ГАМБУРЗЬКИЙ РАХУНОК - Соціум - dt.ua

ГАМБУРЗЬКИЙ РАХУНОК

13 червня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 13 червня-20 червня

Відкрилося ще одне консульство України в Німеччині. Воно розташувалося в Гамбурзі, місті дуже цікавому, самобутньому і перспективному в плані розвитку взаємин з Україною...

Відкрилося ще одне консульство України в Німеччині. Воно розташувалося в Гамбурзі, місті дуже цікавому, самобутньому і перспективному в плані розвитку взаємин з Україною. «Це п’яте наше диппредставництво, — каже Надзвичайний і Повноважний Посол України в Німеччині Анатолій Пономаренко. — На сьогодні ми маємо консульства в Мюнхені, Франкфурті-на-Майні, у Бонні, консульство при посольстві в Берліні, а тепер — і в Гамбурзі. І це природно. Адже Німеччина є другим торговим партнером України після Росії. Причому спостерігається така тенденція: із Росією торгівля падає, а з Німеччиною — зростає. Нинішнього року товарообіг між нашими країнами перевищив 2,7 мільярда доларів і поступово наближається до трьох».

…У новому диппредставництві, яке відкрив міністр закордонних справ України Анатолій Зленко, я познайомилася з усіма нашими генконсулами у ФРН. І слід зазначити, що всі вони на подив «збігаються» з тими федеральними землями, у яких працюють. Дуже мобільний консул при посольстві в Берліні, флегматично-статечний, грунтовний глава українського диппредставництва в Мюнхені, дотепний і демократичний — із Франкфурта-на-Майні, інтелігентно-непомітний дипломат із Бонна. І, нарешті, «новоспечений» консул України в Гамбурзі Юрій Лазута, котрого взагалі від корінного гамбуржця не відрізниш. Треба сказати, що саме жителі цих місць вирізняються значними габаритами. І майже двометровий пан Лазута підходить братам Кличкам, якими гамбуржці пишаються як рідними. Більше того, консул носить один розмір одягу з колишнім канцлером Німеччини Гельмутом Колем... Німецькою Юрій Кирилович розмовляє без акценту, любить пиво, але все ж як щирий слов’янин віддає перевагу чарці гарної горілки — щоправда, вживає її досить рідко.

Передумови для відкриття консульства в Гамбурзі дозріли давно. Це — друге за розміром місто Німеччини (1 млн. 700 тисяч жителів). Тут же розташовані морські ворота країни і колосальний порт, за розміром — другий на континенті після Роттердама. Саме через гамбурзький порт проходить основний морський зв’язок Заходу зі Сходом. Жителі міста цим дуже пишаються. Водну екскурсію для української делегації провів особисто начальник порту. Побачене дійсно вразило. Гігантська акваторія утримується в ідеальному порядку. На портових кранах практично не видно людей. Система розвантаження-завантаження повністю комп’ютеризована, і дозволяє навіть найбільше судно розвантажити максимум за 10—12 годин. Не дивно, що порт діє з максимальною ефективністю.

Гамбург також — один з основних промислових центрів країни з дуже розвиненим кораблебудуванням, Тулуза і Гамбург оспорюють перше місце в Європі з авіабудування. Крім того, це і найбільший медіа-центр, у якому виробляється до п’ятдесяти відсотків усієї друкованої продукції країни і розташована сила-силенна найбільш впливових видань та видавництв.

«Консульство до свого офіційного відкриття повноцінно працювало три місяці, — розповів консул України в Гамбурзі Юрій Лазута, — і за цей час ми на практиці переконалися, наскільки важливий крок зробила наша держава, відкривши диппредставництво саме тут.

Адже у партнерства України та північної Німеччини дуже великі перспективи — як в економічному, так і в політичному та соціальному плані.

У консульство вже зараз надходять численні пропозиції про партнерство. Німців цікавить співробітництво в багатьох галузях, насамперед у хімічній, авіабудівній, кораблебудівній та інформаційно-видавничій сфері.

Деякі німецькі фірми вже прийшли на український ринок. Такі, наприклад, як корпорація «Реємтсма», — найбільша тютюнова компанія, що вже працює в Україні. Під Гамбургом знаходиться і потужна фірма «Янке» — вона виробляє фруктові соки і концентрати. Щоб уявити масштаби її діяльності, досить сказати, що кожна 12-та пляшка яблучного соку у світі виробляється з концентратів цієї фірми. Вона має три заводи в Україні, і 36 наших підприємств співробітничають із нею. Хазяїн «Янке» — почесний громадянин Кам’янця-Подільського. Він подарував міській клініці апарат, що може тимчасово виконувати роботу нирок.

Укладаються договори і з миколаївськими корабелами.

Дуже важливо й те, що з відкриттям консульства в Гамбурзі Україна зможе ефективніше захищати права наших співвітчизників, які працюють у цьому регіоні Німеччини. І передусім йдеться про моряків, які ходять, в основному, на суднах під прапорами різних країн світу. Адже у віданні консульства все південне узбережжя Балтійського моря й узбережжя Північного моря. Українських матросів дуже багато. Як, втім, і проблем... За цей час уже відправлено на Батьківщину кілька цинкових трун... Одна з них — із тілом 42-річного моряка з Миколаєва. Зараз експертиза розбирається, чи була ця смерть насильницькою. Загалом, за три місяці уже відправили три покійники... Така сумна статистика.

Хоча бувають у житті консульства і радісні події — ось недавно весілля відсвяткували, одружилися наші колишні громадяни. Вони, щоправда, моменту відкриття диппредставництва чекали дуже довго. Навіть дитину встигли народити, вона на весіллі була присутня також. Ми їм зіграли марш Мендельсона, (цей композитор, до речі, родом із Гамбурга, як і Бах)».

…У консульський округ входять Бремен і Любек. Останній — дивовижне місто, місто марципанів. Тамтешні кондитери роблять із них гномиків, чоловічків, морквину, зайчиків... Марципани — перетерті мигдальні горіхи з медом. Юрій Кирилович розповідає про Любек з особливим натхненням, підкріпляючи слова чашкою духмяного чаю з цими ж таки марципанами. Вони дійсно смачні.

Легенда про «народження» марципанів

Якось на Любек напало сильне, численне військо. Воно обложило місто, повністю блокувавши його. Незабаром закінчилися всі припаси і захисники стали голодувати. У засіках залишалися тільки мед і мигдаль. Тоді найкращі кухарі придумали унікальний рецепт і на основі меду, води й мигдалю створили кулінарне диво, котре назвали марципаном. Печиво виявилося не лише смачним, а й «енергетичним», швидко відновлювало сили. Посмакувавши його, люди з новими силами кинулися на ворога і перемогли...

«Любек розташований на півострові, що відділений від великої землі каналами, — продовжує розповідь гостинний консул. — У центрі — надзвичайна фортеця, що охороняється державою як історико-архітектурна пам’ятка. А взагалі, в місті збереглося кілька стародавніх кварталів. Але це не музей просто неба, у давніх будинках живуть і працюють люди. Є там і наші колишні співгромадяни, щоправда, не українці, а євреї. Якось я виступав там із лекцією. Єврейська громада попросила мене розмовляти українською мовою, дуже хотіли «почути рідну мову»... Виступ мій був сприйнятий на ура!»

«Макдональдс» і мільйонери

Гамбург — місто мільйонерів і мільярдерів. Але гамбуржці у масі своїй не люблять вип’ячувати багатство і живуть досить скромно. Хоча є і люди, котрі живуть напоказ, вілли яких коштують не один мільйон євро. Розляглися вони берегами численних гамбурзьких озер, що з’єднуються між собою численними мостами.

У Гамбурзі їх 2 360. Цей факт занесено навіть у Книгу рекордів Гіннесса.

А є водойми, неподалік яких споруджено особняки дуже багатих людей. Будинки — по 20 млн. євро. Земля також страшенно дорога. В одному з таких містечок сталася трагікомічна історія. Там почалося будівництво дуже багатої вілли. І ось молодь вирішила пожартувати і повісила на будівництві плакат, де було написано: «Тут будується «Макдональдс». Що тут почалося! Безперервні дзвінки в ратушу, мовляв, що це за неподобство!? Тепер у «обжиралівці» стане збиратися всяка шпана, навіщо нам такі сусіди!? Один із тамтешніх мешканців навіть інфаркт на цьому грунті заробив... Жартівників знайшли і покарали, ними виявилися 14—15-річні діти.

— Юрію Кириловичу, виходить, гамбуржці консервативні?

— Ні. Вони просто жителі портового міста. У давнину тут жили в основному процвітаючі купці, котрі грошам ціну знали і завжди вміли дати відсіч. Цього їх навчило життя. Річ у тім, що приморські райони в епоху середньовіччя кишіли піратами, що регулярно псували кров торговцям... Деякі корсари багатіли і згодом теж ставали купцями. Між іншим, нащадки одного з них переобладнали піратський корабель предків під ресторанчик у піратському стилі, що й досі має велику популярність... Нова сторінка в історії Гамбурга почалася після створення потужного торгового об’єднання — Ганзейського союзу.

— Ваше улюблене місце в місті?

— Мені подобаються старі вулички, вони дихають історією. Дальштрассе — вулиця, де 1842 року в Гамбурзі почалася пожежа, що знищила половину міста. Німці цю вуличку відновили. Ну, як ми — Андріївський узвіз... На Дальштрассе — маса кафе і ресторанчиків, популярних і недешевих. У їхніх назвах, розташуванні видно «відблиск» тієї пожежі. Наприклад, на будинку напис: «Із цього місця 1842 року почалася пожежа», — і далі кафе під назвою «До пожежі».

— Які ще риси різнять гамбуржців від інших німців?

— Вони інтернаціоналісти. Цілком спокійно ставляться до будь-якого акценту. Аби зрозуміти один одного можна було. Дуже терплячі. А взагалі мене вражає «комплекс провини» у Німеччині. Таке враження, що німці відчувають свою провину перед усіма. Вони ні туркам «ні» сказати не можуть, ні євреям, ні африканцям. Навіть коли «меншини» поводяться негідно, німці — мовчать... Адже, не приведи Господи, обізвуть нацистом. Зате якщо порушуєш правила дорожнього руху — «обсигналять» так, що не дай Боже!

— Програма-максимум українського консульства в Гамбурзі?

— Ми хочемо, щоб у цей регіон по-справжньому прийшла Україна, знайшла тут свою нішу. Можна було б знайти багато точок дотику. Саме через гамбурзький порт проходить основний морський зв’язок Заходу зі Сходом.

Україна ж завдяки своєму геополітичному положенню є вдалим сухопутним транзитним вузлом на шляху з Європи в Азію. Що теж говорить про гарні перспективи в наших взаєминах. У Гамбурзі дуже розвинені такі галузі, як електроніка, мідеплавильна, алюмінієва, переробна промисловість.

Діаспора

Етнічна українська діаспора в цих землях невелика, в основному це так зване повоєнне покоління. Днями помер глава об’єднання українців у Гамбурзі Семен Левчук. Ця людина завжди дуже багато допомагала «материковій» Україні, надсилала ліки... Є в місті й українська греко-католицька церква. На консульському обліку стоять громадяни України — понад п’ять тисяч чоловік. За три останні місяці ми зареєстрували близько восьмисот чоловік. Це ті, хто ще не прийняв німецьке громадянство. А всього українців у Німеччині близько сорока тисяч. В українській громаді Гамбурга — близько 500—700 чоловік. Українцям навіть є пам’ятник у Любеку — його поставили 1957 року — тризуб, на якому написано: «українським блукачам». До нього покладав квіти людина-легенда, канцлер ФРН Гельмут Шмідт. Саме при ньому починалося потепління взаємин між ФРН і Союзом. А до цього він був бургомістром Гамбурга, рятував його від повені. Зараз Шмідт живе в Гамбурзі, йому вже 82 роки....

Українці більше відомі в Німеччині як музиканти, художники, спортсмени. Ми підтримуємо їх, як можемо. Наприклад, дуже затребуваний художник — Іван Марчук. Німці не визнають сьогоднішніх реалістів. Більше тяжіють до абстракціонізму і сюрреалізму. А наші хлопці працюють «на грані», що тутешнім любителям мистецтва дуже до душі. Марчук узагалі виробив свій стиль — «абстрактний реалізм».

Та все ж «усесвітня візитна картка» України — уже згадані брати Клички, котрі живуть і працюють у Гамбурзі. Боксери добре володіють німецькою, і кожен їхній виступ супроводжується виконанням українського гімну і внесенням нашого прапора. Брати незмінно відвідують офіційні заходи України в Німеччині. На відкриття консульства в Гамбурзі Клички прийшли, попри недавню поразку Володимира в поєдинку за чемпіонський пояс за версією IBF. Обидва брати були привітні й усміхнені, тільки Володимир усміхався однією половиною обличчя...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво