репрезентувати лев. Польські й литовські повстанці проти панування Росії в середині ХІХ століття, поряд зі своїми національними символами, використовували зображення архангела Михаїла, закликаючи до боротьби і наших предків. Січові Стрільці несли його образ на своїх прапорах. А в гербі міста Горлівки щитотримачем, окрім шахтаря, зображено того ж таки Михаїла, і називають його «заступником східних земель України».

У часи російського панування «предводитель небесного воїнства» уособлював собою намісництво і губернію з центром у Києві, які простягалися то Лівобережжям до Білгорода й Курська, то Правобережжям до Умані. Лише для герба Гетьманщини, створеної на місці Чернігівського та частини Київського воєводств, призначили зображення з печатки запорожців. Проте козак із мушкетом — піший, що промовисто вказує на його місце в середньовічній суспільній ієрархії. Коли ж ідеться про ангелів як щитотримачів, то їх дозволяється зображувати без землі під ногами. Тоді кажуть, що вони ширяють у небесах (найвідоміший приклад — символіка Угорського королівства).

Білоруси навіть сперечаються з литовцями за своє право на старий великолитовський герб «Погоню». А ми добровільно відмовляємося від його сучасника, ніби справді не маємо історії до Переяславської Ради.

Запропонований у проекті «дуалізм» лева з козаком неначе протиставляє регіони, які асоціюються з ними. Київсько-запорізькому архангелу, завдяки надзвичайній (хай десь епізодичній) поширеності в минулому, до снаги ці регіони об’єднати. Здавна ледь не загальнонаціональний, він у змозі представляти всі прошарки суспільства. Ми козацького роду, але не тільки. Первинні — тризуб і архангел із левом, як початок і розвиток країни, яка дала козацтво. Окрім усіх християн (і православних, і католиків), архангела вшановують іудеї та мусульмани. Тож він не чужий вітчизняним національним меншинам. Революційне завзяття творців молодої України не сприяло зваженим рішенням стосовно її герба. Тільки з часом викристалізувалася думка, якою керувався М.Битинський. Можливо, шановним авторам проекту найкраще взяти за основу саме його напрацювання і віддати перевагу архангелові? Конституція лише вимагає, встановлюючи Великий герб, враховувати емблему Війська Запорізького, але не конкретизує, яку з двох. На Великому гербі Російської імперії, чиї витоки — теж у стародавньому Києві, архістратига Михаїла було зображено тричі.

Фаворитний проект герба може поліпшити присутність у його середині, між щитотримачами, небесного патрона країни (саме як патрона). Але чому б не об’єднати наші степові і всі колишні київські терени з галицько-волинськими, помістивши на один синій щит, поруч із золотим левом, золотого архангела Михаїла, він же — Архангел Запоріжжя? Адже його кольори з часів Русі невідомі, а біло-червоні часів Польщі Росія вже замінила на біло-сині. Було піднято й меча, опущеного раніше додолу. Так чинила й Австро-Угорщина із символікою своїх новонадбаних володінь. Вдало скористалась їхнім досвідом Словаччина. Продовжмо цю практику й утвердьмо кольори України, позбавивши архістратига тих його іпостасей, проти яких висловивсяМ.Грушевський. Завважмо: архангел займе не місце щитотримача, чим обурив московського патріарха в ХІХ ст. російський герб, а найпочесніше перше поле. А в середину — додати щит зі знаком Володимира. Тризуб самостійності скріпить обидві частини України, які свого часу належали до різних імперій. Так скомпоновано герби: Великий Угорської монархії ХІХ ст., Чехословаччини 1918 —1939 рр., Середній у проекті М.Битинського і Великий у проекті М.Грушевського. Згадавши, що євроазіатська імперія володіла східною половиною України разом із Поділлям та Волинню, а центрально-європейська — відносно малим переліком західних областей, впевнимося, що розмивається геральдичне підгрунття для поділу наc на «східняків» і «західняків», але фіксується факт нашої соборності.

Незрозуміло, чому поруч із калиною — хлібні колоски. Знову дуалізм? Чи «відрижка» радянських часів? Саму ж червону калину — рослинну емблему нації — не всі громадяни сприймають адекватно. Україні бажано знайти щось компромісне, на кшталт троянди Тюдорів. Тому калина як рослинна емблема держави може бути кольору державного — золотого, як тризуб. «Ностальгуючим» вона замінила б колоски, серп із молотом тощо.

Якщо ж не обійтися без щитотримачів (багато народів обходяться), то доречно щит з архангелом і левом під тризубом дати в руки двом козакам. Не треба прикрас. Чим розкішніший Великий герб, тим дрібнішим видається Малий у ньому. Намет, та ще й без шолома, взагалі непотрібний. Корони можна не мати ніде (як у німців, румунів, словаків), можна помістити над щитом на всю його ширину (як у литовців, болгар, угорців) або ж мати лише короновані фігури на полі щита (як у росіян, поляків, чехів). Золотою серединою для нас буде архангел із німбом та коронований лев. Для опори ніг щитотримачів можна взяти золоту гілку калини (схожим шляхом пішли Грушевський і латиші). Запозичення кращих елементів із усіх вищеназваних проектів, які є плодами столітньої творчості, дасть змогу зекономити час на пошук досконалості. В іншому випадку, маючи затверджений словесний опис герба, що в геральдиці — основне, можна оголосити конкурс на найкраще його зображення. Різні художники працюватимуть кожен у своєму стилі. Лише тризуб мусить відповідати вже встановленому зразку. При достатній гласності та консультативній підтримці вибір буде дуже широкий. Дехто з цього приводу не цурався конкурсу міжнародного. Палітра фарб (тінктур) у гербі дозволятиме гаптувати його золотом на синіх штандартах, не порушуючи державної гами кольорів.

Але звернімо увагу на один президентський штандарт. Тризуб на ньому — подібний до геральдичних фігур, що їх частина західних фахівців називає терміном voided — «вилучений». (Обведений тонкою контурною лінією, а його середина — тотожна кольору поля.) Про таку дрібницю треба сказати президентові?

Схожа ситуація з прапором Збройних сил України, який до того ж недержавного кольору. Більшість країн світу намагаються створювати головні військові (і не тільки) символи на базі державних кольорів. Малиновий можна залишити меншим військовим формуванням. Найближчий приклад — поляки. Цей колір у них під назвою amarant теж претендував на найвищий статус. І донським козакам у 1645 р. «жаловал знамя царь малиновое с зеленой каймой». А кубанські козаки під схожим прапором є підданцями Росії. Малинові прапори також надавалися стрілецьким частинам у російській армії періоду Першої світової війни. Отже, цей колір — не суто український.

Створити невразливу до будь-якої критики символіку України можна, тільки вичерпно знаючи предмет і суміжні дисципліни. Потрібна співпраця всіх, хто причетний до порушеної теми, щоб із неминучого різноголосся відфільтрувати патріотичні голоси й на їхній основі розробити компромісний варіант, яким пишатиметься кожен. У герботворчості такі дії виправдані, а саме завдання не видається складним.

Великий герб колись у нас буде. Однак, щоб не опинитися віч-на-віч із геральдичним фактом з неоднозначною оцінкою, суспільство має визначитись із державною емблемою вже тепер, до офіційного її впровадження.

P. S. У липні Кабмін затвердив проект Великого Державного Герба України. Остаточне затвердження Верховною Радою планується у жовтні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі