Геральдична мозаїка. Як усе розпочиналося - Соціум - dt.ua

Геральдична мозаїка. Як усе розпочиналося

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Герб... Шолом... Щит... Чимось давнім, із нальотом архаїки й лицарства віє від цих слів. Ні, геральдика (від лат...

Герб славетного англійського полководця Джона Телбота, 
 графа Шрусбері (1388—1453); «Империя истории» №2
Герб славетного англійського полководця Джона Телбота, графа Шрусбері (1388—1453); «Империя истории» №2

Герб... Шолом... Щит... Чимось давнім, із нальотом архаїки й лицарства віє від цих слів. Ні, геральдика (від лат. ars heraldica — мистецтво герольда) аж ніяк не канула в Лету. Навіть навпаки, перед нею, практично забутою в епоху комуністичного всевладдя, нині відкрилися величезні перспективи, висуваючи мистецтво створення гербів на рівень живопису чи ліплення.

Отже, геральдика... Що ж це таке? Спробуємо повернутися до її витоків.

Побутує думка, що герби заповідані нам германцями. Саме вони віддавна носили строкато пофарбовані щити, а шоломи прикрашали зображеннями тварин і птахів. Проте і в Стародавньому Римі, і в Греції у воїнів були бойові щити з єдиними для того або іншого підрозділу яскравими символами, що запам’ятовуються (прообраз майбутніх полкових знаків і нарукавних нашивок). Однак появу повноцінних гербів датують епохою перших Хрестових походів (XI—XII століття). Їх призначення — допомогти закутим у залізо лицарям впізнавати одне одного на значній відстані, тому перші з західноєвропейських гербів, які дійшли до нас, прості та яскраві. На них переважали відмітні символи власника — великі й добре помітні на різних ділянках щита, що ставали фамільними. Згодом герби стали приналежністю дворянства всіх країн Західної Європи.

Герби німецьких лицарів; «Империя истории» №2
Герби німецьких лицарів; «Империя истории» №2

Перш ніж заглибитися в геральдичні нетрі, подамо кілька важливих понять і формулювань. Геральдика — наука про правила складання гербів, розпізнавальних знаків окремих людей, міст, країн, а також громадських і політичних організацій. Належить до спеціальних або допоміжних історичних дисциплін. Геральдика вивчає почерк часу, бо кожна епоха, кожне століття вносили свої неповторні особливості в накреслення тих або інших геральдичних фігур. Нарівні з іншими формами матеріальної культури народів, символіка й геральдика дозволяють не лише краще уявити образ давно минулих епох і цивілізацій, а й відбити особливості свого часу. Геральдичне зображення завжди символічне, кожен його елемент — предмет, форма чи колір — вибраний не випадково. Проте і в цілому герб стає символом того, хто привласнює його собі.

Блазонування — тлумачення гербів, пояснення символів, емблем, девізів та інших геральдичних знаків, їх прочитання, розшифровка значення та правильний опис у певній суворій послідовності відповідно до сформованої століттями міжнародної термінології. Блазонування — мова герольдів, мова так само специфічна, як і давня. Досі основою блазону є терміни, які прийшли з давньофранцузької мови.

Відзначимо, що, крім суто геральдичних фігур (про які ми докладно розповімо далі), практично відразу на гербах почали з’являтися різноманітні фантастичні й міфологічні персонажі, котрі завоювали неймовірну популярність. Із чисельного ряду тварин, які вподобала феодальна геральдика Європи, особливо вирізняються «царствені» хижаки — лев та орел: їм належить пальма першості з популярності й частоти зображення в гербах і досі.

Орел — символ багатьох держав, можновладних фамілій і великих міст світу. Із левом ситуація схожа, правда, з ним постійно відбуваються різноманітні казуси. А річ у тому, що автори давніх геральдичних правил і трактатів утвердили норму: лев у геральдиці завжди має зображуватися на задніх лапах, і до того ж іще повинен бути повернений у профіль. Іноді його ставлять на всі чотири кінцівки, і тоді він перетворюється на «поставленого лева». Якщо ж лев ступає на три лапи, при цьому піднявши передню, а голова його повернена на глядача, то для геральдики це вже інша тварина — леопард! Але варто лише повернути морду цього самого леопарда в профіль, і він стає... леопардовим левом. А ось якщо морду царственої тварини, що гордо йде на задніх лапах, повернути на глядача, то лев перетворюється... на левового леопарда! І ніяк інакше!

Отож лев, традиційний для герба російського міста Володимир, — в’їдливою мовою блазону, не що інше, як коронований левовий леопард із хрестом у лапах! Так само, як на золотому полі герба Естляндії до більшовицького перевороту 1917 року були зовсім не звичайні леви, а леопардові леви, пофарбовані лазур’ю (тобто сині). А ось у нинішній Естонії їм одним лише розчерком пера повернули голови у бік глядача, і вони перетворилися... правильно, на лазурних леопардів!

XIV—XV століття ознаменувалися розквітом і найбільшим піднесенням геральдичного мистецтва, яке позначилося на зовнішніх сторонах і формах феодального життя та побуту. Знать ходила вбрана в яскравий одяг кольору поля фамільних гербів, витканого геральдичними фігурами. Не лише сукні, а й попони коней перетворилися на подоби гербових штандартів, геральдичні мотиви проникли в живопис, скульптуру, особливо в архітектуру. Більше того, війни того часу найчастіше мали геральдичні назви. Столітня війна між англійцями та французами, відома також як війна леопарда проти лілії (варто подивитися на герби супротивників, і пояснення такій назві буде зрозуміле).

Вишукана лілія, як і багато фігур у геральдиці, стилізована в «геральдичну лілію», була родовою емблемою французької династії Капетингів, що обірвалася 1328 року. Серед претендентів на вакантний престол (пригадуєте — «хто тут у царі останній?..») був і англійський король Едуард III із династії Ланкастерів. Французькі феодали, проте, обрали своїм королем принца Філіппа VI Валуа. І тоді розгніваний англієць, не бажаючи поступатися французам, демонстративно... змінив англійський герб, розділивши його на чотири частини й помістивши французькі золоті лілії в першому і четвертому полях щита, а в другому й третьому залишивши тих самих традиційних англійських леопардів!

Виклик, можна сказати, геральдичною мовою було зроблено, після чого й розпочалася Столітня війна (1337—1453), причому леопард майже безперервно наступав, ледь не захопивши всю Францію. І зробив би, напевно, це, якби не було Жанни д’Арк, яка очолила народну війну проти загарбників і... примусила англійців прибрати французькі лілії з їхнього державного герба!

А війна Червоної та Білої троянд — хто не чув про цю поетично гарну, з погляду назви, середньовічну бійню! Протягом тридцяти років (1455—1485) англійські дворяни ефективно винищували один одного й розоряли Англію... Зійшлися в смертельній битві претенденти на корону — Йорки (на їхньому гербі була біла троянда, хоча, точніше, все-таки — срібна) й Ланкастери (вони мали в гербі червону, точніше — червлену троянду). Усе закінчилося дуже прозаїчно — обидві сторони знесиліли, і засновник нової династії Генріх VII Тюдор просто об’єднав у новому англійському гербі обидві ворогуючі квітки. Запанував і геральдичний, і реальний мир.

Невдовзі після цього англійці підкорили Шотландію й Ірландію, і британський герб знову ускладнився. Леопарди залишилися у першому й четвертому полях, у другому полі замкнули оточеного червленою розцвіченою каймою червленого лева з Шотландії, а в третьому полі помістили золоту ірландську арфу.

У наступній статті ми торкнемося питань самого гербового щита, емалей, металів та іншої геральдичної атрибутики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво