Гаррі Гаррісон: «Для наукової фантастики вже все закінчено» - Соціум - dt.ua

Гаррі Гаррісон: «Для наукової фантастики вже все закінчено»

21 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 21 квітня-28 квітня

«Він уже старенький, — сказали мені, коли я запитала, чи буде Гаррі Гаррісон на прес-конференції з нагоди відкриття «Єврокону»*...

«Він уже старенький, — сказали мені, коли я запитала, чи буде Гаррі Гаррісон на прес-конференції з нагоди відкриття «Єврокону»*. — Важко йому зайвий раз підніматися на п’ятий поверх...»

Але Гаррісон прийшов. І піднявся, і попозував перед камерами, і з гумором відповідав на запитання, яких виявилося так багато, що модератор був змушений наполегливо радити присутнім приберегти свою цікавість до зустрічі знаменитого фантаста з читачами. Що ж, на зустрічі теж був аншлаг, а вже що коїлося на автограф-сесії...

Втім, із дрожем згадуючи про перипетії торішнього візиту в Україну іншого легендарного письменника — Роберта Шеклі, організатори подбали, щоб програма Гаррісона не виявилася непосильною для справді дуже літньої людини. У турне по країні письменник не поїхав, обмежившись столицею. Як і інших гостей «Єврокону», його застрахували в компанії «Інго-Україна», сподіваючись на непохитний закон природи: якщо візьмеш із собою парасольку, дощу не буде. «Доступ до тіла» для журналістів був ненав’язливо обмежений спеціальною прес-конференцією напередодні відкриття «Єврокону».

А інтерв’ю знаменитого фантаста «ДТ» відбулося в дуже неформальній обстановці: Гаррісон пив пиво в дружній компанії, жартував, місцями використовував іноземну лексику, дуже ускладнюючи роботу перекладача. До речі, письменник, який попоїздив по світу, знає дев’ять мов, але: «Мій російська дуже погана. Мій українська ще гірша...»

Та все ж, мені здається, ми зрозуміли одне одного.

— Містере Гаррісон, ви вже бували в Росії, але до України приїхали вперше. Що ви чули про нашу країну раніше?

— Нічого. В часи залізної завіси Радянський Союз сприймали в Європі і Штатах як єдине ціле: ми не знали якихось фактів окремо про Україну, Казахстан чи Сибір... тобто ні, про Сибір якраз щось чули! Пропаганда створювала образ великої країни і єдиного радянського народу. Про Україну я раніше нічого не знав, єдине — мені розповідали про музей у Києві, що розміщений у великих воротах, де на стінах картини, звучить музика...

— Може, малися на увазі Золоті ворота?.. Однак про Чорнобиль, гадаю, ви напевно чули. Чи поїдете в «Чорнобиль-тур» у числі фантастів, гостей «Єврокону»?

— Ні, це занадто тривала екскурсія, аж 12 годин. Я вже не такий молодий, щоб їздити на екскурсії так надовго. Хоча жаль, звісно.

— Одним із найпопулярніших ваших творів, у кожному разі в нас, залишається «Неприборкана планета» — перший ваш роман. Як ви самі тепер до нього ставитеся? Багато письменників іронізують над своїми ранніми речами...

— Так, це моя перша й найвідоміша книжка, її перекладено безліччю мов у багатьох країнах, неодноразово перевидавали в Америці... Ні, я не ставлюся до неї з іронією, вона мені досі подобається. Коли мене про це запитують, я кажу: а якщо у вас п’ятеро дітей, кого з них ви любите більше? Вона має успіх у читачів, і це для мене найважливіше.

— У вас багато циклів, багатотомних романів. Це суто комерційний підхід до справи чи як?

— Колись у молодості я писав усяку нісенітницю виключно для заробітків: оповідання, комікси, статті для журналів. Але великі речі, романи, ніколи не писалися з комерційною метою. Інша річ, що задум далеко не завжди вкладається в одну книжку, а видавець тільки радий, якщо замість одного роману виходить трилогія.

— Для романів у жанрі альтернативної історії (наприклад, «Зірково-смугастий навіки» — про громадянську війну в Штатах) вам, напевно, доводиться опрацьовувати масу історичного матеріалу. Як вам дається кропітка сидяча праця?

— Щоб написати історичний роман, потрібно дуже багато часу, п’ять років або навіть 15, причому більшість його витрачається саме на підготовчу роботу. Я розшукую потрібну літературу, читаю архівні матеріали — і цей етап роботи якраз і дає найбільше задоволення. Я маю на увазі сам процес пізнання історії. А книжка — вже результат того задоволення, яке я отримую, вивчаючи історичні матеріали.

— А такі речі, як «Сталевий пацюк», – вони пишуться швидко і легко? Чи тут є свої труднощі?

— Говорити, що я легко і з задоволенням пишу такі речі, не доводиться. Це все ж таки тяжка праця. Але коли книжку написано і я бачу, що люди, читаючи її, отримують задоволення й релакс, – це велика радість і для мене.

— Як ви ставитеся до екранізацій ваших творів і комп’ютерних ігор за ними?

— Що стосується комп’ютерних ігор, то я взагалі про них не думаю. Гра — це те, що ти можеш будь-якої хвилини зупинити, вимкнути й забути, це нецікаво. Екранізації... серед них є і хороші, і погані. Але взагалі науково-фантастичні фільми — це зовсім не те, що науково-фантастичні книжки. У фільмах є ракети, бластери, спецефекти, які впливають на глядача, але в них найчастіше втрачається ідея, сенс, те, чим впливає на читача література. Є непогані фільми у жанрі фантастики: американські, німецькі, польські, російські... Але в них немає глибокої ідеї. Я не можу назвати жодного по-справжньому хорошого фантастичного фільму. Бігають швидко, стріляють влучно... все це тільки для розваги, не більше.

— Одного разу ви казали, що ненавидите фентезі. За що?

— Це дуже просто. Щоб написати фентезі, треба в першу чергу відключити мозок, а там уже…( неперекладна гра слів із використанням італійських жаргонізмів).

— Часто згадують про золотий вік американської фантастики, маючи на увазі 1950—60-ті роки. Який вік вона переживає тепер?

— Тепер для наукової фантастики все вже скінчилося. Американська НФ, якщо провести аналогію з англійською літературою, пройшла шлях від «Беовулфа» до «Пробудження Фіннегана» за 40 років. Сьогодні не можна говорити про якийсь вік фантастики — її просто вже немає.

— А як же ви самі, містере Гаррісон?

— Я більше не пишу. Тобто пишу нон-фікшн, статті, біографічні матеріали, але фантастику — вже ні. Фантастика потребує дуже великої й тривалої праці. Щоб написати роман, потрібен рік або два, а в мене вже немає стільки часу. Я не такий молодий, щоб це собі дозволити.

— Завсідники міжнародних конвентів говорять про вас як про людину веселу, товариську. Який спосіб життя ви ведете вдома, в Ірландії?

— (Сміється) Вдома я нещасний, буркотливий, сумний іпохондрик. Усі письменники такі! Вісім-дев’ять годин на день просиджують за комп’ютером, ненавидячи всіх навколо, потім повечеряють – і спати. Інша річ — на конвенті: друзі, жінки, випивка... А якщо серйозно, то насправді письменство – це завжди самотність. У повсякденному житті письменник не може собі дозволити бути надміру комунікабельним.

— Ви часто переїжджаєте з місця на місце, жили в багатьох країнах. Для вас існує поняття батьківщини?

— Ні, я вважаю, що не так уже й важливо, яку країну ти вибрав для проживання. Я жив у Штатах, Мексиці, Англії, Італії, Швеції, Данії, Ірландії — від трьох місяців до семи років — і скрізь почувався як удома. Коли я приїжджав у країну, де мені подобалося, я залишався там жити. Брав свій комп’ютер, дружину і переїжджав. Я саме так розумію свободу. Жив у Нью-Йорку, а тепер живу в Ірландії і, знову-таки, почуваюся вільним. Якщо в країні добре живеться і працюється — чим це не батьківщина? Кожна країна дуже своєрідна, я вивчив різні мови, побачив світ, і, по-моєму, це добре. Для мене справжнє задоволення — вивчити нову мову, познайомитися з новими людьми, новою культурою... Саме в мультикультурності я почуваюся комфортно і як людина, і як письменник. Моя дружина теж із задоволенням змінювала країну проживання. Коли ми переїхали до Мексики, вона відкривала цю країну разом зі мною.

— Одного разу ви розповідали, що ваша дружина не дуже хотіла їхати із Нью-Йорка в провінцію. Як швидко вона прийняла ваш нестандартний спосіб життя?

— Та що ви, вона тільки щаслива була! Правда, у Нью-Йорку вона працювала танцівницею, крутилася в модельному бізнесі, але все її невдоволення скінчилося на мексиканському кордоні. Ми були разом, і це головне. У нас була хороша сім’я, двоє дітей, ми дуже любили одне одного. Родина, коли всі разом, буде щаслива всюди. Головне — щоб це була щаслива сім’я.

— Чим займаються зараз ваші діти?

— Мій син — комп’ютерник, він живе в Каліфорнії. Дочка, доктор Гаррісон, викладає біологію в Брайтоні. Ми часто телефонуємо одне одному.

— Наскільки ви цікавитеся політикою? Регулярно дивитеся новини, чи вам більше подобається жити у вигаданих світах?

— Я писав про це в романі «Білл — герой Галактики» і не втомлюся повторювати: ненавиджу армію, ненавиджу політику! Я завжди був дуже далекий від політики, однак свого часу мене не друкували в Радянському Союзі, оскільки вважалося, що я капіталіст, антикомуніст, фашист...

— Знаєте, в одного мого знайомого є ваша книжка, датована 1973 роком...

— Так, друкували піратські видання, але контрактів зі мною не укладали. З тієї самої причини, про яку я сказав.

— Зате останніми роками ваші книжки в Росії з’являлися практично одночасно з американськими виданнями...

— Траплялося, що навіть раніше!

— А ви хотіли б видаватися в Україні українською мовою?

— Я був би радий. Знаю, що багато українців читають мої книжки російською, але я був би задоволений, якби їх переклали й українською.

— Чи є у вас пропозиції від українських видавців?

— Я тут лише два дні. Але вже знайшов багато людей, котрі знають мене, читають наукову фантастику. На прес-конференції мені ставили багато запитань, приносили мені книжки на автограф, щоправда, наскільки я зрозумів, усе російською. Але українці читають Гаррі Гаррісона, і мені це приємно.

* Докладніше про «Єврокон» читайте у «Книжковій лавці»

Гаррі Гаррісон народився 12 березня 1925 року в Стенфорді, штат Коннектикут. Закінчив Нью-Йоркську художню школу, відразу по її закінченні 1943-го був призваний в армію й відслужив три роки. Після війни займався в Нью-Йорку рекламною графікою, малював комікси, співпрацював із журналами як ілюстратор, потім як редактор і, нарешті, як автор науково-фантастичних оповідань.

1954 року Гаррісон одружився, переїхав із сім’єю до Мексики й відтоді впритул зайнявся літературною працею. 1960 року побачив світ його перший роман «Неприборкана планета», який одразу приніс авторові успіх.

Гаррі Гаррісон — автор понад п’ятдесяти романів, найвідоміші його цикли «Сталевий пацюк» і «Білл — герой Галактики». Твори Гаррісона перекладено безліччю мов, особливої популярності його книги набули на пострадянському просторі.

Письменник часто змінював країну проживання, останніми роками живе в Ірландії, неподалік Дубліна. Досі багато подорожує, відвідує конвенти фантастів у різних країнах.

На «Євроконі-2006» у Києві Гаррі Гаррісон отримав звання Грандмайстра європейської фантастики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №16, 26 квітня-10 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво