ФРАНКФУРТ-НА-МАЙНІ: ПЛОЩА ІМЕНІ ГОЛУБА ТА ЛЕБЕДЕНКА... - Соціум - dt.ua

ФРАНКФУРТ-НА-МАЙНІ: ПЛОЩА ІМЕНІ ГОЛУБА ТА ЛЕБЕДЕНКА...

7 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 7 травня-16 травня

...Незнайомий жіночий голос у слухавці здавався стомленим: «Неподалік нашого будинку розташована площа, названа на честь двох людей з українськими прізвищами — Адама Голуба та Георгія Лебеденка...

...Незнайомий жіночий голос у слухавці здавався стомленим: «Неподалік нашого будинку розташована площа, названа на честь двох людей з українськими прізвищами — Адама Голуба та Георгія Лебеденка. Їх есесівці розстріляли тут в останні дні війни. Я хотіла більше дізнатися про цю історію і, можливо, якось оприлюднити її, але й у мене, й у мого чоловіка для того вже бракує і сил, і здоров’я. Проте серце моє неспокійне: може, вони мають родичів, які ще не втратили надії бодай що дізнатися про них...»

Зоя Райх, одна з тисяч іммігрантів, колишніх наших співвітчизників, які осіли в Німеччині, прочитавши назву площі, названої іменами двох українців, уже не змогла про це забути. Площа імені Голуба та Лебеденка — тут, у Франкфурті-на-Майні?

«Проклята» вулиця

І от: площа з чистенькими прилеглими вуличками, які не вирізняються серед сотень інших у цьому місті. А ось і акуратна табличка з написом: «Площа Голуба-Лебеденка». І лаконічна довідка: «Адам Голуб, 12.06.25, Дніпропетровськ. Георгій Лебеденко, 06.10.23, Київ». Яка лиха доля закинула вас, хлопці, сюди, в це місто, на ріг вулиць Ландштрассе і Крігштрассе? Місце, яке тутешні жителі після розправи над вами ще довго називали «проклятою» вулицею?

Як добре, що є Інтернет! За кілька хвилин пошуків комп’ютер видав довідку про все, що мало стосунок до цієї площі з такою незвичною для тутешніх місць назвою. А також надруковані 1966 року в газеті «Франкфуртер Рундшау» спогади повоєнного німецького письменника Ганса Фріка. Він, здається, був чи не перший, хто насмілився уголос вимовити те, що пригнічувало німців по обидві сторони Берлінської стіни й що досі багатьом з них не додає спокою: спільні спогади про часи націонал-соціалістської диктатури. Він видав документальну повість про події, очевидцем яких був сам: убивство есесівцями двох українців, які втекли з концтабору.

Ганс Фрік написав свою повість через 20 років по війні. Ще не позаживали рани в усіх учасників національної трагедії і ганьби: кому пекли спогади про програні битви, а кого діставав сором за участь у брудній війні, а когось — за вчинену підлість та ще й на очах у сусідів, які вважали їх добропорядними бюргерами. Чи не тому твори Ганса Фріка суспільство довго «не помічало», ніби їх і не було? Даремно він божився, що все, про що написав, бачив на власні очі.

Забутий і незатребуваний, він, кажуть, пристрастився до алкоголю. Тому, коли після приходу до влади соціал-демократів і «зелених», нарешті відкрито заговорили про злочини нацистів, скоєні ними щодо мирного населення окупованих територій і, зокрема колишнього Радянського Союзу, а також про виплати бодай символічних компенсацій, Ганса Фріка це вже не хвилювало. Як він зараз? Комп’ютер видав довідку: помер три місяці тому...

Смерть через роботу

Ганс Фрік написав у своїй повісті, що Адам Голуб і Георгій Лебеденко були в’язнями концентраційного табору «Катцбах», створеного для військового заводу «Адлерверке». Через нього пройшли понад 1600 бранців різних національностей та віросповідань. Він належав до системи нацистських таборів, де їх знищували за принципом «Смерть через роботу»: в’язням створювалися нелюдські умови праці, тому вони надривалися і швидко помирали. За спробу втекти чи будь-яку іншу провину ув’язнених карали: розстрілювали або забивали до смерті, здебільшого вночі та вивозили з території табору. Але бувало, що трупи складали в ящики-домовини, й вони залишалися на плацу ще по кілька годин.

Гансу Фріку тоді було 15 і його, як і інших хлопчаків з прилеглих до концентраційного табору вуличок, цікавило, що там, за колючим дротом? А що хлопчиську знайти лазівку і в найнеприступнішому паркані? Цікавість змусила його зазирнути в один з ящиків на плацу: в ньому лежало троє замордованих... Фрік упродовж життя переживатиме події, очевидцем яких він став підлітком. А вчені через кілька десятиліть по тому візьмуть його свідчення за основу історичних досліджень, а також злочинів нацистів.

Війна наближалася до кінця. В’язнів «Катцбаху» сповнювали тривожні передчуття: поповзли чутки, що всіх їх буде страчено. Незважаючи на те, що втеча була безнадійною, а сама її спроба каралася розстрілом, двоє відчайдушних вирішили втікати. Це були Адам Голуб і Георгій Лебеденко. Видно, все-таки надіялися, що вдасться вижити, адже вони вже пережили мало не найстрашніше. Однак немилостива доля розпорядилася по-своєму...

«Німі» свідки

Хлопці вирвалися з концтабору. Це було в середу, 14 березня 1945 року, о шостій ранку. Жінка, яка жила в будинку навпроти заводу, розповідає, що почула голосні крики й галас на вулиці. Вона зрозуміла, що, очевидно, хтось утік з табору. Незабаром пролунав постріл. Одного з утікачів куля наздогнала відразу, саме навпроти лавки торговця Гіла. Це й був Георгій Лебеденко. А от другий утікач ніби крізь землю провалився, хоч бігти тут не було куди. На вулиці лементував есесівець з «Адлерверке» Мартін Вайс, який шукав нещасного в підвалах навколишніх будинків. Йому допомагала сусідка, підсвічуючи ліхтарем. Досі, навіть випадково зустрічаючись, жінки не дивляться одна одній в очі...

Так само, як й інші мешканці — свідки подій весни 1945-го, що сталися на розі вулиць Ландштрассе та Крігсштрассе. А кому хочеться згадувати, що колись більшість з них у центрі міста вийшли полювати на людину, як на звіра? Адама Голуба заповзятливі мешканці знайшли в одному з підвалів і стерегли, поки не підоспіли есесівці. Коли вони приїхали, то перед будинком уже зібралося майже 30 тутешніх мешканців. Серед них був і 15-річний Ганс Фрік.

У своїй повісті він називає Адама Голуба «варшавцем». Це можна пояснити тим, що більшість в’язнів «Катцбаху» були поляками. Письменник змінив імена убивць, бо вони залишилися непокараними: есесівця Мартіна Вайса названо «Шварцем», що означає чорний, а його «помічника» в цій кривавій бійні Дітера — «Черником».

Чиї ви, хлопці, будете?

«Бідолаха, — пише Ганс Фрік, — як же вони, потішаючись, знущалися над ним! Спочатку штовхали його носаками черевиків під сідницю один до другого: з однієї сторони вулиці — до протилежної. Навіть незважаючи на те, що Черник був проти такої «роботи» на очах у свідків. Так тривало досить довго: з одного боку вулиці до протилежного. І щоразу дедалі сильніше в сідницю «варшавця»: ніби забавлялися м’ячем. Це було зовсім не смішно, але багато з тих, хто спостерігав за екзекуцією, сміявся. Вони його били, герри Шварц і Черник, але робили це так, ніби ще не вирішили, що буде далі. Удари, здавалося, не були сильними. Однак обличчя утікача заливала кров. Потім Шварц заніс руку з пістолетом, але опустив її. При цьому обличчя ката мало майже мрійливий вираз. Раптом Шварц щосили вдарив свого бранця пістолетом в обличчя, якщо те закривавлене місиво можна було так назвати...»

Ганс Фрік пише, що коли б він був на місці «варшавця», то, очевидно, прискорив би розвиток подій: приміром, зробив би спробу вирватися і втекти, у такий спосіб припинивши страждання, бо куля наздогнала б його миттєво. Але з давніх-давен відомо: мученики терплять до останнього... Заради справедливості слід сказати, що Черник кілька разів намагався зупинити Шварца, щоб той не вбивав в’язня привселюдно. Але він погано знав старого Шварца: той запхнув дуло пістолета в рот «варшавцеві» й вистрілив». Так написав Ганс Фрік про останні хвилини Адама Голуба з Дніпропетровська.

Чиї ви, хлопці, будете? Може, в Києві, Дніпропетровську чи деінде є люди, які знали двадцятирічного Адама Голуба та двадцятидворічного Георгія Лебеденка, які загинули мученицькою смертю на розі двох тихих, затишних вулиць у Франкфурті-на-Майні. До визволення їм залишалося менш, як два місяці...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво